РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 січня 2020 р. Справа № 120/4233/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про: визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії.

Підставою звернення позивачки до суду стала відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати період роботи у "Другому Вінницькому харчоторгу" з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року у зв`язку з тим, що запис № 8 про звільнення не скріплений печаткою даного підприємства. Крім того, позивачкою зазначено, що вона не має можливості надати довідку про стаж та заробітну плату за вказані періоди роботи, оскільки відповідні документи "Другого Вінницького харчоторгу" ні до архівного відділу Вінницької міської ради ні до Державного архіву Вінницької області на зберігання не передавались.

На вказану позовну заяву представником відповідача надано відзив в якому просить відмовити в задоволенні позову. Свою позицію відповідач мотивує тим, що управлінням не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи у "Другому Вінницькому харчоторгу" з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року оскільки запис № 8 про звільнення не скріплений печаткою даного підприємства. Також, в переліку документів, яких недостатньо для призначення пенсії позивачці повідомлено про необхідність надання довідки за вищевказаний період.

Тому ГУПФУ у Вінницькій області вважає, що діяло правомірно при відмові позивачці в зарахуванні періоду роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року.

Не погоджуючись з позицією пенсійного органу представником позивачки надано відповідь на відзив, якою фактично відтворює зміст та підстави позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 22.07.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначено пенсію за віком.

Страховий стаж з урахуванням перетину періодів склав 29 років 8 місяців 5 днів.

10.10.2019 року позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про підстави не зарахування страхового стажу при призначені пенсії.

Листом від 21.10.2019 року № 3091/0-10 відповідач повідомив про відсутність правових підстав щодо зарахування до стажу періоду роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року без підтверджуючої довідки.

ОСОБА_1 , вважаючи дії відповідача щодо не зарахування до її страхового стажу періодів роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року у "Другому Вінницькому харчоторгу" протиправними, звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з того, що відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 26 років.

Відповідно до положень ст. 24 зазначеного закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.

Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п.17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Як уже зазначалося, відповідачем відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року в "Другому Вінницькому харчоторгу" у зв`язку тим, що у трудовій книжці запис № 8 про звільнення не скріплений печаткою підприємства.

Відповідно до трудової книжки позивачки, копія якої наявна в матеріалах справи відображена трудова діяльність, а також зазначено, що ОСОБА_1 в періоди з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року працювала у "Другому Вінницькому харчоторгу". Трудова книжка містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивачки у вказаний період та про зайнятість її на займаній посаді, а також відображені ряд заохочень у спірний період, які засвідчені відповідними печатками підприємства.

Крім того, в трудовій книжці позивачки записи за оскаржуваний період засвідчені підписом заступника директора в якості документа, на підставі якого здійснено запис про звільнення вказано наказ від 01.10.1992 року № 211-к.

Вищезазначені написи не містять перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували їх зміст. Записи виконані акуратно кульковою ручкою, розміщені послідовно по хронології.

Також, на момент внесення у трудову книжку позивачки записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до п. 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" № 656 від 06.09.1973 року, що була чинна на момент внесення у трудову книжку позивача запису № 8 01.10.1992 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.п. 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Відповідно до 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

На підтвердження трудового стажу роботи у "Другому Вінницькому харчоторгу" крім записів у трудовій книжці надати довідки про стаж та заробітну плату у позивачки не має можливості, оскільки відповідні документи ні до архівного відділу Вінницької міської ради ні до архіву Вінницької області не передавалися, що підтверджується наявними у справі довідками з відповідних установ. Однак зазначені обставини відповідачем не враховані.

Частиною другою ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Таким чином інформація, яка міститься в копії довідки про пільговий стаж позивача, яка не суперечить та не спростовує фактичні дані, наявні в трудовій книжці позивача.

За ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивачка опинилася в ситуації, що позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року у "Другому Вінницькому харчоторгу", чим порушило її конституційне право на пенсійне забезпечення, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачкою способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивачки щодо зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити пенсію є обґрунтованою.

При цьому, суд зазначає, що позивачка має право на перерахунок пенсії з 22.07.2019 року, оскільки відповідачем не було враховано вказані періоди на підставі трудової книжки, поданої позивачем при призначенні пенсії.

Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року у "Другому Вінницькому харчоторгу".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 22.07.2019 року з урахуванням періоду роботи з 17.10.1978 року по 01.10.1992 року у "Другому Вінницькому харчоторгу".

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович