ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/1517/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського відділу управління державної міграційної служби у Чернівецькій області про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :

- визнати протиправною відмову Чернівецького міського відділу Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач) у видачі ОСОБА_1 , у зв`язку з досягненням 16 - річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII;

- зобов`язати Чернівецький міський відділ Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області оформити та видати ОСОБА_1 у зв`язку із досягненням ним 16 - річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних про ОСОБА_1 , до ЄДДР, без фомування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.

В обґрунтування позову зазначено, що у зв`язку із досягнення позивачем 16-річного віку він звернувся до Чернівецького міського відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області із заявою, в якій просив оформити і видати йому паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII. Однак, листом від 22.11.2019 року №Я-110/6/7310-19/7310/2198 у видачі такого паспорта відмовлено, оскільки відповідно до Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки. Окрім того позивачем не надано рішення суду , що набрало законної сили щодо зобов`язання відповідача надати паспорт у формі книжечки. Позивач вважає, що даною відмовою грубо та безпідставно порушуються його законні права та інтереси.

Ухвалою суду від 13.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи.

09.01.2020 року Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивачем порушено порядок звернення із заявою про оформлення паспорта громадянина України до органу міграційної служби. Вказано, що законодавством чітко встановлено необхідність обов`язкового проведення процедури встановлення особи для подальшого документування паспортом громадянина України вперше, щодо осіб, яким на момент звернення вже виповнилось 18 років. Однак, позивачем звертаючись до територіального підрозділу міграційної служби було порушено вимоги Тимчасового порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року в частині документів, необхідних для проведення вказаної процедури, а саме до заяви не надано жодного документа з необхідних для проведення процедури встановлення особи для оформлення та видачі паспорта громадянина України. У зв`язку із цим, відповідач вважає, що відсутні підстави для проведення процедури оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України. Разом із цим, відповідач наголошував на тому, що дана справа хоча і стосується спірних правовідносин щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України, однак вона не відповідає ознакам зразкової справи, вирішеної Великою Палатою Верховного суду від 19 вересня 2018 року. Зазначав, що після винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду у справі №806/3265/17 було внесено ряд змін до законодавства, що регулює питання оформлення та видачі паспорта громадянина України, зразка 1994 року. На думку відповідача, за умови наявності відповідних змін вказана справа не може вважатись як типова адміністративна справа по відношенню до зразкової справи.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Беручи до уваги зміст наведених норм та відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Путильським районним управлінням юстиції у Чернівецькій області 14 березня 2001 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У листопаді 2019 року позивач досягнувши шістнадцятирічного віку, особисто звернувся до Чернівецького міського відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області із заявою, в якій просив оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати йому виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III "Про громадянство України", форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком; проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті; провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. Вести облік щодо неї за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього (неї) до ЄДДР, чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних. В разі відмови оформити бланку паспорта у вигляді паспортної книжечки просив надати конкретну відмову та повідомити про це письмово.

Листом №Я-110/6/7310-19/7310/2198-19 від 22.11.2019 року відповідач повідомив, що з 01 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14 липня 2016 року, яким внесено низку змін до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20 листопада 2012 року, зокрема в частині видів та форми документів з імплантованим безконтактним електронним носієм та без нього, порядку ідентифікації та верифікації особи, порядку оформлення та видачі цих документів, а також щодо віку, з досягненням якого особа зобов`язана отримати паспорт громадянина України.

В листі вказано, що відповідно до Закону №5492-VI від 20 листопада 2012 року кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Саме цей документ посвідчує особу і підтверджує громадянство України. Порядок оформлення, видача і обмін даного паспортного документа регламентується Законом №5492-VI від 20 листопада 2012 року, а також прийнятими на виконання цього Закону урядовими постановами №302 (з урахуванням змін, внесених згідно з Постановою від 26 жовтня 2016 року №745 та від 21 березня 2018 року №199) та Постановою №784 від 18 жовтня 2017 року.

Також вказано, що Постановою №302 від 25 березня 2015 року затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія. Повідомлено, що пунктом 3 цієї Постанови передбачено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припинено, отже, для оформлення паспорта зразка 1994 року вже не має законних підстав. Альтернативи такій формі паспорта громадянина України (ID- картки з безконтактним електронним носієм інформації) ні Законом №5492-У1 від 20 листопада 2012 року, ні урядовими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, не передбачають, як і винятків із загального для всіх громадян України обов`язку отримати цей документ у встановленому порядку і встановленої форми.

Наголошено на тому, що постановою Кабінету Міністрів України № 199 від 21 березня 2018 року було виключено абзац другий пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302, яким передбачалась можливість отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки всі територіальні підрозділи ДМС України були забезпечені матеріально-технічними ресурсами для оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі ID-картки з безконтактним електронним носієм. Тому територіальні підрозділи УДМС України в Чернівецькій області, як суб`єкти владних повноважень при виконанні офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам Закону.

Оскільки Законом України №5492-УІ від 20 листопада 2012 року передбачено оформлення паспорта громадянина України виключно у формі ID-картки з безконтактним електронним носієм, то видача документів не передбачених Законом буде порушенням діючого законодавства, що регулює питання оформлення, видачі та обміну паспорта громадянина України.

Зазначено, що територіальні підрозділи УДМС України в Чернівецькій області станом на момент Вашого звернення матеріально - технічно забезпечені та укомплектовані необхідним обладнанням для оформлення паспорта громадянина України у формі картки.

Повідомлено позивача, що у разі звернення до відповідача з заявою про оформлення паспорта громадянина України йому буде оформлений паспорт громадянина України у формі ID-картки з безконтактним електронним носієм у чітко визначені терміни та з дотриманням вимог щодо належного ступеню захисту інформації, наявної в Реєстрі.

Не погоджуючись із відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом даного позову є фактично відмова відповідача, оформлена листом №Я-110/6/7310-19/7310/2198-19 від 22.11.2019, видати позивачу на його звернення паспорт громадянина України у формі книжечки.

У зв`язку з цим варто зазначите таке.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, що посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. Згідно частини 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Статтею 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною 1 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XI (далі - Положення №2503-XI) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5 Положення № 2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (пунктом 6 Положення № 2503-XII).

Згідно пункту 8 Положення № 2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 302 установлено, що:

- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Постановою №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Суд погоджується із твердженням позивача про порушення принципу невтручання в особисте та сімейне життя суб`єкта, шляхом електронної обробки персональних даних у процесі оформлення паспорту у формі ID-картки, оскільки він згоди на таку обробку не надавав.

Так, згідно частини 1 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно статті 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.

При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Згідно матеріалів справи, позивач не надавав згоду на оброку його персональних даних.

Відтак, суд погоджується із позивачем, що у даному разі його бажання отримати паспорт у формі книжечки та відмова у наданні згоди на оформлення паспорта у формі ІD-картки не становить загрозу національній безпеці, економічному добробуту та правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави у його особисте та сімейне життя.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, суд приходить до висновку, що норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта гр. України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління Державної міграційної служби у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII; зобов`язано Відділ Державної міграційної служби оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.

При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом Державної міграційної служби України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи Державної міграційної служби України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) і в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

При цьому, з огляду на суть та характер спірних правовідносин між сторонами даної справи, суд вважає безпідставним твердження відповідача у відзиві про відсутність підстав для врахування висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18).

У цій справі заявлені аналогічні вимоги в аналогічних відносинах, що регулюються одними і тими ж нормами права. Прийняття після винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду декількох підзаконних нормативно-правових актів не позбавляє цієї справи ознак, які відповідають ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18).

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, чим порушено права позивача, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через його релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною оскаржувану відмову та зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вказане є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду.

Водночас зазначення позивачем у позові щодо зобов`язання відповідача оформити та видати їй, паспорт громадянина України у формі книжечки згідно з Положенням №2503-ХІІ "без передачі будь-яких даних про неї до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР", на переконання суду, є помилковим, оскільки при видачі паспорта у формі книжечки згідно з Положенням №2503-ХІІ взагалі не передбачено внесення будь-яких даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, то суд звертає увагу на те, що вони є відмінними від тих, які викладені в оскаржуваній відмові.

Натомість згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оскільки приймаючи оскаржувану відмову відповідач не посилався на неподання позивачем всіх документів для оформлення та видачі паспорта громадянина України, то твердження про це у відзиві є безпідставними та такими, що суперечить вимогам, встановленим для суб`єкта владних повноважень приписами частини 2 статті 77 КАС України.

Разом з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що Постанова №302, на яку посилається відповідач у поданому відзиві, передбачає виготовлення бланку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, а тому подача заяви-анкети, яка передбачена також даною постановою, стосується саме такої форми паспорта громадянина України.

Однак, пункт 3 Постанови №2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Постанови №2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

На виконання вказаної постанови Міністерством внутрішніх справ України виданий Наказ від 13.04.2012 року №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який встановлював форму заяви про видачу паспорта, однак вказаний наказ втратив чинність 01.03.2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 року №320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою № 2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило верховенству права.

Як вбачається із заяви позивача, поданої у листопаді 2019 року відповідачу, до неї були додані документи, передбачені пунктом 13 Постанови №2503-ХІІ (дві фотокартки розміром 35х45 мм та копія свідоцтва про народження).

При цьому в оскаржуваній відмові не зазначено про неподання позивачем необхідних документів при зверненні із заявою оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки.

Крім цього, у відзиві відповідач вказує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06.06.2016 року №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302, Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №456).

Згідно пункту 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови № 398, Положення № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Саме на вказаний Порядок №456 посилається відповідач у відповіді, зазначивши що за відсутності відповідного відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Водночас суд звертає увагу, що ні позивачем, а ні відповідачем, не надано суду жодних підтверджень існування такого рішення суду про зобов`язання ДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача та про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Частиною першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №35 від 09.12.2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Чернівецького міського відділу Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області у видачі ОСОБА_1 , у зв`язку з досягненням 16 - річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.

3. Зобов`язати Чернівецький міський відділ Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області оформити та видати ОСОБА_1 у зв`язку із досягненням ним 16 - річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних про ОСОБА_1 , до ЄДДР, без фомування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без викориснання будь-яких засобів ЄДДР.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, сплачений згідно квитанції №35 від 09 грудня 2019 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач - Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу управління державної міграційної служби у Чернівецькій області (вул. Шептицького, 25, м. Чернівці, 58000, Код ЄДРПОУ 37767440)

Суддя І.В. Маренич