Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 345/3007/17

провадження № 61-25200св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вище професійне училище № 7 м. Калуша,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вищого професійного училища № 7 м. Калуша на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Горейко М. Д., від 19 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вищого професійного училища № 7 м. Калуша (далі - ВПУ № 7) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що працювала майстром виробничого навчання ВПУ № 7 і наказом № 27-к від 30 червня 2017 року була звільнена з роботи на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України. Підставою для звільнення у наказі зазначено, що вона в присутності директора навчального закладу вказала на проблеми цього закладу та використання праці учнів поза межами навчальної та виробничої практики без виплати їм заробітної плати.

Вважала звільнення з роботи незаконним, оскільки вона не вчиняла аморального поступку в розумінні пункту 3 статті 41 КЗпП України, а тому просила поновити їй строк звернення до суду, визнати незаконним наказ про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Миговича О. М. від 27 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ознайомилася з наказом про своє звільнення 30 червня 2017 року, проте з цим позовом до суду звернулась 31 серпня 2017 року, тобто з пропуском передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду з позовом про захист порушених трудових прав, а її звернення до інших організацій з цього приводу не є поважною причиною для поновлення вказаного строку.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2017 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано незаконним наказ № 27-к від 30 червня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Вищого професійного училища № 7 м. Калуша.

Стягнуто з Вищого професійного училища № 7 м. Калуша на користь ОСОБА_1 60 889,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх обов`язкових платежів та внесків.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оголошення ОСОБА_1 догани за невиконання посадових обов`язків відповідно до Посадової інструкції майстра виробничого навчання, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку для працівників ВПУ № 7 та критичний виступ ОСОБА_1 під час звіту директора 20 червня 2017 року, які були підставою для звільнення з її роботи, не є аморальним вчинком у розумінні пункту 3 статті 41 КЗпП України, а тому позов в частині визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованим. Строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин: звернення із відповідними заявами до державних органів та перебування на стаціонарному лікуванні після звільнення з роботи. Відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки ця вимога необґрунтована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Верховного Суду, ВПУ № 7 просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що органи, до яких зверталась ОСОБА_1 за захистом своїх трудових прав, не уповноважені розглядати трудові спори, а тому висновок апеляційного суду про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом є безпідставним. Поширена позивачем негативна інформація щодо діяльності навчального закладу є недостовірною та аморальною, а тому розірвання трудового договору ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України є законним.

Касаційна скарга не містить доводів що правильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому законність й обґрунтованість постанови апеляційного суду в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала майстром виробничого навчання ВПУ № 7 і наказом № 27-к від 30 червня 2017 року була звільнена з роботи на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України, з яким була ознайомлена того ж дня.

Підставою для звільнення з роботи були: наказ директора училища від 27 червня 2017 року № 2-с, яким ОСОБА_1 оголошено догану за невиконання посадових обов`язків відповідно до Посадової інструкції майстра виробничого навчання, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку для працівників ВПУ №7 та дискредитація службових повноважень адміністрації училища та певного кола педагогів щодо порушення законодавства в частині навчально-виробничого та навчально-виховного процесів, озвучених під час звіту директора 20 червня 2017 року в присутності начальника управління професійно-технічної освіти, вищої освіти та молодіжної політики.

У протоколі № 1 звіту директора та колективу ВПУ №7 від 20 червня 2017 року зафіксований виступ ОСОБА_1 такого змісту: «Учні групи № 5б замість технологічної практики працюють на будівельних роботах в районній лікарні і немає оплати за ці роботи. Є в училищі і мертві душі - учні, які є в списку групи, а насправді вони не ходять на заняття. Відносно поганого результату на конкурсі, то там не зовсім чесно оцінювали учнів. Представник з Вінниці погано виконав завдання, а йому дозволили переробити і в результаті він посів 6 місце. Майстрів виробничого навчання будівельного профілю принижують і роблять з них будівельну бригаду, яка незаконно працює на училище» (а.с. 80).

19 липня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву до управління держпраці Івано-Франківської області, а 24 липня 2017 року - до Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації з проханням провести перевірку законності її звільнення з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Згідно із випискою з медичної карти стаціонарного хворого з 05 липня 2017 року до 17 липня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у комунальному закладі «Районна лікарня Калуської районної ради».

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо підставності позовних вимог

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб`єктів господарювання.

Так, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення Правил внутрішнього розпорядку для працівників ВПУ № 7 та критичний виступ ОСОБА_1 під час звіту директора 20 червня 2017 року, які були підставою для звільнення з її роботи, не свідчать про порушення нею моральних норм, втрату авторитету та її дискредитації як вихователя, а отже не є аморальним вчинком у розумінні пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду як із обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та вказаним вимогам закону.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив відсутність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України та дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення останньої, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого відповідачем у касаційній скарзі не оспорюється.

Щодо строку звернення до суду

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановивши, що ОСОБА_1 ознайомлена з наказом про звільнення 30 червня 2017 року, а до суду з цим позовом звернулась 31 серпня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про пропуск позивачем строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Згідно із статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про поновлення позивачу строку звернення до суду за захистом трудових прав та перевіряючи доводи позивача щодо поважності пропуску цього строку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що звернення ОСОБА_1 до державних органів із заявами про захист своїх трудових прав та перебування на стаціонарному лікуванні після звільнення з роботи є поважними причинами в розумінні статті 234 КЗпП України для поновлення їй строку звернення до суду. При цьому колегія суддів враховує незначний проміжок часу, на який цей строк пропущено.

За таких обставин судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вищого професійного училища № 7 м. Калуша залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

В. В. Яремко