ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«17» грудня 2019 року

м. Харків

справа № 645/5416/19-ц

провадження № 22ц/818/5780/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.

за участю секретаря Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Коваленко Н.В. в інтересах держави в особі Харківської міської ради, представники позивача Сухорукова І.К., Сінько Ю.Ю.,

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник відповідачів ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу прокурор Харківської області, представник особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Харківської області на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року в складі судді Алтухової О.Ю.

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Коваленко Наталія Василівна звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів та просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати по 104558,76 грн з кожної; вирішити питання щодо судових витрат.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подав до суду клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

Клопотання мотивовано тим, що прокурором не надано достатніх обґрунтувань своєї участі у процесі.

Вказав, що прокурором повідомлено Харківського міського голову про звернення до суду в інтересах міської ради, однак не отримано відповіді на таке повідомлення перед зверненням до суду, а також не підтверджено неможливість або неналежність захисту інтересів держави Харківською міською радою самостійно.

Зазначив що прокурором не визначено, на захист якого саме інтересу держави вона виступає, та її участь у процесі призводить до порушення принципу рівності сторін.

Просив позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Коваленко Н.В. в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Коваленко Н.В. в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду прокурор Харківської області подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду - скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що незаконне використання відповідачками земельної ділянки грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земель; що Харківська міська рада належним чином не здійснила захист інтересів територіальної громади міста та інтересів держави у цілому, що є підставою для такого захисту прокуратурою; що прокурор позбавлений повноважень встановлювати причини нездійснення або неналежного здійснення захисту порушених інтересів держави та вживати заходів впливу до посадових осіб відповідного органу; що допуск прокурора до участі у справі в даному разі є виправданим, наявні підстави представництва інтересів держави, які залишились незахищеними через бездіяльність Харківської міської ради; що судом безпідставно застосовано до правовідносин у цій справі практику Європейського суду з прав людини в контексті порушення принципу рівності сторін участю прокурора у справі.

06 грудня 2019 року до суду апеляційної інстанції від представника відповідачів ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він, зокрема, вказав, що прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Проте, прокурором не надано доказів на підтвердження обставин невиконання належних суб`єктом повноважень щодо захисту своїх інтересів, не зазначено, в чому полягає «інтерес держави». Обгрунтування участі прокурора у справі базується виключно на його припущеннях, що не відповідає вимогам статті 74 ЦПК України.

13 грудня 2019 року до суду апеляційної інстанції від заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор фактично підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. При цьому зазначив, що безоплатне використання землі відповідачками ослаблює економічні основи територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Вказав, що Харківська міська рада до теперішнього часу не оскаржувала підстави звернення прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді. Більш того, в суді першої інстанції представник Харківської міської ради проти клопотання представника відповідачів заперечував та підтримав позовні вимоги прокуратури.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу прокурора Харківської області необхідно задовольнити, ухвалу суду скасувати.

Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) Суд висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі, право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1статті 131-1КонституціїУкраїни щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції Українивідсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом єЗакон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини 3статті 23 Закону України "Про прокуратуру"дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в судіу випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, з наведених вище положень законодавства вбачається, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 квітня 2019 року, справа № 924/349/18.

Відповідно до статей5,7 Конституції Україниносієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межахКонституціїі законів України.

В силу частин 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтями 13, 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Відповідно до положень Конституції України право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Відповідний правовийвисновоквикладеноу постановіВерховногоСудуу складіколегіїсуддівКасаційного господарськогосудувід 02 жовтня 2018 року, справа №4/166"Б".

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у провадженні суду перебуває справа за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Коваленко Н.В. в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Предметом позову є стягнення з відповідачок безпідставно збережених грошових коштів, які вони не сплачували за володіння і користування земельною ділянкою під належною їм нежитловою будівлею, не укладаючи договорів оренди, що призвело до виникнення кондикційного зобов`язання та недоотримання цих коштів територіальною громадою в особі міської ради.

В обґрунтування підстав для звернення до суду в інтересах міської ради прокурор посилалась на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці, якою вони користуються без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримує бюджет міської ради, що порушує інтереси територіальної громади в частині можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання доходу, який може бути використаний для задоволення потреб територіальної громади.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по Ѕ частині нежитлової будівлі загальною площею 817,2 кв м, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 11 жовтня 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за №3554 та №3557 (а. с. 34).

На підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25 грудня 2013 року №1384/13 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,26 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлової будівлі літ. «О-І» (склад) та на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,26 га за вказаною адресою для обслуговування нежитлової будівлі літ. «О-І» (склад) (а. с. 27).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради із заявами щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак не надали необхідний перелік документів, зокрема, довідку з податкової інспекції про відсутність заборгованості з платежів за земельну ділянку та акт обстеження земельної ділянки, як вбачається з листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 19 квітня 2017 року за №Б-8-10455/1-17.08-39 (а. с. 30).

У зв`язку з чим, згідно інформації Департаменту земельних відносин Харківської міської ради №7947/0/225-17 від 11 грудня 2017 року договори оренди землі (згідно з доданою до листа план-схемою) по АДРЕСА_2 не укладені; рішень міської ради щодо надання у користування та рішень щодо продажу земельної ділянки за вищевказаною адресою не приймалось (а. с. 31).

Згідно інформації Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області Блохіна Г.О. та ОСОБА_2 зареєстровані платниками земельного податку за земельні ділянки площею 0,041685 га кожна по АДРЕСА_2 , та сплачують його належним чином протягом 2016-2018 років (а. с. 35).

16 листопада 2017 року головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено що зазначена земельна ділянка площею, орієнтовно, 0,2600 га, не огороджена, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «О-1», про що складено відповідний акт (а. с. 23-24).

