Єдиний унікальний номер № 235/1462/17 Головуючий у 1 інстанції Філь О. Є.

Номер провадження № 22-ц/804/74/20 Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів Космачевської Т.В., Канурної О.Д.

за участі секретаря судового засідання Цимбал Д.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м.Бахмут в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» про захист прав споживача, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2017 року, ухваленого в приміщенні суду в м. Покровськ Донецької області у складі судді Філь О. Є.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживача. В позові послався на те, що 17 жовтня 2016 року в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» він замовив мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), замовлення № НОМЕР_1 . Вартість покупки склала 3 444 грн., які він сплатив банківською карткою. 20 жовтня 2016 року він отримав товар у відділенні «Нова пошта». Вдома він детально оглянув придбаний телефон та ознайомився з умовами гарантії, при цьому звернув увагу на наліпку на зворотному боці телефону, яка містила серійний номер та напис англійською мовою: «To protect your consumer right, please keep this label intact», що перекладається як «Для збереження ваших прав як споживача, будь ласка, збережіть цю наліпку незайманою». На офіційному сайті виробника в Україні (xiaomi.ua) у розділі «Гарантія» міститься застереження: зміна, видалення або пошкодження серійного номера тягне за собою анулювання гарантії. Однак під час замовлення товару його не повідомили про цю обставину, а на фотографії, що розміщена на сторінці інтернет-магазину, телефон зображений без такої наліпки. У зв`язку з цим він дійшов висновку про те, що наліпку на зворотному боці телефону треба зберігати впродовж усього строку гарантії (1 рік), і, відповідно, зображення телефону, яке розміщене на сторінці інтернет-магазину, не відповідає його справжньому вигляду. В цей же день він залишив відгук про товар на сайті http://www.otzyvua.net/allo/review-417406. Через деякий час йому зателефонував співробітник Товариства та з метою вирішення проблеми і запропонував зняти та зберегти наліпку, пояснивши, що в такому разі, у випадку гарантійної поломки, він зможе наклеїти її знову, а це що для нього (позивача) є неприйнятним. Керуючись частиною п`ятою статті 12, частиною четвертою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», 22 жовтня 2016 року він надіслав ТОВ «АЛЛО» лист-заяву, яким повідомив про розірвання договору; зазначив адресу, за якою продавець зможе забрати товар, та реквізити для повернення коштів. 05 листопада 2016 року він отримав відповідь на вказаний лист, якою продавець зобов`язав його повернути товар засобами поштового зв`язку, після чого йому повернуть сплачені грошові кошти.

Не погоджуючись із пропозицією відповідача, яка суперечила положенням Закону України «Про захист прав споживачів», 10 листопада 2016 року він направив Товариству ще одну заяву про повернення грошей та звернув увагу на те, що саме продавець зобов`язаний забрати товар, оскільки між ними не була погоджена умова про повернення товару поштою, як того вимагає частина 5 статті 12 вказаного Закону.

30 листопада 2016 року він отримав відповідь, в якій ТОВ «АЛЛО» наполягало на поверненні товару засобами поштового зв`язку.

Позивач послався на норми Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема зазначив, що:

- згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» він має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару; тобто, споживач розриває договір купівлі-продажу в односторонньому порядку шляхом повідомлення про це продавця;

- відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у заяві про розірвання договору він зазначив адресу, за якою продавець має можливість забрати товар, та реквізити для перерахування коштів;

- згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець повинен повернути гроші без затримки не пізніше 30 днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору; відповідач отримав повідомлення про розірвання договору 28 жовтня 2016 року, у зв`язку з чим кошти мав повернути до 28 листопада 2016 року; на час звернення до суду з цим позовом Товариство не повернуло грошові кошти;

- відповідно до абзацу 4 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченню 60 днів після її одержання; якщо продавець не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати її вартості; оскільки заяву про розірвання договору відповідач отримав 28 жовтня 2016 року, то мав забрати товар у строк до 27 грудня 2016 року, однак цього не зробив;

- в порушення вимог пункту 2 частини другої статті 13, частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» Товариство ввело його в оману: по-перше, щодо зовнішнього вигляду товару: на сайті продавця фотографія телефону не містила наліпки; у відеоогляді телефон також був без наліпки; станом на 22 березня 2017 року зображення на сайті інтернет-магазину не змінені, що свідчить про умисне введення споживачів в оману; по-друге, щодо умов повернення товару: під час продажу товару йому не було надано інформації про обов`язок повертати товар поштою; така умова не була узгоджена в порядку, визначеному абзацом 2 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів»; однак продавець вимагає надіслати товар поштою до повернення грошових коштів; ненадання достовірної інформації є оманою в розумінні закону.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати за ним право власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості; стягнути з відповідача на його користь: 1) відповідно до частини другої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) подвійну вартість товару, що складає 6888грн., оскільки сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі; 2) неустойку в розмірі 1% вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей, що складає 34,44грн., починаючи з 29 листопада 2016 року по день ухвалення рішення у цій справі (на підставі частини дев`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів»); 3) 2000грн. на відшкодування моральної шкоди, яка полягає в порушенні його прав як споживача, а саме: застосування відповідачем щодо нього обману, через який він був вимушений користуватися своїм старим телефоном з розбитим екраном, що призвело до постійного дискомфорту (на підставі частини другої статті 23, частини другої статті 230 ЦК України).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відсутні правові підстави для відповідальності ТОВ «АЛЛО» та стягнення з нього подвійної вартості телефону, неустойки за прострочення повернення коштів, визнання права власності на телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, а також для відшкодування моральної шкоди. Вимога про розірвання договору позивачем заявлена з порушенням домовленості сторін, умов використання веб-сайту інтернет-магазину Товариства та положень Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим такий договір не можна вважати розірваним. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про захист прав споживачів» для повернення грошових коштів за товар відповідач має встановити його відповідність певним критеріям, зокрема обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом із проданим товаром. Крім того, в першу чергу в покупця виникає право на обмін товару і лише за відсутності аналогічного товару у продажу - право розірвати договір.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд керувався ч.1 ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів» й виходив з того, що розірванню договору купівлі-продажу передує здійснення права на обмін товару. Однак дана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в разі вчинення правочину з придбання товару в інтернет-магазині повинні застосовуватися норми спеціального закону, яким є Закон України «Про електронну комерцію». Відповідно до частини першої статті 8 вказаного Закону покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». У разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями права споживача визначені у статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів», а в разі укладення договору на відстані - у статті 13 цього Закону. Таким чином, оскільки споживач, що придбав товар в інтернет-магазині, має такі ж права, як і споживач, який уклав договір поза торговельними або офісними приміщеннями та договір на відстані, то правовідносини між сторонами в цій справі регулюються статтями 12 та 13 Закону України «Про захист прав споживачів» у повному обсязі, в тому числі положеннями частини четвертої статті 12 і частини четвертої статті 13 цього Закону, які суд першої інстанції безпідставно не застосував. При цьому звертає увагу, що ані в позовній заяві, ані в листах до відповідача позивач не посилався на ч.3 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», проте суд зазначив в рішенні, що таке посилання покупця є необґрунтованим.

Угода користувача (в редакції на час вчинення правочину) не передбачала такої умови як повернення товару поштою, а тому суд безпідставно погодився з аргументом відповідача, що вчинення такої дії у разі розірвання договору визначено п.3 вказаної Угоди. Повідомлення продавця про розірвання договору купівлі-продажу є одностороннім правочином, який він (позивач) вчинив протягом 14 днів, тобто відповідно до законодавства. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що договір не можна вважати розірваним внаслідок порушення споживачем умов договору та вимог Закону «Про захист прав споживачів», не відповідає фактичним обставинам справи.

Також суд дійшов висновку, що відсутні підтвердження позбавлення його права на гарантійне обслуговування у разі зняття наліпки, а гарантійні умови, передбачені експлуатаційною документацією до товару, не містять посилань на заборону зняття наліпок. Однак суд не врахував, що споживачеві не було надано заповненого гарантійного талону до придбаного телефону; та що гарантійні умови встановлює не продавець, а виробник. На сайті останнього гарантійні умови передбачають анулювання обмеженої гарантії у разі видалення наліпок з серійними номерами на деталях товару. Оскільки продавець не надав споживачеві інформації стосовно гарантійних умов (зберігання наліпки протягом усього гарантійного строку), визначених виробником, тобто ввів покупця в оману, він на підставі ч.2 ст.230 ЦК України зобов`язаний відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі. В разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченню шістдесяти днів після її отримання, після чого продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати його вартості. З огляду на те, що договір купівлі-продажу розірваний, а відповідач не здійснив повернення сплаченої суми грошей за продукцію, споживачеві виплачується неустойку згідно з ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів». Висновок суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі.

У вересні 2017 року ТОВ «АЛЛО» подало заперечення на апеляційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, оцінивши надані позивачем докази з додержанням норм процесуального права, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

04 листопада 2019 року дана цивільна справа надійшла до Донецького апеляційного суду і згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями було визначено колегію у складі суддів Біляєвої О.М., Будулуци М.С., Папоян В.В.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року було задоволено заявлений позивачем відвід усьому складу суду і справу передано для визначення іншого складу суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019р. по справі визначено новий склад суду і справу призначено до розгляду в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 24 грудня 2019 року. У вказану дату оголошено перерву до 09 січня 2020 року.

ОСОБА _1 , який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Представник ТОВ «АЛЛО» адвокат Тарапатов Д.С., який також брав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції з Кіровським районним судом м.Дніпропетровська, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного суду дійшла таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частин першої - третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 придбав в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (http://allo.ua) за 3444 грн. мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), що підтверджується актом приймання-передачі товарів та послуг від 18 жовтня 2016 року (а.с.7 т.1).

Під час отримання у відділенні перевізника «Нова Пошта» замовлення позивач не мав зауважень щодо якості та комплектації придбаного ним телефону.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ «АЛЛО» заяву про розірвання договору купівлі-продажу телефону та повернення сплачених коштів, запропонував відповідачу забрати товар за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12, 13 т.1).

В листі від 03 листопада 2016 року № 03/БА Товариство запропонувало позивачу відправити придбаний телефон на адресу продавця та зазначило, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд) (а.с.14 т.1).

Не погоджуючись із вказаною відповіддю та посилаючись на те, що під час придбання телефону між сторонами згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» не було узгоджене питання про повернення товару поштою у випадку розірвання договору, 10 листопада 2016 року ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про повернення сплачених ним за товар грошових коштів (а.с.15, 16 т.1).

В листі від 23 листопада 2016 року № 23/БА відповідач повторно запропонував позивачу відправити придбаний телефон на його адресу та зазначив, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (за умови, що покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд). Крім того, ТОВ «АЛЛО» вказало, що відправлення посилки може бути здійснене в найближчому відділенні «Нової пошти» за рахунок продавця відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.17 т.1).

Відмовляючи у позові повністю, суд першої інстанції керувався Законом України «Про захист прав споживачів», зокрема частинами першою і другою статті 9, частинами п`ятою і дев`ятою статті 12, і виходив з того, що діями відповідача права та законні інтереси позивача не порушені, оскільки останньому була надана повна інформація щодо товару, а вимога про розірвання договору купівлі-продажу протягом чотирнадцяти днів з дати отримання товару не відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд Донецької області встановив, що між сторонами по справі було укладено договір купівлі-продажу за допомогою засобів дистанційного зв`язку, а саме шляхом оформлення позивачем замовлення через інтернет-магазин Товариства (http://allo.ua), формуляр якого відповідач додав до заперечень на апеляційну скаргу.

Скасовуючи рішення Красноармійського міськрайонного суду та відмовляючи в задоволенні позову з інших правових підстав, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні від 09 жовтня 2017 року виходив з того, що згідно з умовами Угоди користувача 2016 року, споживач мав право заявити про розірвання договору у разі невідповідності фактичних умов продажу оферті до моменту підписання документів, які підтверджують отримання ним товару. Пункт 1.9 вказаної Угоди не суперечить частині четвертій статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», яка не містить заборони на відступлення сторонами від положень щодо 14-денного строку повідомлення продавця про розірвання договору, враховуючи, що частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суд вважав, що оскільки до підписання акта приймання-передачі товару позивач не заявив про розірвання договору згідно з умовами пункту 1.9 Угоди, то направлення ним 22 жовтня 2016 року (після підписання акта приймання-передачі) відповідачу повідомлення про розірвання договору не відповідає його умовам, у зв`язку з чим цей договір не є розірваним.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки укладений між сторонами договір купівлі-продажу телефона не є розірваним, то відсутні підстави для задоволення вимог про визнання за позивачем права власності на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, стягнення з відповідача подвійної вартості товару, неустойки за затримку повернення грошей та відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи касаційну скаргу позивача та скасовуючи рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року і повертаючи справу на новий апеляційний розгляд, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду виходила з того, що умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи, порівняно з правами, встановленими Цивільним Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними. Зокрема це стосується, в тому числі, обмеження права споживача на розірвання укладеного на відстані договору шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту отримання товару, як це передбачено ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому неправильним є висновок апеляційного суду про те, що під час укладення договору купівлі-продажу сторони мають право відступити від положень Закону України «Про захист прав споживачів». Умова договору, якою погіршується становище споживача, зокрема обмежується його право на розірвання договору протягом 14 днів з дня отримання товару, є нікчемною в силу закону.

Крім того суд касаційної інстанції в своїй постанові від 16 жовтня 2019 року зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відмова від товару до моменту його прийняття та розірвання договору після прийняття товару, як це передбачено ч.4 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів», регулюють правовідносини, які виникають в різні проміжки часу. Зазначене свідчить про те, що пункт 1.9 Угоди не містить будь-якого обмеження на розірвання покупцем договору протягом 14 днів після отримання товару.

Згідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи вище наведене, а також встановлені в суді фактичні обставини справи, доводи апеляційної скарги позивача та заперечення відповідча, колегія суддів приходить до висновку, що погодитися з висновками суду суду першої інстанції не можна, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Судом правильно встановлено, визнається сторонами і підтверджується письмовими доказами, що саме такий публічний договір - Угода користувача - розміщено на сайті інтернет-магазину Товариства (http://allo.ua) в розділі Умови використання сайту. 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 придбав в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (http://allo.ua) за 3444 грн. мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), що підтверджується актом приймання-передачі товарів та послуг від 18 жовтня 2016 року.

Тобто між сторонами в цій справі було укладено договір купівлі-продажу за допомогою засобів дистанційного зв`язку, а саме шляхом оформлення позивачем замовлення через інтернет-магазин Товариства (http://allo.ua), формуляр якого відповідач додав до заперечень на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон) договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, є договором укладеним на відстані.

Отже, у разі укладення договору на відстані права споживача, в даному випадку позивача по справі ОСОБА_1 , регулюються статтею 13 Закону України «Про захист прав споживачів», яка є спеціальною для такого виду договорів. Між тим дана норма закону не була застосована судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення.

Згідно з частинами першою – третьою статті 13 Закону, положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються: 1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна; 2) правочинів з цінними паперами; 3) фінансових послуг; 4) продажу товарів торговельними автоматами; 5) телекомунікаційних послуг; 6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв`язку.

Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору.

У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.

Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку.

Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв`язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

Фотокопією архівної інтернет-сторінки http://allo.ua від 17 жовтня 2016 року, яка відповідає даті замовлення позивачем товару, підтверджується, що на цій сторінці була розміщена Угода користувача 2016, в пункті 1.2 якої зазначено, що ця Угода є публічною офертою. Отримуючи доступ до матеріалів сайту, користувач тим самим приєднується до цієї Угоди.

Згідно з пунктом 1.4 вказаної Угоди, пропозиція на сайті не є офертою. Однак користувач після ознайомлення з пропозицією має право зробити оферту продавцю (продавцям) шляхом заповнення форми замовлення. Заповнення форми замовлення вважається офертою користувача продавцю (продавцям) на придбання користувачем відповідного товару на умовах, що зазначені у пропозиції.

Оферта вважається такою, що прийнята продавцем, якщо він здійснив дії, які свідчать про прийняття оферти користувача, а саме: фактично відвантажив товар, приступив до надання послуг або виконання робіт відповідно до умов, передбачених офертою користувача (пункт 1.5 Угоди користувача 2016).

Достатнім доказом прийняття оферти продавцем або зустрічної оферти (тобто узгодження сторонами всіх істотних умов продажу товару) є фактичне отримання і прийняття товару одержувачем (пункт 1.7 Угоди користувача 2016).

Користувач, згідно з пунктом 2.1 вказаної Угоди, зобов`язується уважно ознайомитися з цією Угодою. В разі незгоди з її умовами користувач зобов`язується негайно припинити використання сайту.

На початку Угоди користувача 2016 також міститься застереження: «Перед переглядом цього сайту уважно прочитайте дані умови. Якщо ви не згодні з цими умовами, не використовуйте цей сайт. Використання даного сайту, зокрема заповнення різних форм, заявок, а також замовлення вами товарів/послуг з використанням даного сайту, означає вашу згоду з умовами цієї Угоди».

Слід зазначити, що в замовленні, яке міститься на сайті інтернет-магазину Товариства (http://allo.ua) і яке заповнюється покупцями, також зазначено «Реєструючись та оформлюючи замовлення, я приймаю умови угоди користувача».

Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що зробивши 17 жовтня 2016 року замовлення на придбання телефону та здійснивши його оплату, позивач фактично погодився із запропонованими умовами публічного договору з боку продавця товару ТОВ «АЛЛО», які викладені в Угоді користувача 2016.

За змістом частини четвертої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

Тобто законодавчо визначено право споживача розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів, зокрема з моменту одержання товару.

Разом з тим, пунктом 1.9 Угоди користувача 2016 передбачено, що єдиним засобом відшкодування, яке надається користувачеві в разі невідповідності фактичних умов продажу оферті, є надання користувачеві (одержувачу) права відмовитися від отримання і прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, а також вартості доставки товару до пункту видачі (якщо суми фактично були оплачені платником). Одержувач має право скористатися даним правом до моменту підписання документів, які підтверджують отримання товару (зокрема документів перевізника про доставку відправлення з товаром одержувачеві).

Моментом отримання і прийняття товару одержувачем, згідно з пунктом 1.10 Угоди користувача 2016, є момент (залежно від того, який настав раніше): підписання одержувачем акта приймання-передавання товару (або іншого рівнозначного за змістом документа, що підтверджує факт передачі товару одержувачу); або підписання одержувачем документів перевізника, що підтверджують факт отримання відправлення, яке містило товар; або фактичне отримання одержувачем товару і вчинення одержувачем дій, що свідчать про прийняття товару (одержувач отримав товар і покинув пункт видачі товару і тому подібне).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними (частини третя, четверта статті 698 ЦК України).

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що будь-які умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими зокрема Законом України «Про захист прав споживачів», є нікчемними.

Зазначене стосується і обмеження права споживача на розірвання укладеного на відстані договору шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту отримання товару (частина четверта статті 13 вказаного Закону). Тому Умова договору (пункт 1.9 Угоди користувача 2016), якою погіршується становище споживача, зокрема обмежується його право на розірвання договору протягом 14 днів з дня отримання товару, є нікчемною в силу закону.

Слід також зазначити, що пункт 1.9 Угоди користувача 2016 дає право покупцю відмовитися від прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, тобто регулює відносини сторін до моменту отримання покупцем товару, тоді як частина четверта статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» надає право покупцю розірвати договір протягом 14 днів з моменту отримання товару. Отже, відмова від товару до моменту його прийняття та розірвання договору після прийняття товару регулюють правовідносини, які виникають в різні проміжки часу. Зазначене свідчить про те, що пункт 1.9 Угоди не містить будь-якого обмеження на розірвання покупцем договору протягом 14 днів після отримання товару.

Саме до такого висновку прийшов суд касаційної інстанції переглядаючи рішення апеляційнргнго суду по справі.

Згідно з частиною сьомою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», до договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою - дев`ятою статті 12 цього Закону.

Так, положеннями частин п`ятої - дев`ятої статті 12 Закону визначено, що у разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена.

Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою.

Будь-які витрати, пов`язані з поверненням продукції, покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець) повинен відшкодувати витрати споживача у зв`язку з поверненням продукції.

У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати її вартості.

Якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача.

У разі ненадання документа (електронного документа) або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв`язку з поверненням продукції.

Для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані.

Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права споживача на розірвання договору.

У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала споживачеві кредит на суму коштів за договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями, такий кредит втрачає чинність у момент розірвання договору.

Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Враховуючи наведене та наявні в матеріалах справи докази, ОСОБА_1 , який 18 жовтня 2016 року отримав придбаний в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (http://allo.ua) за 3444 грн. мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), 20 жовтня 2016 року залишив на сайті http://www.otzyvua.net/allo/review-417406 відгук про товар, в якому зазначив, що розміщене на сторінці інтернет-магазину зображення телефону не відповідає його справжньому вигляду.

Так, на зворотному боці телефону є наліпка із серійним номером та написом англійською мовою щодо необхідності її збереження, оскільки зміна, видалення або пошкодження серійного номера тягнуть за собою анулювання гарантії. Однак під час замовлення товару його не повідомили про цю обставину, а на фотографії, що розміщена на сторінці інтернет-магазину, телефон зображений без такої наліпки.

22 жовтня 2016 року надіслав відповідачу заяву про розірвання договору купівлі-продажу телефону та повернення сплачених коштів, в якій запропонував відповідачу забрати товар за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто позивач скористався правом, передбаченим абзацом першим частини четвертої статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця про це протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання товару, при цьому з додержанням вимог абзацу першого частини п`ятої статті 12 цього Закону повідомив продавця про місце, де продукція може бути повернена.

У листі від 03 листопада 2016 року № 03/БА Товариство, посилаючись на частини першу і другу статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регулює права споживача при придбанні товару належної якості, запропонувало позивачу відправити придбаний телефон на адресу продавця (м. Київ, проспект АДРЕСА_2 Бандери, 8) та зазначило, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд).

Не погоджуючись із вказаною відповіддю та посилаючись на те, що під час придбання телефону між сторонами згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» не було узгоджене питання про повернення товару поштою у випадку розірвання договору, 10 листопада 2016 року ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про повернення сплачених ним за товар грошових коштів.

В листі від 23 листопада 2016 року № 23/БА відповідач повторно запропонував позивачу відправити придбаний телефон на його адресу та зазначив, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (за умови, що покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд). Крім того, ТОВ «АЛЛО» вказало, що відправлення посилки може бути здійснене в найближчому відділенні «Нової пошти» за рахунок продавця відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з абзацами першим – третім частини першої та частиною другою статті 9 Закону, на які посилався відповідач у відповіді ОСОБА_1 , споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж.

За змістом наведеної норми право споживача розірвати договір виникає, якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу.

Саме такого по суті висновку дійшов суд першої інстанції, застосувавши статтю 9 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте стаття 9 Закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки встановлено, що між сторонами в цій справі було укладено договір купівлі-продажу за допомогою засобів дистанційного зв`язку, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає спеціальна норма цього Закону – стаття 13, у поєднанні з положеннями, передбаченими частинами п`ятою - дев`ятою статті 12, яка не пов`язує право споживача розірвати договір у зв`язку з відсутністю можливості обміняти непродовольчий товар.

Отже, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованим наведений в апеляційній скарзі довід про неправильне застосування норм матеріального права, а саме: статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а викладений у запереченнях на скаргу аргумент, що спірні правовідносини регулюються саме вказаною нормою - хибним.

Як зазначено вище, абзацами першим – другим частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена. Проте договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою.

Відмовляючи у позові, суд, крім іншого, керувався тим, що сторони договору купівлі-продажу погодили повернення товару у разі розірвання договору поштою. При цьому суд посилався на пункт 3 Угоди користувача, який регулює порядок обміну і повернення товару отримувачем і передбачає , що обмін і повернення товару здійснюються поштою на адресу: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги ТОВ «АЛЛО» також посилалося на те, що пунктами 3.1 і 3.2 Умов користувача, які є складовою договору і з якими погодився позивач, передбачено повернення товару поштою. Адреса, на яку слід повертати продукцію, була зазначена відповідачем у відповідях від 03 листопада 2016 року № 03/БА і 23 листопада 2016 року № 23/БА, що були надані на звернення ОСОБА_1 .

На підтвердження своїх заперечень проти позову та апеляційної скарги ТОВ «АЛЛО» подало копію Угоди користувача 2017, яка дійсно містить пункт 3.2, за змістом якого при отриманні товару поштою, повернення такого товару (у тому числі при розірванні договору-купівлі продажу) здійснюється поштою за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.74-79, 168-170 т.1).

Додатково відповідач повідомив, що станом на 17 жовтня 2016 року, тобто дату укладення спірного договору, діяла інша редакція Угоди користувача, яка не збереглася (а.с.166 т.1).

Разом з тим, з архівної копії Угоди користувача 2016, яка була надана позивачем, вбачається, що нею взагалі не було врегульоване питання щодо порядку обміну та повернення товару; згідно з пунктом 3.2, на який посилається відповідач, джерелом збору персональних даних є інформація, що безпосередньо та добровільно була надана користувачем.

Таким чином, редакція Угоди користувача 2016, яка була чинною станом на дату укладення 17 жовтня 2016 року договору, і редакція Угоди користувача 2017, на яку посилалося Товариство в обґрунтування заперечення як проти позову, так і проти апеляційної скарги, є відмінними.

Згідно з частинами першою - третьою статті 10 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 179 ЦПК України 2004 року, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В порушення вимог статей 212 - 215 ЦПК України 2004 року, які аналогічні вимогам статей 263-265 ЦПК України в редакції від 3 жовтня 2017 року, суд першої інстанції не врахував наведених вище вимог законодавства, не дослідив належним чином умови Угоди користувача 2016, у зв`язку з чим неповно встановив фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Оскільки Угода користувача (в редакції на час вчинення правочину) не передбачала такої умови як повернення товару поштою, суд безпідставно погодився з аргументом відповідача, що вчинення такої дії у разі розірвання договору визначено п. 3 вказаної Угоди, про що обґрунтовано зазначив ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу мобільного телефону «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), укладений на відстані 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 і ТОВ «АЛЛО», розірваний 28 жовтня 2016 року – дати отримання відповідачем заяви позивача про розірвання договору купівлі-продажу. Тобто позовні вимого щодо стягнення з відповідча на користь позивача неустойки на підставі ч.9 ст.12 Закону україни «Про захист прав споживачів» (за невиконання вимог вимог щодо повернення сплачених за товар коштів) в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожен день прострочення починаючи з 29.11.2016р. до ухвалення судового рішення, на підставі п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 29.11.2016р. по 29.11.2017р. в розмірі 12570 грн. 60 коп. (34,44грн. (1% вартості телефону) * 365 дн. ).

Однією з основних засад цивільного судочинства є диспозитивність, тобто суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 230 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Згідно з частиною першою цієї статті, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (частина друга статті 230 ЦК).

Аналізуючи зазначену норму права, слід дійти висновку, що сторона правочину має право на відшкодування збитків у подвійному розмірі у разі визнання судом правочину недійсним на підставі ст.230 ЦК України.

Проте визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом, не є предметом і підставою даного позову. Судове рішення, що набрало законної сили, про визнання правочину недійсним на підставі статті 230 ЦК України не ухвалювалось, що не заперечувалось позивачем. У зв`язку з цим посилання у позові на те, що відповідач, не надавши чітку, зрозумілу інформацію стосовно зовнішнього вигляду товару та умов його повернення, здійснив підприємницьку діяльність, яка у розумінні ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» є такою, що вводить позивача в оману, а тому ТОВ «АЛЛО» зобов`язане відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі, є безпідставним і в позові в цій частині слід відмовити.

Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався саме на норми ст.230 ЦК України та ст.23 ЦК України, зазначивши в позові, що відповідач своїми свідомими діями, із застосуванням омани, порушив його (позивача) права як споживача, у зв`язку з чим він відчув моральні страждання, які він оцінює у 2000грн.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди також слід відмовити, оскільки позивачем не доведено наявність підстав, передбачених ч.2 ст.230 ЦК України на яку він посилається в обґрунтування позову в цій частині.

Вимоги щодо стягнення з відповідача вартості телефону, про що позивач ОСОБА_1 зазначає в мотивувальній частині апеляційної скарги (а.с.102 т.1), останнім не заявлялась, не була предметом судового розгляду, та відсутня в прохальній частині скарги.

Відповідно до частин 1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, то з відповідача слід стягнути в дохід держави судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При зверненні позивача до суду першої інстанції в березні 2017 року, з урахуванням ціни позову, до сплати підлягало б 640грн. (1% від ціни позову але не менш ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який складав на час зверненя 1600грн.).

За подання апеляційної скарги, станом на травень 2017 року, необхідно було сплатити 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (в редакції Закону України «Про судовий збір» від 17.05.2017 року), що складає 704 грн.

Разом розмір судових витрат по справі складає 1344 грн.

Даним рішенням суду апеляційної інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково – на 50,5% (12570,6/24902*100%). Тобто до стягнення з відповідача на рахунок держави підлягає стягненню 678,72грн. (1344грн.*50,5%) судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення свуду скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями ст.ст.374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» про захист прав споживача задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (юридична адреса: 49044, м.Дніпро, вул.Барикадна 15А; код ЄДРПОУ 30012848) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; ІПН НОМЕР_2 ) неустойку за прострочення повернення коштів за придбаний товар за період з 29.11.2016р. по 29.11.2017р. в розмірі 12570 (дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 60 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» подвійної вартості телефону в розмірі 6888 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн. відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» » (юридична адреса: 49044, м.Дніпро, вул.Барикадна 15А; код ЄДРПОУ 30012848) на користь держави судові витрати в розмірі 678 (шістсот сімдесят вісім) грн. 72коп., пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Агєєв

Судді : Т. В. Космачевська

О.Д. Канурна

Повний текст судового рішення складено 11.01.2020р.

Головуючий О.В. Агєєв