ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 травня 2019 року №640/20597/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 №121 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблої жінки-військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити членам сім`ї загиблої жінки-військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб членам сім`ї загиблого.

Ухвалою суду від 11 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/20597/18 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а ухвалою суду від 14 січня 2019 року залишено без задоволення клопотання представника Міністерства оборони України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваного рішення відповідача щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її дочки, яка (смерть) не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп`яніння чи адміністративного правопорушення, а є наслідком порушення правил поводження зі зброєю іншого військовослужбовця. Перебування дочки позивача у стані алкогольного сп`яніння не знаходилося в причинному зв`язку із наслідками дій особи, що спричинила її смерть.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки на момент загибелі старший солдат ОСОБА_2 перебувала у легкому ступені сп`яніння та вчинила певні дії із табельною зброєю іншого військовослужбовця, з якої у подальшому була застрелена цим військовослужбовцем, що виключає можливість призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю дочки. Також відповідач зауважує про неправильно визначений позивачем розмір одноразової грошової допомоги, на яку вона претендує, оскільки Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2017 №975, передбачено можливість виплати згаданої допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, тоді як позивач помилково вважає, що у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, старший солдат ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) з 30.11.2016 проходила військову службу за контрактом у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 на посаді відповідального виконавця групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження останньої серії НОМЕР_2 , виданим виконкомом Комарської сільської ради народних депутатів Великоновосілківського району Донецької області.

Згідно із витягом із особової справи ОСОБА_2 її мати ОСОБА_1 входила до складу сім`ї ОСОБА_2 .

Сповіщенням про смерть (загибель) від 17.05.2017 військова частина польова пошта НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про загибель 13.04.2017 її дочки ОСОБА_2 в результаті розтрощення мозку, перелому склепіння черепу, отриманих внаслідок нападу з використанням ручної вонепальної зброї. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Про смерть ОСОБА_2 виконкомом Комарської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 14.04.2017 №108 військовослужбовець старший солдат ОСОБА_2 виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

При цьому, листом від 28.11.2017 №СЗ/881 Донецький обласний військовий комісаріат повідомив ОСОБА_1 про те, що рішенням, оформленим протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 24.11.2017 №121 їй відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з огляду на те, що:

- на час загибелі старший солдат ОСОБА_2 перебувала у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком експерта Бахмутського відділення судово-медичної експертизи від 27.06.2017 №157, та розпивала спиртні напої на території військової частини, святкуючи присвоєння військового звання іншому військовослужбовцю і була випадково застрелена іншою особою через неналежне поводження зі зброєю;

- відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням;

- згідно зі статтею 16-4 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння.

Суду не надано копії копію оскаржуваного рішення, однак сторони не заперечують щодо його прийняття відповідачем з підстав, зазначених вище.

Зауважень комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, щодо документів, поданих позивачем до заяви про виплату одноразової грошової допомоги, судом не встановлено.

Не погоджуючись із таким рішенням вищевказаної комісії Міністерства оборони та стверджуючи, що про зазначене рішення вона дізналася лише у жовтні 2018 року, що відповідачем не було спростовано, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 вказаного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Підпунктом першим пункту 4 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Пунктом 1 статті 16-4 Закону №2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку №975.

Проаналізувавши зміст наведених норм, суд дійшов висновку, що зазначена допомога не призначається з підстав, наведених цими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп`яніння та/або адміністративного правопорушення, а саме, вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння та/або адміністративного правопорушення, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі). Водночас, сам факт вчинення адміністративного правопорушення та/або перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із його смертю.

Тобто, на думку суду, в такому випадку необхідно встановити причинно-наслідковий зв`язок між вчиненням адміністративного правопорушення та/або станом сп`яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).

Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 13.04.2017 №158, причиною її смерті визначено розтрощення мозку, перелом склепіння черепу внаслідок нападу з використанням ручної вогнепальної зброї, що сталося на території військової частини.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта Бахмутського відділення судмедекспертизи Федонюка Р.Р. від 27.06.2017 №157, смерть ОСОБА_2 наступила внаслідок розтрощення головного мозку, обумовленого вогнепальним кульовим наскрізним пораненням голови, про що свідчать наявність вхідного та вихідного вогнепальних отворів, дірчастих переломів кісток черепа, рановий канал речовини головного мозку. Виявлене експертом одне вогнепальне кульове наскрізне поранення голови має ознаки тяжких тілесних ушкоджень та находиться у прямому зв`язку з її настанням. В крові та сечі загиблої виявлено етиловий сприт у концентрації відповідно 0,70% та 1,21%, що свідчить про її алкогольне сп`яніння легкого ступеню за життя.

