2/189/3/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Пустовар О.С.

при секретарі Комеристій І.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3

представника відповідача та третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5

представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліман», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Товариство з додатковою відповідальністю СТ «Домінанта» про стягнення шкоди спричиненої внаслідок ДТП,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення шкоди спричиненої внаслідок ДТП, яка була уточнена в процесі розгляду справи. В обґрунтування позовних вимог позивач зіслався на те, що 09.12.2015 року о 09 год. 15 хв. в м. Дніпропетровськ, водій ОСОБА_5 керуючи автомобілем ДАФ ТЕ85XF н/з НОМЕР_2 з напівпричепом STAS н/з НОМЕР_3 по вул. Білостоцького, виїхав на перехрестя з пров. Білостоцького на заборонений червоний сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем Рено Логан н/з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по пров. Білостоцького на зелений сигнал світлофора. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно постанови Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В результаті скоєного відповідачем ДТП, автомобілю, який належить позивачу на праві власності була завдана шкода. Згідно висновку судового експерта №2983 від 14.01.2016 року вартість матеріальної шкоди, завданої автомобілю Рено Логан н/з НОМЕР_1 в результаті ДТП складає 100042,98 грн. Згідно договору оренди транспортного засобу від 01.11.2015 року, відповідач по справі прийняв у тимчасове користування (оренду) автомобіль ДАФ н/з НОМЕР_2 у власника автомобіля ОСОБА_3 . Термін дії договору з 01.11.2015 року по 31.12.2015 року. Згідно з п. 5.2 Договору, орендар в період оренди бере на себе відповідальність за всю можливу заподіяну шкоду орендованим транспортним засобом третім особам та зобов`язується її відшкодувати в найкоротші терміни. В зв`язку з тим, що відповідач не відшкодував заподіяну шкоду, він переніс фізичні та душевні страждання. В результаті скоєного ДТП він отримав фізичні ушкодження, а небажання відповідача добровільно відшкодувати причинені збитки вимусило його витрачати час та здоров`я та нести додаткові витрати, переживати усілякі неприємності від необхідності повертати збитки від причиненої шкоди. Це відображається на його самопочутті, зменшується його роботоздатність, він вимушений переживати незручності у зв`язку з неможливістю користуватися автомобілем, псується його настрій, що відображається на порушенні стосунків з оточуючими людьми, нормальному ритмі життя. Він переживає душевні страждання від того, що довгий час не може користатися своїм майном. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_5 суму заподіяної в результаті ДТП шкоди у розмірі 64863,02 грн.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року по справі було замінено первісного відповідача ОСОБА_5 на належного відповідача ТОВ «Іліман», оскільки відповідач ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Іліман» і під час скоєння ДТП знаходився при виконанні трудових обов`язків. Тому позивач просить стягнути з належного відповідача ТОВ «Іліман» суму заподіяної в результаті ДТП шкоди у розмірі 64863,02 грн., з яких: 50042,98 грн. - вартість матеріального збитку пошкоджень транспортного засобу, 320,04 грн. - витрати на поштове відправлення повідомлень про проведення експертизи, 4500,00 грн. - витрати на правову допомогу, 10000,00 грн. - моральної шкоди, витрати на сплату судового збору у розмірі 1167,00 грн.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 року було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 .

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20.07.2018 року було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Товариство з додатковою відповідальністю СТ «Домінанта.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на вимоги викладені в позовній заяві. Крім того, в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_5 було визнано винним за ст.124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. На час скоєння ДТП ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Іліман», тому шкоду повинно відшкодовувати товариство.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав в повному обсязі, надав до матеріалів справи відзив та в судовому засіданні пояснив, що згідно ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Необхідною умовою для застосування цієї норми є наявність факту виконання трудових обов`язків заподіювачем у момент нанесення шкоди потерпілій особі. Між тим, ОСОБА_5 на момент дорожньо-транспортної пригоди, а саме 09 грудня 2015 року знаходився у відпустці. Дана обставина підтверджується його заявою про надання відпустки від 05 грудня 2015 року та наказом ТОВ «Іліман» № 0712 - К від 07 грудня 2015 року. Згідно з приписами глави 5 Кодексу законів про працю України, відпустка - є часом, протягом якого працівник не здійснює виконання трудових обов`язків. Таким чином, в даному випадку не можна говорити про заподіяння шкоди позивачеві працівником відповідача, який у той момент виконував трудові обов`язки. Також це підтверджується тим, що згідно з договором оренди транспортного засобу від 01 листопада 2015 року та додатками до нього автомобіль марки DAF TE85XF н/з НОМЕР_2 та напівпричіп до нього STAS 336 К було передано ОСОБА_3 в строкове і платне користування ОСОБА_5 . Даний автомобіль і напівпричіп є особистою власністю ОСОБА_3 та не мають жодного відношення до ТОВ «Іліман». Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.6 своєї постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року роз`яснив, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Виходячи з викладеного, враховуючи те, що на момент спричинення шкоди позивачеві, працівник відповідача знаходився у відпустці, а не під час трудових обов`язків, а також використовував транспортний засіб, який на той момент належав на праві оренди саме йому, а не відповідачеві - шкоду, заподіяну позивачу, внаслідок ДТП 09 грудня 2015 року повинен відшкодовувати не відповідач, а ОСОБА_5 . Тому просить в задоволенні позову відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позов визнали повністю та суду пояснили, що ОСОБА_5 в день ДТП керував автомобілем ДАФ ТЕ85XF н/з НОМЕР_2 на підставі договору оренди транспортного засобу, укладеного з ОСОБА_3 , який ввів його в оману при його підписанні. Договір було укладено після ДТП. ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Іліман», засновником якого є ОСОБА_3 та який перераховував в дні виїзду грошові кошти на рахунок ОСОБА_5 . Просять задовольнити позовні вимоги, так як останній під час здійснення дорожньо - транспортної пригоди перебував в трудових відносинах з ТОВ «Іліман».

Третя особа ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позов не визнали в повному обсязі та суду пояснили, що згідно з договором оренди транспортного засобу від 01 листопада 2015 року автомобіль марки DAF TE85XF н/з НОМЕР_2 та напівпричіп до нього STAS 336 К було передано ОСОБА_3 в строкове і платне користування ОСОБА_5 . Даний автомобіль і напівпричіп є особистою власністю ОСОБА_3 та не мають жодного відношення до ТОВ «Іліман». Тому вважають, що ТОВ «Іліман» є неналежним відповідачем по справі та просять відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги ТДВ СТ «Домінанта» в судове засідання не з`явився про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до положень ч. 11 ст.128ЦПК України, а також з урахуванням постанови Верховного Суду від 27.03.2019 року (у справі №201/6092/17, провадження №61-48215св18), причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1,2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України)

Судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, що 09.12.2015 року о 09.15 год. в м. Дніпропетровськ, водій ОСОБА_5 керуючи автомобілем ДАФ ТЕ85XF н/з НОМЕР_2 з напівпричепом STAS н/з НОМЕР_3 по вул. Білостоцького виїхав на перехрестя з пров. Білостоцького на заборонений червоний сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем Рено Логан н/з НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по пров. Білостоцького на зелений сигнал світлофора, внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, автомобілі отримали механічні пошкодження.

Відносно ОСОБА_5 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.02.2016 року (справа №191/477/16-п), яка набрала законної сили 01.03.2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідності до частин 4 та 6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, винність ОСОБА_5 в описаній дорожньо-транспортній пригоді не підлягає доказуванню в даному цивільному провадженні.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля марки RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1

Довідка ПДН №000769 Сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ ГУМВС України в Дніпропетровській області, містить відомості про отримані механічні пошкодження автомобілю марки Рено-Логан, номерний знак НОМЕР_1 в дорожньо-транспортній пригоді 09.12.2015 року о 09 год. 15 хв. на вул. Білостоцького - пров. Білостоцького.

Відповідно до звіту експертного авто товарознавчого дослідження №2983 за фактом спричинення аварійних пошкоджень автомобілю Renault Logan, складеного 14.01.2016 року судовим експертом Чернецьким М.В. на замовлення ОСОБА_1 , матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Renault Logan реєстраційний номер НОМЕР_1 пошкодженого в результаті ДТП, склав 100042,98 грн.

Згідно даних Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за обліками ІПС «Дніпро» за ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані транспортні засоби, в тому числі автомобіль марки DAF TE85XF, реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричіп марки STAS, реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким як встановлено в судовому засіданні керував під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 .

Крім того, згідно даних Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за обліками ІПС «Дніпро» за ТОВ «Іліман» зареєстровані такі транспортні засоби - автомобіль марки TOYOTA COROLLA, реєстраційний номер НОМЕР_4 та автомобіль марки , DAF TE85XF, реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Відповідно до копії Полісу № АЕ/ 3726252, термін дії якого з 30.04.2015 р. по 29.04.2016 р., ОСОБА_3 застрахував у ТДВ СТ «Домінанта» цивільно-правову відповідальність, забезпечивши автомобіль марки DAF TE85XF, номерний знак НОМЕР_2 . Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, визначена 100000 грн., а за шкоду, заподіяну майну - 50000 грн.

09.12.2015 року до ТДВ «СТ «Домінанта» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 09.12.2015 року о 09:15 год. в м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, пров. Білостоцького, звернувся ОСОБА_1 .

Згідно довідки ТДВ «СТ «Домінанта» вих. №2133 від 04.10.2016 року встановлено, що по страховому випадку, який стався 09.12.2015 року з автомобілем Renault Logan д/н НОМЕР_1 з вини водія ОСОБА_5 , цивільно-правову відповідальність якого застраховано в ТДВ «СТ «Домінанта» за Полісом № АЕ/3726252, виплачене страхове відшкодування в сумі 50000,00 грн., виплачене відшкодування на проведення власної експертизи в сумі 1800,00 грн. та пеня у розмірі 4680,45 грн. Вказане не заперечується позивачем та підтверджується випискою, наданою ПАТ «Приватбанк».

Крім того, як встановлено матеріалами справи та на що посилається представник відповідача ТОВ «Іліман», як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, 01.11.2015 року між фізичною особою ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди транспортного засобу. Згідно п. 1.1 договору, орендодавець передає в тимчасове користування орендареві належний орендодавцеві на праві власності автомобіль марки DAF CF85 випуску 2006 року, кузов № НОМЕР_6 , кольору синій, номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_7 . Договір укладений на строк з 1 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року (п.4.1 Договору).

Згідно акту прийому-передачі автомобіля від 01.11.2015 року, орендодавець передав, орендар прийняв вищевказаний автомобіль.

Однак, згідно рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.09.2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору оренди дійсним та стягнення заборгованості за договором оренди транспортного засобу відмовлено, в зв`язку з тим, що вказаний договір є нікчемним, тобто не укладеним.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2018 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.09.2017 року залишено без змін.

Судом достовірно встановлено, що в той період, коли сталась ДТП, а саме 09.12.2015 року ОСОБА_5 перебував в трудових відносинах з ТОВ «Іліман», що підтверджується копією трудової книжки, серії НОМЕР_8 .

Згідно копії наказу №0712-К від 07.12.2015 року, ОСОБА_5 надано відповідачем відпустку без утримання, терміном на 9 календарних днів з 08.12.2015 року.

Крім того, згідно виписки ПАТ «Приватбанк» по картці НОМЕР_9 , яка належить ОСОБА_5 , йому перераховувалась 31.12.2015 року, 23.12.2015 року, 06.11.2015 року, 02.11.2015 року, 23.10.2015 року,15.10.2015 року заробітна плата ТОВ «Іліман».

Відповідно до виписки ПАТ «Приватбанк» по картці НОМЕР_10 , яка належить ОСОБА_5 , йому перераховувалась кошти 08.12.2015 року, 05.12.2015 року, 05.12.2015 року, 03.12.2015 року відправником ОСОБА_3 .

Згідно виписки ПАТ «Приватбанк» по картці НОМЕР_10 , яка належить ОСОБА_5 , йому перераховувалась кошти 09.11.2015 року, 28.10.2015 року, 26.10.2015 року, 06.10.2015 року, 19.10.2015 року,14.10.2015 року, 12.10.2015 року відправником ОСОБА_3 .

Так, судом встановлено, що спір між сторонами виник з деліктних зобов`язань про відшкодування шкоди, які регулюються нормами глави 82 Цивільного кодексу України, а також загальними положеннями про речові права на чуже майно та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема право володіння.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ч.1 ст. 398 ЦК України)

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Правил дорожнього руху водій транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення про право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб. Власник транспортного засобу може передавати його у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

З огляду на зазначені норми закону, за відсутності доказів неправомірного заволодіння транспортними засобами, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 користувався транспортними засобами, що належать іншій особі, а саме ОСОБА_3 , правомірно, маючи речові права на це майно (право володіння).

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, в тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Враховуючи встановлені в суді обставини справи та вищезазначені норми закону, суд вважає, доведеними аргументи позивача, що будучи володільцем транспортного засобу RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазнав матеріальних збитків від пошкодження транспортного засобу, а також зазнав моральної шкоди, що було наслідком неправомірних дій іншого учасника ДТП - ОСОБА_5 , а тому має право на відшкодування шкоди.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у пункті 2 роз`яснив, що при розгляді таких справ, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі або майну громадянина відшкодовується у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відтак, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, необхідним є наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За правилами ч.ч.1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, та незалежно від вини фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною першою, другою ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі, моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб, тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України щодо майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України щодо моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини 1 статті 1172 ЦК України та частиною 2 статті 1187 ЦК України.

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода (в тому числі, моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року (справа № 759/4049/16-ц, провадження № 61-1505 св 18), постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року (справа №372/1789/17-ц, провадження № 61-29014св18).

Матеріали справи свідчать про те, що у період з 22 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з відповідачем.

На підтвердження обставин того, що в період, коли сталась ДТП, а саме 09.12.2015 року ОСОБА_5 не виконував свої трудові обов`язки, представником відповідача було надано суду копію заяви ОСОБА_5 від 05.12.2015 року про надання відпустки без утримання з 08.12.2015 року по 16.12.2015 рік та копію наказу №0712-К від 07.12.2015 року про надання ОСОБА_5 відпустки без утримання терміном на 9 календарних днів з 08.12.2015 року.

Тому твердження представника позивача щодо обов`язку ТОВ «Іліман», відшкодувати позивачу, завдану винуватцем ДТП ОСОБА_5 матеріальну шкоду, непокриту лімітом страхової виплати, а також моральну шкоду, суд вважає недоведеними, оскільки такий обов`язок роботодавця згідно положень ст.1172 ЦК України виникає у тому випадку, коли шкода спричинена працівником під час виконання трудових обов`язків. При цьому, доведення одного лише факту перебування працівника в трудових відносинах (дії трудового договору) з відповідачем є недостатнім.

Представник відповідача довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_5 на час ДТП перебував у відпустці, окрім цього в матеріалах справи відсутні товарно-транспортна накладна та шляховий лист, які надаються водію якщо останній здійснює рейс у зв`язку з виконанням трудових обов`язків.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні ТОВ «Іліман» не є власником автомобіля марки DAF TE85XF, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно даних Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за обліками ІПС «Дніпро» - власником автомобіля марки DAF TE85XF, реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричепу марки STAS, реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким як встановлено в судовому засіданні керував під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 , являється ОСОБА_3 .

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

Крім того, як встановлено матеріалами справи між фізичною особою ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди транспортного засобу. Згідно п. 1.1 договору, орендодавець передає в тимчасове користування орендареві належний орендодавцеві на праві власності автомобіль марки DAF CF85 випуску 2006 року, кузов № НОМЕР_6 , кольору синій, номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_7 . Договір укладений на строк з 1 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року (п.4.1 Договору).

Згідно акту прийому-передачі автомобіля від 01.11.2015 року, орендодавець передав, орендар прийняв вищевказаний автомобіль.

Як встановлено рішенням Синельниківського районного суду Дніпропетровської області від 12.09.2017 року вищевказаний договір оренди не посвідчений нотаріально, а тому є нікчемним. Водночас, відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, недійсність (нікчемність) правочину не може спростовувати фактів та обставин, що мали місце за таким правочином та підтверджуються іншими документами, що в досліджуваній ситуації вказують на наявність у ОСОБА_5 речового права на тимчасове використання транспортного засобу на підставі п. 2.2 Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до вимог ч.2 ст.48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як вбачається зі змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч.5 ст.12 ЦПК України роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п.1 ч.1 ст.189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Так, ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року по справі було замінено первісного відповідача ОСОБА_5 на належного відповідача ТОВ «Іліман», оскільки відповідач ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Іліман» і під час скоєння ДТП знаходився при виконанні трудових обов`язків.

Дійсно під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 працював в ТОВ «Іліман», засновником якого є ОСОБА_3 , однак, згідно даних Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за обліками ІПС «Дніпро» за ТОВ «Іліман» автомобіль марки DAF CF85 випуску 2006 року, кузов № НОМЕР_6 , кольору синій, номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_7 не зареєстрований, а власником даного автомобіля є фізична особа ОСОБА_3 .

За правилами ч.ч.1,3 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі являється винуватець дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 .

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом ст.51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

При цьому, позивачем в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача не заявлялось.

За приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Враховуючи той факт, що судом при розгляді справи встановлено, що до участі у справі було залучено неналежного відповідача ТОВ «Іліман», тому позов слід залишити без задоволення.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Враховуючи відмову у позові, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору, слід покласти на останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліман», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Товариство з додатковою відповідальністю СТ «Домінанта» про стягнення шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Пустовар