РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2020 року

Київ

справа №9901/538/19

адміністративне провадження №П/9901/538/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Гімона М.М., Ханової Р.Ф., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними, визнання нечинним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 до звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП; Рада), у якій просить: визнати протиправними дії ВРП щодо прийняття незаконного рішення від 20 серпня 2019 року №2223/0/15-19 про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг ОСОБА_1 ; визнати нечинним та скасувати рішення ВРП від 20 серпня 2019 року №2223/0/15-19 про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг ОСОБА_1 ; зобов`язати усіх 11 членів ВРП принести публічне вибачення ОСОБА_1 через засоби масової інформації за прийняття незаконного рішення від 20 серпня 2019 року №2223/0/15-19.

Вважає рішення ВРП незаконним, необґрунтованим, і таким, що обмежує його право на звернення громадян, передбачене Конституцією України, Законами України «Про звернення громадян», «Про судоустрій і статус суддів» та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Так, реалізовуючи гарантоване йому законом право, позивач скеровував скарги на неправомірну поведінку та дії суддів до Вищої ради правосуддя, однак члени ВРП систематично не розглядали його скарги по суті, натомість залишали їх без розгляду й повертали заявнику. Позивач, у свою чергу, усував недоліки, на які йому звертали увагу члени ВРП, навіть ті, з якими не погоджувався, та повторно подавав скарги, однак такі Радою знову не приймалися до розгляду. Більш того, на переконання позивача, Рада свідомо порушувала строки розгляду скарг на неправомірну поведінку суддів, затягувала їх розгляд, і, в кінцевому результаті, ухвалювала рішення про відмову у відкритті дисциплінарних справ проти суддів, оскільки закінчився встановлений законом строк притягнення судді до відповідальності. наголошує, що фактично оскаржуваним рішенням його безпідставно позбавлено права подавати скарги щодо дисциплінарних проступків суддів до ВРП протягом певного строку.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі й призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач у судові засідання, призначені на 21 листопада та 12 грудня 2019 року, не з`явився, водночас скерував до суду заяви (які надійшли до суду 18 листопада та 5 грудня 2019 року відповідно) про розгляд справи за його відсутності.

Від Ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує. Звертає увагу, що ОСОБА_1 реалізував право, надане законодавчими актами України, та звернувся до Вищої ради правосуддя із дисциплінарними скаргами стосовно суддів, які, на його думку, вчинили дисциплінарний проступок. Відповідач, у свою чергу, жодним чином не перешкоджав позивачеві у реалізації його права, а подальший розгляд уповноваженим органом дисциплінарних скарг не породжує жодних прав та обов`язків для позивача, та, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом. По суті позовних вимог зазначає, що відповідно до приписів частини восьмої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у випадку неодноразового подання особою очевидно безпідставних дисциплінарних скарг Вища рада правосуддя має право ухвалити рішення про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг цієї особи. Враховуючи, що за період із 3 серпня 2015 року по 14 травня 2019 року до Вищої ради правосуддя (раніше - до Вищої ради юстиції) надійшло 307 поданих ОСОБА_1 дисциплінарних скарг на дії суддів, більшість із яких були залишені без розгляду та повернуті скаржнику, Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 20 серпня 2019 року внесла Вищій раді правосуддя пропозицію про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг ОСОБА_1 Розглянувши зазначену ухвалу, ВРП у її пленарному складі дійшла висновку щодо можливості застосування до позивача зазначеної вище норми Закону й залишила без розгляду протягом одного року його наступні скарги.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 12 грудня 2019 року, не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю представника, який уповноважений Радою на представництво її інтересів у цій справі, як і всіх інших працівників правового управління ВРП в інших судових процесах.

За змістом частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, відповідно до частини другої вказаної статті суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Проаналізувавши подане представником відповідача клопотання та надані ним докази, колегія суддів дійшла висновку, що наведені заявником причини неявки в судове засідання є неповажними.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також з огляду на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду справи по суті й ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Окрім того, згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи.

Відповідно до статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження 12 грудня 2019 року, водночас у період з 16 грудня 2019 року по 13 січня 2020 року головуюча суддя по справі перебувала у відпустці, судове рішення складене у повному обсязі 15 січня 2020 року.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Суд встановив наступне.

26 квітня 2019 року до Вищої ради правосуддя за вхідним №О-2339/2/7-19 надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_1 від 22 липня 2018 року на дії судді Личаківського районного суду міста Львова Нора В.В. під час розгляду справи №463/3867/18, у якій зазначалося про вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим заявник просив притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності (а.с. 41-46).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП вказану скаргу передано члену ВРП Худику М.П. для проведення попередньої перевірки (а.с. 40).

Під час попередньої перевірки скарги Другою Дисциплінарною палатою встановлено, що 26 липня 2018 року до ВРП за вхідним №О-677/35/7-18 надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_1 на дії судді Личаківського районного суду міста Львова Нора В.В. під час розгляду справи №463/3867/18, яка за наслідками попередньої перевірки ухвалою члена ВРП Гусака М.Б. від 10 квітня 2019 року №3667/0/18-19 була залишена без розгляду та повернута заявнику (а.с. 53-54, 55-57).

Крім того, 26 липня 2018 року до Вищої ради правосуддя за вхідним №О-677/37/7-18 надійшла аналогічна дисциплінарна скарга ОСОБА_1 на дії того ж судді у тій самій справі. Скарга ухвалою члена ВРП від 31 січня 2019 року була залишена без розгляду та повернута заявнику (а.с. 50-52, 53-54).

Отже, попередньою перевіркою скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої за вхідним №О-2339/2/7-19, було встановлено, що вона є аналогічною за змістом його скаргам, зареєстрованим 26 липня 2018 року за вхідними №О-677/35/7-18 та №О-677/37/7-18, які вже були залишені без розгляду ухвалами членів ВРП.

Враховуючи викладене, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що ОСОБА_1 неодноразово протягом дванадцяти місяців подавав очевидно безпідставні дисциплінарні скарги на дії судді Личаківського районного суду міста Львова Нора В.В. під час розгляду справи №463/3867/18, які вже були залишені без розгляду та повернуті йому, а тому дійшла висновку, що скаргу за вхідним №О-2339/2/7-19 необхідно залишити без розгляду та повернути скаржнику на підставі частини другої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Також, Другою Дисциплінарною палатою було встановлено таке:

8 лютого 2019 року за вхідним №О-130/30/7-19 до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_1 на дії судді Сихівського районного суду міста Львова Теслюка Д.Ю. під час розгляду справи №461/5251/17, яка ухвалою члена ВРП Худика М. П. від 26 лютого 2019 року №1543/0/18-19 була залишена без розгляду й повернута скаржнику;

22 березня 2019 року за вхідним №О-130/42/7-19 до ВРП надійшла аналогічна за змістом дисциплінарна скарга ОСОБА_1 , яка ухвалою члена ВРП Худика М.П . від 12 квітня 2019 року №2868/0/18-19 також була залишена без розгляду й повернута скаржнику;

22 березня 2018 року за вхідним №О-677/15/7-18 до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_1 на дії судді Сихівського районного суду міста Львова Тімченко О.В. під час розгляду справи №461/5251/17, яка ухвалою члена ВРП Худика М .П. від 28 серпня 2018 року №8660/0/18-18 була залишена без розгляду та повернута скаржнику;

22 березня 2019 року за вхідним № О-130/53/7-19 до ВРП надійшла аналогічна за змістом дисциплінарна скарга ОСОБА_1 , яка ухвалою члена Вищої ради правосуддя Худика М.П. від 17 квітня 2019 року №3018/0/18-19 також була залишена без розгляду і повернута скаржнику.

