Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 295/15475/17

провадження № 61-46497св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 19 вересня 2018 рокуу складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив встановити факт його постійного проживання на території України у с. Суємці Баранівського району Житомирської області станом на 24 серпня 1991 року.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єревані Вірменської РСР. На початку 1990 року він приїхав на територію України та проживав у с. Суємці Баранівського району Житомирської області, де з 30 листопада 1990 року зареєстрував своє постійне місце проживання. З моменту переїзду і до початку 1991 року працював у с. Суємці Баранівського району Житомирської області на роботах з ремонту доріг та господарських дворів. З 01 травня 1991 року до 30 березня 1992 року працював кухарем у Дочірньому підприємстві «Каліфорнія»

(далі - ДП «Каліфорнія»). 29 грудня 2004 року отримав паспорт громадянина України, а 04 березня 2005 року отримав картку фізичної особи-платника податків. У квітні 2009 року паспорт вилучений у зв`язку з виявленими порушеннями вимог Закону України «Про громадянство України» та Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України при його видачі, допущені посадовими особами паспортного підрозділу Баранівського РВ УМВС України у Житомирській області. Посилався на те, що з 1990 року і до цього часу проживає на території України, має трудові відносини з українським підприємством, наміру змінювати місце проживання не має, позбавлений можливості зареєструвати шлюб з громадянкою України і для отримання належного правового статусу, йому необхідно встановити факт постійного проживання на території України.

Стислий виклад заперечень заінтересованої особи

Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області

(далі - Управління) позов не визнало, вважало його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 травня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Єреван Республіки Вірменія, постійно проживав на території України у с. Суємці Баранівського району Житомирської області станом на 24 серпня 1991 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що заявник підтвердив належними доказами факт його постійного проживання на території України за адресою: с. Суємці Баранівського району Житомирської області станом на 24 серпня 1991 року, включно.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що надані заявником докази не підтвердили факт постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України

(у с. Суємці Баранівського району Житомирської області) станом на 24 серпня 1991 року. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням предмета спору та його характеру, відхилив показання свідків, надавши перевагу наявним письмовим доказам, якими факт, про встановлення якого просив позивач, безперечно не підтверджувався.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , не погодившись із ухваленим рішенням апеляційного суду, у жовтні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неналежним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, дійшовши висновку, що ним не підтверджений факт, який просив встановити заявник. Суд не врахував, що показаннями свідків та письмовими доказами достеменно підтверджений факт проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року. Також заявник послався на те, що суд апеляційної інстанції не допитав свідка, про допит якого було задоволено відповідне клопотання та який не зміг з`явитись у судове засідання внаслідок хвороби.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві Управління просило касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єреван Вірменської РСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 25 липня 1973 року, виданого відділом РАЦС Шаумянського району м. Єреван.

24 липня 1990 року ОСОБА_1 отримав паспорт СРСР, серії НОМЕР_1 , у паспортному відділі Нор Норка поліції Республіки Вірменії.

29 грудня 2004 року Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України, в якому проставлено штамп з відміткою про місце реєстрації у с. Суємці з 30 листопада 1990 року, а 04 березня 2005 року ОСОБА_1 отримав ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків.

Згідно з довідкою Суємецької сільської ради Баранівського району Житомирської області від 04 листопада 2016 року № 755 ОСОБА_1 не числиться у книгах погосподарського обліку, оскільки така реєстрація провадилася лише за згодою власника будинку, однак зазначено, що у 1990 роках на території ради громадяни Вірменії дійсно проводили ремонт доріг у с. Суємці і господарських дворів бувшого колгоспу, проживали і були зареєстровані у с. Суємці.

З наданої довідки Управління від 29 січня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 з 30 листопада 1990 року зареєстрований у с. Суємці Баранівського району Житомирської області.

Згідно із відповіддю посольства Республіки Вірменія в Україні від 23 квітня 2018 року № 2302/227 відомості відносно прописки/виписки ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до висновку Управління від 03 серпня 2018 року проведено додаткову перевірку актуальності обліків інформації про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 .

Встановлено, що за фактом документування позивача Баранівським РВ УМВС паспортом громадянина України працівниками ВГІРФО УМВС проведено перевірку та відповідно до висновку щодо законності видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 01 липня 2009 року встановлено, що паспорт було видано з порушенням вимог Закону України «Про громадянство України» та Порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2006 року № 600, та підлягав вилученню. У зазначеному висновку відсутній пункт про зняття з реєстрації ОСОБА_1 з картотечних обліків та вилучення та знищення талона реєстрації на його ім`я, а тому вирішено зазначений талон реєстрації за місцем проживання у с. Суємці Баранівського району із картотеки вилучити та знищити в установлено порядку.

Виконавчим комітетом Баранівської міської ради Житомирської області 07 вересня 2018 року за № 41 на запит суду апеляційної інстанції направлено відповідь, в якій повідомлено, що інформація про підтвердження фактичного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у с. Суємці Баранівського району відсутня.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України

«Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Пунктом 22 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року, встановлювалися вимоги щодо прописки громадян СРСР за місцем проживання громадян, що мали паспорти - по паспортам, а тих, що прибули на тимчасове проживання з одної місцевості у іншу на строк більше ніж півтора місяці, прописувалися тимчасово. Зазначеним пунктом Положення також встановлювалися обмеження у праві громадян на прописку за місцем проживання в разі відсутності в паспорті громадянина відмітки про виписку. Такі громадяни не підлягали прописці.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, дав оцінку тому, що письмовими доказами беззаперечно не підтверджено, що позивач постійно (безперервно) проживав на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року, та дійшов обґрунтованого висновку, що заявник не довів належним чином ті обставини, на які він посилався як на підставу позову.

Доводи касаційної скарги у наведеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо надання переваги письмовим доказам та відхилення показань свідків, допитаних у суді першої інстанції, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини майже тридцятирічної давнини і достовірність та точність повідомлених відомостей свідками можна обґрунтовано поставити під сумнів.

З урахуванням наведеного також не є обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не допитав свідка, про допит якого було задоволено відповідне клопотання.

Верховний Суд встановив, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко