ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3462/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5, м. Харків в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до Приватного АТ "Харківський велосипедний завод" м. Харків про стягнення 4181299,92 грн. за участю представників:

позивача - Ворожбянов А.М., довіреність № 08-21/1/2-19 від 02.01.19р.;

відповідача - Смуригін О.О. (в.о. директора), відповідно до наказу № 51-ВК від 20.12.19р.;

Прокурор - Хряк О.О., посвідчення № 053701 від 03.09.19р.;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 (м. Харків) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (м. Харків) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватного АТ "Харківський велосипедний завод" (м. Харків) безпідставно збережені кошти у формі орендної плати в сумі 4181299,92 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 28.10.19р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "25" листопада 2019 р. о 10:00 год.

12.11.19р. від відповідача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

13.11.19р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує в повному обсязі.

22.11.19р. від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви прокурора без розгляду у зв`язку з тим, що підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави з відповідним позовом є необґрунтованими.

22.11.19р. від прокурора надійшла відповідь на відзив, яку долучено судом до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 25.11.19р. підготовче засідання відкладено на 12 грудня 2019 року на 12:00 год.

02.12.19р. від відповідача надійшли письмові заперечення, які долучено судом до матеріалів справи.

10.12.19р. від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до прийняття рішення у справі №912/2385/18. Дане клопотання обґрунтовано тим, що на даний час відбувається перегляд судових рішень в подібних правовідносинах, стосовно підвідомчості прокурора представляти інтереси держави.

Протокольною ухвалою від 12.12.19р. відкладено підготовче засідання відповідно до п.3 ч.2 ст. 183 ГПК України (для надання прокурором та представником позивача своєї письмової правової позиції стосовно наданих відповідачем клопотань) на 24 грудня 2019 року о 12:30 год.

Протокольною ухвалою від 24.12.19р. оголошено перерву у підготовчому засіданні до 27 грудня 2019 року о 10:30 год., відповідно до п.3 ч. 2 ст.183 ГПК України.

24.12.19р. від прокурора надійшли письмові заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання про зупинення провадження по справі.

24.12.19р. від позивача надійшли письмові заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання про зупинення провадження по справі.

Суд, дослідивши заяву відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18, відмовляє в їх задоволенні у зв`язку з наступним.

Відповідно до норм Конституції України представництво прокуратурою інтересів держави в суді (п. 3 ч. 1 ст. 131-1) є конституційною функцією органів прокуратури на ряду з підтриманням публічного обвинувачення в суді (п. 1 ч. 1 ст. 131-1) та організацією і процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням, вирішенням відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (п. 2 ч. 1 ст. 131-1).

Вказані норми Конституції України були предметом аналізу Конституційного Суду України, що відображено у рішенні від 05.06.2019 №4-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про національне антикорупційне бюро України». Висновки Конституційного Суду України полягають у наступному.

«Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, орган законодавчої влади за частиною другою статті 131-1, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України визначає лише організацію та порядок діяльності прокуратури, а тому повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

З урахуванням наведеного Конституційний Суд України вважає, що Конституції України не наділяє Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади в Україні правом делегувати конституційні повноваження прокуратури як конституційно визначеного державного органу іншим органам поза межами, встановленими конституційними нормами».

Таким чином, з огляду на вищенаведене, органи прокуратури є єдиним органом в державі, який на законодавчому рівні уповноважений здійснювати представництво інтересів держави.

Статтею 53 ГПК України унормовано участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі таких органів та осіб є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів держави».

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Таким чином, оскільки мова в Законі України «Про прокуратуру» йде про «порушення» (наявність підстав для вжиття заходів кримінально-караного або дисциплінарного характеру) або «загрозу порушення інтересів держави» наявність підстав для представництва не може зводитись до виключної необхідності порушення кримінального провадження та/або притягнення осіб до кримінальної відповідальності, адже в даному випадку порушення ще не настало, а за таких обставин відповідальність виключається, в свою чергу на прокурора покладено законодавством обов`язок вжити заходів превентивного характеру, запобігти цим порушенням інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою у випадку, якщо він встановить бездіяльність компетентних органів. Саме за для цього законодавцем окремо і покладено на прокурора функцію представництва інтересів держави в суді, а такою виділено таку підстав для участі прокурора, як «загроза порушення інтересів держави».

