ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

23.12.2019 р.Справа № 914/1875/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. при секретарі Зусько І.С., розглянувши матеріали

заяви Державної судової адміністрації України

про поновлення строку пред`явлення до виконання наказу

у справі №914/1875/17

за позовом Львівського міського центру зайнятості, м.Львів

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів

про стягнення 21632,55 грн

за участю представників

від заявника: не з`явився;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Ярова А.А.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано заяву Державної судової адміністрації України про поновлення строку пред`явлення до виконання наказу у справі №914/1875/17 за позовом Львівського міського центру зайнятості до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення 21632,55 грн.

Ухвалою суду від 12.12.2019 р. заяву прийнято до розгляду, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 23.12.2019 р.

Заявник та позивач явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

В поданій заяві про поновлення строку пред`явлення до виконання наказу заявник просив суд розглядати заяву без участі його представника.

В судове засідання з`явився представник відповідача.

В заяві про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання заявник зазначив, що наказ про примусове виконання рішення суду було видано 21.12.2017 р. З метою виконання судового рішення 14.03.2018 р. ДСА України направила наказ Господарського суду Львівської області від 21.12.2017 р. у справі № 914/1875/17 до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Листом від 16.03.2018 р. Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повернуло наказ без виконання, зазначивши, що такий пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку.

З метою недопущення недоотримання спеціальним фондом Державного бюджету України коштів, що спрямовані на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, заявник просив суд поновити строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Львівської області від 21.12.2017 р. у справі № 914/1875/17.

Крім того, заявник зазначив, що у наказі суду не було вказано обов`язкової інформації, визначеної для виконавчих документів, а саме інформації про стягувача, яким за рішеннями про стягнення судового збору є Державна судова адміністрація України, у зв`язку з чим також просив суд виправити помилку в наказі та вказати інформацію про стягувача: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 26255795).

Зважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст.329 Господарського процесуального кодексу України, неявка учасників справи у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви, а також беручи до уваги те, що всіх учасників процесу повідомлено про дату, час і місце розгляду справи належним чином, враховуючи закінчення законодавчо встановленого процесуального строку розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали заяви, господарський суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 р. у справі №914/1875/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 р. та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2018 р., позов Львівського міського центру зайнятості до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задоволено; стягнено з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь Львівського міського центру зайнятості 21632,55 грн. виплаченої допомоги з безробіття; стягнено з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в дохід Державного бюджету України 1600 грн.

21.12.2017 р. господарським судом видано відповідні накази, в тому числі і наказ про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в дохід Державного бюджету України 1600 грн. В даному наказі було зазначено, що 12.12.2017 р. рішення (ухвала) господарського суду набрало законної сили, а наказ дійсний для пред`явлення до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання судовим рішенням (ухвалою) законної сили.

Наказ було направлено Державній судовій адміністрації та отримано нею 04.01.2018 р., про що свідчить відповідна відмітка про отримання вхідної кореспонденції на наказі.

Як стверджує заявник, наказ було пред`явлено до виконання 14.03.2018р. шляхом надіслання його засобами поштового зв`язку.

Листом №12-10/18/12 від 16.03.2018 р. Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повідомило, що не приймає наказ до виконання та повертає на підставі абзацу 3 підпункту 1 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, оскільки такий пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку.

При прийнятті ухвали суд виходить з такого.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Аналогічне положення міститься і в ч.1 ст.18 та ч.1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України.

В рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. у справі №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторив, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД», Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р., зазначено, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено у першому параграфі ст.1 Протоколу №1 до Конвенції.

В рішенні у справі «Чіжов проти України» від 17.05.2005 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною першою ст.327 ГПК України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття.

Наказ Господарського суду Львівської області від 21.12.2017 р. дійсний для пред`явлення до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили (12.12.2017 р.), тобто був дійсний до 13.03.2018 р.

З викладеного вбачається, що станом на момент звернення заявником до Господарського суду Львівської області строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання закінчився, проте у своїй заяві Державна судова адміністрація України просить суд поновити такий пропущений строк.

У ст.329 ГПК України зазначено, що у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.

Згідно з ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Суд визнає поважними причини пропуску стягувачем відповідного строку для пред`явлення наказу до виконання, адже такі зумовлені стислими строками для пред`явлення до виконання наказу про стягнення судового збору в дохід державного бюджету. В свою чергу заявник вчиняв дії, які свідчать про його бажання стягнути з боржника заборгованість, проте пред`явив наказ до виконання наступного дня після закінчення встановленого трьохмісячного строку для вчинення цієї дії.

Відмова у задоволенні заяви фактично позбавить уповноважений державою орган гарантованого Конституцією України права на виконання судового рішення та піддасть сумніву обов`язковість виконання рішення, що є неприпустимим.

Зважаючи на це, з метою ефективного захисту прав стягувача, забезпечення виконання рішення суду, а також беручи до уваги, що таке жодним чином не порушує права боржника та не покладає на нього якихось додаткових зобов`язань, суд вважає за необхідне поновити строк для пред`явлення наказу до виконання.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (чинної редакції), у виконавчому документі зазначаються: зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника фізичної особи, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб за наявності).

Згідно з абз.2 ч.4 ст.4 Закону, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Частиною 4 ст.15 Закону встановлено, що за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Як вбачається зі змісту наказу про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в дохід Державного бюджету України 1600 грн, в ньому відсутні відомості про стягувача за наказом.

Як передбачено ч.ч.1, 4 ст.328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

На переконання суду, допущені в наказі неточності підлягають виправленню, так як зазначення ідентифікуючих даних стягувача жодним чином не впливає на зміст прийнятого судом рішення та не змінює його суті.

Відтак, суд вважає за необхідне виправити неточність (помилку) у наказі, зазначивши в ньому інформацію стосовно того, що стягувачем за даним наказом є Державна судова адміністрація України, та вказавши в наказі адресу і ідентифікаційний код стягувача.

Беручи до уваги поважність причин, з яких було пропущено строк пред`явлення виконавчого документа, та закріплений ст.124 Конституції України принцип обов`язковості виконання судових рішень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання та виправлення допущеної в наказі помилки.

Керуючись Законом України, ст.ст.234, 235, 328, 329 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Задоволити заяву Державної судової адміністрації України про поновлення строку пред`явлення до виконання наказу у справі №914/1875/17.

2.Поновити пропущений строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Львівської області від 21.12.2017 р. у справі №914/1875/17 про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області в дохід Державного бюджету України 1600,00 грн.

3.Виправити помилку, допущену в наказі Господарського суду Львівської області від 21.12.2017 р. у справі №914/1875/17, зазначивши в ньому після слів:

«Стягнути з з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79035, м.Львів, вул.Стрийська, 35, ідентифікаційний код 39462700) в дохід Державного бюджету України 1600,00 грн.»

наступну інформацію:

«Стягувач: Державна судова адміністрація України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795)».

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

В судовому засіданні 23.12.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст складено 28.12.2019 р.

Суддя Гоменюк З.П.