open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Ухвала

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 600/78/18

провадження № 61-21753ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного центру зайнятості, третя особа - Козівський районний центр зайнятості, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та про виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільського обласного центру зайнятості (далі - Тернопільський ОЦЗ), третя особа - Козівський районний центр зайнятості (далі - Козвський РЦЗ), про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та про виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника відділу надання соціальних послуг у Козівському районному центрі зайнятості.

23 листопада 2017 року ОСОБА_1 написала і подала заяву, у якій просила звільнити її з роботи за згодою сторін з 23 листопада 2017 року. У цей же день, директором Тернопільського обласного центру зайнятості накладено резолюцію про звільнення позивача з роботи з 24 листопада 2017 року.

Наказом від 23 листопада 2017 року № 251-к ОСОБА_1 24 листопада

2017 року звільнено із займаної посади, за угодою сторін на підставі

пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Також позивач вказувала, що наказу про звільнення та трудової книжки у роботодавця в день звільнення вона не отримала, у день звільнення працювала повний робочий день, а на наступний день також вийшла на роботу, упродовж дня виконувала покладені на неї обов`язки, у тому числі передавала ввірене їй майно та оформляла документи.

Крім того, до написання вказаної заяви привело нервове потрясіння, яке було викликано неправомірними, на думку позивача, діями директора Козівського РЦЗ, спрямованими на її звільнення з роботи через реорганізацію та скорочення штатної чисельності районного центру зайнятості.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення з роботи, поновити її на роботі та виплатити грошові кошти за час вимушеного прогулу.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі

з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також

у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що з 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника відділу надання соціальних послуг у Козівському районному центрі зайнятості.

23 листопада 2017 року ОСОБА_1 написала і подала заяву, у якій просила звільнити її з роботи за згодою сторін з 23 листопада 2017 року. У цей же день, директором Тернопільського обласного центру зайнятості накладено резолюцію про звільнення позивача з роботи з 24 листопада 2017 року.

Наказом від 23 листопада 2017 року № 251-к ОСОБА_1 24 листопада

2017 року звільнено із займаної посади, за угодою сторін на підставі

пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

За загальним правилом, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.

Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу заявлених позовних вимог посилалась на те, що до написання заяви про звільнення привело нервове потрясіння, яке було викликано неправомірними, діями директора Козівського РЦЗ, спрямованими на її звільнення з роботи через реорганізацію та скорочення штатної чисельності районного центру зайнятості.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що підписання заяви про звільнення та припинення трудових відносин відбулося під тиском відповідача, а також на підставі доказів, які б свідчили про неприязне чи упереджене ставлення до неї роботодавця.

Суди встановили, що наказ про звільнення ОСОБА_1 був підготовлений, погоджений та підписаний 23 листопада 2017 року.

Крім того, 23 листопада 2017 року позивачем власноруч написано заяву про звільнення за «угодою сторін», а також на підставі вказаної заяви видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з 24 листопада 2017 року. Отже, вказані обставини свідчать про наявність домовленості сторін про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Також ОСОБА_1 вказувала, що на адресу електронної пошти відповідача нею було надіслано лист, в якому вона просила не приймати рішення щодо її звільнення на підставі заяви від 23 листопада 2017 року, оскільки вона була написана під час нервового зриву.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивачем всупереч вказаним нормам закону не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що припинення трудових відносин відбулося під тиском відповідача. Чинним трудовим законодавством не передбачено відкликання працівником своєї заяви при припинення трудового договору за угодою сторін, така можливість передбачена лише при звільненні працівника за власним бажанням.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного центру зайнятості, третя

особа - Козівський районний центр зайнятості, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та про виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

Джерело: ЄДРСР 87144761
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку