ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № ЗП/9901/4/19

Провадження № 11-912заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2019 року (судді Радишевська О. Р., Бевзенко В. М., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В., Шишов О. О.) у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову та

ВСТАНОВИЛА:

1. 28 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , особи, які можуть отримати статус учасника справи, - Верховна Рада України (відповідач; далі - ВРУ), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України (треті особи), - про забезпечення позову, в якій заявники просили:

- зупинити дію нормативно-правового акта, яким є Закон України від 21 лютого 2014 року № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2014, № 11, ст. 143; далі - Закон № 742-VII), як такого, що має очевидні ознаки протиправності;

- постановити окрему ухвалу за фактом порушень державними органами офіційно оприлюдненої Конституції України щодо практики ухвалення, внесення змін та однакового її застосування і направити її для вжиття відповідних заходів Президенту України, ВРУ, Конституційному Суду України, Верховному Суду України, Генеральному прокурору України, Державному бюро розслідувань України.

Заява мотивована тим, що форма, зміст і процедура прийняття Закону № 742-VII дають заявникам підстави для висновку про його очевидну протиправність.

Зокрема, заявники стверджують про те, що сформований з різних частин та відновлений в дії повний текст Конституції України, розміщений на офіційному веб -сайті ВРУ, не відповідає імперативним нормам розділу ХІІІ офіційної Конституції України щодо процедури внесення змін до Конституції України. Заявники вважають, що нормами вказаного розділу взагалі не передбачено поняття та процедури відновлення в дії Конституції України.

Заявники також уважають, що в діях ВРУ сьомого скликання при ухваленні Закону № 742-VIIта в самому цьому Законі наявні ознаки узурпації права народу та узурпації державної влади.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 серпня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовив.

З покликанням на положення статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зважаючи на суб`єкт нормотворення, суд першої інстанції зазначив, що заява про забезпечення позову не може бути задоволена з огляду на обрання недопустимого способу забезпечення позову.

Не знайшов суд підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині висловленого ними прохання постановити окрему ухвалу через неможливість передчасного її розгляду за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову.

3. 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу через Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2019 року.

Зазначену скаргу суд передав до Великої Палати Верховного Суду разом зі справою № ЗП/9901/4/19.

23 вересня 2019 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги від 30 серпня 2019 року та про відкликання свого підпису на цій апеляційній скарзі. Просить не вважати його апелянтом у справі №ЗП/9901/4/19, а зазначену апеляційну скаргу розглядати як таку, що подана лише ОСОБА_1

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року прийняла відмову ОСОБА_2 від апеляційної скарги, відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 12 листопада 2019 року призначила розгляд справи у порядку письмового провадження.

4. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 29 серпня 2019 року, в частині відмови в забезпеченні позову покликався на такі процесуальні положення.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

За частиною першою статті 151 КАС Українипозов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) установленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із частиною другою статті 150 КАС Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас відповідно до пункту 1 частини третьої статті 151 КАС Українине допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів ВРУ, <…> та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

З огляду на наведені нормативні положення суд виснував, про що вже було зазначено вище, про імперативну заборону зупинення в порядку забезпечення позову законодавчого акта, прийнятого ВРУ, на чому наполягали заявники.

5. Мотивами незгоди з таким рішенням суду апелянт називає неправильне тлумачення норм процесуального права. Зокрема, у скарзі її автор посилається на те, що попри встановлену частиною третьою статті 151 КАС України заборону зупинення актів ВРУ, частиною п`ятою цієї статті визначений виняток із цього правила про те, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Скаржник зазначив, що у поданій до суду першої інстанції заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 навели, на їхню думку, переконливі та очевидні ознаки протиправності Закону № 742-VII, а це, своєю чергою, давало суду можливість задовольнити їх прохання.

6. Велика Палата Верховного Суду не вважає доводи апеляційної скарги такими, що можуть бути підставами для визнання судового рішення незаконним чи ухваленим із порушенням вимог процесуального закону.

Регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв домірності (пропорційності).

Неможливість застосування судом заходів забезпечення позову у виключних випадках не є обмеженням конституційного права громадян на судовий захист.

Справді, за частиною п`ятою статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Положення цієї норми процесуального закону треба розуміти і застосовувати в системному зв`язку із положеннями частини першої статті 266 та інших норм КАС України. Ці норми передбачають види нормативно-правових актів, які піддаються судовому контролю з боку судів адміністративної юрисдикції, і визначають межі цього контролю. Зокрема, за частиною першою статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи лише щодо законності (крім конституційності) постанов ВРУ (це, як правило, акти індивідуальної дії), а також законності дій чи бездіяльності цього державного органу.

Не вдаючись до вичерпного визначення поняття законності, зазначимо, що під цим поняттям розуміється режим чи стан суспільства, який характеризується неухильним виконанням, дотриманням всіма учасниками суспільних відносин вимог нормативно-правових актів. Нормативно-правовим актом, встановленим законодавчим органом, який має найвищу юридичну силу, є закон. Власне, чи відповідають вимогам закону акти ВРУ та її дії, а також чи порушує ВРУ вимоги закону, коли вдається до бездіяльності, є тими спірними правовідносинами, на які поширюється судовий контроль.

Отож, у розумінні частини п`ятої статті 151 КАС України, якщо акт ВРУ, її дія чи бездіяльність у відношенні до конкретної особи відверто, неприховано, очевидно порушує чиєсь право чи інтерес, або, коли із зіставлення змісту акта ВРУ із положеннями закону буде виявлена виразна її протиправність, то за наявності цих підстав процесуальний закон, як виняток, дозволяє через захід забезпечення позову зупинити дію такого нормативно-правого акта.

У спорі, що є предметом цієї справи, скаржник просить зупинити не дію індивідуального чи іншого акта ВРУ, а Закону № 742-VII. Навіть якщо позивач вважатиме цей Закон протиправним і означить його протиправність, це не змінить суті того, що він просить зупинити дію нормативно-правового акта найвищої юридичної сили, на що суд адміністративної юрисдикції на підставі закону немає повноважень.

7. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувану ухвалу суд постановив згідно з вимогами КАС України. Підстав для скасування цього судового рішення немає.

При відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 останньому було відстрочено сплату судового збору за її подання до дати розгляду по суті апеляційної скарги і вирішення питання про порушення прав позивача як учасника бойових дій актом відповідача.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.

При відкритті апеляційного провадження було з`ясовано, що ОСОБА_1 при зверненні до суду вимог про порушення його прав, передбачених статтею 12 Закону № 3551-XII не заявляв.

Не встановлено такого і під час розгляду справи. Предметом розгляду у цій справі є вирішення питання про можливість забезпечення позову шляхом зупинення дії законодавчого акта, прийнятого ВРУ.

Отож, з огляду на наведене та положення статті 133 КАС України відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у розмірі 1921 грн (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) підлягає стягненню із заявника.

Керуючись статтями 133, 242, 266, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.

Стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року у розмірі 1921 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко