ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

22 січня 2020 року справа №826/18618/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )

до

1. Міністерства доходів і зборів України (далі по тексту - відповідач 1) 2. Головного управління ДФС у Київській області (далі по тексту - відповідач 2) 3. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 3)

про

1) визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2165-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; 2) поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області; 3) негайне виконання постанови у порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України; 4) стягнення з відповідача 2 на користь ОСОБА_2 компенсації за час вимушеного прогулу; 5) стягнення з Головного управління Міндоходів у Київській області на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, оскільки вважає незаконним своє звільнення із займаної посади незаконним, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ Міністерством доходів і зборів України прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, а саме: підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" щодо порушення відповідачем 1 порядку звільнення позивача із займаної посади та частини третьої статті 1 цього Закону щодо порушення застосування відповідачем 1 критерія здійснення очищення влади (застосування заборони).

Як вказує позивач, оскаржуваним наказом його звільнено з посади начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області, на якій працював в період з липня 2013 року по 29 жовтня 2014 року, до цього, в період з травня 2012 року по липень 2013 року на інших посадах керівного складу податкової міліції.

Оскільки відповідно до основних засад очищення влади, визначених частиною другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини , і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист, отже підстави для звільнення позивача із займаної посади щодо застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняттям ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону.

Крім того, як зазначає позивач, наказ про звільнення прийнятий у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , що суперечить частині третій статті 40 Кодексу законів про працю України; незаконне звільнення у свою чергу завдало позивачу моральної шкоди, яка виявилась у глибоких моральних стражданнях що призвело до вимушених змін у стосунках та змінило його звичний життєвий уклад.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/18618/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року вирішено звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України за клопотанням позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання про що порушено в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року в адміністративній справі №826/18618/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року за клопотанням позивача поновлено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості відповідача Державну фіскальну службу України та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року замінено первинного відповідача 2 - Головне управління Міндоходів у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДФС у Київській області.

Позивач 20 вересня 2019 року подав до суду заяву про надання пояснень та доказів, у яких зазначив про отримання під час зупинення провадження у справі доказів про те, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах, які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", а саме: критерії, передбачені статтею 3 Закону України "Про очищення влади" підлягають застосуванню виключно до періоду перебування на посадах в Міністерстві доходів і зборів України та його територіальних органах; податкова міліція є структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику (тобто, Міндоходів), а також його територіальних органів у АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, як це передбаченого статтею 3 Закону; податкову міліцію в територіальних органах Державної податкової адміністрації України та Державної податкової служби України очолювали начальники управлінь податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій чи служб в областях; в територіальних органах Міністерства доходів і зборів України податкову міліцію очолювали заступники начальника ГУ - начальники слідчих управлінь фінансових розслідувань; під критерії пункту 8 частини першої статті 8 Закону України "Про очищення влади" однозначно підпадає період перебування позивача на посаді заступника начальника УПМ ДПС у Київській області з 29 травня 2012 року по 24 травня 2013 року, однак, цей період становить менше одного року. Період перебування ОСОБА_1 на посаді (обіймання посади) заступника начальника УПМ ДПС у Київській області, який підпадає під критерії пункту 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" для застосування до позивача заборон тривав виключно з 29 травня 2012 року по 24 травня 2013 року і становить менше одного року.

Відповідач 1 письмового заперечення проти позову або відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Відповідачі 2 та 3 подали відзиви на адміністративний позов аналогічного змісту, у яких вказали про безпідставність позовних вимог у зв`язку із тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 не заперечує факт перебування його у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року на посадах, що підпадають під критерії, визначені статтею 3 Закону України "Про очищення влади"; ГУ ДФС у Київській області здійснено перевірку відомостей, зазначених в особових справах та трудових книжках працівників, та встановлено, що до начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області Леська М.В. застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", про що складено довідку за формою, затвердженою наказом ДФС України від 17 жовтня 2014 року №199; відповідачі також вказали, що підставою для звільнення позивача стала довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .

На думку відповідачів, посилання на статтю 40 Кодексу законів про працю України є некоректним та не ґрунтується на фактичних обставинах, оскільки норми Закону України "Про очищення влади" не встановлюють додаткових обмежень щодо звільнення під час тимчасової непрацездатності; крім того, позивачем не надано документального підтвердження завданих йому моральних страждань.

В обґрунтування своєї позиції відповідачі 2 та 3 надали суду світлокопії оскаржуваного наказу та довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, складеної посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області, які не засвідчені належним чином.

Разом із тим, згідно з частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (у новій редакції) письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частина четверта статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Надані відповідачами документи не вважаються належними та допустимими доказами, оскільки не засвідчені належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Наявні у справі докази, що подані позивачем, підтверджують, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2165-о "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до підпункту 1 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 підпункту "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, звільнено з посади та податкової міліції з постановкою на військовий облік полковника податкової міліції Леська М.В., начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області. Підстава: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України "Про очищення влади".

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Вирішуючи питання відповідності ОСОБА_1 критеріям, визначеним частиною першою статті 3 Закону України "Про очищення влади", та наявності підстав для звільнення на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", суд приходить до наступних висновків.

Як визначено у частині першій статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пункт 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" установлює, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Таким чином, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його наступним критеріям:

- обіймав посаду (посади), керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року;

- сукупний строк обіймання такої посади складає не менше одного року.

Досліджуючи обставини щодо проходження ОСОБА_1 служби у податковій міліції в у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, суд виходить і з наступного.

Як зазначено у заяві про надання пояснень та доказів представника позивача та визнається відповідачами, Головним управлінням ДФС у Київській області складено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, у якій вказано, що ОСОБА_1 відповідно критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України "Про очищення влади" за період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду(и) щодо яких, встановлена заборона:

- начальник управління організації боротьби з незаконним відшкодування ПДВ УПМ ДПА у м. Києві з 30 вересня 2008 року по 18 січня 2011 року;

- тимчасово виконуючий обов`язки начальника управління протидії незаконному відшкодуванню ПДВ УПМ ДПА у м. Києві з 18 січня 2011 року по 14 грудня 2011 року;

- начальник відділу протидії незаконному відшкодуванню ПДВ УПМ ДПА в Київській області з 14 грудня 2011 року по 17 лютого 2012 року;

- виконуючий обов`язки заступника начальника УПМ ДПС у Київській області з 17 лютого 2012 року по 29 травня 2012 року;

- заступник начальника УПМ ДПС у Київській області з 29 травня 2012 року по 24 травня 2013 року;

- виконуючий обов`язки начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області з 24 травня 2013 року по 05 липня 2013 року;

- начальник оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області з 05 липня 2013 року по дату звільнення - 29 жовтня 2014 року.

Виходячи із приписів пункту 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", вбачається, що критерії застосування заборон відповідно частини 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" передбачають обов`язкове настання для особи конкретних обставин, а саме обіймання (перебування) сукупно не менше одного року посади (посад) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника:

- територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику в області;

- податкової міліції в області.

Крім того, норми частини першої та другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" передбачають застосування заборон на обіймання певної посади до осіб, які працювали в органі який забезпечує формування та реалізацію податкової та/або митної політики.

Пункт 1 Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року №778, визначало, що Державна податкова адміністрація України (ДПА) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. ДПА забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року №584/2011, ДПС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує, зокрема, державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року №141/2013, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику.

Наведений аналіз положень вказаних нормативно-правових актів, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року органом, який забезпечує формування та реалізацію податкової та/або митної політики, були лише Міністерство доходів і зборів України та Міністерство фінансів України; у свою чергу такі органи, як Державна податкова адміністрація України, Державна податкова служба України та Державна фіскальна служба України виконували тільки функції реалізації державної податкової та/або митної політики.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", застосовується до осіб, які працювали на керівних посадах в органах Міністерство доходів і зборів України та Міністерство фінансів України, та не може бути застосована до осіб, які працювали в органах Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України та Державної фіскальної служби України.

Однак, відповідачами не доведено належними та допустимим доказами, що ОСОБА_1 що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади в системі органу, який забезпечує формування та реалізацію податкової та/або митної політики сукупно не менше одного року.

Суд також погоджується із доводами позивача щодо правового статусу податкової міліції як структурного підрозділу в системі органів доходів і зборів та керівництва цього структурного підрозділу.

Так, статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначались Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Частиною першою статті 19 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Стаття 20 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлювала, що до складу податкової міліції належать:

Головні управління (управління, відділи), Головне слідче управління, Управління внутрішньої безпеки Державної податкової адміністрації України та підпорядковані йому регіональні підрозділи внутрішньої безпеки при державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління (відділи) (з місцем дислокації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) головних управлінь Державної податкової адміністрації України;

управління (відділи) податкової міліції, слідчі підрозділи податкової міліції відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

підрозділи податкової міліції, слідчі підрозділи (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних, спеціалізованих та об`єднаних державних податкових інспекцій.

Податкову міліцію очолює Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України - начальник податкової міліції.

Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" від 05 лютого 2012 року №5083, який набрав чинності 12 серпня 2012 року, до Податкового кодексу України внесені положення щодо визначення функцій та правових основ діяльності органів державної податкової служби, серед яких і Розділ XVIII² "Податкова міліція", внаслідок чого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідно до пункту 348.1 статті 348 Податкового кодексу України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Згідно з пунктами 349.1, 349.2 статті 349 Податкового кодексу України (у редакції до 11 серпня 2013 року) визначено, що до складу податкової міліції належать:

головні управління (управління, відділи, сектори) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику;

управління (відділи, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, областях, округах (на два і більше регіони), містах Києві та Севастополі;

головні відділи (відділи, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонних, об`єднаних та спеціалізованих державних податкових інспекцій.

У складі податкової міліції діє спеціальний підрозділ, який проводить роботу по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Податкову міліцію очолює Перший заступник керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику - начальник податкової міліції.

Податкову міліцію в державних податкових службах в Автономній Республіці Крим, областях, округах (на два і більше регіони), містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових служб.

Пункт 349.2 статті 349 Податкового кодексу України виключено згідно із Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №404, який набрав чинності 11 серпня 2013 року.

Відповідно до пункту 3 указу Президента України від 18 березня 2013 року №141/2013 "Про Міністерство доходів і зборів України" установлено, що до прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів у складі Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів утворюються та діють підрозділи податкової міліції.

Підрозділи податкової міліції Міністерства доходів і зборів України утворені наказом Міністерства від 29 березня 2013 року №14 "Про утворення підрозділів податкової міліції". (далі по тексту - Наказ №14).

Згідно з пунктом 2 Наказу №14 передбачено утворення у складі головних управлінь Міндоходів в областях наступних підрозділів податкової міліції: Слідче управління фінансових розслідувань; Оперативне управління; Управління внутрішньої безпеки.

При цьому керівництва податковою міліцією Наказ №14 не визначає, а у пункті 4 цього Наказу зобов`язано внести відповідні зміни до Тимчасової структури Міндоходів та врахувати його під час розробки тимчасових структур територіальних органів.

Як вказано у листі Державної фіскальної служби України від 15 травня 2019 року №22641/6/99-99-01-01-02-15, адресованого позивачу та копія якого міститься у справі, за період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року структура податкової міліції на обласному рівні регулювалась такими розпорядчими документами: наказ Державної податкової адміністрації України від 13 липня 2005 року №263 "Про зміни в організаційній структурі органів державної податкової служби"; наказ Державної податкової служби України від 10 квітня 2012 року №282 "Про функціональні повноваження територіальних органів Державної податкової служби та їх організаційну структуру"; наказ Міністерства доходів і зборів України від 26 квітня 2013 року №81 "Про затвердження тимчасових типових структур територіальних органів Міндоходів"; наказ Міністерства доходів і зборів України від 10 червня 2013 року №154 "Про внесення змін до наказу Міндоходів від 26.04.2013 №81"; наказ Міністерства доходів і зборів України від 11 грудня 2013 року №790 "Про затвердження типових структур територіальних органів Міндоходів".

Копії вказаних наказів, надані Державною фіскальною службою України на запити представника позивача та які містяться у справі, підтверджують утворення та функціонування податкової міліції в складі територіальних органів Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України, Міністерства доходів і зборів України в якості структурних підрозділів.

Листом Державної фіскальної служби України від 14 травня 2019 року №21939/6/99-99-05-04-02-15, адресованим позивачу, надано копії витягів із затверджених штатних розписів ДПА у Київській області, ДПС у Київській області, ГУ Міндоходів у Київській області за період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року в частині керівництва податкової міліції та повідомлено, що посада керівника податкової міліції ДПА у Київській області та ДПС у Київській області передбачена штатним розписом - перший заступник голови - начальник управління податкової міліції.

Разом із тим, посада керівника податкової міліції ГУ Міндоходів у Київській області передбачена штатним розписом - заступник начальника - начальник слідчого управління фінансових розслідувань.

Враховуючи викладене, податкова міліція є структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, тобто, Міністерства доходів і зборів України, а також його територіальних органів у АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, як це передбаченого статтею 3 Закону України "Про очищення влади".

При цьому податкову міліцію в територіальних органах Державної податкової адміністрації України та Державної податкової служби України очолювали начальники управлінь податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій чи служб в областях; в територіальних органах Міністерства доходів і зборів України податкову міліцію очолювали заступники начальника Головного управління - начальники слідчих управлінь фінансових розслідувань.

Із наведеного вище позивачем списку посад, які обіймав ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, не вбачається, що позивач перебував на посадах керівника чи заступника керівника територіального органу Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України, Міністерства доходів і зборів України в області.

Суд також звертає увагу, що періоди перебування ОСОБА_1 на посадах чи виконання обов`язків на посадах: начальника управління організації боротьби з незаконним відшкодування ПДВ УПМ ДПА у м. Києві, виконуючого обов`язків начальника управління протидії незаконному відшкодуванню ПДВ УПМ ДПА у м. Києві, начальника відділу протидії незаконному відшкодуванню ПДВ УПМ ДПА в Київській області не підпадають під критерії, визначені пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", оскільки ці керівні посади, які обіймав позивач в несамостійних структурних підрозділах у складі самостійного підрозділу управління податкової міліції у місті Києві та Київській області.

Із наявних у справі копій штатних розписів Державної податкової адміністрації у Київській області від 25 січня 2010 року із змінами від 30 вересня 2010 року, від 31 січня 2011 року, від 16 січня 2012 року та Державної податкової служби у Київській області від 03 лютого 2012 року, від 25 січня 2013 року суд встановив наступне:

- у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівником податкової міліції ДПА у Київській області та ДПС у Київській області був за посадою - Перший заступник голови - начальник управління податкової міліції;

- у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року заступниками керівника податкової міліції ДПА у Київській області та ДПС у Київській області були за посадою - перший заступник начальника управління податкової міліції та заступники начальника управління податкової міліції.

З аналізу штатних розписів Міністерства доходів і зборів України на 2013 та на 2014 роки з урахуванням змін законодавства та Наказу №14 встановлено, що керівником податкової міліції в Головному управлінні Міндоходів у Київській області за посадою був заступник начальника Головного управління - начальник слідчого управління фінансових розслідувань.

У свою чергу керівник та заступник керівника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області не належали за посадами до заступників начальника слідчого управління фінансових розслідувань, а тому згадувані посади не можуть розглядатись як посади заступники керівника податкової міліції в області, які підпадають під критерії пункту 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".

При вирішенні спору суд враховує, що період перебування ОСОБА_2 на посаді заступника начальника УПМ ДПС у Київській області з 29 травня 2012 року по 24 травня 2013 року підпадає під критерії пункту 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", однак, становить менше одного року.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом із тим, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не обґрунтували та не надали суду доказів, які б підтверджували, що до ОСОБА_1 застосовуються заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Крім того, суд звертає увагу, що Закон України "Про очищення влади" передбачає можливість звільнення із займаної посади, а не зі служби у податковій міліції взагалі, проте, оскаржуваним наказом ОСОБА_1 звільнено не тільки з посади, а й зі служби у податковій міліції, що не відповідає нормам цього Закону в цілому. Встановлені статтею 1 Закону України "Про очищення влади" заборони обмежують перебування особи на конкретних посадах, що передбачені статтею 3 Закону протягом конкретного строку, а не на службі в податковій міліції в цілому.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, разом із нормами Закону України "Про очищення влади" позивача звільнено з податкової міліції відповідно до підпункту "а" пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

Так, згідно з підпунктом "а" пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення про проходження служби), звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Отже, підпункт "а" пункту 62 Положення про проходження служби, який вказаний однією із підстав для звільнення позивача із органів податкової міліції, лише передбачає можливість звільнення у запас Збройних Сил та не встановлює підстав звільнення службових осіб органів внутрішніх справ.

Звільнення зі служби в запас встановлені у пункті 64 Положення про проходження служби, відповідно до якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров`я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв`язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

д) через службову невідповідність;

є) за порушення дисципліни;

ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

з) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації);

и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

і) у зв`язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;

ї) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Однак, будь-якої з підстав для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до пункту 64 Положення про проходження служби відповідачами не наведено; під час судового розгляду судом також не встановлено, а відповідачами не доведено наявність у межах спірних правовідносин правових підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в податковій міліції.

У взаємозв`язку з наведеними вище обставинами Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про наступне.

Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За загальний визначенням під поняттям "принцип" (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно із Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.

У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України "Про очищення влади" (Закон "Про люстрацію") від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.

Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону "Про люстрацію", "люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності".

З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України "Про очищення влади".

Крім того, суд зауважує, що ОСОБА_1 звільнено у період тимчасової непрацездатності, що суперечить приписам частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Так, частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України, які є нормами загального законодавства передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлено, що "правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність".

Суд також звертає увагу, що згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року №6-р(II)/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

У підпункті 2.2 пункту 2 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

Законодавством України визначено, що тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежать від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи; тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності (Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року №189).

У статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, тому для забезпечення конституційного права кожного на працю, встановленого статтею 43 Основного Закону України, повинні бути закріплені певні гарантії, а саме заборона на звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності такого працівника.

Закріплення в Основному Законі України права громадян на соціальний захист сприяє виконанню обов`язку держави зі створення умов для реалізації громадянами права на працю, що корелюється з вимогами приписів Основного Закону України (частина друга статті 43) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (статті 16, 17), а заборона звільнення працівника з ініціативи власника у період перебування такого працівника у відпустці є такою, що забезпечує реалізацію його конституційного права на відпочинок, закріпленого статтею 45 Конституції України.

З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника".

У пункті 3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі №12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У §49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

Конституційний Суд України вказав, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 07 липня 2004 року №14-рп/2004).

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Положеннями частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Суд встановив, що у період з 29 жовтня 2014 року по 24 листопада 2014 року ОСОБА_1 та, відповідно у день звільнення (29 жовтня 2014 року), перебував на лікуванні у стаціонарі, що підтверджується наявною у справі копією листка непрацездатності серії НОМЕР_1 .

Таким чином, враховуючи, що до позивача не застосовується заборона, визначена Законом України "Про очищення влади", з огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а також звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності, суд приходить до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 та про необхідність скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2165-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд встановив, що у період зупинення провадження у даній справі Головне управління Міндоходів у Київській області припинено внаслідок реорганізації шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Київській області, а тому посада начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області на момент прийняття рішення у справі не існує.

З урахуванням відновлення порушеного права позивача на працю та довготривалий розгляд справи, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на відповідній посаді у Головному управлінні ДФС у Київській області, як правонаступника Головного управління Міндоходів у Київській області, рівнозначній тій посаді, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області.

В частині позовних вимог про стягнення на користь позивача компенсації за час вимушеного прогулу суд звертає увагу на наступне.

Як зазначено частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 357.1 статті 357 Податкового кодексу України форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 12 Положення про проходження служби передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, підлягають застосуванню вищевказані норми спеціального законодавства, що регулюють процедури визначення грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

У період існування спірних правовідносин грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції регулювалось постановами Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

На момент вирішення спору грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі по тексту - Постанова №704).

Згідно з пунктом 3 Постанови №704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції визначається Порядком виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року №616 (далі по тексту - Порядок №616).

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу XII Порядку №616 у разі звільнення особи начальницького складу податкової міліції виплата грошового забезпечення проводиться в день звільнення.

Особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу.

Таким чином, спеціальне законодавство встановлює особливий порядок нарахування грошового забезпечення для виплати за вимушений прогул незаконно звільненій особі начальницького складу податкової міліції.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №616 грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з: 1) посадового окладу; 2) окладу за спеціальним званням; 3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень; доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук; доплати за вчене звання; премій; 4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; допомоги для оздоровлення.

За визначенням пункту 2 розділу І Порядку №616 місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, встановлене на дату настання події, без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення. При цьому до місячного грошового забезпечення премія включається у розмірі, нарахованому у місяці, що передує події; одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події.

ГУ ДФС у Київській області листом від 11 грудня 2019 року №30539/10/10-36-05-02 надало довідку від 10 грудня 2019 року №10-36-05-20/256, відповідно до якої грошове забезпечення ОСОБА_1 у 2014 році формувалось із таких складових: посадовий оклад: 2 281,00 грн.; надбавка за спеціальне звання (полковник): 135,00 грн.; надбавка за вислугу років (30%): 724,80 грн.; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (15%): 342,15 грн.; надбавка за високі досягнення у праці (50%): 1 570,40 грн.

У листі ГУ ДФС у Київській області від 11 грудня 2019 року №30538/10/10-36-05-02 повідомлено, що відсоток премії працівників податкової міліції за серпень 2014 року становив 70% від посадового окладу згідно штатного розпису, яка була нарахована та виплачена у вересні 2014 року.

Наведена інформація щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2014 році та надані позивачем докази підтверджують, що місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 у місяці події (місяці звільнення) - жовтень 2014 року, згідно із визначенням пункту 2 Порядку №616 ,складає 6 648,85 грн. ((2281,00 грн. + 135,00 грн. + 724,80 грн. + 342,15 грн. + 1570,40 грн. + (премія у вересні 2014 року 2 281,00 грн. х 70%) = 5 053,35 грн.+1 596,70 грн.).

Відповідно , одноденне грошове забезпечення позивача у жовтні 2014 року складає 214,52 грн. (6 650,05 грн./31 день).

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" у 2014 році з 30 жовтня кількість календарних днів складає 63 дні.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" у 2015 році кількість календарних днів складає 365 днів;

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року №0846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" у 2016 році кількість календарних днів складає 366 днів.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" у 2017 році кількість календарних днів складає 365 днів.

За 2018 рік Міністерством соціальної політики України лист не складався, проте за календарем у 2018 році кількість календарних днів складає 365 днів.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" у 2019 році кількість календарних днів складає 365 днів.

Кількість календарних днів у 2020 році по дату прийняття вказаного рішення складає 22 календарних дні.

Отже, загальна кількість календарних днів, які підлягають врахуванню для визначення грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2014 року по 22 січня 2020 року включно складає 1911 календарних дні, відповідно, на користь позивача належить стягнути грошове забезпечення у розмірі 409 947,72 грн. (1 911 дні х 214,52 грн.).

Документів, які б спростовували розрахований розмір належного до виплати позивачу грошового забезпечення, відповідачі не надали.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Головного управління Міндоходів у Київській області моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення він зазнав глибоких моральних страждань, що призвело до вимушених змін у стосунках та змінило його звичний життєвий уклад.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що встановлення судом факту незаконного звільнення ОСОБА_1 , яке призвело до порушення права на працю останнього, вже є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральну шкоду, та погоджується із доводами позивача про завдання морального стресу, приниження честі, гідності та негативний вплив на ділову репутацію факту незаконного звільнення.

Суд враховує, що питання стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням не врегульоване у Положенні про проходження служби, проте, можливість відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику прямо передбачена у Кодексі законів про працю України.

Тому, в частині неврегульованих правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, суд вважає за можливе керуватися загальними правовими нормами Кодексу законів про працю України, який розповсюджується на всі трудові правовідносини та підлягає застосуванню у даному спорі.

Разом із тим, оскільки моральна шкода завдана саме Міністерством доходів і зборів України, моральну шкоду належить стягнути із Державної фіскальної служби України як правонаступника Міністерства доходів і зборів України, яке фактично не функціонує та знаходиться у стані припинення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріалами справи не доведено та не підтверджено правомірність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2165-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".

3. Поновити ОСОБА_1 на службі в органах податкової міліції на посаді у Головному управлінні ДФС у Київській області, яка рівнозначна посаді начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області.

4. Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 409 947,72 грн. (чотириста дев`ять тисяч дев`ятсот сорок сім гривень сімдесят дві копійки).

5. Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах податкової міліції на посаді у Головному управлінні ДФС у Київській області, рівнозначній посаді начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА _1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );

Міністерство доходів і зборів України (04655, м. Київ, Львівська площа, 6-8; ідентифікаційний код 38516786);

Головне управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А; ідентифікаційний код 39393260);

Державна фіскальна служба України (04655, м. Київ, Львівська площа, буд. 8; ідентифікаційний код 39292197).

Суддя В.А. Кузьменко