ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2020 року м. Київ № 640/20519/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом акціонерного товариства «Дніпроазот» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказів.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов акціонерного товариства «Дніпроазот» (далі також - АТ «Дніпроазот», позивач) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі також - Міністерство, відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України по не наданню відповіді на лист-звернення позивача від 31 травня 2019 року №1086/01-6 та не скасуванню наказів відповідача №732 від 09 липня 2015 року, №1142 від 15 вересня 2015 року, №97 від 25 січня 2016 року, №508 від 25 березня 2016 року, №158 від 06 лютого 2017 року;

визнати протиправними та скасувати накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №732 від 09 липня 2015 року «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України», №97 від 25 січня 2016 року «Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності», №158 від 06 лютого 2017 року «Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» в частині застосування до АТ «Дніпроазот» спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №1142 від 15 вересня 2015 «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України», №508 від 25 березня 2016 року «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України», в частині застосування до АТ «Дніпроазот» спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем вчиняється протиправна бездіяльність щодо не розгляду звернення позивача від 31 травня 2019 року №1086/01-6 та безпідставно не скасовуються спірні накази, з огляду на те, що 07 лютого 2019 року внаслідок набрання чинності Законом України «Про валюту і валютні операції» статтею 16 Прикінцевих та перехідних положень виключено статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка регулює питання застосування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності спеціальні санкції.

Відтак, на думку позивача, відсутні підстави для продовження дії раніше застосованих до АТ «Дніпроазот» спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності та тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2019 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 01 листопада 2019 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки застосовані до АТ «Дніпроазот» спеціальні санкції та оскаржувані накази відповідають чинному на момент застосування Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а обґрунтування позову у даній справі зводиться до довільного позивачем тлумачення норм чинного законодавства.

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви у справі № 640/20519/19 без розгляду.

Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій він наполягав на заявлених позовних вимогах.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, правонаступником якого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за порушення вимог статей 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по операціям з компанією «FIASTRA TRADING LIMITED» (КІПР, ATTALOU, 5 Р.С., 3090, LIMASSOL) було видано наказ № 732 від 09 липня 2015 року «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» (далі також - наказ № 732), яким до Публічного акціонерного товариства «Дніпроазот», правонаступником якого є АТ «Дніпроазот» відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 26 квітня 2018 року, було застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньо-економічної діяльності.

Наказом відповідача № 1142 від 15 вересня 2015 року «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» (далі також - наказ № 1142) за порушення вимог статей 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по операціям з компанією «BERSEL. INC.» (Сполучені Штати Америки, 1712 Pioneer Ave. Ste. 115 Cheyenne, WY 82001) до позивача було застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, а також зупинено дію наказу № 732 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Наказом відповідача № 97 від 25 січня 2016 року «Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» (далі також - наказ № 97), за порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по операціям з компанією «BERSEL. INC.» (Сполучені Штати Америки, 1712 Pioneer Ave. Ste. 115 Cheyenne, WY 82001) та компанією «FIASTRA TRADING LIMITED» (КІПР, ATTALOU, 5 P.C., 3090, LIMASSOL), позивача переведено на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, зупинено дію наказу № 1142, а також відновлено дію наказу № 732.

Наказом відповідача № 508 від 25 березня 2016 «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України» (далі також - наказ № 508), за порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по операціям з компанією «BERSEL. INC.» (Сполучені Штати Америки, 1712 Pioneer Ave. Ste. 115 Cheyenne, WY 82001) та компанією «FIASTRA TRADING LIMITED» (КІПР, ATTALOU, 5 P.C., 3090, LIMASSOL) до позивача застосовано спеціальну санкцію - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, а також зупинено дію наказу № 97.

Наказом відповідача № 158 від 06 лютого 2017 року «Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» (далі також - наказ № 158), за порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по операціям з компанією «BERSEL. INC.» (Сполучені Штати Америки, 1712 Pioneer Ave. Ste. 115 Cheyenne, WY 82001) та компанією «FIASTRA TRADING LIMITED» (КІПР, ATTALOU, 5 P.C., 3090, LIMASSOL) до позивача застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності та зупинено дію наказу № 508.

Не погодившись з вищезазначеними наказами позивач оскаржив їх в судовому порядку посилаючись на відсутність з боку підприємства порушень вимог статей 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме, відсутності вини AT «Дніпроазот» у не зарахуванні валютної виручки по операціям з компанією «BERSEL. INC.» та компанією «FIASTRATRADING LIMITED».

За результатами розгляду справ за позовами AT «Дніпроазот» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправними та скасування вищенаведених наказів судами прийняті рішення про відмову в задоволенні позовів товариства (судові справи №№ 804/9583/15, 804/14607/15, 804/5035/17, 804/3247/16).

Водночас, Законом України «Про валюту і валютні операції», було внесені зміни до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зокрема, виключено статтю 37, якою регулювався порядок накладення, скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії спеціальних санкцій за порушення цього або пов`язаних з ним законів України.

Враховуючи такі зміни у законодавстві, позивач неодноразово звертався до Міністерства з проханнями скасувати застосовані до АТ «Дніпроазот» спеціальні санкції та скасувати накази №№ 732, 1142, 97, 508, 158.

Відповідач, листами від 06 березня 2019 року №4102-13/9975-07 та від 27 березня 2019 року №4102-13/13068-07 (т. 1 а.с. 59-63), за результатами розгляду листів товариства від 19 лютого 2019 року № 332/01-6 та від 15 березня 2019 року № 547/01-6 повідомив про те, що у зв`язку з відсутністю в Законі України «Про валюту і валютні операції» прямої вказівки про надання зворотної дії у часі нормативно-правовим актам та не встановлення в цьому Законі норми, якою пом`якшено або скасовано відповідальність особи, до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, до яких застосовано спеціальні санкції до введення в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, державні органи та суб`єкти господарювання мають керуватися законодавством, що діяло до дня введення в дію такого Закону.

Посилаючись на ч.ч. 10, 12 статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відповідач також повідомив, що розгляне питання про скасування (тимчасове зупинення дії) спеціальної санкції; застосованої до позивача, у разі надходження до Міністерства належним чином завірених копій документів щодо погашення заборгованостей або практичних заходів, які вживаються щодо їх стягнення станом на поточну дату та довідок з усіх обслуговуючих банків (оригінали) про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно- імпортними операціями.

АТ «Дніпроазот» було направлено на адресу Міністерства лист-звернення від 31 травня 2019 № 1086/01-6, в якому позивач просив суб`єкта владних повноважень скасувати дію спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, застосованої до позивача згідно з наказом № 508 та скасувати дію спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, застосованої до позивача згідно з наказом №158.

До вказаного листа було додано належним чином завірені копії документів щодо сплати коштів на погашення заборгованості і практичних заходів, які вживаються щодо їх стягнення станом на поточну дату, оригінали довідок з усіх обслуговуючих банків про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями та про зняття спірних експортних операцій з валютного контролю.

Оскільки відповідачем не було надано відповідь на зазначене вище звернення суб`єкта господарювання на не скасовано дію спеціальних санкцій, вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд з цим, суд також виокремлює, що за ч. 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у статті 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини зауважує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі також - Закон), в редакції до 07 лютого 2019 року, визначається значення, серед іншого, терміну зовнішньоекономічна діяльність під якою розуміється діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В статті 1 Закону також наведені визначення термінів: господарської діяльності - будь-якої діяльності, в тому числі підприємницької, пов`язаної з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару; аудиту - перевірки публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам; переказу валютних коштів за межі України - переказу грошових (валютних) коштів на користь (на рахунок) іноземного суб`єкта господарської діяльності або у банківсько-кредитну установу, що не є суб`єктом господарської діяльності України; зовнішньоекономічного договору (контракту) - домовленості двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямованої на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

За статтею 2 Закону, суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

- обов`язку України неухильно виконувати всі договори і зобов`язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

- праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки;

- праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

Принципом верховенства закону, що полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

- здійснює рівний захист всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Згідно зі статтею 3 Закону, суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України; юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об`єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об`єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб`єктів господарської діяльності; об`єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; структурні одиниці іноземних суб`єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; спільні підприємства за участю суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України; інші суб`єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону і законами України.

В силу положень статті 5 Закону, Всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб`єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

До суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосовано санкцію у вигляді тимчасового зупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності, згідно із статтею 37 цього Закону.

Ніякі положення цієї статті не можуть тлумачитись як заборона фізичним, юридичним особам та іншим суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності здійснювати між собою будь-які відносини, які не підпадають під визначення зовнішньоекономічної діяльності.

Суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за своїм розсудом.

Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій оплатній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності, зазначених у статті 4, за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з законами цих держав.

Всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Так, статтею 37 Закону, в редакції до 07 лютого 2019 року, встановлено, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, але не більше трьох місяців з дати винесення відповідного рішення центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Після тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності або іноземні суб`єкти господарської діяльності переводяться центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на індивідуальний режим ліцензування.

Подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється виключно за рішенням суду.

Для подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, на підставі інформації ініціатора застосування даної санкції звертається з позовною заявою до суду.

При прийнятті рішення щодо подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суд зазначає термін, на який подовжено дію цієї санкції.

Якщо суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб`єктами господарської діяльності, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичні заходи, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, матеріали про їх скасування (зміну виду, тимчасове зупинення).

У разі виникнення форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб`єкта господарської діяльності боргу, пов`язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, може бути тимчасово зупинено. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Клопотання повинно містити такі документи:

лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України;

оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.

Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

З метою уточнення інформації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, може звертатися до державних органів, що здійснюють контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, валютний контроль, та агентів валютного контролю із запитами про одержання додаткових матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, які звернулися до нього з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкції.

Відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких приймаються відповідні рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом.

Відповідальність за недостовірність відомостей, поданих до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, несуть суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Застосування санкцій, зазначених у цій статті, може бути оскаржено в суді. Представництво інтересів держави при розгляді таких судових спорів забезпечується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, та державними органами, які внесли подання про застосування санкцій. Оскарження застосування санкцій у судовому порядку до винесення судом відповідного рішення не зупиняє їх дію.

Поряд з цим, слід зауважити, що вказані приписи статті 37 знаходять своє відображення в «Положенні про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»», яке визначає порядок застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», до українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі також - Положення).

Згідно з п. 1.1. та п. 1.2 Положення, спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

За правилами п.п. 1.5-1.7 Положення, українські суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності, до яких, у встановленому порядку, застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб`юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Українські суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності не мають права укладати з іноземними суб`єктами господарської діяльності, до яких, у встановленому порядку, застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб`юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами чи на користь інших осіб за дорученням або передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності в Україні чи з товарами українського походження.

Дія спеціальних санкцій - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності та індивідуального режиму ліцензування, що застосовуються до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, поширюється на всі види зовнішньоекономічної діяльності, зазначені у статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» операції за якими здійснюються українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності.

Пунктом 4.8 Положення передбачено, що про застосування санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», видається наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, у якому вказуються норми чинного законодавства, які було порушено, матеріали, на підставі яких видано наказ, реквізити суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції, та вид санкції, дата, з якої санкція починає діяти.

Відповідні накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України видаються у разі скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії санкцій, застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 4.15 Положення, у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання зазначеного Закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміна виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Клопотання повинно містити такі документи:

лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України;

оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.

Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

При цьому, 07 липня 2018 року набув чинності Закону України «Про валюту і валютні операції», згідно зі статтею16 «Прикінцеві та перехідні положення», якого він вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності, тобто з 07 лютого 2019 року.

За положеннями наведеного нормативно-правового акту у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» статтю 37 виключено.

Відповідно, з огляду на виключення із Закону статті 37, відсутнім є врегулювання застосування спеціальних санкцій за порушення Закону або пов`язаних з ним законів України в контексті правових підстав для їх накладення згідно даної статті з 07 лютого 2019 року.

Більш того, з введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції» втратив чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», норми якого обумовили застосування до АТ «Дніпроазот» спеціальних санкцій, передбачених наказами №№ 158, 732, 97, 1142, 508.

З огляду на відсутність правових підстав для продовження застосування до АТ «Дніпроазот» дії спеціальних санкцій - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, позивач звертався до відповідача із листами від 19 лютого 2019 року № 332/01-6, від 15 березня 2019 року № 547/01-6, від 31 травня 2019 року № 1086/01-6, в яких просив суб`єкта владних повноважень скасувати вказані вище накази.

Однак, станом на час звернення до суду із даним позовом, відповідачем не було скасовано накази, якими до позивача застосовано спеціальні санкції.

Міністерство у відзиві на позовну заяву вказує (т. 2 а.с. 6-7), що дійсно загальний термін розгляду звернень та надання відповіді про прийняте рішення не повинен перевищувати тридцяти календарних днів згідно з наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, яким затверджено Положення.

Проте, у випадку позивача, надання відповіді відбулось в інших спосіб. Так, у результаті відсутності підстав для задоволення/часткового задоволення листа суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідь надається в письмовій формі та надсилається поштовим відправленням.

У випадку АТ «Дніпроазот», враховуючи вжиття ним заходів, спрямованих на повернення валютної виручки та територію держави, Міністерство своїми наказами призупиняло дію спеціальних санкцій. Відповідно позивач вільно та без обмежень переміщував свою продукцію через митний кордон. Тобто, відбувалось часткове задоволення листів-звернень позивача.

За наслідками розгляду листа від 31 травня 2019 року, наказом Міністерства від 05 липня 2019 року № 1143 «Про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції, що застосована до ПАТ «Дніпроазот», дія спеціальної санкції була тимчасово зупинена до 01 листопада 2019 року, а відповідна інформація розміщена на сайті Міністерства.

Також, наказом Міністерства від 28 жовтня 2019 року № 267 «Про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції, що застосована до ПАТ «Дніпроазот», дія спеціальної санкції була тимчасово зупинена до 01 лютого 2020 року.

В контексті наведених доводів відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Враховуючи виключення із Закону статті 37, відсутнім є врегулювання порядку застосування спеціальних санкцій за порушення Закону або пов`язаних з ним законів України в розрізі правових підстав для їх накладення (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) згідно даної статті з 07 лютого 2019 року.

Крім того, як вбачається з суті наказу Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, яким затверджено Положення, ним регламентується порядок застосування статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка, як вже неодноразово було вказано вище, є виключеною з 07 лютого 2019 року.

Виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», які зокрема, визначають необхідним застосування принципу законності до спірних правовідносин, суд прийшов до висновку про те, що втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року, від 07 червня 2018 року та від 27 листопада 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду (справа № 808/163/16, № 822/276/17 та № 826/162/18 відповідно).

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положеннями статті 42 Конституції України визначено, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Тобто, зупинення дії рішень, якими до позивача застосовано спеціальні санкції, не є належним захистом прав та інтересів товариства, оскільки діюча редакція Закону взагалі не передбачає можливості застосування таких санкцій. Тобто, вчинення будь-яких юридично значущих дій в контексті спеціальних санкцій, в тому числі їх встановлення, зупинення або ж продовження їх дії, окрім скасування, є діями, вчиненими поза межами площини законодавства України, оскільки не регулюється ним. Наведене, в контексті вимог ч. 2 статті 19 Конституції України, свідчить про наявність підстав для скасування наказів відповідача №№ 158, 732, 97, 1142, 508.

Продовження дії спеціальних санкцій та чинність зазначених наказів суперечить статтям 8, 19, 42, 58 Конституції України, статтям 2, 3 Закону, позбавляє позивача вільно, на засадах рівності перед Законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати власну зовнішньоекономічну діяльність та бути протиправно обмеженим з боку органу державної влади такими заходами (спеціальними санкціями), які не передбачені чинним законодавством України.

В своєму листі від 31 травня 2019 року №1086/01-6 товариство просило Міністерство скасувати застосовані до нього спеціальні санкції шляхом скасування відповідних наказів. Тому, прийняття наказів про тимчасове зупинення спеціальних санкцій не може свідчити про розгляд листів-звернень позивача, в контексті поставленого в ньому питанні.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд прийшов до висновку про протиправну бездіяльність Міністерства щодо ненадання відповіді на лист-звернення позивача від 31 травня 2019 року №1086/01-6 та не скасуванню наказів відповідача №732 від 09 липня 2015 року, №1142 від 15 вересня 2015 року, №97 від 25 січня 2016 року, №508 від 25 березня 2016 року, №158 від 06 лютого 2017 року.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу вказаних норм КАС України можна прийти до висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За вказаних обставин, в контексті наведених норм, суд вважає, що для прийняття рішення про скасування наказів №№ 158, 732, 97, 1142, 508 виконано всі умови, визначені законом, і прийняття таких рішень у даному випадку не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання Міністерство скасувати накази №№ 158, 732, 97, 1142, 508, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89)», «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14 листопада 2019 року (справа № 826/2966/16).

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, оскаржувані в межах розгляду даної справи бездіяльність та рішення не можуть вважатись таким, що вчинені (прийняті) з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 3 842, 00 грн., стягується відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов акціонерного товариства «Дніпроазот» (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; код ЄДРПОУ 05761620) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 12/2; код ЄДРПОУ 37508596) про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказів - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України по не наданню відповіді на лист-звернення акціонерного товариства «Дніпроазот» від 31 травня 2019 року №1086/01-6 та не скасуванню наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №732 від 09 липня 2015 року, №1142 від 15 вересня 2015 року, №97 від 25 січня 2016 року, №508 від 25 березня 2016 року, №158 від 06 лютого 2017 року.

Визнати протиправними та скасувати накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №732 від 09 липня 2015 року «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України», №97 від 25 січня 2016 року «Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності», №158 від 06 лютого 2017 року «Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» в частині застосування до акціонерного товариства «Дніпроазот» спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №1142 від 15 вересня 2015 «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України», №508 від 25 березня 2016 року «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України», в частині застосування до акціонерного товариства «Дніпроазот» спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь акціонерного товариства «Дніпроазот» понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 842, 00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк