ПОСТАНОВА

Іменем України

26 грудня 2019 року

Київ

справа №826/13005/14

адміністративне провадження №К/9901/24010/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в особі відділу примусового виконання рішень

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.)

у справі №826/13005/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до Управління Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

треті особи: Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»,

про визнання протиправною та скасування вимоги.

І. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 22 серпня 2014 року №02.1-14/16032, що пред`явлена 1 вересня 2014 року керівнику ПАТ «Укрсоцбанк».

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що під час винесення вимоги від 22 серпня 2014 року №02.1-14/16032 відповідачем порушено положення Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV), Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-III), Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5).

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2014 року щодо підстав відмови в задоволенні позову. В решті судове рішення залишено без змін.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2016 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції не здійснив заміну первинного відповідача на належного - відповідно управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, що призвело до процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

6. Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 грудня 2016 року замінено неналежного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на належного - управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області).

7. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

8. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про задоволення позову. Визнав протиправною та скасував вимогу відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 22 серпня 2014 року №02.1-14/16032

9. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. Позивач та треті особи відзив на касаційну скаргу до суду не подали.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження №32620389 про стягнення заборгованості з Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» (далі - НКП «Нікопольтеплоенерго»).

12. На підставі виконавчого документа №39/5005/168/2012, виданого 27 лютого 2012 року Господарським судом Дніпропетровської області, державним виконавцем прийнято постанову від 14 лютого 2013 року №32629301, якою накладено арешт на кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що містяться на рахунках Нікопольської філії акціонерного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , в межах суми 4518282,58 грн.

13. Копію вказаної постанови відповідачем направлено позивачу листом від 14 лютого 2013 року №2914/3026, який ПАТ «Укрсоцбанк» отримано 20 лютого 2013 року.

14. Листом від 4 березня 2013 року №10.5-186/37-2291 ПАТ «Укрсоцбанк» повідомив відповідача, що постанова про арешт коштів боржника від 14 лютого 2013 року щодо боржника НКП «Нікопольтеплоенерго» залишається без виконання у зв`язку з тим, що клієнт в ПАТ «Укрсоцбанк» не обслуговувався, рахунків не відкривав.

15. Наведене підтверджується листом Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2014 року №9999/5/99-99-11-02-0316, згідно якого дані про платників податків - юридичних осіб рахунки, зазначені у судовому запиті, закрито 22 листопада 2000 року, повідомлення про закриття рахунків платником податків НКП «Нікопольтеплоенерго» 3 січня 2001 року надано Нікопольській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

16. 27 січня 2014 року позивачем, згідно поданої НКП «Нікопольтеплоенерго» заяви про відкриття поточного рахунку, укладено договір банківського рахунку від 27 січня 2014 року НОМЕР_5.

17. У період з 27 січня 2014 року по 27 лютого 2014 року, на виконання платіжних доручень НКП «Нікопольтеплоенерго», ПАТ «Укрсоцбанк» забезпечив оплату коштів з вказаного поточного рахунку, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок за вказаний період.

18. 18 лютого 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» отримано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 11 лютого 2014 року, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що містяться на рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрсоцбанк», в межах суми боргу 20923494,44 грн.

19. Листом від 20 лютого 2014 року №10.5-186/37-1368 позивач повідомив заступника начальника відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про залишення постанови від 11 лютого 2014 року без виконання у зв`язку з відсутністю реквізитів виконавчого документа відповідно до пункту 1.5.1 Інструкції №512/5.

20. 11 березня 2014 року на адресу ПАТ «Укрсоцбанк» надійшла постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 3 березня 2014 року, прийнята у виконавчому провадженні №33880371, про накладення арешту на кошти, що обліковуються в ПАТ «Укрсоцбанк» та всіх рахунках, що належать боржнику - НКП «Нікопольтеплоенерго», яка була прийнята до виконання та зупинено видаткові операції за поточним рахунком НКП «Нікопольтеплоенерго» НОМЕР_5.

21. 22 серпня 2014 року, в порядку статті 5, 11 Закону №606-XIV та статті 62 Закону №2121-III, відповідачем винесено вимогу №02.1-14/16032, якою зобов`язано позивача: негайно з моменту отримання даної вимоги усунути порушення законодавства про виконавче провадження шляхом перерахування відділу, за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк», сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № НОМЕР_3 за період з 3 лютого 2014 року по 11 березня 2014 року, а також особисто з`явитись 4 вересня 2014 року до відповідача, з метою надання: доказів виконання даної вимоги, пояснень, відповідей на питання, необхідних для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства про виконавче провадження та складання протоколу про скоєння адміністративного правопорушення.

