Постанова

Іменем України

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 461/3508/17

провадження № 61-33305св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року у складі судді Радченка В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляка Р. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Галицький ВДВС) про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтований тим, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2015 року за скаргою ОСОБА_1 визнано дії державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В. протиправними та незаконними. Скасовано постанови державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В. про розшук та затримання автомобіля, вилучення державних номерних знаків, технічного паспорта та ключів, постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме: від 01 жовтня 2014 року ВП № 44918206 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави виконавчого збору в сумі 0,75 грн»; від 01 жовтня 2014 року ВП №44918142 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 128,97 грн»; від 01 жовтня 2014 року ВП №44920882 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 10 999,15 грн»; від 01 жовтня 2014 року ВП № 44920979 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави виконавчого збору в сумі 680,00 грн» та постанови про розшук майна боржника від 01 жовтня 2014 року ВП № 44920882, від 01 жовтня 2014 року ВП № 44918142, від 01 жовтня 2014 року ВП № 44918206, від 01 жовтня 2014 року ВП № 41624321.

30 листопада 2015 року постановою Галицького районного суду м. Львова визнано протиправними дії начальника Галицького відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у ВП № 42303010.

Позивач просила відшкодувати завдані їй збитки, завдані незаконними діями державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В., а саме повернути в натурі майно (передати речі такого ж роду і такої ж якості), яке зазначене в акті опису й арешту майна державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В. від 01 липня 2014 року (всього 40 позицій), а в разі неможливості передати речі в натурі майно, відшкодувати збитки в грошовій формі на суму 211 000,50 грн, відшкодувати незаконно стягнуті виконавчі збори: за виконавчим листом ВП № 44918206 в сумі 0,75 грн, за виконавчим листом ВП № 44918142 в сумі 128,97 грн, за виконавчим листом ВП № 44920882 в сумі 10 999,15 грн, за виконавчим листом ВП № 44920979 в сумі 680,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року, в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довела завдання їй шкоди діями державного виконавця та не довела розмір шкоди.

Щодо вимоги про відшкодування стягнутих з неї сум на підставі виконавчих листів, то суд зазначив, що позивач не надала будь-яких доказів здійснення таких стягнень на підставі виконавчих листів у виконавчих провадженнях, позивач не довела, що ці суми реально з неї стягнуто.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року, просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

02 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 566/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували всі обставини справи, які мають значення для справи, зробили висновки, які не відповідають обставинам і матеріалам справи, рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суд першої інстанції помилково зіслався на те, що позивач не надала квитанції, документи на підтвердження оплати виконавчих зборів, виконавчих листів, постанов державного виконавця, актів державного виконавця, товарних чеків, оскільки ці докази долучені нею до матеріалів справи.

Суд першої інстанції позбавив права представника позивача надати додаткові докази, оскільки не дав можливості заявити відповідне клопотання та продовжив судовий процес. Крім цього, розглянув справу без участі відповідача, який про розгляд справи по суті був повідомлений належним чином лише один раз.

Помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що описане майно знаходиться у відповідача.

Помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що надані позивачем докази не підтверджують того, що списані кошти з рахунку позивача відбулися саме з підстав винесення постанов державного виконавця.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до акта опису й арешту майна від 01 липня 2014 року державним виконавцем Галицького ВДВС описано і накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2015 року за скаргою ОСОБА_1 визнано дії державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В. протиправними та незаконними. Скасовано постанови державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В. про розшук та затримання автомобіля, вилучення державних номерних знаків, технічного паспорта та ключів, постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме: від 01 жовтня 2014 року ВП № 44918206 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави виконавчого збору в сумі 0,75 грн», від 01 жовтня 2014 року ВП №44918142 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 128,97 грн», від 01 жовтня 2014 року ВП №44920882 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 10 999,15 грн», від 01 жовтня 2014 року ВП № 44920979 «Про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави виконавчого збору в сумі 680,00 грн» та постанов про розшук майна боржника від 01 жовтня 2014 року ВП № 44920882, від 01 жовтня 2014 року ВП № 44918142, від 01 жовтня 2014 року ВП № 44918206, від 01 жовтня 2014 року ВП № 41624321.

У листі начальника Галицького ВДВС м. Львова Зорени П. І. від 06 березня 2017 року № 1336 ОСОБА_1 повідомлено, що під час виконання рішень державним виконавцем порушень не виявлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (в редакції на час вчинення виконавчих дій) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) (в редакції на час вчинення виконавчих дій) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з урахуванням статті 56 Конституції України, частини третьої статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87, дійшов правильного висновку про те, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої їй державним виконавцем Галицького ВДВС Табінським О. В.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин, що є її процесуальним обов`язком, а також не надала жодного доказу на підтвердження розміру та наявності майнової шкоди.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що надані позивачем докази не підтверджують, що списані кошти з рахунку позивача відбулися саме з підстав винесення постанов державним виконавцем, які були скасовані ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2016 року у зв`язку з визнанням дій державного виконавця ВДВС незаконними.

Доводи касаційної скарги, що описане майно знаходиться в ЛКП "Княже Місто", але повернення можливе лише за письмовою вказівкою виконавчої служби, є необгрунтованими з огляду на підставу та зміст позову, а суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що майно згідно з актом опису й арешту майна перебуває у відповідача, а позивач зверталася до відповідальної особи, якій було передано майно на зберігання про повернення такого майна.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції відповідача про час і дату розгляду справи двічі підряд, через що суд першої інстанції порушив процес розгляду справи, є необґрунтованими, відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України не дають підстави для скасування судового рішення, оскільки відповідач судові рішення не оскаржує

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим доказам у справі, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін,розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко