ПОСТАНОВА

Іменем України

28 грудня 2019 року

Київ

справа №1.380.2019.001406

адміністративне провадження №К/9901/29993/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу адвоката Мацепури Валерія Степановича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року (головуючий суддя Кухар Н.А.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (головуючий суддя Сеник Р.П., судді Онишкевич Т.В., Хобор Р.Б.)

у справі №1.380.2019.001406

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

І. Історія справи

ОСОБА_1 27 березня 2019 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним повного розрахунку при звільненні невиплати позивачу в день виключення зі списків частини 19 червня 2018 року компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 червня 2018 року до 24 жовтня 2018 року.

Також у позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк звернення до суду, пропущений, на думку позивача, з поважних причин.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача подав клопотання про залишення цього позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 9 липня 2019 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду і, задовольнивши відповідне клопотання відповідача, залишив позовну заяву без розгляду.

Ця ухвала залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року.

Приймаючи зазначені судові рішення, суди мотивували їх тим, що позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 і знято з усіх видів забезпечення 19 червня 2018 року у зв`язку зі звільненням з військової служби. Водночас виплата компенсації за речове майно йому здійснена лише 24 жовтня 2018 року, що ОСОБА_1 не заперечується. Тобто позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на вчасне проведення з ним повного розрахунку з моменту отримання нарахованих сум компенсації за речове майно, а саме 24 жовтня 2018 року. Не дивлячись на це, він звернувся до суду лише 27 березня 2019 року, тобто після спливу встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку. Водночас обставини, на які посилався позивач, суди не визнали поважними.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , діючи в інтересах позивача, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права.

Неправильне застосування норм матеріального права обґрунтовує тим, що залишення позову без розгляду свідчить про обрання судами неефективного способу захисту, що не відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вказує на порушення його права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Порушення норм процесуального права скаржник пов`язує з тим, що суди необґрунтовано дійшли висновку про неповажність зазначених ним причин пропуску строку звернення до суду.

Так, ОСОБА_1 вказує на те, що не звертався до суду з цим позовом, оскільки очікував результатів розгляду іншої справи - №813/4578/17, в якій оскаржував наказ від 30 листопада 2017 року про звільнення з військової служби і розраховував на те, що буде поновлений на службі. З огляду на це вважав недоцільним звертатися з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні до прийняття судового рішення у справі №813/4578/17, оскільки у разі задоволення позову йому б довелося повертати отримані кошти.

До того ж зауважує, що окрім справи №813/4578/17, на розгляді в суді перебувала справа №813/3313/18, в якій він оскаржував накази відповідача від 26 травня 2018 року і від 19 червня 2018 року «По особовому складу» в частині виключення позивача з 19 червня 2018 року зі списків особового складу Львівського прикордонного загону та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 вказує, що лише під час судового розгляду справи №813/3313/18 він дізнався про те, що 28 січня 2019 року у справі №813/4578/17 судом апеляційної інстанції була прийнята постанова, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про скасування наказу, яким позивача звільнено з військової служби.

Крім того, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що не мав процесуальної можливості в ході розгляду справи №813/3313/18 змінити вимогу з виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на вимогу виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Викладені обставини ОСОБА_1 вважає поважними причинами для поновлення йому строку звернення до суду з позовом про зобов`язання відповідача виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У відзиві на касаційну скаргу Львівський прикордонний загін повністю погоджується з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції та викладеними у них мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ознайомившись з доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі «КАС України») визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі «КЗпП України») працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.