П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2020 р.

м.Одеса

Справа № 540/1611/19

Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В.

П `ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д..

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Астор і К» на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Астор і К» до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

30.07.2019 року позивач – ТОВ «Астор і К» звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив:

- скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі № 0002041422 від 10.07.2019 р. про застосування штрафних санкцій (пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у сумі 115874 грн. 08 коп.,

- скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі № 0002051422 від 10.07.2019 р. про застосування до штрафних санкцій у сумі 340 гривень за порушення порядку декларування валютних цінностей.

В обґрунтування позову послався на те, що відповідач не мав права посилатися на порушення валютного законодавства визначені ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР та ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», оскільки вказані нормативні акти на час здійснення перевірки втратили чинність на підставі Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 року №2473-VIII, який набрав чинності 07.02.2019 року.

Також позивач посилався на відсутність у відповідача повноважень застосовувати штрафні санкції за порушення вимог Декрету КМУ від 19.02.1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки цей декрет також втратив чинність на підставі Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 року №2473-VIII.

Окрім цього позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі №826/8901/13-а, зазначав, що застосування штрафних санкцій за порушення порядку і термінів декларування валютних цінностей відповідно до Декрету КМУ від 19.02.1993 р. №15-93 віднесено до повноважень Національного банку України.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Астор і К».

В апеляційній скарзі ТОВ «Астор і К», посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції внаслідок відмови у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення судового розгляду справи для надання додаткових доказів, залишив поза увагою те, що позивач на підставі умов контракту від 21.07.2017 року експортував сільськогосподарську продукцію на загальну суму 21875 доларів США, але з урахуванням доданих до апеляційної скарги додаткових доказів, сторони міжнародного контракту дійшли згоди щодо зменшення вартості товару, що у свою чергу потягнуло зменшення суми повернення валютної виручки. При цьому апелянт зазначає, що відмова у задоволенні клопотання про надання додаткових доказів зафіксована технічним записом судового засідання, яке відбулось 07.10.2019 року.

Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ТОВ «Астор і К» є юридичною особою, платником податків, знаходиться на податковому обліку в ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі.

На підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, з урахуванням вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 04.06.2019 №731 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Астор і К» з питань дотримання вимог чинного валютного законодавства по контракту від 21.07.2017 №2107 за період з 21.07.2017 р. по 11.06.2019 р., укладеному з ИП ОСОБА_1 (Республіка ОСОБА_2 ).

За результатами перевірки складений акт № 89/21-22-14-02/37431618 від 19.06.2019 р., в якому контролюючим органом зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (надалі - Закон №185).

Так, в акті перевірки зафіксовано, що між ТОВ «Астор і К» та нерезидентом - ИП ОСОБА_1 (Республіка Білорусь) укладено експортний контракт від 21.07.2017 р. №2107 на експорт с/г продукції, на виконання умов якого позивачем здійснено відвантаження товару на загальну суму 21875,00 дол. США (595 695,95 грн.), що засвідчено митними деклараціями: від 24.11.2017 №468231 на суму 6171,00 дол. США. від 30.11.2017 № 468236 на суму 6660,00 дол. США, від 02.07.2018 № 020431 на суму 3690,00 дол. США, від 02.07.2018 № 020432 на суму 3690,00 дол. США. від 09.07.2018 № 020460 на суму 1664.00 дол. США.

Відповідно до ст. 1 Закону №185 виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції. Нерезидентом здійснено оплату за експортовану продукцію на загальну суму 15032,87 дол. США, що засвідчено платіжними документами: від 18.12.2017 № 129570566 у сумі 6094.15 дол. США; від 13.07.2018 № 7367938622 у сумі 7380,00 дол. США; від 26.07.2018 № 1507592022 у сумі 1558,72 дол. США.

За таких обставин в акті перевірки здійснений висновок, що за період до 07.02.2019 року на порушення статті 1 Закону №185/94 валютна виручка у загальній сумі 6 736,85 дол. США зарахована на поточний валютний рахунок позивача з порушенням законодавчо встановленого строку розрахунків (180 днів), а саме:

- 76.85 дол. США - граничний строк зарахування виручки на валютний рахунок підприємства за експортною операцією - 18.12.2017, фактична дата зарахування виручки на поточний валютний рахунок підприємства 13.07.2018;

- 6 660,00 дол. США - граничний строк зарахування виручки на валютний рахунок підприємства за експортною операцією - 29.05.2018, фактична дата зарахування виручки на поточний валютний рахунок підприємства - 13.07.2018;

Також, податковий орган встановив, що валютна виручка у загальній сумі 6 842.13 дол. США на поточний валютний рахунок підприємства не надійшла, а саме:

- 1488,13 дол. США - граничний строк зарахування виручки на валютний рахунок підприємства за експортною операцією - 29.12.2018;

- 3690,00 дол. США - граничний строк зарахування виручки на валютний рахунок підприємства за експортною операцією - 29.12.2018;

- 1664 дол. США - граничний строк зарахування виручки на валютний рахунок підприємства за експортною операцією - 05.01.2019.

Відповідно до статті 4 Закону №185/94-ВР ТОВ «Астор і К» позивачу донарахована пеня за порушення строків розрахунків по контракту від 21.07.2017 №2107, укладеному з ОСОБА_3 (Республіка ОСОБА_2 ) на суму 115 874.08 грн.

Крім того, перевіркою порядку та строків декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і перебувають за її межами за період з 21.07.2017 р. по 11.06.2019 р. по контракту від 21.07.2017 №2107, укладеному з нерезидентом ИП ОСОБА_1 (Республіка ОСОБА_2 ), в ході перевірки встановлено, що позивачем, на порушення вимог статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», подана до контролюючого органу «Декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» станом на 01.07.2018, але з порушенням порядку декларування, оскільки в п. 5 р. III Декларації зазначена прострочена дебіторська заборгованість у сумі 6686,85 дол. США, а за результатами проведеної перевірки встановлена прострочена дебіторська заборгованість у сумі 6736.85 дол. США.

За порушення порядку декларування валютних цінностей до позивача застосована відповідальність, передбачена статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", пп. 2.3 п. 2 "Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 № 542, та п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 N 49.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002041422 від 10.07.2019 року про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і К" штрафних санкцій у сумі 115874 грн. 08 коп. (пеня),

- № 0002051422 від 10.07.2019 року про застосування штрафних санкцій у сумі 340 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не оскаржує самого факту надання недостовірної інформації в декларації та щодо зарахування валютної виручки в сумі 6736,85 доларів США з порушенням строку розрахунків, не надаючи при цьому доказів наявності обставин за яких пеня не нараховується. Також суд першої інстанції зазначив про ненадання позивачем доказів на підтвердження доводів щодо втрати товаром товарної цінності та врегулювання цього приводу відносин з нерезидентом у добровільному або судовому порядку.

Відхиляючи доводи позивача щодо втрати чинності нормативними актами на підставі яких до позивача застосована пеня, суд першої інстанції зазначив, що положеннями ст. 16 Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 року №2473-VIII врегульовано питання застосування відповідальності за порушення законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 року №2473-VIII.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час вчинення виявлених контролюючим органом порушень був чинним Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. №185/94-ВР (закон №185/94)

На час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень чинним був Закон України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (Закон №2473-VIII) (набрав чинності з 07.02.2019 року).

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону №185, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

У відповідності до ст. 4 Закону № 185/94 порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Таким чином, норми Закону №185/94 мали імперативний характер і визначена ним відповідальність наставала незалежно від причин, з яких сталося порушення.

Висновки центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, на продовження законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями у апелянта відсутні.

Апелянт не посилається на подання позовної заяви до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортним контрактом та ст. 1 Закону України №185/94.

Також апелянт не зазначає про наявність у нього сертифікатів Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторін контрактів або третьої країни відповідно до умов контрактів.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції зазначає, що апелянт не оскаржує того факту, що валютна виручка у загальній сумі 6736,85 дол. США зарахована на поточний валютний рахунок підприємства з порушенням законодавчо встановленого строку розрахунків (180 днів) в сумі та на кількість днів, що вказані в акті перевірки.

Також апеляційний суд зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів та заперечень щодо висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0002051422 від 10.07.2019 р. про застосування штрафних санкцій за порушення порядку декларування валютних цінностей.

07 лютого 2019 року введено в дію Закон України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», яким внесені зміни до нормативних актів, що регулюють валютне законодавство України. Цим Законом № 2473-VIII (п. 5 ст. 13) збереглась відповідальність за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, у вигляді нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Стаття 13 Закону № 2473-VIII передбачає право Національного банку України право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання (ч.1,2). П.21 розділу 11 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5, яке набрало чинності 07.02.2019, передбачає граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Стаття 15 Закону № 2473-VII передбачає, що порядок застосування заходів впливу, передбачених статтею 14 цього Закону, у тому числі розмір штрафних санкцій, встановлюється: до уповноважених установ - Національним банком України; до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Законом № 2473-VII (ст.16) визнано такими, що втратили чинність з дня введення в дію цього Закону: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ; Постанову Верховної Ради України від 23 вересня 1994 року N 187/94-ВР "Про порядок введення в дію Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". У зв`язку з набранням чинності цим Законом з дня введення його в дію відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України припиняється дія: Указу Президента України від 18 червня 1994 року N 319 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами"; Указу Президента України від 16 березня 1995 року N 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України"; Указу Президента України від 27 червня 1999 року N 734 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства".

Постановою НБУ від 02.01.2019 р. №7 затверджена Інструкція про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Пунктом 2 даної постанови передбачено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, визначені в пункті 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, поширюються на незавершені операції резидента з експорту та імпорту товарів, за якими до 07 лютого 2019 року не встановлено банком порушення 180-денного строку розрахунків (або строків, визначених у висновках центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків).

За таких обставин, апеляційний суд зазначає, що новий нормативно-правовий акт Закон № 2473-VII не змінює закріплені у попередньому Закону № 185/94 правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів відносин). При цьому кваліфікація дій порушника повинна відбуватися з посиланнями на норми того нормативного акта, який був чинним на момент вчинення відповідних дій.

Вирішуючи питання прийняття доказів, які не були надані до суду першої інстанції, апеляційний суд, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові цього суду від 19.11.2019 року у справі №826/12675/15, в частині можливості дослідження судом апеляційної інстанції нових додаткових доказів, лише після встановлення поважності причин не надання таких доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 8 КАС України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із ч. 1 та ч. 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Порядок подання доказів встановлений статтею 79 КАС України.

Так, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Враховуючи вказані норми процесуального права, апеляційний суд не приймає додаткові докази, додані до апеляційної скарги ( копії додаткових угод, актів рекламації приймання товару, актів експертизи), за таких підстав:

- позовна заява не містить доводів, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, які зазначені в апеляційній скарзі та які можуть бути підтверджені додатково наданими доказами (доданими до апеляційної скарги копіями додаткових угод від 27.11.2017 року, від 03.12.2017 року, від 13.07.2018 року, актів рекламації приймання товарів від 25.11.2017 року, від 27.11.2017 року, від 03.12.2017 року, від 13.07.2018 року, актів експертизи від 27.11.2017 року, від 03.12.2017 року, від 13.07.2018 року);

- акт перевірки не містить заперечень позивача щодо наявності доказів додатково доданих до апеляційної скарги, та які позивач не мав можливості надати до податкового органу, із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання;

- матеріали справи не містять письмового повідомлення позивача про те, що він з об`єктивних причин (із зазначенням таких причин) не може надати докази (із зазначенням переліку доказів), а також повідомлення про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій спрямованих на отримання таких доказів;

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (поважність причин повинен довести той учасник справи, який їх надав, зокрема в цій справі - апелянт).

У якості поважних причин неможливості надання доказів до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що суд першої інстанції протокольною ухвалою від 07.10.2019 року відмовив у задоволенні клопотання про надання додаткових доказів.

Дослідивши аудіозапис судового засідання від 07.10.2019 року, апеляційний суд зазначає, що представником позивача було заявлено клопотання про оголошення перерви у судовому засідання для отримання з митниці актів щодо прийняття контрагентом позивача товару, який на час отримання контрагентом втратив товарний вигляд, що має значення для кінцевого визначення суми міжнародного контракту.

Апеляційна скарга не містить обґрунтувань щодо обставин, за яких апелянт отримав додаткові докази, так само і не містить відомостей щодо неможливості їх отримання в період з дати їх складення (2017-2018 роки) по дату проведення перевірки, звернення до суду з позовом, ухвалення судового рішення по суті спору.

Додатково апеляційний суд зазначає, що жодного клопотання щодо надання додаткових доказів або надання уточнення доводів адміністративного позову позивач не заявляв у судовому засіданні 09.09.2019 року (а.с. 48-49).

Апеляційний суд зазначає, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема процесуальне право надання додаткових доказів, та процесуальний обов`язок щодо доказування обґрунтованості доводів, якими обґрунтовані позовні вимоги, зокрема в частині повідомлення про неможливість надання додаткових доказів.

Оскільки апеляційна скарга не містить посилання на інші причини, що об`єктивно не залежали від відповідача, за яких відповідач не надав до суду першої інстанції докази, що надані до суду апеляційної інстанції, колегія суддів не приймає надані апелянтом додаткові докази.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що норми КАС України не наділяють апеляційний суд повноваженнями самостійно відшуковувати причини, що об`єктивно не залежали від апелянта, за яких він не надав до суду першої інстанції докази, що додані до апеляційної скарги. Вчинення апеляційним судом зазначених дій було б порушенням принципів адміністративного судочинства (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність. неприпустимість зловживання процесуальними правами та ін.).

Враховуючи викладене та відсутність правових підстав для прийняття додаткових доказів, що не були надані до суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи (відсутність доказів на підтвердження доводів, якими обґрунтовані позовні вимоги), та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (на підставі наявних матеріалів справи), внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись 2-12, 71-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Астор і К» - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

Домусчі С.Д.

Судді

Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.