Друга Дисциплінарна палата також зазначила, що проведеним вибірковим аналізом системи автоматизованого документообігу Вищої ради правосуддя комп`ютерної програми «Д-3» встановлено, що у період з 3 серпня 2015 року по 14 травня 2019 року до Вищої ради правосуддя надійшло понад 300 скарг ОСОБА_1 , більшість з яких було залишено без розгляду та за результатами розгляду яких було відмовлено у відкритті дисциплінарної справи.

У зв`язку з викладеними обставинами, керуючись статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.4, 12.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 1 липня 2019 року постановила ухвалу №1755/2дп/15-19, якою залишила без розгляду скаргу ОСОБА_1 стосовно судді Личаківського районного суду міста Львова Нора В.В. та повернула її заявнику. Цією ж ухвалою Друга Дисциплінарна палата ВРП внесла Раді пропозицію про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг ОСОБА_1 (а.с. 33-34).

За наслідками розгляду означеної пропозиції Другої Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя у її пленарному складі, керуючись статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.7 Регламенту ВРП ухвалила спірне рішення від 20 серпня 2019 року №2223/0/15-19, яким залишила без розгляду протягом одного року наступні скарги ОСОБА_1 (а.с. 35-36).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, Суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави дисциплінарної відповідальності судді, порядок звернення з дисциплінарною скаргою щодо судді регламентовано Розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 107 Закону №1402-VIII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката.

Згідно з частинами другою та третьою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1798-VIII) дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно зі статтею 43 Закону №1798-VIII член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1 - 5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Висновок доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1798-VIII дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

За приписами частини другої статті 44 Закону №1798-VIII очевидно безпідставна дисциплінарна скарга може бути залишена без розгляду та повернута скаржнику, якщо він неодноразово протягом дванадцяти місяців, що передують даті надходження скарги, подавав очевидно безпідставні дисциплінарні скарги, які були залишені без розгляду та повернуті скаржнику або за якими у відкритті дисциплінарної справи було відмовлено.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1798-VIII при розгляді питання про наявність підстав для повернення дисциплінарної скарги не оцінюються достовірність відомостей про ознаки дисциплінарного проступку у поведінці судді, докази його вчинення.

Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону №1798-VIII).

Відповідно до пунктів 12.4, 12.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (зі змінами), дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається з підстав, передбачених статтею 44 Закону.

За наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої або частиною другою статті 44 Закону, доповідач складає висновок із пропозицією залишити без розгляду таку скаргу, який разом зі скаргою передає на розгляд Дисциплінарної палати. Ухвалу про залишення скарги без розгляду постановляє Дисциплінарна палата. У разі неодноразового подання особою очевидно безпідставних дисциплінарних скарг Рада відповідно до частини восьмої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має право постановити ухвалу про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг цієї особи. Пропозицію про залишення без розгляду таких скарг Раді може внести Дисциплінарна палата або доповідач, виклавши її в рішенні чи висновку відповідно. Рішення чи висновок розглядається Радою у пленарному складі.

Так, за приписами частини восьмої статті 107 Закону №1402-VIII у випадку неодноразового подання особою очевидно безпідставних дисциплінарних скарг Вища рада правосуддя має право ухвалити рішення про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг цієї особи.

Відповідно до частини четвертої статті 107 Закону №1402-VIII не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права, як засобу тиску на суддю у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя.

Згідно з частиною шостою статті 107 Закону №1402-VIII дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Отже, за приписами наведених вище норм, у разі зловживання особою (скаржником) правом на звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді, шляхом неодноразового подання очевидно безпідставних дисциплінарних скарг (як-от ініціювання питання відповідальності судді без достатніх на те підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя, або подання скарг, що не містять відомостей про наявність відповідних ознак дисциплінарного проступку судді) Вища рада правосуддя уповноважена вжити заходів та постановити ухвалу про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг цієї особи.