Відповідно до розрахунку безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки площею 0,2600 га у період з 01 серпня 2016 року по 31 липня 2019 року, здійсненого Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі по 104558,76 грн з кожної.

27 листопада 2017 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради направлено на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попередження, в якому зазначено, що Департаментом виявлено факт використання ними земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, що призводить до недоотримання коштів у вигляді плати за землю бюджетом міста, та повідомлено про необхідність погашення заборгованості (а. с. 32).

Однак, Харківською міською радою з часу встановлення факту порушень вимог законодавства при використанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, а саме з листопада 2017 року, не вживались заходи щодо захисту у судовому порядку порушених прав з метою стягнення з відповідачок безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати.

09 серпня 2019 року заступник директора Департаменту територіального контролю виконавчого комітету Харківської міської ради на лист Харківської місцевої прокуратури № 3 за № 04-24-2095 вих19 від 30 липня 2019 року про надання інформації щодо вжиття заходів правового реагування шляхом звернення до суду із позовними заявами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 , надав відповідь, що заходи правового реагування не вживалися, оскільки матеріали перевірки щодо законності використання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 земельної ділянки за вказаною адресою направлені на адресу прокуратури Харківської області листом від 12 березня 2019 року № 3805/0/226-19 в зв`язку із неможливістю Харківської міської ради сплатити значно великі суми судового збору за подання позовних заяв майнового характеру. Одночасно повідомлено, що у разі подання прокуратурою суду позовних заяв в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 співробітниками Департаменту буде забезпечена участь у даних судових провадженнях у вказаній справі (а. с. 36).

На виконання частини 4 статті 23Закону України«Про прокуратуру» Харківською місцевою прокуратурою №3 повідомлено Харківську міську раду про вжиття заходів представницького характеру у її інтересах, а саме 15 серпня 2019 року Харківська місцева прокуратура №3 звернулась до голови Харківської міської ради Кернеса Г.А. з повідомленням про встановлення прокуратурою порушення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог чинного законодавства під час використання землі під об`єктом нерухомості та про намір пред`явити позов до Фрунзенського районного суду м. Харкова (а. с.37-38).

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що з відповідним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з цим же предметом та з цих же підстав Харківська міська рада до суду не зверталась та не заперечувала проти звернення прокурора до суду в її інтересах.

Залишаючи позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Разом з тим, прокурор за своїм процесуальним статусом не є представником особи, в інтересах якої подає позов, та його повноваження на звернення до суду передбачені законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК Україниу разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Як вбачається з позовної заяви, прокурором згідно вимог частини четвертої статті56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтовано неналежне здійснення захисту державних інтересів уповноваженим органом у спірних правовідносинах (тобто, наведено підставу для представництва інтересів держави), а такожобґрунтовано, у чому, з її погляду, полягає порушення цих інтересів (тобто наведено підстави позову).

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказав, що прокурор не надала доказів на підтвердження підстави представництва, а саме, нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Однак, незгода суду з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, або нездійснення ними такого захисту, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважав суд у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони»)під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104/цс 19; Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року, справа № 495/10988/17, провадження № 61-29св19.

Таким чином, підставами для звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави стало порушення інтересів держави в особі територіальної громади у сфері використання земель, а саме використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що призвело до безпідставного збереження коштів у вигляді орендної плати, які недоотримано місцевим бюджетом, та бездіяльність Харківської міської ради, як органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій у даних правовідносинах щодо вжиття заходів до стягнення з відповідачів вказаних коштів.

Факт безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, а також ослаблює економічні основи територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Як вбачається із позовної заяви, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимогстатті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 56 ЦПК Україниналежним чином обґрунтувала наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, визначила, у чому полягає порушення інтересів держави в особі територіальної громади та зазначила орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В суді апеляційної інстанції представники прокуратури пояснили, що порушення інтересів держави в особі територіальної громади полягає в безоплатному використанні земельної ділянки та бездіяльності міської ради щодо стягнення з відповідачок безпідставно збережених коштів.

Представник Харківської міської ради не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокуратури та пояснив, що йому невідомо, чому Харківська міська рада самостійно не звернулася до суду за захистом своїх прав.

Доводи клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо того, що прокурором повідомлено Харківську міську раду про пред`явлення позову в її інтересах, але не отримано результатів розгляду зазначеного повідомлення, є необґрунтованими, оскільки у даному разі прокурором виконано вимоги частини 4 статті 23ЗаконуУкраїни«Про прокуратуру» щодо повідомлення міської ради про вжиття заходів представницького характеру у її інтересах, та законом не передбачено обов`язку прокурора отримати відповідь на таке повідомлення.

В свою чергу, Харківська міська рада проти подання прокурором позову в її інтересах не заперечувала, не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду з власним позовом на захист інтересів територіальної громади, мотивуючи це відсутністю грошових коштів для сплати судового збору.

Незалежно від того, чи відповідають дійсності доводиХарківської міської радипро неможливість самостійно звернутись до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду міської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року, справа № 903/129/18, провадження № 12-72гс19.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції посилався на правові висновки Європейського суду з прав людини, в контексті того, що участь прокурора у справі порушує принцип рівності сторін, однак, судова колегія їх не приймає до уваги, оскільки Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні та вирішує питання щодо відповідності участі прокурора у справі принципу рівності сторін у кожному окремому випадку.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці не заперечує існування категорій справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу прав сторін, зокрема, у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Отже, враховуючи нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, прокурор мала право звернутися до суду з даним позовом, тому висновок суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви прокурора без розгляду є необґрунтованим.

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правиламиЦПК України.

Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу прокурора Харківської області задовольнити.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

СуддіІ.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 23 грудня 2019 року.