22. Вважаючи протиправною прийняту відповідачем спірну вимогу, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом, в якому ставить питання про її скасування.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно винесена оскаржувана вимога, оскільки позивач як банківська установа, після отримання постанови про арешт коштів боржника від 14 лютого 2013 року, не виконав покладеного на нього, відповідно до статті 52 Закону №606-XIV та статті 6 Закону України 5 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон №2346-III), обов`язку зупинення видаткових операцій на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» з моменту його відкриття та повідомлення відповідача про відкриття боржником нового рахунку.

24. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки до 27 січня 2014 року у системі ПАТ «Укрсоцбанк» були відсутні відкриті поточні рахунки НКП «Нікопольтеплоенерго», а реєстрація обтяження рухомого майна боржника на суму зазначену у постанові від 14 лютого 2013 року про накладення арешту на кошти НКП «Нікопольтеплоенерго» у встановленому законом порядку не проведена, у позивача не було підстав для виконання вказаної постанови. Крім того, суд вказав, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами банк повинен здійснювати лише за наявності відкритого поточного рахунку клієнта та наявності постанови державного виконавця або суду про арешт коштів цього клієнта.

25. Також суд зазначив, що в розумінні положень Закону №2346-III, відповідач в період з 27 січня 2014 року по 27 лютого 2014 року не був отримувачем коштів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» НОМЕР_6, а тому у відповідача відсутні законодавчо визначені підстави зобов`язувати позивача, на підставі пункту 2.36 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 перерахувати на рахунок відповідача, за рахунок власних коштів банку, суми помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № НОМЕР_3 .

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області в особі відділу примусового виконання рішень у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував вимог передбачених статтями 52 Закону №606-XIV та пунктом 6.4 статті 6 Закону №2346-III, які пов`язують обов`язок банку зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта-боржника не з реєстрацією обтяження або набранням чинності обтяження, а з його існуванням, тобто за наявності інформації про інше публічне обтяження/арешт рухомого майна боржника (на підставі постанови від 22 листопада 2011 року у іншому виконавчому провадженні №28841090).

27. Також скаржник вказав, що поза увагою апеляційного суду залишились норми матеріального права, які підтверджують законність вимоги відповідача, вчиненої з метою вжиття заходів для усунення порушень законодавства про виконавче провадження шляхом стягнення заборгованості за рішенням суду за рахунок повернення позивачем помилково перерахованих коштів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго».

28. Крім того, відповідач посилається на наявність преюдиційних для цієї справи фактів, які встановлені в інших справах, але помилково не взяті до уваги судом.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

30. Предметом спору у цій справі є вирішення питання правомірності прийнятої УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області вимоги, зокрема щодо зобов`язання позивача перерахувати на рахунок відповідача за рахунок власних коштів банку суми помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № НОМЕР_4 , за період з 3 лютого 2014 року по 11 березня 2016 року.

31. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом №606-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

33. Згідно частини першої статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

34. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону №606-XIV).

35. Відповідно до статті 5 Закону №606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов`язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

36. Права та обов`язки державного виконавця передбачено статтею 11 Закону №606-XIV, зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (абзац 1 частини другої статті 11 вказаного Закону).

37. Згідно з пунктами 3, 5, 6, 13, 20 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV у процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

38. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (частина перша, друга та четверта статті 52 Закону №606-XIV).

39. Положення частини першої та другої статті 57 вказаного Закону визначають, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

40. Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина четверта статті 65 Закону №606-XIV).

41. Отже, на державного виконавця покладено обов`язок щодо забезпечення реального виконання рішення суду, зокрема шляхом накладення арешту та звернення стягнення на кошти боржника, в тому числі на рахунках у банках.

42. Відповідно до частини першої та другої статті 59 Закону №2121-III арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

43. Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

44. Як встановлено судами та зазначалось (пункти 12, 15, 16 цієї постанови), постановою державного виконавця від 14 лютого 2013 року №32629301 накладено арешт на кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що містяться на рахунках Нікопольської філії акціонерного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , в межах суми 4518282,58 грн., які на підставі інформації наданої Державною фіскальною службою України були закриті ще 22 листопада 2000 року.

45. Отже станом на момент отримання постанови державного виконавця від 14 лютого 2013 року про арешт коштів НКП «Нікопольтеплоенерго», підстави для її виконання у позивача були відсутні.

46. 27 січня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» відкрило НКП «Нікопольтеплоенерго» новий поточний рахунок № НОМЕР_3 та здійснювало його обслуговування(пункт 16 цієї постанови).

47. Відповідно до частини 6.4 статті 6 Закону №2346-III у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка. Повідомлення про відкриття рахунка вручається державному виконавцеві власником рахунка, який зобов`язаний подати до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем повідомлення.

48. З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою, з якою законодавець пов`язує виникнення у банку обов`язку зупинити видаткові операції на суму обтяження у разі відкриття рахунку клієнтом та повідомити державного виконавця про відкриття такого рахунку, є існування публічного обтяження рухомого майна такого клієнта.

49. Законом України від 18 листопада 2003 року №1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

50. Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1255-IV публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.

51. Обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом (стаття 11 Закону №1255-IV).

52. Приписи частини першої та другої статті 12 вказаного Закону визначають, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

53. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

54. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не проводив у встановленому законом порядку реєстрацію обтяження накладеного постановою від 14 лютого 2013 року про арешт коштів боржника на суму вказану в цій постанові.

55. З огляду на вказані норми та обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду, що чинність обтяження у відносинах з третіми особами виникає з моменту його реєстрації у встановленому законом порядку, за рішенням суду, на підставі якого відкрито виконавче провадження, та в рамках якого було прийнято постанову про арешт коштів від 14 лютого 2013 року №32629301, а не у зв`язку, як стверджує відповідач в касаційній скарзі, із наявністю у банківської установи інформації про існування публічного обтяження рухомого майна боржника, арешт на яке накладено на підставі постанови від 22 листопада 2011 року у іншому виконавчому провадженні №28841090.

56. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, про відсутність у позивача законодавчо визначених підстав для зупинення видаткових операцій у разі відкриття клієнтом банку 27 січня 2014 року нового рахунку та повідомлення державного виконавця про відкриття такого рахунку, оскільки на час отримання ПАТ «Укрсоцбанк» постанови державного виконавця від 14 лютого 2013 року про арешт коштів у позивача були відсутні відкриті поточні рахунки, що належать НКП «Нікопольтеплоенерго», а публічного обтяження рухомого майна на підставі постанови про арешт коштів від 14 лютого 2013 року відповідачем здійснено не було.

57. Стосовно викладеного у вимозі обов`язку позивача перерахувати на рахунок відповідача за рахунок власних коштів банку суми помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № НОМЕР_4 , за період з 3 лютого 2014 року по 11 березня 2016 року, Верховний Суд зазначає наступне.

58. Інструкцією №512/5 визначено окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

59. Під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами (пункт 1.5. розділу І Інструкції №512/5).

60. Вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення (пункт 1.8. розділу І Інструкції №512/5).

61. У статті 1 Закону №2346-III наведені визначення термінів, зокрема: отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі; неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі (пункт 1.23); платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача (пункт 1.25); переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі (пункт 1.24).

62. Суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем (пункт 5.1 статті 5 Закону №2346-III).

63. Відповідно до пункту 32.3.1 статті 31 вказаного Закону у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

64. Згідно пункту 32.1 статті 32 Закону №2346-III банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

65. Отже, відносини, які виникають при здійсненні переказу коштів, можуть утворюватися між учасниками, користувачами платіжних систем, а відповідальність банків за помилковість здійснення переказу пов`язана з невірним виконанням банку відповідних документів на переказ, якими, зокрема, є такі розрахункові документі як платіжні доручення, платіжні вимоги тощо.

66. Твердження відповідача, що помилковий переказ - це переказ, здійснений клієнтом банку при діючій постанові про арешт коштів, суперечить приписам чинного законодавства.

67. Таким чином, вчинені банком операції по рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» виконувалися на підставі наданих платіжних документів, за реквізитами зазначеними в них, а тому такі операції неможливо розцінити як помилкові перекази в розумінні Закону №2346-III.

68. Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що у державного виконавця, в розумінні Законів №606-ХІV, №2346-III та Інструкції №512/5, відсутні повноваження для зобов`язання позивача перерахувати кошти на рахунок відповідача, як помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № НОМЕР_3 за період з 3 лютого 2014 року по 11 березня 2014 року, за рахунок коштів ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки відповідач не був їх отримувачем у вказаний період.

69. Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою доводи відповідача, які обґрунтовувались преюдиційними обставинами, що встановлені в інших справах, та підтверджують законність оскаржуваних вимог державного виконавця.

70. За змістом частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

71. Вказаною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

72. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

73. При цьому Верховний Суд зазначає, що в статті 72 КАС України мова йде про звільнення від доказування лише певних фактичних обставин, але не про обов`язковість правових висновків суду в іншій справі.

74. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що правові висновки, викладені у справах №826/13574/14, №826/8746/14, №826/7414/15, №203/5626/14-п, №203/5854/14-п, не мають преюдиційного значення для суду.

75. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають нормам процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують його висновків, та ґрунтуються на переоцінці обставин, встановлених судом

76. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

77. За таких обставин, Верховний суд приходить до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними нормами права та встановленими обставинами справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в особі відділу примусового виконання рішень залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду