open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
1893 Справа № 480/4656/18
Моніторити
Ухвала суду /20.02.2020/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /12.02.2020/ Сумський окружний адміністративний суд Постанова /23.01.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /22.01.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /18.10.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /12.09.2019/ Касаційний адміністративний суд Постанова /23.07.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Постанова /23.07.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /15.07.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /29.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /15.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /15.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.04.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.04.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.04.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Рішення /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Рішення /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /19.12.2018/ Сумський окружний адміністративний суд
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 480/4656/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /20.02.2020/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /12.02.2020/ Сумський окружний адміністративний суд Постанова /23.01.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /22.01.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /18.10.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /12.09.2019/ Касаційний адміністративний суд Постанова /23.07.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Постанова /23.07.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /15.07.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /29.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /15.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /15.05.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.04.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.04.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.04.2019/ Другий апеляційний адміністративний суд Рішення /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Рішення /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /20.02.2019/ Сумський окружний адміністративний суд Ухвала суду /19.12.2018/ Сумський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №480/4656/18

адміністративне провадження №К/9901/25355/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (головуючий суддя - Гелета С. М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (головуючий суддя - Бегунц А. О., судді: Лях О. П., Рєзнікова С. С.) у справі № 480/4656/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області) про сплату боргу (недоїмки) від 16 листопада 2018 року № Ф-4169-54 на суму 15819,54 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що фізичною особою-підприємцем вона була зареєстрована з 22 липня 1996 року, а з 24 січня 2013 року та повторно з 28 лютого 2014 року її свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним. З 2002 року вона працює прибиральницею в комунальному закладі Сумської обласної ради Косівщинській спеціальній загальноосвітній школі - інтернаті Сумського району, тобто є застрахованою особою, а нарахування і сплату єдиного внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) здійснюється роботодавцем за основним її місцем роботи. Зазначала, що господарською діяльністю з 2002 року не займається.

Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 20 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 22 липня 1996 року, а 11 грудня 2018 року підприємницька діяльність позивача була припинена, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ІС "Податковий блок" в реєстрі страхувальника відсутня інформація щодо наявності пільги у позивача по сплаті єдиного соціального внеску (відсутня позначка ФО інвалід та ФО пенсіонер). Натомість в ІКП ФОП ОСОБА_1 по платежу "Єдиний внесок" 9 лютого 2018 року проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік як підприємцю на загальній системі оподаткування, але сплата відсутня. У 2018 році також були нарахування ЄСВ за 1-3 квартали 2018 року.

У зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, 16 листопада 2018 року відповідачем сформовано спірну вимогу № Ф-4169-54, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 зобов`язана сплатити 15819,54 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності з 1 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи-підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Оскільки інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено, а також враховуючи факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем до 11 грудня 2018 року, суди дійшли висновку про наявність у позивача обов`язку сплатити єдиний внесок за 2017 рік (8448,00 грн) та три квартали 2018 року (7371,54 грн) в загальному розмірі 15819,54 грн, про що правильно зазначено у спірній вимозі.

При цьому, суди відхилили доводи позивача про те, що вона звільнена від сплати єдиного внеску, оскільки нею сплачено внески із заробітної плати за основним місцем роботи, з тих підстав, що спірною вимогою їй нараховано єдиний внесок, який вона зобов`язана сплачувати як фізична особа-підприємець відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Не погодившись з такими висновками судів попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправним і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), вирішити питання про розподіл судових витрат. Також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як такої, що містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та набутті статусу підприємця, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, в розумінні Закону № 2464-VI протягом 2017 - 2018 років вона була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності.

ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДФС полягає в тому, що відповідно до Закону № 2464-VI роботодавці та фізичні особи-підприємці розглядаються як окремі платники ЄСВ. Отже, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника.

Верховний Суд ухвалою від 18 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Головне управління ДПС у Сумській області 4 листопада 2019 року подало клопотання про заміну сторони ГУ ДФС у Сумській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Сумській області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС у Сумській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Сумській області.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за можливе задовольнити клопотання про заміну сторони у справі, замінивши відповідача Головне управління ДФС у Сумській області його правонаступником Головним управлінням ДПС у Сумській області, для якого відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2018 років була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися, що спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи, що Верховним Судом вже висловлено правову позицію з питання застосування норм права у подібних правовідносинах і колегією суддів не встановлено підстав для відступу від неї, підстави вважати, що зазначена справа містить виключну правову проблему відсутні, відповідно не підлягає задоволенню клопотання позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

За встановленими судами обставинами, ОСОБА_1 з 2002 року працює прибиральницею у комунальному закладі Сумської обласної ради Косівщинській спеціальній загальноосвітній школі - інтернаті Сумського району, тобто протягом 2017 - 2018 років була найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) (а. с. 12-15).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судами не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на касаційну скаргу, а так само у письмових заявах по суті справи під час її розгляду судами попередніх інстанцій про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2018 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від комунального закладу Сумської обласної ради Косівщинської спеціальної загальноосвітньої школи - інтернату Сумського району, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік та три квартала 2018 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, помилково відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Позивачем у цій справі сплачено судовий збір:

за подання позовної заяви - 1762 грн згідно з квитанцією №0.0.1207558517.1 від 11 грудня 2018 року (а. с. 4);

за подання апеляційної скарги - 1057, 20 грн згідно з квитанцією №0.0.1341820553.1 від 2 травня 2019 року (а. с. 118);

за подання касаційної скарги - 1536, 80 грн згідно з квитанцією №0.0.1473914819.1 від 23 вересня 2019 року.

Враховуючи, що за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 704, 80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 3298, 80 грн.

Решта суми судового збору у розмірі 1057, 20 грн (сплачена за подання позову у цій справі) є надмірно сплаченими коштами, повернення яких здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №480/4656/18 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Сумській області № Ф-4169-54 від 16 листопада 2018 року про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (місцезнаходження: 40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 43144399) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3298 (три тисячі двісті дев`яносто вісім) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду

Джерело: ЄДРСР 87129589
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку