open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року Справа № 160/8533/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 із врахуванням уточненої позовної заяви та заяви про зміну ціни позову звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача що не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні обов`язкової щорічної відпустки за 2019 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України грошову компенсацію за невикористані календарні дні обов`язкової щорічної відпустки за 2019 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік; недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно та компенсацію моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що відповідачем грубо порушено норми чинного в Україні законодавства в частині проведення фінансових розрахунків після виключення останнього зі списків частини та розірвання контракту.

19.11.2019 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В мотивування означеного позивач послався на те, що відповідачем в межах повноважень було вжитих необхідних заходів щодо виплати колишньому військовослужбовцю виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку. Абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції 2000 року зазначено, що військовослужбовцям звільненим з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Так як звільнений позивач був у 2000 році за ст. 65 пункту 3 (за власним бажанням) і згідно копії витягу наказу командира військової частини НОМЕР_2 ВВ МВС України від 27.09.2000 №194, в якому зазначено вислуга років у календарному обчислені складає - 12 років 10 місяців 16 днів, тобто право було набуте та повинно було розраховано в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідач в межах своїх повноважень направив запит від 13.08.2019 за вих.№6/11/32-1368 до, щодо надання інформації стосовно виплати або не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Однак, відповіді на адресу військової частині НОМЕР_1 НГУ не надійшло, отже, відповідачем в межах повноважень було вжито необхідних заходів. Таким чином, на момент звільнення з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було правильно визначено про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за 5 років (саме за період служби у Національній гвардії України) і не враховано інші 12 років (період служби у Внутрішніх військах МВС України). Також відповідач зазначив, що з довідки № 974 про вартість речового майна, що належить до видачі убачається, що ОСОБА_1 навмисно не отримував речове майно із 2014р. В свою ж чергу, 01.11.2019 року документи для виділення коштів ОСОБА_1 та іншим колишнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 були направлені до вищого за підлеглістю штабу (Центральне територіальне управління НГУ) для прийняття рішення та виділення грошових коштів. Однак, відповідні грошові кошти військовій частині НОМЕР_1 не виділено, у зв`язку із цим відповідач вважає, що останнім було вжито відповідних заходів щодо здійснення колишнім військовослужбовцям, в тому числі ОСОБА_1 виплати грошової компенсації за не отримане речове майно. Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначив про те, що позивач будучи військовослужбовцем усвідомлює, що військова частина НОМЕР_1 НГУ фінансується виключно з Державного бюджету України, а отже відповідно до Бюджетного кодексу України є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства внутрішніх справ України. Відтак, відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за не використану щорічну основну відпустку, за не отримане речове майно, про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за 5 років та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань протиправною, оскільки відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі.

27.11.2019 року позивачем до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив про те, що відповідач по справі визнав факт допущеного порушення вимог чинного законодавства щодо проведення розрахунку під час звільнення в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019 рік. Нарахована відповідачем сума була перерахована на картковий рахунок позивача. У зв`язку із цим, 24.10.2019 року позивачем було скеровано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відповідну заяву по справі №160/8533/19 про зміну ціни позову. Щодо зазначеного відповідачем по справі розміру одноразової грошової допомоги при звільненні - 25%, то зазначу, що відповідно до розділу XXXII наказу МВС України №200 та ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за умови неотримання зазначеної виплати під час першої служби підставою для визначення розміру грошової допомоги при проведенні розрахунку під час звільнення, є підстава звільнення з останнього місця служби - за станом здоров`я. Відтак, відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проведення розрахунку грошової допомоги при звільненні має проводитись саме в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Довідку-розрахунок, яка є підставою для нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, відповідач по справі спромігся розрахувати лише через 1 місяць після виключення зі списків особового складу військової частини -02.09.2019 року. Пунктом 3 ст.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Сам факт складання саме 02.09.2019 року (за збігом 1 місяця після мого звільнення) довідки-розрахунку №974 є грубим порушенням норм чинного в Україні законодавства. У наданому відзиві на позов відповідач по справі в чергове уникає питання зазначеного у позові. А саме спростування або підтвердження дискримінаційних дій командування частини щодо мене при виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Протягом усіх п`яти років служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач постійно стикався із чисельними порушеннями щодо нього. Однак на військовій службі сам факт оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб нівелюється тим, що скарга попадає до тої ж особи, чиї дії оскаржуються. Таке становище позивача, як законослухняного громадянина та фахівця у галузі права, постійно пригнічувало та, зрештою, відображалось на його здоров`ї. Факт загострення гіпертонічної хвороби і госпіталізація до Державної лікарні МВС України в місті Кривий Ріг з 22.08.2019 р. по 03.09.2019 р. був спровокований і є наслідком спілкування із посадовими особами частини щодо виплати позивачу усіх вищезазначених виплат та компенсацій та усвідомлення безперспективності вирішення зазначеного питання у мирний спосіб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 вказану позовну заяву було залишено без руху з огляду на невідповідність ст. ст. 160, 161 КАС України.

30.09.2019 року на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2019 до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дорошем С.П. подано клопотання про усунення недоліків разом із уточненою позовною заявою із копією для вручення відповідачу із зазначенням правильної назви відповідача та відомостей заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; належним чином засвідчених копій документів, що додані до позовної заяви для суду та для відповідача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національній гвардії України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Центрального оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України від 01.08.2019 №199, який підписано командиром військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: майора ОСОБА_1 (Г-011138), який здав справи і обов`язки за посадою офіцера (з організації дозвілля) клубу, та звільненого відповідно до пункту два підпункту «б» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби в запас наказом командувача Національної гвардії України від 15.07.2019 № 118 о/с за станом здоров`я без права носіння військової форми одягу 01 серпня 2019 року, та доля взяття на військовий облік направити до Покровсько-Тернівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області. Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення на одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, наказано виплатити:

премію за особистий внесок у загальні результати служби за 01 серпня 20-19 року в розмірі 80 відсотків посадового окладу;

одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Також, відповідно до вище наведеного витягу з наказу, вислуга років ОСОБА_1 станом на 01.08.2019 року становить: час служби в календарному обчисленні 17 років 11 місяців 02 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 01 років 00 місяців 02 днів.

12.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України із проханням щодо видачі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

31.07.2019 року позивач звернувся із рапортом до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України з приводу надання розпорядження щодо копії (витягу) наказу на призначення комісії з виплати матеріальної допомоги та копій протоколів засідань комісії з виплати матеріальної допомоги з березня 2019 р. по теперішній час.

Також, 31.07.2019 позивач звернувся із рапортом до відповідача з проханням провести службове розслідування по факту невиплати останньому матеріальної допомоги.

13.08.2019 за №6/11/32-1368 відповідачем на адресу військової частини НОМЕР_2 скеровано запит стосовно надання інформації з приводу виплати або невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , який був звільнений у запас ЗСУ за ст. 65 п. «з»/за власним бажанням/ наказом командувача ВВ МВС України від 21.09.2000 року №93 о/с та виключений зі списків особового складу частини з 27.09.2000 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 ВВ МВС України від 27.09.2000 року № 194.

Однак, відповідь з означеного питання до відповідача так і не надійшла.

24.09.2019 року за №03/2409-2019 позивач, як адвокат звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України із запитом про надання інформації з питання невиплати грошової компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної відпустки за 2019 рік; невиплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, невиплати матеріальної допомоги на покращення соціально-побутових питань (рапорт від 12.04.2019) та надання копій протоколів засідань комісії з виплати матеріальної допомоги за період з 01.01.2019 по 01.08.2019, причину невиплати компенсації за неотримане речове майно та надання довідки про вартість речового майна.