Згідно з актом проведеного службового розслідування на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 13.04.2017 №804, смерть старшого солдата ОСОБА_2 сталася під час проходження військової служби, не під час виконання обов`язків військової служби та не пов`язана з вчиненням нею злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Також, з витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 03.10.2017 №2607 вбачається, що поранення старшого солдата військової служби ОСОБА_2 , що підтверджується висновком експерта Бахмутського відділення СМЕ від 27.06.2017 №157, актом службового розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 від 04.05.2017, затвердженого командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 , лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 від 13.04.2017 №158, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 14.04.2017 №108, поранення та причини смерті пов`язані з проходженням військової служби.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що смерть старшого солдата ОСОБА_2 сталася під час проходження військової служби, не під час виконання обов`язків військової служби, не пов`язана з вчиненням нею злочину чи адміністративного правопорушення та не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Всупереч доводам відповідача, зазначені вище докази не містять підтвердження того, що смерть старшого солдата ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення нею адміністративного правопорушення та/або у зв`язку з перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до статті 16-4 Закону №2011-XII унеможливлює призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю дочки.

При цьому, посилання відповідача на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14.02.2018 у справі №219/7247/17, який набрав законної сили 17.03.2018, та яким згідно з твердженням відповідача встановлено обставини, що мають значення для вирішення цього спору, а саме те, що старший солдат ОСОБА_2 приблизно об 01 годині ночі 03.04.2017, перебуваючи у КУНГу типу СА-9 та приймаючи участь у вживанні 0,7 літра горілки на трьох військовослужбовців, самостійно підійшла до сейфу та взяла табельну зброю (ПМ) іншого військовослужбовця та клацнула затвором пістолета, з якого у подальшому був зроблений необережний постріл іншим військовослужбовцем, що призвів до її загибелі, не є належним доказом того, що смерть старшого солдата ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення нею адміністративного правопорушення та/або у зв`язку з перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, виходячи з наступного.

На разі зазначена відповідачем обставина не має значення для вирішення спору, оскільки перебування старшого солдата ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння не було безпосередньою причиною її смерті.

Водночас, у вищевказаному вироку суд дійшов висновку про те, що військовослужбовець ОСОБА_4 дійсно 13.04.2017, приблизно о 01 годині 45 хвилин, в спеціальній апаратній - СА9 автомобіля ГАЗ 66, номер НОМЕР_4 , розташованого на території військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілої ОСОБА_2 .

Отже, смерть старшого солдата ОСОБА_2 не була наслідком вчинення нею кримінального чи адміністративного правопорушення або перебування у стані алкогольного сп`яніння, а навпаки її смерть настала внаслідок вчинення злочину іншою особою, а перебування загиблої у стані алкогольного сп`яніння не знаходилось у причинному зв`язку з її смертю.

При цьому, Міністерство оборони України, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надало суду достатніх та належних доказів, які б свідчили, що його рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із загибеллю старшого солдата ОСОБА_2 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України та з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття. За таких обставин суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у Протоколі засідання комісії від 24.11.2017 №121 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблої жінки-військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 .

Така позиція суду у цій справі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 у справі №802/1869/17-а.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги те, що позивач у позовній вимозі про визнання протиправним оскаржуваного рішення не просив про його скасувати, суд на підставі частини другої статті 9 та пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне також скасувати вказане рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України виплатити позивачу передбачену статтею 16 Закону №2011-XII одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З наведеного вище можна дійти висновку, що у випадку, коли суб`єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

Також суд вважає за можливе та доцільне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Відтак, за висновком суду, наявна в суб`єкта владних повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи, що дії Міністерства оборони України як суб`єкта владних повноважень та можливі варіанти рішень, які можуть прийматись за результатами розгляду заяви особи про признання та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, чітко регламентовані Законом №2011-XII та Порядком №975, то за відсутності передбачених цими законодавчими нормами обставин, які у спірному випадку перешкоджали б відповідачу прийняти рішення про призначення членам сім`ї та батькам загиблої ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача прийняти таке рішення.

При цьому, за змістом пункту 10 Порядку №975, члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган) відповідні документи.

Згідно з пунктом 12 згаданого Порядку, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку №975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Зважаючи на викладене, наразі до повноважень відповідача не належить виплата, а належить лише прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги, яке у подальшому має бути направлене ним до відповідного розпорядника бюджетних коштів для видання наказу для виплати згаданої допомоги.

Водночас, суд не погоджується з доводами позивача про те, що згадана вище одноразова грошова допомога має бути призначена членам сім`ї загиблої ОСОБА_2 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, що пояснюється наступним.

Так, пунктом а частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

Згідно з пунктом 5 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Вказані правові норми застосовані судом у редакції, що діяла станом на час смерті старшого солдата ОСОБА_2 , тому згідно з їх приписами вищевказана грошова допомога може бути призначена позивачу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму.

Враховуючи викладене та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного кодексу України, суд вважає за необхідне вийти за межі заявленої позивачем позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону №2011-XII одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 500-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії є таким, що підлягає задоволенню частково.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору підстави для вирішення питання про його відшкодування відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський пр-т, 6; код ЄДРПОУ 00034022) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 №121 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблої військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 .

3. Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення членам сім`ї загиблої військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , передбаченої статтею 16 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяЮ.Т. Шрамко