ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2020 року

Київ

справа №2040/7558/18

адміністративне провадження №К/9901/15767/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріскар» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 (головуючий суддя: Чудних С.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 (головуючий суддя: Спаскін О.А., судді: Любчич Л.В., Присяжнюк О.В.) у справі №2040/7558/18 за позовом ТОВ «Паріскар» до Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання протиправним та скасування припису і постанови,

В С Т А Н О В И В:

12.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Паріскар» (далі - ТОВ «Паріскар» або позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі - Адміністрація, відповідач-1), Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі - УПСЗН Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, відповідач - 2), в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати припис № ОМС-ХК 0533/772/971/АВ/П від 26.07.2018, складений за результатами інспекційного відвідування ТОВ «Паріскар» спеціалістами відділу праці та зайнятості населення Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ОМС-ХК0533/772/971/АВ/П/ІП/ФС від 14.08.2018, прийняту відносно ТОВ «Паріскар» заступником голови Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019, адміністративний позов залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Адміністрацією Індустріального району Харківської міської ради у повній мірі дотримано встановлений законом порядок призначення та проведення інспекційного відвідування позивача, дії посадових осіб Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради щодо винесення припису № ОМС-ХК 0533/772/971/АВ/П від 26.07.2018 та постанови про накладення штрафу № ОМС-ХК0533/772/971/АВ/П/ІП/ФС від 14.08.2018, вчинені в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 03.06.2019), в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано зроблено висновок про наявність у відділу праці та зайнятості населення Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради повноваження на проведення інспекційного відвідування та прийняття постанови про накладення на підприємство штрафу за порушення трудового законодавства. Звертає увагу, що постанова КМУ від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 295 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» відповідно до якої органи місцевого самоврядування проводили перевірки дотримання законодавства про працю визнана нечинною в судовому порядку.

Також стверджує, що інспекторами порушено порядок ознайомлення з актом перевірки та приписом.

Крім цього скаржник зазначає, що жодне із перерахованих в акті порушень не містить норм, які б зобов`язували підприємство укласти договір та прийняти положення про оплату праці, правила внутрішнього трудового розпорядку та посадові інструкції. Колективний договір не укладався, оскільки на підприємстві працює дві людини, а саме директор і заступник директора.

Щодо висновку суду про порушення підприємством частини першої статті 115 КЗпП, ч.1 ст.24 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» в частині виплати заробітної плати за січень 2018 року один раз на місяць 09.02.2018, позивач зазначає, що судом використано інформацію із помилково складеного табелю обліку робочого часу за січень 2018 року та вважає, що табель є лише статистичним документом, який повинен оформлюватися на підставі первинних документів, а саме: наказів, заяв та інших документів. Водночас зазначає, що ніхто із співробітників 01 по 15 січня 2018 року не працював, тому і зарплата за першу половину місяця нікому не нараховувалась, а оскільки в лютому робочі дні у співробітників розпочалися з 09.02.2018, перенесення виплати заробітної плати відбулося з об`єктивних причин.

05.07.2019 на адресу Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, де він зазначає, що працівники ТОВ «Паріскар» працювали як в перший, так і в другій половині місяця, що підтверджується табелем обліку робочого часу, що надавався при перевірці документів за січень 2018 від 31.01.2018. Документи, які б підтверджували, що ніхто із співробітників підприємства з 01 по 15 січня 2018 не працював при проведенні інспекційного відвідування не надавались. Звертає увагу, що коригуючий табель обліку використання робочого часу від 09.02.2018 не надавався при здійсненні інспекційного відвідування 26.07.2018, надавався лише від 31.01.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу із суду першої інстанції.

В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень КАС України у зв`язку з перебуванням судді Єзерова А.А. у відпустці, за результатами повторного автоматизованого розподілу від 13.01.2020 здійснено заміну судді, який входить до складу колегії.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що посадовими особами Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради 26.07.2018 проведено інспекційне відвідування ТОВ «Паріскар», за результатами якого складено акт № ОМС-ХК0533/772/971/АВ (далі - Акт від 26.07.2018).

Інспекційним відвідуванням встановлено порушення на підприємстві частини 2 статті 97 КЗпП України, частини 1 статті 15 Закону України «Про оплату праці», а саме - на підприємстві відсутній колективний договір, а також порушення частини 1 статті 115 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці», а саме - відсутня виплата заробітної плати за першу половину місяця, виплата заробітної плати за січень 2018 року проведена 09 лютого 2018 року.

На підставі висновків Акту від 26.07.2018, посадовими особами Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради складено припис про усунення виявлених порушень № ОМС-ХК0533/772/971/АВ/П від 26.07.2018, відповідно до якого директора ТОВ «Паріскар» зобов`язано усунути порушення, а саме: частина 1, 3 статті 115 КЗпП України щодо відсутності виплати заробітної плати за першу половину місяця, строк усунення 30 днів.

03.08.2018 відповідачем-1 ТОВ «Паріскар» направлено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу у зв`язку із порушенням трудового законодавства на підприємстві.

14.08.2018 Адміністрацією Індустріального району Харківської міської ради винесено постанову про накладення штрафу № ОМС-ХК0533/772/971/АВ/П/ІП/ФС від 14.08.2018, якою за порушення вимог частини 2 статті 97 КЗпП, частини 1 статті 15, частину 1 статті 115 КЗпП, частини 1 статті 24 Закону №108/95-ВР на ТОВ «Паріскар» накладено штраф у розмірі 3723,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою та приписом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V).

Статтею 1 Закону №877-V визначено, що заходи державного контролю - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом, в тому числі інспектувань.

Згідно положень частини четвертої статті 2 Закону України №877-V, заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про зайнятість населення» державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення здійснює уповноважений орган з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в межах їх повноважень.

Згідно з пунктами 1-2 частини 3 статті 34 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР), до відання виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад, крім повноважень, визначених пунктом "б" частини першої цієї статті, належать: здійснення на відповідних територіях контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством; накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Порядок №295) та рекомендовано міським радам міст обласного значення та сільським, селищним, міським радам об`єднаних територіальних громад під час здійснення повноважень, передбачених частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуватися цією постановою (пункт 3).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Колегія суддів зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.

Водночас, за змістом частини 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.

Тому, норми постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №420/5895/18.

Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

За змістом пунктів 23, 24 Порядку 295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Згідно пункту 26 Порядку № 295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.

Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.

Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.

У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з відмовою посадових осіб позивача від вручення акту, всі документи були направлені на адресу ТОВ «Паріскар» засобами поштового зв`язку.

Відповідно до пункту 26 Порядку №295 у зв`язку з ненадходженням в установлений строк підписаного примірника акта та припису посадовими особами відповідача -1 складено акт від 03.08.2018 № ОМС-ХК0533/772/АВ-ВП про відмову від підпису.

У відповідності до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою КМУ № 509 від 17.07.2013 (далі - Порядок №509), штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктами 3 та 4 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Згідно з пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, відсутність посадових осіб за адресою товариства у зв`язку з непостійним графіком роботи, не можуть бути підставою для скасування постанови.

03.08.2018 відповідачем-1 на адресу позивача було направлено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу було своєчасно направлено позивачу засобами поштового зв`язку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача було належним чином повідомлено про розгляд справи.

У відповідності до частини 2 статті 97 КЗпП України та частини 1 статті 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями і самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Так, посадовими особами відповідача при проведенні інспекційного відвідування було встановлено, що в порушення вимог частини 2 статті 97 КЗпП України та частини 1 статті 15 Закону України «Про оплату праці» на підприємстві відсутній колективний договір, положення про оплату праці, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадової інструкції.

В Акті інспекційного відвідування від 26.07.2018 посадовими особами відповідача-1 також зафіксовано порушення позивачем частини 1 статті 115 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці», а саме - відсутня виплата заробітної плати за першу половину місяця, виплата заробітної плати за січень 2018 року проведена 09 лютого 2018 року.

Згідно частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

У табелі обліку використання робочого часу (типова форма №п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Крім того, листом Міністерства праці та соціальної політики України «Про роз`яснення деяких питань законодавства» від 13.05.2010 № 140/13/116-10 зазначено, що ведення табеля обліку використання робочого часу для підприємств є обов`язковим.

Отже зміст вищенаведених норм свідчить, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за інформацією табелів обліку робочого часу, які ТОВ «Паріскар» надано до перевірки, директором підприємства відпрацьовано у січні 2018 року - 5, 9, 11, 18, 19, 22, 25, 29 числа місяця, тобто 8 робочих днів за січень 2018 року, заступником директора відпрацьовано у січні 2018 року - 04, 10, 19, 23, 26, 31 числа місяця, тобто 6 робочих днів за січень 2018 року. Працівники працювали як в першій, так і в другій половині місяця.

Документів, які б підтверджували, що ніхто із співробітників підприємства з 01 по 15 січня 2018 року не працював при проведенні інспекційного відвідування не надавались. Коригуючий табель обліку використання робочого часу від 09.02.2018 не надавався при здійсненні інспекційного відвідування.

Крім того, позивач не заперечував проти того, що виплата заробітної плати була проведена одноразово 09 лютого 2018 року без оплати авансу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Отже, заробітна плата виплачується працівникам обов`язково не менше двох разів на місяць та через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів без виключень. Крім того, дані норми чітко встановлюють, що лише розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, але останній не може становити менше оплати за фактично відпрацьований час.

Крім того, в коригуючому табелі, що надав позивач дата заповнення 09.02.2018, що є також порушенням вимог чинного законодавства, оскільки заробітна плата виплачується не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, що передбачено частиною першою статті 115 КЗпП України та частиною 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».

У відповідності до пункту 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідно до статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що припис № ОМС-ХК 0533/772/971/АВ/П від 26.07.2018, яким у строк 30 днів зобов`язано позивача усунути порушення, припинив дію, а тому не підлягає виконанню. Інших доказів порушення прав позивача зазначеним приписом ТОВ «Паріскар» не надано.

Щодо тверджень скаржника про те, що відповідачем акт та припис складено в останній день інспекційного відвідування, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх необґрунтованості, оскільки відповідно до вимог законодавства, припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акту.

Отже, доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріскар» залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі №2040/7558/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

О.П. Стародуб

В.М. Шарапа