Листом від 09.10.2019 року за №6/11/32-1718 військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України повідомила позивачу про те, що виплата компенсації за невикористану відпустку за 2019 рік помилково не вказана у наказі командира військової частини від 01.08.2019 року №199. При внесенні змін до наказу грошова компенсація за невикористані дні відпустки буде нарахована та виплачена. Згідно абз. 6 п. 2 ст. 15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Так, у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ВВ МВС України по стройовій частині від вересня 2000 року № 194 не зазначено про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, хоча право на виплату позивачем було набуте. Як юрисконсульт військової частини НОМЕР_2 , на той час, позивач повинен був своєчасно врегулювати це питання. Оскільки позивачем своєчасно не надано до військової частини НОМЕР_1 ніяких підтверджувальних документів про невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , тому, до цієї частини направлено запит від 13.08.2019 року № 6/11/32-1368. На даний момент відповідь не надійшла. При надходженні відповіді буде прийнято відповідне рішення в період з квітня по липень 2019 року була відсутня можливість проведення виплати матеріальної допомоги згідно рапорту від 12.04.2019. Станом на 09.10.2019 заява щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходила.

За відомостями із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Центрального оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України від 15.10.2019 №271, який підписано командиром частини полковником ОСОБА_3 внесені зміни до пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 01.08.2019 № 199 щодо виключення зі списків особового складу частини майора ОСОБА_1 (Г-011138) такі зміни: пункт «Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнені військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, ВИПЛАТИТИ:» доповнено пунктом: «грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік».

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.11.2019 №560, яка підписана т.в.о. командиром частини полковником ОСОБА_4 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2019 року №271 ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік в кількості 20 календарних днів в сумі 10866,00 грн. та 17.10.2019 року перераховано за призначенням відповідно 10703,01 грн. з урахуванням податків.

Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від16.03.2016 № 178затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі за текстом - «Порядок № 178»).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Виходячи з аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Отже, позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації у розмірі 10701,55 грн. передбачена у довідці-розрахунку №974 від 02.09.2019.

Разом цим, суд в задоволенні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відмовляє, оскільки в рамках адміністративного судочинства бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Враховуючи те, що відповідачем 01.11.2019 року документи для виділення коштів ОСОБА_1 та іншим колишнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 були направлені до вищого за підлеглістю штабу (Центральне територіальне управління НГУ) для прийняття рішення та виділення грошових коштів, однак, відповідні грошові кошти військовій частині НОМЕР_1 не виділено, тобто відповідачем вчинені дії та дотримані вимоги діючого законодавства України, то й вимога позивача з приводу визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є необґрунтованою, та такою що не підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та стягнення цієї допомоги, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно дост. 1-2 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України".

Пунктом 2постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704(далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 цієїпостановинадано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 7 Постанови № 704 видатки, пов`язані з реалізацією цієїпостанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженийнаказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260(далі - Порядок № 260).

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, що яких належать <…> допомоги.

Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: <…> одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби <…>.

Пунктами 1, 7, 9 розділу ХХIV Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.03.2018 р. № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік» (далі - Наказ № 65) передбачено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород і морського грошового забезпечення).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання та розмір потреби.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

Разом з тим, варто наголосити, що причиною для відмови у наданні позивачу цієї матеріальної допомоги відповідачем вказано відсутність фінансування на вказані цілі.

З даного приводу, варто звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену, в тому числі в постанові від 21 листопада 2018 року у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов`язань.

Так, Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у рішенні по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок,вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. <…> органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України» від 24.04.2014 р., вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).

Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов`язань.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача, які полягають у невиплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу, який виконав для її отримання всі залежні від нього дії, а підстави для відмови у її виплаті у ході судового розгляду встановлено не було.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі,так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Встановивши у ході розгляду справи неправомірність оскаржуваних дій відповідача щодо невиплати позивачу спірної допомоги суд вважає, що належним та цілком ефективним способом захисту прав позивача, який унеможливить будь-які подальші зловживання, є стягнення такої допомоги з відповідача у розмірі місячного грошового забезпечення позивача у розмірі 16433,47 грн. за 2019 рік (відповідно до наявної у матеріалах справи архівної відомості від 22.08.2019 року щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2019 року по 01.08.2019 року та рапорту від 12.04.2019 року з відповідною резолюцією), розмір такої виплативідповідачем не заперечується.

Таким чином, й вимога позивача щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік також підлягає до задоволення.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 97 794,00 грн. та стягнення цієї допомоги суд зазначає наступне.

Згідно зістаттею 40 Закону № 2232-XIIгарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно дозаконів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Частиною першоюстатті 9 Закону № 2011-ХІІобумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 2статті 15 Закону № 2011-ХІІвійськовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Статтею 17 Конституції Українивстановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положеньстатті 17 Конституції Україникомплекс оргнаізаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій.

Пункт 10Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей»(далі-Постанова №393) передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби у зв`язку із закінченням строку контракту,за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до п. 14 Постанови № 393 одноразова та щорічна грошова допомога, передбаченапунктами 10і11цієїпостанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони, Службою судової охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

За приписами п. 14 Постанови № 393 одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 10 цієїпостанови, виплачується Міністерством оборони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженийНаказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі-Порядок ). Цей Порядок розроблено відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року№ 393.

Відповідно до п. 3 Порядку підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту два підпункту "б" частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (за станом здоров`я); загальна вислуга позивача становить 17 років 11 місяців 02 днів, час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 00 років 06 місяців 06 днів. Відповідно витягу із наказу № 199 від 01.08.2019 наказано ТВО командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд зазначає, що даний наказ не оскаржувався. Є чинним на час розгляду справи.

Відповідно до Розділу ХХХІІ Порядку у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року№ 393"Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей"(зі змінами) (п.8 Порядку).

Відповідно до п.7 розділу ХХХІІ Порядку у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленоїЗаконом України"Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд прийшов до переконання , що в даному випадку відбулось повторне звільнення з військової служби, однак при первісному звільнені позивача, таке правом на отримання 50 % одноразової грошової допомоги не було реалізовано.

Частиною другоюстатті 6 КАС Українипередбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантованіКонституцією Українита Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд зазначає, що чинним законодавством України, яке регулює соціальне та пенсійне забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.

В свою ж чергу, частиною 2статті 9Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах(абзац 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року№3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, щодля того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі«Гурепка проти України»(Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі«Кудла проти Польщі»(Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі«Гарнага проти України»(Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Відтак, враховуючи наведені вище обставини, які свідчать про порушення прав позивача та неправомірність дій військової частини НОМЕР_1 НГУ, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років військової служби з врахуванням виплачених сум.

Відповідно, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 97 794,00 грн. та стягнення цієї допомоги задоволенню не підлягають.

Також, суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні обов`язкової щорічної відпустки за 2019 рік та стягнення цієї компенсації також не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.11.2019 №560 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2019 року №271 ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік в кількості 20 календарних днів в сумі 10866,00 грн. та 17.10.2019 року перераховано за призначенням відповідно 10703,01 грн. з урахуванням податків. Вказаний факт також не заперечується позивачем, про що зазначено у відповіді на відзив на позовну заяву. Так, в поданій до суду відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що нарахована відповідачем сума грошової компенсації за невикористані календарні дні обов`язкової щорічної відпустки за 2019 рік переведена на картковий рахунок позивача. Заява про зміну ціни позову в частині недоплати позивачу залишку грошової компенсації за невикористані календарні дні обов`язкової щорічної відпустки за 2019 рік та розрахунок, який зазначено позивачем у позові судом до уваги не приймається за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо частини позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до роз`яснень, які викладено в у п.п. 3, 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, та як наслідок підтверджували наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що ОСОБА_1 на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі 16433,47 грн.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10701,55 грн.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років військової служби з врахуванням виплачених сум.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Джерело: ЄДРСР 87148985
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку