Номер провадження 3/725/3952/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2019 Суддя Першотравневого районного суду м.Чернівці Стоцька Л. А., за участю представника Чернівецької митниці ДФС Шкробанця М.Д., розглянувши адміністративну справу, яка надiйшла вiд Чернівецької митницi Державної фіскальної служби, про притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi за ст. 472 Митного кодексу України громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого: АДРЕСА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

До Першотравневого районного суду м. Чернівці надійшов протокол про порушення митних правил №1913/40800/19 від 13.11.2019 року, за ознаками скоєння правопорушення передбаченого cт. 472 Митного Кодексу України згідно якого:

13.11.2019 року о 20 год. 30 хв. на територію п/п «Порубне-Сірет» Чернівецької митниці ДФС в пішому порядку зайшов ОСОБА_1 , який слідував з Румунії до України в приватних справах та до митного контролю надав контрольний талон для проходження митного контролю по «зеленому коридору», чим своїми діями заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо переміщення через митний кордон України.

Цього ж дня, із УСБ України в Чернівецькій області надійшов лист, щодо здійснення митного контролю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 до митного контролю надав паспорт для виїзду за кордон НОМЕР_1 та контрольний талон для проходження митного контролю по «зеленому коридору».

Під час здійснення митних формальностей, а саме проведення усного опитування ОСОБА_1 заявив про наявність у нього іноземної валюти, а саме 15050 Євро, які пред`явив до митного контролю.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про валюту і валютні операції» транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку визначеному КМ України.

Згідно ст. 4 МК України декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування. Згідно п. 4 ст. 265 МК України громадяни можуть декларантами після досягнення ними 16 річного віку. В даному випадку ОСОБА_1 є декларантом товару, який ним ввозиться на митну територію України.

Під час здійснення митних формальностей ОСОБА_1 та перевірки документів, які ним подано до митного контролю, було встановлено, що ним порушено вимоги: Митного кодексу України, ЗУ «Про валюту і валютні операції», Постанови КМ України від 27.02.2019 року за №203.

У разі самостійного декларування валютних цінностей, а саме 15050 євро, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, тобто на думку інспектора митного органу, громадянин України ОСОБА_1 не заповнив «Бланк декларації транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей».

Дії громадянина України ОСОБА_1 митним органом кваліфіковані за ст. 472 Митного кодексу України.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, надав суду письмові пояснення, відповідно до яких просив справу відносно нього закрити у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Представник Чернівецької митниці ДФС Шкробанець М.Д. просив суд притягнути ОСОБА_1 до відповідальності по санкції ст. 472 МК України.

Суд, заслухавши учасників по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Відповідно до ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

У відповідності до ст. 9 КУпАП (проступком) визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Суб`єктивна сторона правопорушення, що передбачене статтею 472 МК України передбачає наявність в діях особи вини у скоєному правопорушенні у формі прямого умислу.

Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається скоєним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Крім того, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд використовує Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як випливає зі змісту положень ст. 1 Першого протоколу, вони містять три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі по тексту - Суд) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний інтерес»; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

При цьому, Суд констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).

Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу» / дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п.31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідальність за ст. 472 МК України настає внаслідок недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.

За вчинення зазначеного правопорушення передбачене стягнення у виді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів з конфіскацією зазначених товарів, транспортних засобів.

За змістом п. 57 ч.1 ст.4 МК України, валютні цінності є товаром.

Національне законодавство не містить будь-якого нормативного документа, який би забороняв переміщення валютних цінностей у виді готівкових коштів через митний кордон України.

Обмеження щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України визначені ст. 197 МК України. Відповідно до частини першої та другої цієї статті, обмеженими до переміщення через митний кордон України є товари, митне оформлення яких здійснюється на підставі документів, які підтверджують дотримання зазначених обмежень, виданих державними органами, уповноваженими на здійснення відповідних контрольних функцій, іншими юридичними особами, уповноваженими на їх видачу, якщо подання таких документів органами доходів і зборів передбачено законами України. Перелік таких товарів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини третьої ст.197 МК України, обмеження щодо ввезення на митну територію України чи вивезення за межі території України валютних цінностей можуть встановлюватись Національним банком України.

Крім того, обмеження щодо переміщення через митний кордон України валютних цінностей можуть встановлюватися Національним банком України. Поєднання положень наведених нормативних документів, дає підстави стверджувати те, що для визнання валютних цінностей у вигляді готівкових коштів, в тому числі і у іноземній валюті товаром, обмеженим до переміщення через митний кордон України, необхідна наявність будь-якого документа, виданого Кабінетом Міністрів України чи Національним банком України, яким би встановлювалось те, що переміщення валютних цінностей через митний кордон України фізичними особами повинен здійснюватись на підставі відповідного дозволу.

Між тим, будь-якого нормативного документа, яким би встановлювалася необхідність отримання/видачі зазначеного вище дозволу, національне законодавство не містить.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про валюту і валютні операції», транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Поряд із цим, відповідно до ч.3 цієї статті, порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті.

Як вбачається із постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 року № 3, якою було затверджене Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, будь-яких обмежень щодо переміщення готівкової валюти через митний кордон України фізичними особами, тобто необхідності і обов`язковості отримання будь-яких дозволів для переміщення готівкової валюти через митний кордон України, дане положення не містить.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 197 МК України, до повноважень Національного банку України у сфері, яка охоплює переміщення валютних цінностей через митний кордон України відноситься: встановлення обмежень щодо ввезення на митну територію України та вивезення за межі України валютних цінностей; визначення порядку переміщення валютних цінностей через митний кордон України, у тому числі особливостей декларування валютних цінностей (зокрема визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню).

Аналіз вказаної правової норми у поєднанні із положеннями ч.1 ст.197 МК України, указує на те, що обмеження щодо переміщення валютних цінностей через митний кордон України та порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України у тому числі особливості декларування валютних цінностей та визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню, не є тотожними поняттями.

Вивчення Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 року № 3 дає підстави стверджувати те, що цим Положенням встановлюється саме порядок переміщення готівкової валюти через митний кордон України та гранична сума переміщення готівкової валюти за умови її усного декларування. Встановлення зазначеної граничної суми переміщення валюти через митний кордон України за умови її усного декларування, на думку суду, не є тотожним встановленню обмежень щодо переміщення іноземної валюти через митний кордон України, оскільки при цьому не вимагається надання будь-яких дозволів на таке переміщення, що є однією із ознак, якими характеризуються товари, обмежені до переміщення через митний кордон України.

Разом із цим, суд звертає увагу на те, що відсутність чітко сформульованого, доступного і передбачуваного у своєму застосуванні регулятивного законодавства в частині переміщення валютних цінностей у вигляді готівки, а також накладення адміністративних стягнень у випадку порушень порядку такого переміщення, спричиняє плутанину при застосуванні митного законодавства національними органами влади, порушує загальний принцип «верховенства права».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном не відповідатиме принципу правомірності, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом враховується і те, що держава від дій ОСОБА_1 не зазнала жодних збитків, оскільки законодавством не передбачено сплату в даному випадку будь - яких податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об`єктивність яких не викликала б жодних сумнівів. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів про наявність у діях ОСОБА_1 умислу на порушення митних правил, передбачених ст. 472 МК України, оскільки як зазначено і в протоколі про порушення митних правил №1913/40800/19 від 13.11.2019 року та у протоколі опитування в справі про порушення митних правил №1913/40800/19 від 13.11.2019 року громадянин ОСОБА_1 не мав наміру приховувати чи не заявляти про валютні цінності які були у нього, а навпаки звернувся до працівника митниці для декларування вилучених на підставі протоколу про порушення митних правих валютних цінностей, що і доводиться дослідженим у судовому засіданні протоколом особистого огляду №65/19 від 13.11.2019 року, у відповідності до якого у ОСОБА_1 нічого не вилучено.

Згідно ч. 2 ст. 528 МК України у справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 527 цього Кодексу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 527 МК України у справі про порушення митних правил суд (суддя), що розглядає справу, виносить, зокрема, постанову про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Стаття 247 КУпАП не передбачає підстави для закрити провадження у справі у зв`язку з недоведеністю вини особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, тому суд закриває справу на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України.

Все вищезазначене, дає підстави вважати, що у діях ОСОБА_1 , відсутній склад правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, якщо відсутній склад та подія адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 472, ч. 2 ст. 522, 526, п. 1, 3 ч. 1 ст. 527, 528, 529 Митного кодексу України, ст. ст. 247, 289, 294 КпАП України,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно громадянина України ОСОБА_1 - закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 Митного кодексу України.

Вилучений товар згідно протоколу про порушення митих правил № 1913/40800/19 від 13.11.2019 року, а саме: Євро (купюри номіналом 100 євро – 23 шт., купюри номіналом 50 євро 255 шт.) у сумі 15050, загальною вартістю 405517,74 грн. - повернути ОСОБА_1 .

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти діб з дня винесення постанови до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м. Чернівці.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці Л. А. Стоцька