Враховуючи, що нову редакцію Закону України «Про прокуратуру» прийнято саме з метою наближення до міжнародних стандартів, при її застосуванні слід брати до уваги, що зазвичай Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в судовому провадженні та вирішує, наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідає принципу рівності сторін, вивчаючи кожний випадок окремо.

Так, у справі «Gregorio de Andrade v. Portugal» (№41537/02, 14.11.2006) ЄСПЛ відзначив, що держава несе відповідальність за бездіяльність працівників прокуратури при виконанні ними службових обов`язків (п.38).

Виходячи з викладеного, Конституцією, як актом вищої юридичної сили, та Законом України «Про прокуратуру» на прокурора покладено прямий обов`язок вжиття заходів представницького характеру за наявності «порушення» або навіть «загрози порушення інтересів держави», які можуть і не бути підставою для порушення кримінального провадження або притягнення осіб до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності, але в силу Закону є підставою для вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Вказана правова позиція кореспондується з правовою позицією, викладеною у Постанові ВП ВС у справі № 903/129/18 від 15.10.2019, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначає, що факт не звернення до суду позивача з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Вказана правова кореспондується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного суду від 02.10.2018 у справі № 4/166-Б.

Прокурором в позовній заяві зазначено, що необхідність звернення прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, яка надала органам місцевого самоврядування права розпорядження землями територіальних громад в порядку та спосіб, які передбачені Земельним кодексом України. Таке звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - оплатності користування землями комунальної власності.

«Суспільний інтерес» полягає у повному та своєчасному надходженні орендної плати до місцевого бюджету, що явно переважає приватний інтерес ПрАТ.

Як доказ тривалої бездіяльності спеціально уповноваженого органу прокурором зазначено, що нездійснення Харківською міською радою своїх прямих обов`язків щодо стягнення коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності вже призвело до безповоротної втрати коштів, які б мали надійти до місцевого бюджету з 23.09.2003 до 01.11.2016. Зазначені кошти неможливо стягнути з винної особи через сплив строків позовної давності.

Підставою для звернення прокурора з даною позовною заявою стало «нездійснення захисту» Харківською міською радою майнових прав та інтересів територіальної громади міста, тобто її пасивна поведінка. Так, усвідомлюючи порушення інтересів територіальної громади та маючи відповідні повноваження для їх захисту, Харківська міська рада за їх захистом до суду не зверталась.

Окрім того, ані ст. 131-1 Конституції України, ані ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ані ст. 53 ГПК України, які єдині в своєму змісті визначають виключно правові засади представництва прокурором інтересів держави в суді, не вимагають від прокурора надання таких доказів нездійснення чи неналежного здійснення повноважень органом державної влади чи місцевого самоврядування як: внесення відомостей до ЄРДР, вирок суду, докази накладення дисциплінарних стягнень тощо. А тому, вимагати такі докази є порушенням прав сторін та рівності у процесі, що передбачено п.2 ч.3 ст.2 ГПК України.

Більше того, невжиття органом місцевого самоврядування заходів цивільно-правового характеру на захист інтересів територіальної громади в судовому порядку не є підставою для притягнення посадових осіб цього органу до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Також, положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право лише отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») можливе лише у випадку відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави у відповідній сфері.

Таким чином, прокурор позбавлений повноважень встановлювати причини нездійснення або неналежного здійснення захисту порушених інтересів держави та вживати заходи впливу до посадових осіб відповідного органу, які є відповідальними за здійснення відповідних повноважень.

Витребування прокурором таких даних порушувало б положення ч. 2 ст.19 Конституції України, згідно із якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане підтверджується правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 909/516/18.

Більше того, необхідно звернути увагу, що у разі встановлення порушення вимог законодавства та факту бездіяльності органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок захистити такі інтереси, що у даному випадку і було зроблено шляхом звернення до суду з позовом в інтересах Харківської міської ради.

Крім того, необхідно також зазначити, що відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 26.02.2019 у справі №905/803/18 з`ясування питань, чи потребують захисту державні інтереси у конкретному випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно, причин, які свідчать про невжиття позивачем заходів щодо захисту інтересів держави, а також встановлення відповідних обставин можливе лише під час здійснення розгляду справи по суті (п. 57, п. 58).

З огляду на вищевикладене та положення норм діючого законодавства в даному випадку прокурор має процесуальну правоздатність звернутися до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ПрАТ «Харківський велосипедний завод» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Протокольною ухвалою від 27.12.19р. закрито підготовче провадження по справі та здійснено перехід до розгляду справи по суті за спільною заявою сторін.

Прокурор в судовому засіданні 27.12.19р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 27.12.19р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.12.19р. проти позову заперечував.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Харківською місцевою прокуратурою № 5 вивчено стан додержання вимог чинного законодавства при використанні земельних ділянок на території Основ`янського та Слобідського районів м. Харкова та виявлено порушення вимог закону, що потребують вжиття заходів представницького характеру.

Так, за результатами даного вивчення та моніторингу місцевою прокуратурою встановлено факт використання земельної ділянки по просп. Московському, 118 у м. Харкові без належного оформлення права власності (користування) нею.

Відповідно до рішень виконавчого комітету Харківської міської ради № 123 від 23.02.1995, № 843 від 25.10.1999, № 332 від 23.04.1997, № 588 від 11.04.2001 Закритому акціонерному товариству «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» (код ЄДРПОУ 00232779) надано в тимчасове користування земельну ділянку, по просп. Московський, 118 у м. Харкові загальною площею 19,9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд строком до 14.06.2020.

У подальшому, між Харківською міською радою та ЗАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» укладено договір на право тимчасового користування землею № 2802 від 29.12.2001.

На підставі рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 1674/14 від 29.10.2014 вже Публічному акціонерному товариству «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» (код ЄДРПОУ 00232779) надано дозвіл на поділ земельної ділянки загальною площею 19, 9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд по просп. Московський, 118 у м. Харкові.

У подальшому, рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання №44/15 від 23.12.2015 ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» припинено право користування вищевказаною земельною ділянкою (угода про розірвання Договору від 19.09.2016), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно внесено запис про інше речове право за № 12587951 від 18.11.2015, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 183960023 від 08.10.2019.

Право власності на нежитлову будівлю літ. «И-2» по просп. Московському , 118 у м. Харкові визнано за ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» на підставі рішення Господарського суду Харківської області у справі № 20/525-03 від 23.09.2003. Відомості про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підприємством внесено 12.11.2015 та право власності зареєстровано за Приватним акціонерним товариством «Харківський велосипедний завод», про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 184061289 від 08.10.2019.

Відповідно до Загальних положень Статуту Приватного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод» (далі по тексту ПрАТ «ХВЗ», код ЄДРПОУ: 00232779), затвердженого Загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» (Протокол Загальних зборів № 1/2017 від 26.04.2017) ПрАТ «Харківський велосипедний завод» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» та є правонаступником орендного підприємства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського», Закритого акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» та Публічного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського».

В позовній заяві прокурор зазначає про те, що під час обстеження на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 1,7677 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045) по просп. Московському, 118 у м. Харкові розташована одна нежитлова будівля літ. «И-2», право власності на яку з 23.09.2003 по 03.05.2019 зареєстровано за ПрАТ «ХВЗ», а з 03.05.2019 використовується ТОВ «Селігер-Плюс» без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Таким чином, прокурор в позовній заяві вказав про те, що ПрАТ «Харківський велосипедний завод» станом на час звернення до суду не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки за адресою: просп. Московський, 118 у м. Харкові, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для них, як землекористувачів, є орендна плата.

Місцевою прокуратурою на адресу Харківської міської ради Харківської області направлено лист №35-727вих19 від 16.09.2019 щодо необхідності вжиття заходів самоврядного контролю, складення Акту обстеження земельної ділянки та розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

На виконання вищевказаного листа місцевої прокуратури Департаментом територіального контролю Харківської міської ради Харківської області у порядку ст. 189 Земельного кодексу України було вжито заходи самоврядного контролю за використанням земельної ділянки, за результатами яких складено Акт обстеження земельної ділянки по просп. Московському, 118 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045) від 04.10.2019.

Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки від 04.10.2019 складеного головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ряди Федоровим В.В. з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по просп. Московський, 118 у м. Харкові встановлено, що нежитлова будівля літ. «И-2» загальною площею 33224, 1 кв.м. з 23.09.2003 належить ПрАТ «ХВЗ», що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 184061289 від 08.10.2019 та розташована на земельній ділянці загальною площею 1, 7767 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045 (цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд).

Так, з урахуванням того, що право користування ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» земельною ділянкою загальною площею 19,9846 га припинено відповідно до угоди про розірвання від 19.09.2016 та водночас, під час поділу земельної ділянки загальною площею 19, 9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд по просп. Московський, 118 у м. Харкові розроблено та затверджено проектну документацію щодо виділення меж в натурі земельної ділянки загальною площею 1,7767 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045), на якій розташована нежитлова будівля літ. «И-2», яка належить товариству на праві приватної власності ПрАТ «ХВЗ» з 19.09.2016 по 03.05.2019 використовує вказану земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «И-2» .

Так, прокурор зазначає про те, що з 19.09.2016 по 03.05.2019 вищевказана земельна ділянка використовувалась ПрАТ «ХВЗ» без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

У подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу № 647 від 03.05.2019, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г.О. ПрАТ «ХВЗ» передаю ТОВ «СЕЛІГЕР-ПЛЮС» у власність вищевказаний об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля) літ. «И-2».

Згідно листа Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.07.2019 №1658/116-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:01:022:0045 станом на05.007.19р. - становить 41971385 грн.

Таким чином, прокурор вважає, що у зв`язку з використанням відповідачем спірної земельної ділянки без достатньої правової підстави розмір недоотриманих доходів за період з 01.11.2016 по 30.04.2019, які підлягають стягненню з відповідача в якості орендної плати за землю складає 4 181 299, 92 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій були розташоваті об`єкти, що перебували у власності відповідача.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до судової практики, що сталася в справах з аналогічними правовідносинами, до предмету доказування в справі що розглядається, входить підтвердження обставин сформованості земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, за користування якою позивачем розраховано орендну плату, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у справах № №920/739/17, № 922/3780/17, № 908/220 /18, № 922/587/18.

Позивач повинен надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, докази реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також довести обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (орендної плати збереженої відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.08.2019р. у справі 922/2762/18, від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Спірна земельна ділянка була зареєстрована в державному земельному кадастрі лише з 20.04.2018р. (копія витягу з ДЗК , аркуш справи № 90).

Тобто, об`єктом цивільного права вона мала можливість стати саме з цієї дати, як і сама реальна можливість її передачі в оренду з відповідним розрахунком суми орендної плати за фактичний період користування цією земельною ділянкою.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Згідно з частинами 1-4 статті 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як вбачається з наданих прокурором розрахунків, останні здійснювались на підставі базової вартості 1 кв. м у м. Харкові без врахування Витягу з нормативно-грошової оцінки, що свідчить про його необґрунтованість та безпідставність.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі N 920/739/17. а також у Постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2018 у справі N 804/2111/14 та від 31.07.2018 у справі N804/7823/14.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зокрема, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід сторони (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про неможливість визначення суми безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України без наявності в матеріалах справи Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки тому, внаслідок чого, відсутні законні підстави для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати залишаються за прокурором в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 22, 83, 116, 1212-1214 Цивільного кодексу України; ст. ст. 13, 20, 23 Закону України "Про оцінку землі"; ст. ст. 79, 79-1, 93, 96, 120, 125, 126, 141, 152 Земельного кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.01.20р.

Суддя Л.В. Шарко