ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 826/6677/16

адміністративне провадження № К/9901/31299/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/6677/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (у складі колегії суддів: Кармазін О. А., Катющенко В. П., Скочок Т. О.) від 03 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Шурко О. І., Ганечко О. М., Кузьменко В. В.) від 15 жовтня 2019 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття наказ Державної фіскальної служби України від 13 квітня 2016 року № 1345-О «Про припинення державної служби ОСОБА_1 .»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві;

- стягнути з ГУ ДФС у м. Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 14 квітня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1,00 грн.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що оскаржуваний наказ є протиправним, з огляду на те, що у позивача відсутній потенційний та реальний конфлікт інтересів, який, на думку відповідачів, виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності його дружиною - ОСОБА_2 (зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві з 23 вересня 2008 року).

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 13 квітня 2016 року № 1345-О «Про припинення державної служби ОСОБА_1.».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві з 14 квітня 2016 року.

Стягнуто з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 277167,52 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві з 14 квітня 2016 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 11 листопада 2019 року Державна фіскальна служба України та Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.

6. 03 січня 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

7. 14 січня 2020 року на адресу Верховного Суду від представника позивача ОСОБА_1. надійшло клопотання про прискорення розгляду цієї справи.

8. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 02 квітня 1999 року працював у органах державної податкової служби.

10. У період з грудня 2008 року по січень 2012 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника управління погашення прострочених податкових зобов`язань ДПА у м. Києві, м. Київ.

11. З січня 2012 року по травень 2012 року - начальник управління погашення податкового боргу ДПА у м. Києві, м. Київ.

12. З травня 2012 року по серпень 2012 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступник начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києві ДПС, м. Київ.

13. З серпня 2012 року по травень 2013 року - начальник управління погашення податкового боргу ДПС у м. Києві, м. Київ.

14. З травня 2013 року по жовтень 2014 року - начальник управління обслуговування платників податків ГУ Міндоходів у м. Києві, м. Київ.

15. Наказом ДФС України від 23 жовтня 2014 року № 994-0 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві.

16. Наказом ДФС України від 11 грудня 2014 року № 1871-о «Про покладення обов`язків на ОСОБА_1 » покладено виконання обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві на заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1 з 11 грудня 2014 року.

17. Згідно наказу ДФС України від 26 грудня 2014 року № 2156-О «Про покладення обов`язків на ОСОБА_1 », у зв`язку з службовою необхідністю покладено виконання обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві на заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1 з 29 грудня 2014 року.

18. Відповідно до наказу ДФС України від 01 квітня 2015 року № 1000-О «Про покладення обов`язків на ОСОБА_1 » у зв`язку з службовою необхідністю покладено виконання обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві на заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1 з 01 квітня 2015 року.

19. 26 лютого 2016 року начальником Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України на адресу голови ДФС України надіслано доповідну записку № 713/99-99-08-03-01-18, в якій зазначено про те, що під час здійснення заходів щодо запобігання корупції і контролю за їх реалізацією в територіальних органах ДФС встановлено можливе порушення антикорупційного законодавства заступником начальника ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1.

20. У зазначеній доповідній записці вказано, що згідно з наказом ДФС від 01 квітня 2015 № 1000-О ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2015 року по 18 червня 2015 року виконував обов`язки начальника ГУ ДФС у м. Києві. Відповідно до декларації ОСОБА_1 про майно, доходи, витрати та зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік дружиною останнього є ОСОБА_2 , яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Згідно з відомостями з ЄДР, остання зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві з 23 вересня 2008 року.

21. З огляду на викладене, службові особи Головного управління внутрішньої безпеки дійшли висновку, що після введення в дію з 26 квітня 2015 року Закону України «Про запобігання корупції» у ОСОБА_1 виник потенційний конфлікт інтересів через здійснення його дружиною підприємницької діяльності на території м. Києва, а відтак у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 зобов`язаний був повідомити про наявність у нього потенційного конфлікту інтересів.

Враховуючи викладене, у доповідній записці начальник головного управління внутрішньої безпеки запропонував провести перевірку щодо зазначених фактів.

22. 26 лютого 2016 року на адресу заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1. надіслано лист ДФС України № 6915/7/99-99-08-03-01-17 щодо надання пояснень відносно невиконання останнім вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

23. 01 березня 2016 року ОСОБА_1 на адресу голови ДФС України надіслано пояснення № 1883/8-26-15-00 «Щодо забезпечення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», в яких повідомлено, що наведена ситуація жодним чином не підпадає під критерії, що віднесені до потенційного конфлікту інтересів та/або реального конфлікту інтересів, оскільки перебуваючи на посаді виконуючого обов`язки начальника ГУ ДФС у м. Києві він жодним чином не мав ані фактичної, ані юридичної можливості впливати на нарахування та сплату дружиною податків та інших обов`язкових платежів, визначення та сплату сум податкових та грошових зобов`язань, а також застосування штрафних санкцій та інших видів відповідальності.

24. Натомість, 13 квітня 2016 року, за порушення вимог, передбачених ст. 16, 16-1 Закону України «Про державну службу», на підставі ст. 30 Закону головою ДФС України видано наказ № 1345-о, яким припинено державну службу заступника начальника ГУ ДФС у м. Києва ОСОБА_1. та звільнено останнього з посади.

25. Вважаючи спірний наказ протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з недоведеності відповідачами вчинення ОСОБА_1 порушень, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

27. Також, суди дійшли висновку, що згідно системного аналізу положень Законів України «Про запобігання корупції», «Про державну службу», Положень про ДФС України, ГУ ДФС у м. Києві та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідачами не доведено наявності у ОСОБА_1 потенційного конфлікту інтересів, та, як наслідок, про протиправність спірного наказу Державної фіскальної служби України, оскільки такий наказ заснований на гіпотетичних припущеннях.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

28. Скаржники у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

29. Зокрема, скаржники зазначили, що згідно положень Закону України «Про запобігання корупції» у ОСОБА_1 виник потенційний конфлікт інтересів, оскільки в майбутньому, при настанні певних обставин може виникнути суперечність між приватними інтересами та службовими повноваженнями, де приватний інтерес носить немайновий характер, зумовлений сімейними стосунками і прийняте рішення буде спрямоване на захист (підтримання) сімейних інтересів всупереч службовій діяльності. Відтак, позивачем порушено вимоги ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» (не забезпечено врегулювання конфлікту інтересів, шляхом повідомлення безпосереднього керівника про наявність потенційного конфлікту інтересів), що свідчить про правомірність спірного наказу.

30. Також, скаржники зазначили, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності повноважень для впливу на працівників підпорядкованих ДПІ, оскільки службова діяльність позивача, під час виконання обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві безпосередньо пов`язана з діяльністю підпорядкованих ДПІ, що слідує з Положення про цей структурний підрозділ, згідно якого, начальник координує та очолює діяльність ГУ ДФС у м. Києві, ГУ ДФС у м. Києві координує та організовує діяльність підпорядкованих ДПІ, ДПІ - контроль за платниками податків.

31. Крім цього, скаржники у касаційній скарзі здійснюють виклад обставин справи та надають їм відповідну оцінку, цитують норми процесуального та матеріального права, посилаються на внутрішні організаційно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, а також висловлюють свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про часткове задоволення позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з такого.

33. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Порядок проходження державної служби, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

35. Положення ст. 8 Закону № 889-VIII визначають основні обов`язки державного службовця, а саме: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

36. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції».

37. Згідно ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції чинній на час спірних правовідносин) потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

38. Відтак, для конфлікту інтересів характерна наявність трьох об`єктивних ознак: приватний інтерес, службові повноваження, суперечність між ними, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішення або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання службових повноважень.

39. Згідно ч. 1, 3 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, до яких, зокрема, відносяться державні службовці, посадові та службові особи інших державних органів, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз`яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.

40. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про запобігання корупції» зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом: 1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; 2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; 3) обмеження доступу особи до певної інформації; 4) перегляду обсягу службових повноважень особи; 5) переведення особи на іншу посаду; 6) звільнення особи.

Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади.

Позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування.

41. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірний наказ від 13 квітня 2016 року № 134-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1» прийнято у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 при виконанні обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві, в порушення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» не повідомив безпосереднього керівника - голову ДФС України про наявність потенційного конфлікту інтересів, оскільки дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві з 23 вересня 2008 року.

42. У період тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві було чинним Положення про Головне управління ДФС у м. Києві, затверджене наказом ДФС України від 20 серпня 2014 року № 54 (далі - Положення № 54).

43. Згідно Положення № 54, основним завданням ГУ ДФС є організація та координація роботи підпорядкованих ДПІ та проведення перевірки стану організації роботи ДПІ, а також надання методичної і практичної допомоги в організації роботи підпорядкованих ДПІ. Головним завданням начальника ГУ ДФС, у межах повноважень Положення № 54 є організація роботи, забезпечення виконання та контроль за таким виконанням як в ГУ ДФС, так і в ДПІ Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, що належить до компетенції ДФС, наказів ДФС та ГУ ДФС, доручень Голови ДФС, його першого заступника та заступників.

44. Крім цього, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до даних сайту ДФС України (http://kyiv.sfs.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/rozpodil-oboviazkiv/) щодо розподілу обов`язків між керівним складом Головного управління ДФС у м. Києві, до обов`язків начальника Головного управління ДФС у м. Києві віднесено наступні обов`язки: управління організації роботи; управління охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації; управління по роботі з персоналом; управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності; управління внутрішнього контролю; управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем; управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом; відділ з питань запобігання та виявлення корупції; відділ впровадження відомчих реформ; управління комунікацій. Водночас обов`язки, які стосуються координації та контролюю податкового законодавства щодо сплати податків та зборів, віднесені до кола повноважень перших заступників та заступників начальника ГУ ДФС у м. Києві.

45. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що начальник ГУ ДФС м. Києва не володіє формальними повноваженнями для впливу на працівників підпорядкованих ДПІ. Натомість використання неформальних повноважень у тому числі і через керівників ДПІ підпорядкованих ГУ ДФС, є корупційним правопорушенням, яке потребує встановленню та доведенню у встановленому законодавством порядку.

46. Отже, доводи касаційної скарги (п. 29 цієї постанови) не знайшло свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, оскільки, ані начальник ГУ ДФС у м. Києва, ані його заступники не наділенні повноваженнями втручатись у діяльність підпорядкованих ГУ ДФС територіальних органів щодо сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів, ведення обліку та подання податкової звітності, оскільки такі територіальні органи є самостійними органами, уповноваженими приймати рішення в межах своїх повноважень, зокрема, щодо платників податків, що знаходяться у них на обліку.

47. Також, колегія суддів зазначає про недоречність посилань скаржників на помилковість висновків судів щодо відсутності відомостей про здійснення перевірок дружини ОСОБА_1 та прийняття стосовно неї рішень у період перебування на посаді виконуючого обов`язки начальника ГУ ДФС у м. Києві, оскільки у цьому випадку суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями необхідно було б розглядати, як при реальному конфлікті інтересів. При чому, відповідачем не враховано незначний період виконання позивачем обов`язків начальника ГУ ДФС у м. Києві.

48. Так, судами попередніх інстанцій відзначено, що відповідачами не надано жодного доказу, який би підтверджував факт проведення перевірки дружини позивача та встановлення факту наявності в її діях певних порушень. Без допущення з боку платника податку (зокрема, дружини позивача) порушення вимог податкового законодавства, здійснити будь-який інший вплив на нього, контролюючий орган не має повноважень.

49. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначені обставини підтверджують, що ані ГУ ДФС у м. Києві, ані ДПІ у Печорському районі в м. Києві не мають законних повноважень здійснити вплив на поведінку, права та обов`язки платника податків, і на дружину позивача, зокрема, та, як наслідок, відсутність конфлікту інтересів.

50. Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи скаржників про наявність у позивача можливостей впливу не підтверджені належним обґрунтуванням, оскільки на підтвердження цих тверджень, скаржниками не наведено законодавчо можливого способу впливу позивача на працівників ДПІ у Печорському р-ні м. Києва, направлені на втручання, з метою настання позитивних чи негативних наслідків для прав, інтересів чи обов`язків своєї дружини, під час перебування її на відповідному податковому обліку. Такі висновки та доводи скаржників щодо необхідності повідомлення ОСОБА_1 безпосереднього керівника - голову ДФС України про наявність потенційного конфлікту інтересів, засновані на суб`єктивних припущеннях, довільному та помилковому трактуванні понять визначених у Закону України «Про запобігання корупції» відносно тих фактичних обставин справи, що мали вплив на ці спірні правовідносини.

51. Щодо доводів скаржників про обов`язок позивача, відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» звернутись до НАЗК з метою отримання відповідного роз`яснення, колегія суддів зазначає, що зазначена норма передбачає таке звернення у разі існування сумнівів щодо наявності конфлікту інтересів. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, з чим погоджується Суд, що у позивача сумнівів щодо відсутності в його діях потенційного конфлікту інтересів не було, що також вбачається з наданих ним пояснень 01 березня 2016 року ОСОБА_1 на адресу голови ДФС України № 1883/8-26-15-00 «Щодо забезпечення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції.

52. Поряд з цим, сумніви щодо прийняття спірного наказу про припинення державної служби позивача були саме у ДФС України. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у ДФС України не було єдності щодо питання наявності/відсутності в діях позивача потенційного конфлікту інтересів, що підтверджується відповідним висновком регуляторно-правового департаменту.

53. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного наказу, як такого, що суперечить вимогам законодавства, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи.

54. Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки його правильності, оскільки скаржниками у касаційній скарзі не ставиться під сумнів такий розмір та відсутні посилання на неправильність такого розрахунку.

55. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

57. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

58. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам заперечень на позов та апеляційної скарги) були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

59. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

60. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

62. Отже, касаційна скарга Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

63. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 03 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 826/6677/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов