ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2020 року

Київ

справа №240/466/19

адміністративне провадження №К/9901/27086/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 (головуючий суддя: Попова О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя: Сушко О.О., судді: Залімський І.Г., Мацький Є.М.) від 16.08.2019 у справі № 240/466/19 за позовом ОСОБА_1 до Коростишівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Житомирська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання відмови протиправною, зобов`язати вчинити дії ,

В С Т А Н О В И В:

У 2019 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), третя особа: Житомирська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області , в якому просив:

- визнати протиправною відмову Коростишівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач) зарахувати до загального страхового стажу застрахованої особи період здійснення адвокатської діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2018 включно;

- зобов`язати відповідача внести до картки № 2224715835 персоніфікованого обліку форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» інформацію про сплату 21.12.2017 ЄСВ в сумі 8 448, 00 грн та весь 2017 рік, про сплату 29.03.2018 ЄСВ в сумі 2 457, 18 грн за січень-лютий-березень 2018 року та зарахувати в відомостях обліку страхового стажу період адвокатської діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2018 включно.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2019, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо необґрунтованості доводів позивача про відсутність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у спірний період, оскільки згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вих. №М-4911 від 26.12.2018 позивач має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 4051,35 грн відповідно до листа Головного управління ДФС у Житомирській області вих. №10663/5/06-30-51-13 від 17.12.2018. Крім цього зазначили, що вказана сума заборгованості також відображена у акті №16313-06 від 25.09.2018, за змістом якого на початку року за позивачем рахувалось від`ємне сальдо розрахунків з бюджетом у розмірі 4 051,34 грн.

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сплачені позивачем внески були зараховані у рахунок погашення наявної попередньої заборгованості в порядку черговості, що підтверджується відомостями із витягу з інтегрованої картки платника податків.

Суди попередніх інстанцій погодилися із доводами відповідача щодо відсутності технічної можливості внести до картки персоніфікованого обліку форми ОК-5 інформацію про сплату ЄСВ за 2017 - 2018 роки, оскільки позначки про сплату та відповідно страховий стаж проставляються автоматично на центральному рівні (Пенсійний фонд України) за умови наявності сплати по картці страхувальника, які опрацьовуються органами фіскальної служби з урахуванням погашення заборгованості за попередні періоди, нарахованих штрафних санкцій, пені та сум єдиного соціального внеску.

25.09.2019 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , надіслана 23.09.2019, в якій скаржник з уточненням вимог просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 та направити справу до апеляційного суду на новий розгляд.

25.10.2019 надійшло уточнення до касаційної скарги, в якому скаржник також зазначає, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням (після здійснення повторного апеляційного розгляду справи іншим складом суду) нового рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме частини 6 статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та проігноровані визначені в статті 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - ЗУ №1058-IV) норми про зарахування конкретного періоду роботи до страхового стажу, якщо саме за цей конкретний період єдиний соціальний внесок повністю сплачений. Стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що цільова сплата коштів за певний період роботи може адміністратором єдиного соціального внеску на власний розсуд розподілятися на минулі періоди діяльності самозайнятої особи. Звертає увагу, що адвокатська діяльність не є підприємницькою та застраховані особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність мають певні особливості щодо обліку страхового стажу та процедури сплати єдиного соціального внеску. Стверджує, що відповідачем порушено його право як застрахованої особи щодо не зарахування до загального страхового стажу періоду здійснення адвокатської діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2018.

Також позивач зазначає, що податковою службою передбачених законодавством заходів для встановлення недоїмки та її стягнення не приймалось і за відсутності визначеного законодавством податкового документу (вимоги або рішення) в відомчій інформаційній системі ДФС зазначено інформацію про наявність недоплати по єдиного соціального внеску за 2013-2014 роки.

Позивач вважає помилковими висновки судів щодо відсутності технічної можливості внести до реєстру персоніфікованого обліку відомості про сплату єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки із-за того, що ці позначки проставляються автоматично на центральному рівні.

Водночас позивач стверджує про існування поважних обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді Мацького Є.М, оскільки вони знайомі з ним з 1993 року, проживають в одному місті, в період 2002-2008 Мацький Є.М. працював під його адміністративним керівництвом в Коростишівському райсуді, а 2010 році між ними мало місце певне непорозуміння негативного характеру, пов`язане з несвоєчасним виконанням боргового зобов`язання за надану грошову позику. Скаржник стверджує, що був позбавлений права заявити відвід в порядку пункту 4 частини 1 статті 36, частини 39 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), оскільки справу розглянуто в порядку письмового провадження та заміна первісного складу суду відбулась перед ухваленням постанови.

25.09.2019 позивачем окремо подано заяву про відвід судді суду апеляційної інстанції Мацького Є. М. тотожного змісту.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

02.12.2019 справа № 240/466/19 надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідач та третя особа правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом Довідки про взяття на облік платника податків форми №4-ОПП від 28.10.2013 №13061000700138 адвокат ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) постановлений на облік в органах державної податкової служби 11.03.2011 за №4721.

Згідно з інформацією зазначеною у звіті форми №Д5 (річна) «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» від 25.01.2018 за 2017 рік позивачем самостійно визначено суму нарахованого єдиного внеску у розмірі 8 448,00 грн.

Вказані кошти були сплачені позивачем у відповідності до квитанції від 21.12.2017 на суму 8 448,00 грн.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що за інформацією зафіксованою в акті №16313-06 від 25.09.2018 за позивачем станом на 31.12.2017 рахувалось позитивне сальдо розрахунків у розмірі 4 396,65 грн. На початок року (01.01.2017) за позивачем рахувалось від`ємне сальдо розрахунків з бюджетом у розмірі 4 051,34 грн.

Згідно із інформацією відображеною у звіті форми №Д5 (річна, ліквідаційна) «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» від 10.04.2018 за січень-березень 2018 року позивачем самостійно визначено суму нарахованого єдиного внеску у розмірі 2457,18 грн.

Вказані кошти були сплачені позивачем, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції №106 від 29 березня 2018 року на суму 2 457,18 грн.

За інформацією Акту №1285-06 від 25.09.2018 за позивачем станом на 31.03.2018 рахувалось позитивне сальдо розрахунків у розмірі 6 853,83 грн.

На підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу за період з січня 2017 року по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 31.03.2018 року страховий стаж не нараховувався, у зв`язку з чим позивач звертався 12.09.2018 із зверненням на ім`я начальника Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області щодо здійснення звірки в обліку сум сплаченого ЄСВ.

Також позивачем на ім`я начальника Коростишівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було направлено звернення від 22.10.2018 про виправлення помилки в формі ОК-5 щодо обліку страхового стажу.

Коростишівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом вих. №12713/05 від 30.10.2018 повідомило позивача, що за період з 01.01.2017 по 31.03.2018 страховий стаж не зарахований з причини відсутності сплати єдиного внеску.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом вих. №М-4911 від 26.12.2018 повідомило позивача, що згідно з листом Головного управління ДФС у Житомирській області від 17.12.2018 №10663/5/06-30-51-13 заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 4 051,35 грн. Зазначено, що лише після сплати боргу із єдиного соціального внеску позивачу буде зараховано страховий стаж.

Не погоджуючись із наданою відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом №2464-VI.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із статтею 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема є:

- роботодавці: 1) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; 2) фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 3) фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

В силу пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Приписами частини першої статті 8 Закону №2464-VI закріплено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної в статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Частиною 10 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

За змістом статті 23 Закону №2464-VI на виконання своїх повноважень Пенсійний фонд та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування мають право безоплатно отримувати від органів доходів і зборів відомості про суми надходжень, від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій та суми коштів, перерахованих на їхні рахунки, а в разі виявлення розбіжностей - письмову інформацію про причини таких розбіжностей.

Статтею 21 Закону №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять у тому числі і від роботодавців.

У відповідності до частини п`ятої статті 21 Закону №1058-IV центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування надають Пенсійному фонду інформацію для ведення персоніфікованого обліку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціальною страхування.

В силу частини другої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004 - дати набрання чинності законом) - па підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Пунктом 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року №794 (далі - Положення №794) визначено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з пунктом 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Пунктом 16 Положення №794 встановлено, що на кожну фізичну особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Персональна облікова картка фізичної особи повинна мати таку структуру: частина персональної облікової картки, де зберігаються анкетні дані про фізичну особу: ідентифікаційний номер; прізвище, ім`я та по батькові; дата народження: місце народження; стать; адреса постійного місця проживання; серія і номер документа, з якого взято відомості до персональної облікової картки: громадянство; номер домашнього телефону (за згодою); частина персональної облікової картки, що відображає сплату страхового збору (внесків) та стаж роботи фізичної особи: ідентифікаційний номер роботодавця; рік, за який внесено відомості; тривалість трудової або іншої діяльності, яка зараховується до стажу роботи: сума заробітку (доходу), на який нараховується страховий збір (внески) на пенсійне страхування (помісячно); розмір страхового збору (внесків) на пенсійне страхування за відповідний місяць; відомості, які підтверджують наявність особливих умов праці, які дають право на пенсію на пільгових умовах.

Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562, далі - Положення №10-1).

За приписами пункту 3 Положення № 10-1, відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Нормами пункту 8 Положення №10-1 передбачено, що у разі виявлення застрахованою особою некоректних відомостей в її обліковій картці (прізвище, ім`я, по батькові на поточний момент: реєстраційний номер облікової картки платника податків; дата народження, місце народження: стать; громадянство; серія та номер паспорта: номер телефону (за згодою): адреса місця проживання) ця особа може подати до територіального органу Пенсійного фонду України особисто або через представника анкету застрахованої особи для внесення / зміни / уточнення даних в Реєстр (і) застрахованих осіб (далі - Анкета) за формою згідно з додатком 2 до цього Положення та документи, що підтверджують внесення / зміну / уточнення даних та належність помилкових даних цій особі (паспорт (інший документ, що посвідчує особу), трудова книжка, документ, який підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків або право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта).

Так, в системі персоніфікованого обліку (індивідуальні відомості про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2018 року суми заробітку для нарахування пенсії враховано 0,00 грн, а страховий стаж за даний період не зараховано.

Відповідно до абзацу 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, чинній до 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Водночас абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 01.01.2018) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у підпунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

В наданих позивачем актах звірки відсутні дані про нарахування єдиного внеску за 2017 рік та за І квартал 2018 року. Згідно з наданими позивачем квитанціями 21.12.2017 було сплачено 8 448,00 грн, а 29.03.2018 - 2 457,18 грн.

За змістом листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вих. №М-4911 від 26.12.2018 позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 4051,35 грн відповідно до листа головного управління ДФС у Житомирській області вих. №10663/5/06-30-51-13 від 17.12.2018. Вказана сума заборгованості також відображена у акті №16313-06 від 25.09.2018 року у відповідності до якого станом на 01.01.2017 за позивачем рахувалось від`ємне сальдо розрахунків з бюджетом у розмірі 4 051,34 грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відомостями із наявного у матеріалах справи витягу з інтегрованої картки платника податків підтверджується зарахування відповідно до частини 6 статті 25 Закону №2464-VI сплачених позивачем внесків у рахунок погашення наявної попередньої заборгованості в порядку черговості.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що підстави виникнення заборгованості, порядок її стягнення та дії третьої особи не є предметом розгляду в межах цієї справи.

В позовній заяві позивач зазначав, що факт безпідставного нарахування в 2015 році заборгованості по єдиному внеску за 2013-2014 роки в сумі 4051,35 грн оскаржуються окремо в судовому порядку.

Водночас колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності в матеріалах справи належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на погашення вказаної заборгованості або її оскарження у адміністративному чи судовому порядку. Позивач доказів на підтвердження факту наявності такого оскарження не надав.

Також колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості доводів відповідача про відсутність технічної можливості внести до картки персоніфікованого обліку форми ОК-5 інформацію про сплату ЄСВ за 2017 - 2018 роки. Так, позначки про сплату та відповідно страховий стаж проставляються автоматично на центральному рівні (Пенсійний фонд України) за умови наявності сплати по картці страхувальника, які опрацьовуються органами фіскальної служби з урахуванням погашення заборгованості за попередні періоди, нарахованих штрафних санкцій, пені та сум єдиного соціального внеску.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відмова відповідача у зарахуванні позивачу до загального страхового стажу застрахованої особи період здійснення адвокатської діяльності з 01 січня 2017 року по 31 березня 2018 року, оформлена листом вих. №М-4911 від 26.12.2018 прийнята з дотриманням частини 2 статті 19 Конституції України та відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018, водночас в уточнені до касаційної скарги зазначив, що вважає незаконним і рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2019.

За змістом касаційної скарги позивачем фактично оскаржується і рішення суду першої інстанції після його перегляду судом апеляційної інстанції.

Водночас, враховуючи вищенаведене правове регулювання та встановлені обставини, доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій.

Щодо доводів позивача про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді апеляційного суду Мацького Є.М., колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Також КАС України не передбачено звернення з заявою про відвід судді апеляційного суду до суду касаційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції в порядку статті 31 КАС України з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, 15.08.2019 автоматизованої системою документообігу суду здійснено заміну судді Смілянець Е.С., у зв`язку з перебуванням у відпустці, що не є порушенням прав позивача.

В касаційній скарзі позивач зазначає про те, що знайомий з суддею Міцьким Є.М. з 1993 року, проживають в одному місці, з 2002-2008 суддя Мацький Є.М. працював Коростишівському суді під його адміністративним керівництвом та в 2010 році між ними мало місце непорозуміння щодо несвоєчасного виконання боргового зобов`язання.

Згідно частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, надавати оцінку про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд враховує, що критерії упередженості та безсторонності з боку суддів викладено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях по справах: Гаусшильдт проти Данії, Мироненко і Мартиненко проти України, в яких зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі Гаусшильдт проти Данії вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі Мироненко і Мартиненко проти України ).

У справі "П`єрсак проти Бельгії" Європейський суд з прав людини висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.

Отже на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що Європейському суду з прав людини не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного.

Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, але якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу достатньо заяви сторони про сумнів в об`єктивному розгляді справи. Проте заява сторони повинна містити об`єктивну інформацію а не припущення.

Як установлено Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27 липня 2006, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Водночас, позивачем не надано жодних доказів щодо наявності обставин, які б могли свідчити про неупередженість судді Мацього Є.М. на час розгляду справи.

Натомість доводи позивача про взаємовідносини, які мали місце майже десять років тому та які, на його думку, могли виплинути на безпристрасність судді, ґрунтуються лише на припущеннях, а отже не є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

О.П. Стародуб

В.М. Шарапа