ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року Справа № 160/8130/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області протиправною, яка полягає у відмові в підготовці та направленні документів передбачених постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції Закону 1081-XIV від 09.10.1999 року тобто на момент прийняття позивача на службу) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області Козлову Дмитру Володимировичу;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області вчинити певні дії, а саме, підготувати та направити документи, передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1, до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції Закону 1081-XIV від 09.10.1999 року тобто на момент прийняття позивача на службу), ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, яка полягає у відмові в підготовці та направленні документів передбачених постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», щодо ОСОБА_1 . Адже відповідачем було відмовлено йому у підготовці та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області необхідних документів щодо нього на підставі того, що у позивача немає необхідної вислуги років для призначення пенсії. Натомість, як стверджує позивач, посилаючись на положення ст. 49 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких поширюються норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

18.09.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач заперечив проти позову зазначивши, що на час звільнення з Національної поліції вислуга років позивача в Збройних Силах з 16.12.1998 по 01.10.1999 складала - 0 років 9 місяців, 15 днів, в органах внутрішніх справ у період з 15.02.2000 по 06.11.2015 складала 15 років 08 місяців 21 день та служба в Національній поліції у період з 07.11.2015 по 14.05.2018 складала - 2 роки 6 місяців 7 днів. Загальна вислуга років у календарному обчисленні за час служби в Збройних Силах, органах внутрішніх справ та Національній поліції складала 19 років 0 місяців 14 днів. Таким чином, на час звільнення з Національної поліції (14.05.2018) позивач не мав необхідної календарної вислуги років, а саме 23 календарних років і більше у відповідності до п. "а" ст. 12 Закону № 2262, а тому у ГУНП були відсутні правові підстави для оформлення документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Відповідно до Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 було внесено зміни до ст. 12 Закону № 2262, зокрема, викладена нова редакція п. "а" зазначеної статті відповідно до якої право на пенсію мають особи зазначені у п. "б" - "д", "ж" ст. 1,2 цього Закону при наявності календарної вислуги. До календарної вислуги років зараховується період визначений у ч. 2 ст. 17 Закону_України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зазначає, що згідно ч. 5 ст. 17 Закону № 2262 при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення. Отже, відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. Таким чином, пільгова вислуга років ОСОБА_1 , а саме, час проходження служби в органах внутрішніх справ на посадах у підрозділах карного розшуку та боротьби з економічною злочинністю з урахуванням пільгового обчислення вислуги років для призначення пенсії один місяць за півтора місяця відповідно до ст. 12 Закону № 2262 не враховується. У зв`язку з відсутністю у позивача необхідної кількості вислуги календарних років (23 календарних роки і більше) у ГУНП були відсутні правові підстави для оформлення, зокрема, подання про призначення пенсії, форма якого встановлена Додатком 2 Порядку № 3-1 з чим погодився суд першої інстанції. Таким чином, просив відмовити у задоволенні позову.

25.09.2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що відповідач у відзиві на позов посилається на деякі рішення Верховного суду та з приводу цих рішень вказує, що справи № 33/6710/15-а взагалі не існує; у справах № 372/2909/17, № 211/3177/17, № 296/2634/16-а порушується питання щодо пенсійного забезпечення осіб які працювали в органах прокуратури а тому брати до уваги ці рішення керуючись ст. 242 ч.5 КАС України не має сенсу, оскільки до працівників прокуратури не застосовується пенсійне забезпечення згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.195 року. У справах № 295/6301/17, № 725/1959/17, № 161/4876/17, № 295/15121/16-а, № 295/6454/1 позовні вимоги висунуто структурним підрозділам пенсійних фондів України щодо відмовив призначенні пенсії, а на теперішній час у справі яка перебуває на розгляді в Дніпропетровському окружному адміністративному суді за № 160/8130/19 порушується питання щодо відмови в підготовці та направленні документів передбачених постановою правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років та зобов`язання вчинити певні дії, а саме підготувати та направити документи, передбачені постановою правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області дляпризначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції Закону 1081-XIV від 09.10.1999 року тобто на момент прийняття позивача на службу) тому як згідно ст. 49 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року. Також зазначає, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не спростував посилання позивача на ст. 49 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військовоїслужби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та ГУ НП в Дніпропетровській області з 15.02.2000 року на різних посадах та був звільнений 14.05.2018 року з посади старшого оперуповноваженого 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП наказом т.в.о. начальника Головного Управління Національної поліції у Дніпропетровської області № 130/ОС від 14.05.2018 року відповідно до п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Крім того проходив строкову службу в Збройних Силах України з 16.12.1998 року по 01.10.1999 року.

19.07.2019 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з вимогою підготувати та направити документи передбачені п.7 постанови правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції Закону № 1081-XIV від 09.10.1999 року тобто на день прийняття мене на службу до органів внутрішніх справ).

Однак, листом № 20/13-К-179 від 12.08.2019 року відповідачем було відмовлено позивачу в підготовці та направленні документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення пенсії за вислугою років, посилаючись на те що для отримання пенсії на теперішній час особам, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, в період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року і на день звільнення потрібно мати вислугу 23 календарних роки 6 місяців і більше.

Позивач не погодився з твердженнями відповідача, тому, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у підготовці та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу протиправності бездіяльності відповідача, що полягала у не підготовці та не направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документів, передбачених Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, щ включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" № 13 7-У 1 вересня 2006 року (далі - Хартія) визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсія за вислугу рокі призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01 жовтня 2018 року по 30 вереси 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (в редакцій постанов Кабміну Міністрів України № 1497 від 16.11.2001 року та № 497 від 22.06.2005 року) до вислуги років для призначення пенсій зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ час проходження у підрозділах карного розшуку та у підрозділах боротьби з економічною злочинністю за переліком посад і умовами що визначаються Міністерством внутрішніх справ.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 780 від 20.07.2011 року постанова Кабінету Міністрів України № 1497 від 16.11.2001 року та № 497 від 22.06.2005 року були скасовані. Статтею 58 Конституції України, закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують аб скасовують відповідальність особи.

За період часу служби в органах внутрішніх справ позивач перебував на посадах, згідно яких вислуга років обраховується відповідно до Порядку № 393 ті наказів МВС України № 361 від 29.07.2008 року та № 722 від 20.07.2006 року на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач з 16.12.1998 року по 01.10.1999 року проходив службу в Збройних Силах України.

Згідно з п. а ч. 1 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховується військова служба.

Таким чином, вислуга років за період з 16.12.1998 року по 01.10.1999 року склала 09 місяців 15 днів в календарному обчисленні.

З 15.02.2000 року по 12.07.2000 року позивач зарахований слухачем на курси перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ Одеського інститут внутрішніх справ.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ.

Отже, вислуга років за період з 15.02.2000 року по 12.07.2000 року склала 04 місяці 27 днів в календарному обчисленні.

З 24.07.2000 року по 17.04.2001 року позивач перебував на посадах в органах внутрішніх справ, вислуга років на яких обраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україн № 497 від 22.06.2005 року один місяць служби за півтора місяці.

Таким чином, за період з 24.07.2000 року по 17.04.2001 року вислуга років в календарному обчисленні склала 08 місяців 23 дні, у пільговому обчисленні - 01 рік 01 місяць 04 дні.

З 17.04.2001 року по 27.07.2011 року позивач перебував на посадах в органах внутрішніх справ, вислуга років на яких обраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україн № 1497 від 16.11.2001 року один місяць служби за півтора місяці.

Отже, вислуга років з 17.04.2001 року по 27.07.2011 року у календарному обчисленні склала 10 років 3 місяці 10 днів, у пільговому обчислені - 15 років 05 місяців (згідно постанови Кабінету Міністрів України № 780 ві 20.07.2011 року, яка набрала чинності 27.07.2011 року, постанова кабінету Міністрів № 1497 від 16.11.2001 року була скасована, тому пільгове обчислення рахується до 27.07.201 року.

З 27.07.2011 року по 14.05.2018 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Головному управлінні Національної поліції у Дніпропетровській області.

Оскільки пільгове обчислення вислуги років на посадах в органах внутрішніх справ після 27.07.2011 року та для поліцейських не передбачено в цей період, то вислуга років у календарному обчисленні склала 6 років місяців 17 днів.

Таким чином, вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення у пільговому обчисленні складає 24 роки 06 місяців 03 дні.

В силу положень статті 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З огляду на положення Порядку від 17.07.1992 року № 393 вбачається, що при призначенні пенсій згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 09.04.1992 року враховується саме пільгова вислуга років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, з аналізу положень якого слід дійти висновку, що пільгова вислуга років враховується саме при призначенні виду пенсії та не ставиться в залежність від наявності виключно календарної вислуги років.

Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам хї сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 року № 1522 "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян" врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 30.01.2007 року.

Зокрема, пунктом першим встановлено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які маюті право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами де головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.

Як було встановлено судом, позивач проходив службу в органах Внутрішніх справ України.

Структурним підрозділом МВС України є Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області, на яке покладено обов`язок підготувати та направити документи про призначення пенсії за вислугу років до Головного управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Відповідно до пункту 12 постанови Правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 30.01.2007 року відповідно до Закону України "Пре пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року уповноважений структурний підрозділ (ГУ НП у Дніпропетровській області) у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.

Проте, відповідач, всупереч положенням п. 12 Постанови Правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 30.01.2007 року, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не підготував та не направив у 10-денний термін з дня одержання заяви позивача про призначення пенсії всі необхідні документи і подання про призначення йому пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Натомість, відповідач надіслав позивачу лист № 20/13-К-179 від 12.08.2019 року, в якому відмовив йому в підготовці та направленні документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на те, що на теперішній час у позивача немає необхідної вислуги років для призначення пенсії.

Водночас, згідно зі ст. 49 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому, відмова Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області в підготовці та направленні документів для призначення пенсії за вислугу років до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, є протиправною.

При цьому, суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року, справа № 750/9775/16-а (провадження № К/9901/18705/18) висловлена правова позиція про те, що з аналізу норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядку № 393, визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу.

Проте, відповідачем як суб`єктом владних повноважень порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі «Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG», (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

В рішенні у справі «П`єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області щодо відмови в підготовці та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документів, передбачених постановою правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1, для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції Закону 1081-XIV від 09.10.1999 року, тобто на момент прийняття ОСОБА_1 на службу).

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документи, передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1, для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції Закону 1081-XIV від 09.10.1999 року, тобто на момент прийняття ОСОБА_1 на службу).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник