ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №807/798/16

адміністративне провадження №К/9901/11843/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

до Управління держпраці у Закарпатській області в особі головного державного інспектора Цапулич Наталії Іванівни

про визнання неправомірними дій, визнання неправомірним (нечинним) та скасування припису

за касаційною скаргою Управління Держпраці у Закарпатській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Гінди О.М., суддів Ніколіна В.В., Рибачука А.І.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

17 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго» (далі ПАТ «Закарпаттяобленерго») звернулося в суд з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області в особі головного державного інспектора Цапулич Н.І., в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення повторної позапланової перевірки додержання законодавства про працю позивачем, на підставі якої складено акт перевірки від 8 червня 2016 року №07-06-018/245 за повторною заявою ОСОБА_1 , та визнати неправомірним (нечинним) і скасувати припис від 8 червня 2016 року №07-06-018/245-181.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що дії головного державного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області Цапулич Н.І. щодо проведення повторної позапланової перевірки додержання законодавства про працю ПАТ «Закарпаттяобленерго» за період з 7 червня 2016 року по 8 червня 2016 року є законними, перевірка проведена з дотримання правових норм та в межах компетенції Управління Держпраці у Закарпатській області, оскільки, ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та частин другої, третьої статті 119 КЗпП України. Підстав для припинення трудового договору згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України не було. Відтак, акт перевірки від 8 червня 2016 року №07-06-018/245 та припис від 8 червня 2016 року №07-06-018/245-181 Управління Держпраці у Закарпатській області винесені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року у справі №807/798/16 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Закарпатській області від 8 червня 2016 року №07-06-018/245-181, а у задоволенні решту позову відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного припису від 8 червня 2016 року №07-06-018/245-181 у зв`язку із незрозумілістю формулювань зазначено припису.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також судом невірно застосовано норми матеріального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору. Так, судом апеляційної інстанції не враховані вимоги абзацу першого частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України №116-VIII від 15 січня 2015 року, яка набрала чинності 8 лютого 2015 року), що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зокрема, згідно абзацу першого частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до абзацу другого статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла на час прийняття Закону №116-VIII від 15 січня 2015 року, працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Отже, відповідач вважає, що Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які прийняті на строкову військову службу. І саме цей закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Тому, вирішуючи питання про звільнення гр. ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку з призовом на стокову військову службу в особливий період, позивач повинен був керуватися частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який передбачав збереження за ОСОБА_1 займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

А отже, судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позиція інших учасників справи

20 лютого 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №807/798/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 21 січня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №807/798/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 січня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі Наказу Управління Держпраці у Закарпатській області «Про проведення позапланової перевірки» від 6 червня 2016 року №143 головним державним інспектором Управління Держпраці в Закарпатській області Цапулич Н.І. у період з 7 червня 2016 року по 8 червня 2016 року було проведено позапланову перевірку ПАТ «Закарпаттяобленерго» за повторною заявою громадянина ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування №07-06-018/245 від 8 червня 2016 року.

На підставі акта перевірки Управлінням Держпраці в Закарпатській області було винесено припис від 8 червня 2016 року №07-06-018/245-181, яким встановлено порушення щодо звільнення гр. ОСОБА_1 з роботи 19 травня 2015 року з посади контролера енергозбуту ІІ гр. кв. за пунктом 3 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з призовом на військову службу. Зокрема, як зазначено в приписі, призов на військову службу не є підставою для припинення трудового договору, відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Приписом зобов`язано позивача вжити заходів щодо недопущення порушень відносно гр. ОСОБА_1 відповідно до статті 119 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та у строк до 20 червня 2016 року письмово проінформувати Управління Держпраці в Закарпатській області про виконання вимог припису.

Вважаючи зазначені дії та рішення відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Держпраці України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Управління Держпраці у Закарпатській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про управління Держпраці у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 4 лютого 2016 року №8.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення, Управління Держпраці у Закарпатській області відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці на час виникнення спірних правовідносин врегульовувалася Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 2 липня 2012 року №390, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за №1291/21603 (далі - Порядок № 390; Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства соціальної політики №1917 від 4 грудня 2017 року, однак був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 3, 4 Порядку № 390 передбачено, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб`єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року №1059.

Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для проведення перевірки додержання законодавства з питань праці у ПАТ «Закарпаттяобленерго» є лист-згода Державної служби України з питань праці від 3 червня 2016 року №735/4.1/4.1-3В-16; розпорядчими документами: наказ Управління Держпраці у Закарпатській області від 6 червня 2016 №143 «Про проведення позапланової перевірки» та направлення на проведення перевірки від 7 червня 2016 року №318.

У період з 7 червня 2016 року по 8 червня 2016 року, головним державним інспектором Управління Держпраці в Закарпатській області Цапулич Н.І., проведено позапланову перевірку ПАТ «Закарпаттяобленерго» за результатами якої складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування №07-06-018/245 від 8 червня 2016 року.

На підставі акта перевірки Управлінням Держпраці в Закарпатській області було винесено припис від 8 червня 2016 року № 07-06-018/245-181, яким зобов`язано позивача усунути виявлені порушення, щодо звільнення 19 травня 2015 року ОСОБА_1 з посади контролера енергозбуту ІІ гр. кв. за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з призовом на військову службу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позапланова перевірка ПАТ «Закарпаттяобленерго» проведена Управлінням Держпраці у Закарпатській області у відповідності до вимог чинного законодавства, у межах її компетенції та у спосіб передбачений його повноваженнями.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, невірно застосувавши норми матеріального права скасував припис від 8 червня 2016 року № 07-06-018/245-181, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював у ПАТ «Закарпаттяобленерго» на посаді контролера енергозбуту ІІ гр. кв. та 18 травня 2015 року подав заяву на ім`я генерального директора цього товариства про звільнення його з роботи з 19 травня 2015 року за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з призовом на військову службу, яка була задоволена шляхом видачі наказу від 18 травня 2015 року за №356-К «Про звільнення з роботи».

Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.

Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.

Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову.

Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у позивача були відсутні правові підстави для звільнення гр. ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на строкову військову службу.

Посилання суду апеляційної інстанції на пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, що діяла на час призову гр. ОСОБА_1 на строкову військову службу), відповідно до якого призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, є підставою припинення трудового договору, Верховний Суд вважає помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року), громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку.

Згідно з абзацом 2 статті 119 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 8 лютого2015 року), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Таким чином, вірними є доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Тому, вирішуючи питання щодо звільнення гр. ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, який закріплював збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України зазнав відповідних змін лише з 11 червня 2015 року у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року №433-VIII.

Відповідно до вищезазначеного закону пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладений в новій редакції, відповідно до якої підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 119 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, а також їм компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що гр. ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статті 119 КЗпП України, у зв`язку із чим підстав для припинення трудового договору згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП не було, а тому припис від 8 червня 2016 року №07-06-018/245-181 Управління Держпраці у Закарпатській області винесений відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статті 36, 119 КЗпП України, та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

Висновки, викладені в зазначеній постанові щодо застосування статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статті 119 КЗпП України узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №816/1155/16.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року необхідно скасувати, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року залишити в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року скасувати.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді:І.В. Желєзний

С.М. Чиркін