Як вбачається з матеріалів справи, під час попередньої перевірки чергової дисциплінарної скарги ОСОБА_1 , Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що позивачем неодноразово протягом дванадцяти місяців подавались очевидно безпідставні дисциплінарні скарги на дії судді Личаківського районного суду міста Львова Нора Н.В., які були залишені без розгляду та повернуті йому.

Наведені обставини стали підставою для залишення Другою Дисциплінарною палатою до Вищої ради правосуддя без розгляду й повернення чергової дисциплінарної скарги ОСОБА_1 , а також звернення до ВРП із пропозицією щодо залишення без розгляду протягом одного року наступних його скарг.

Розглядаючи наведену вище пропозицію другої Дисциплінарної палати та приймаючи оскаржуване рішення від 20 серпня 2019 року №2223/0/15-19, ВРП погодилась із встановленим дисциплінарною палатою фактом неодноразового подання позивачем протягом дванадцяти місяців очевидно безпідставних дисциплінарних скарг.

Окрім наданої Другою Дисциплінарною палатою інформації, Вищою радою правосуддя було узагальнено, проаналізовано ситуацію в цілому, та, зокрема встановлено такі факти й додатково взято до уваги наступні обставини.

Так, згідно з даними системи документообігу Д-3 за період із 3 серпня 2015 року по 14 травня 2019 року до Вищої ради правосуддя (Вищої ради юстиції) надійшло 307 поданих ОСОБА_1 дисциплінарних скарг на дії суддів.

Ухвалами членів Вищої ради правосуддя 183 скарги залишено без розгляду та повернуто скаржнику з таких підстав: 116 скарг не містять відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді (пункт 2 частини першої статті 44 Закону); 86 скарг не містять посилання на фактичні дані щодо дисциплінарного проступку судді (пункт 3 частини першої статті 44 Закону); 26 скарг подані з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 1 частини першої статті 44 Закону); у 6 скаргах порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені.

У низці ухвал зазначено декілька підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги.

Окрім того, ухвалами Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя: у 72 скаргах відмовлено у відкритті дисциплінарної справи у зв`язку з тим, що суть скарги зводиться до незгоди із судовим рішенням, а також із закінченням строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 4 скарги залишено без розгляду та повернуто скаржникам у зв`язку з тим, що дисциплінарні скарги ґрунтуються на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції; та у 2 скаргах - прийнято рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з відсутністю в діях судді ознак дисциплінарного проступку.

Відповідно до проведеного Радою аналізу жодна із зазначених 307 скарг не містила підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи зазначені вище обставини, а також положення статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя дійшла висновку щодо застосування до ОСОБА_1 вказаної норми Закону та ухвалила залишити без розгляду протягом одного року його наступні скарги.

Як вбачається із витягу з протоколу засідання ВРП від 20 серпня 2019 року №63, таке рішення було прийнято одноголосно: «за» - 11, «проти» - 0, «не брали участі в голосуванні» - 0 (а.с. 38-39).

Надаючи правову оцінку спірному рішенню ВРП, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Так, статтею 107 Закону №1402-VIII гарантується право громадянина на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою).

Разом із тим, таке право має використовуватись добросовісно.

Саме з цією метою Закон №1402-VIII містить норми, які попереджують зловживання заявниками правом на звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі коли ціллю є ініціювання питання притягнення судді до відповідальності без достатніх на те підстав задля використання такого права як засобу тиску на суддю у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя, тощо.

Відповідно, зловживання громадянином своїм законним правом на звернення із дисциплінарною скаргою, як-от: неодноразове подання особою очевидно безпідставних дисциплінарних скарг, - має наслідком застосування до нього певних негативних наслідків.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Отже, суддя як носій судової влади при здійсненні правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя самостійно на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Держава охороняє самостійність і незалежність суддів, встановлюючи спеціальні гарантії, серед яких не лише особливий порядок призначення і обрання суддів, а й окрема, чітко визначена законодавством процедура їх притягнення до відповідальності.

Особливість статусу суддів має суттєвий вплив на визначення підстав дисциплінарної відповідальності суддів, кола суб`єктів, які можуть ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів, осіб, правомочних вирішувати такі питання, а також на наявність обмежень у певних випадках щодо можливості звернення із дисциплінарними скаргами.

Одним з таких інструментів, впроваджених з метою упередження зловживанням особами своїм правом на подання дисциплінарних скарг щодо суддів, є норма статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за приписами якої у разі неодноразового подання особою очевидно безпідставних дисциплінарних скарг ВРП має право позбавити заявника права на розгляд його наступних скарг протягом одного року.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо неодноразового подання позивачем до Вищої ради правосуддя очевидно безпідставних дисциплінарних скарг на дії суддів (307 скарг), жодна з яких не мала підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів КАС ВС вважає, що, приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі закону та у межах наданих їй повноважень, жодних чином при цьому не порушуючи право позивача на звернення.

Таким чином, колегія суддів КАС ВС не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними дій ВРП щодо прийняття рішення від 20 серпня 2019 року №2223/0/15-19 про залишення без розгляду протягом одного року його наступних скарг, а також визнання нечинним та скасування зазначеного рішення.

Вимоги позивача про зобов`язання принести йому публічні вибачення є похідними від основних вимог про скасування спірного рішення, а тому задоволенню також не підлягають.

Позивач у позовній заяві наголошував на тому, що неодноразові звернення до ВРП були способом захисту його порушених прав, а відповідач протиправно залишав скарги без розгляду й повертав їх заявнику.

Водночас, колегія суддів вважає ці доводи такими, що не стосуються предмета спору, оскільки спірним рішенням ВРП не вирішувала конкретних дисциплінарних скарг позивача, а здійснила в цілому аналіз усіх поданих ним до ВРП скарг на дії суддів та, відповідно, прийнятих за наслідками їх розгляду рішень, у зв`язку з чим й встановила факт зловживання позивачем свого процесуального права на звернення із дисциплінарними скаргами.

Окрім того, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджував, що Вища рада правосуддя обмежила його право як громадянина на звернення, гарантоване Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян».

Аналізуючи такі доводи позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Як вже зазначалося, процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності регламентована спеціальними законами у сфері судоустрою, норми яких наведені вище та якими, відповідно, керувався відповідач у спірних правовідносинах.

На доповнення до вже зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.

Основоположним принципом права, ключовою ідеєю якого є можливість вибору особою певного варіанту поведінки, є принцип свободи. Під абсолютною свободою мається на увазі те, що воля кожної особи не може зазнавати посягань в залежності від волевиявлення інших осіб чи за наявності певних обставин. Поняття «свобода» людини нероздільно пов`язане з поняттям «прав» людини, вони є взаємодоповнюючими елементами основ конституційного ладу в країні.

Іншим важливим принципом в системі правовідносин є так званий «принцип правового ліктя», згідно з яким свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншого. За цим принципом людина вільна чинити на власний розсуд та відповідно до свого волевиявлення, однак якщо такі дії будуть виходити за межі правового поля та можуть принести шкоду іншій особі, їх реалізація має бути зупинена.

Тобто, кожній людині гарантується реалізація її прав до тих пір, поки ці права не порушують права інших осіб або ж посягають на них. У свою чергу, завдання права полягає саме в тому, щоб свободу усіх ввести в розумні справедливі рамки (обмеження).

Під обмеженням прав, свобод розуміється втручання публічної влади у сферу приватної автономії індивіда виключно на підставі закону, яким запроваджуються певні заходи, спрямовані на забезпечення балансу приватних і публічних інтересів з метою захисту, зокрема, авторитету правосуддя. Обмеження прав і свобод у певних випадках є правомірним, цілеспрямованим кількісним та/або якісним применшенням з боку держави та органів публічної влади у процесі правореалізації тих можливих моделей поведінки, які складають основне право особи, з боку інших осіб.

Варто також зауважити, що коли мова йде про обмеження прав і свобод людини, перш за все, мається на увазі те, що обмеженню підлягає не саме право, а можливість його реалізації. На це вказується й у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка в статтях 8, 10, 11 закріплює положення, згідно з якими здійснення прав особи не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, з метою попередження злочинів, захисту здоров`я і моральності або захисту прав і свобод інших осіб

Що стосується законності таких обмежень, то тут слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, неодноразово висловлену ним у різних справах (зокрема, у рішенні у справі «S. and Marper v. the United Kingdom» від 04 грудня 2008 року), відповідно до якої формулювання «згідно із законом» означає, що оскаржувані заходи щодо обмеження реалізації права повинні мати певні підстави в національному законодавстві та відповідати принципу верховенства права. Закон повинен бути належним чином доступним і передбачуваним, тобто, сформульованим достатньо чітко, щоби громадянин міг - з належною допомогою в разі необхідності - узгоджувати з ним свою поведінку.

Варто також вказати, що для правомірності втручання у право людини необхідно, щоб можливість такого втручання була не лише передбачена законом, а й здійснювалось задля досягнення легітимної мети, якою завжди є захист певних цінностей.

Отже, як член суспільства, громадянин держави, людина приймає на себе певні зобов`язання, правила поведінки, так звані рамки дозволеного. Це закони, правила, що закріплені на законодавчому рівні, й мають сумлінно виконуватися громадянами цієї держави.

З наведеного вище Суд резюмує, що діяльність органів державної влади і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації та захисту свободи людини. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної людини, тобто окреслює певні межі свободи будь-якої людини. При цьому принцип свободи деталізується у проголошених в Основному законі особистих правах і свободах людини та громадянина.

Окреслені вище правові принципи, які втілені в українському законодавстві, мають враховуватися і у тому випадку, коли людина, як правосвідомий громадянин реалізовує своє право на звернення до органу державної влади з метою ініціювання певного питання, і коли метою таких дій є настання певних наслідків для третіх осіб.

Стосовно доводів відповідача про те, що у позивача не виникло підстав для звернення до суду із цим позовом, оскільки ВРП у спірних правовідносинах не вчиняла жодних дій, які б створювали для позивача певних прав чи обов`язків, - колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, за приписами частини четвертої статті 44 Закону №1798-VIII рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає.

Колегія суддів обізнана щодо сталої практики Великої Палати Верховного Суду, за якою рішення про повернення дисциплінарної скарги не може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку, оскільки скаржник не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (постанови від 4 квітня 2019 року №П/9901/25/19, від 4 грудня 2019 року у справі №П/9901/509/19).

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі предметом оскарження є не ухвала Дисциплінарної палати про повернення дисциплінарної скарги без розгляду з підстав, передбачених частиною першою статті 44 Закону №1798-VIII, а рішення Вищої ради правосуддя у її пленарному складі про залишення без розгляду протягом одного року наступних скарг ОСОБА_1 , прийняте відповідно до приписів частини восьмої статті 107 Закону №1402-VIII.

Тобто, оскаржуване рішення прийняте безвідносно до конкретної дисциплінарної скарги позивача, натомість цим рішенням поінформовано останнього, що наступні дисциплінарні скарги, подані ним протягом року, розглядатися не будуть. Інакше кажучи, таке рішення має характер «санкції» для позивача, покладення на нього певної відповідальності за наслідками зловживання ним свої процесуальних прав в частині неодноразового подання в минулому очевидно безпідставних дисциплінарних скарг, а тому може визнаватися судом таким, що має наслідки саме для позивача.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення позову.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

вирішив:

ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними, визнання нечинним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

М.М. Гімон

Р.Ф. Ханова

Т.М. Шипуліна