ПОСТАНОВА

Іменем України

27 грудня 2019 року

Київ

справа №754/4491/16-а

касаційне провадження №К/9901/13723/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Саприкіної І.В., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Деснянського районного суду міста Києва (суддя: Галась І.А.) від 06.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя: Сорочко Є.О., судді: Земляна Г.В., Межевич М.В.) від 02.11.2016 у справі № 754/4491/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в місті Києві (далі - відповідач), в якому просив:

визнати дії головного інспектора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в м. Києві Євдокименка А.В. щодо складання постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівельної діяльності від 24.03.2016 №64/16/10/26-25/2403/02/2 та 65/16/10/26-26/2403/02/2 незаконним;

визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері будівельної діяльності №64/16/10/26-25/2403/02/2 від 24.03.2016 та №65/16/10/26-26/2403/02/2 від 24.03.3016.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.03.2016 головним інспектором департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в м. Києві Євдокименко А.В. було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої було складено акт перевірки та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Під час перевірки були виявлені наступні правопорушення:

1) власником реконструйовано нежитлові приміщення магазину, шляхом влаштування туалету із приєднанням до системи будинкової каналізації у допоміжному приміщенні №2 без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34, частини першої статті 36 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI);

2) самовільно реконструйовані нежитлові приміщення магазину експлуатуються без прийняття в експлуатацію, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону №3038-VI .

Стверджував про безпідставне зазначення відповідачем в акті перевірки, що нежитлові приміщення належать позивачу, як фізичній особі-підприємцю, проте зазначені нежитлові приміщення належать йому на підставі договору купівлі-продажу приміщення №887 від 30.05.2001, як фізичній особі. Позивач не погоджується з рішенням про притягнення його до відповідальності, оскільки згідно із вимогами Закону України від 14.10.1994 №208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (далі - Закон №208/94-ВР) штраф накладається виключно на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Стверджував, що нежитлові приміщення, які належать позивачу на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу приміщення №887 від 30.05.2001 були передані йому попереднім власником у такому стані, в якому вони перебувають на сьогоднішній день.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 06.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016, адміністративний позов задоволений частково: скасовані постанови про накладення штрафу в сфері містобудівної діяльності від 24.03.2016 №64/16/10/26-25/2403/02/2 та №65/16/10/26-26/2403/02/2.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивач не є суб`єктом правопорушення за нормами Закону №208/94-ВР, оскільки є власником та здає вказане приміщення в оренду як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець. Отже, відповідач неправомірно застосував норми закону, за яким позивач не може бути суб`єктом відповідальності.

Не погоджуючись із з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що Департамент є територіальним органом структурним підрозділом апарату Держархбудінспекції і не має статусу юридичної особи у зв`язку із чим не може виступати самостійним учасником адміністративного процесу. Проте подане скаржником клопотання про заміну відповідача у справі не було розглянуто та йому не надано правової оцінки судом.

Також зазначив, що судами попередніх інстанцій були порушені правила предметної підсудності, оскільки накладення штрафу на підставі Закону №208/94-ВР не є адміністративним стягненням та відповідно не може розглядатися місцевим загальним судом як адміністративним. З урахуванням зазначеного вважає, що справа предметно підсудна Окружному адміністративному суду м. Києва, що безпідставно не враховано судами першої та апеляційної інстанцій. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.09.2013 у справі № 754/7341/13а. Також скаржник наголошує, що на позивача накладено адміністративне стягнення - штраф за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, як на фізичну особу-підприємця, проте позивач подав адміністративний позов як фізична особа. Зазначив, що представником відповідача у судовому засіданні заявлено клопотання про направлення справи за підсудністю, у задоволенні якого ухвалою суду першої інстанції від 18.05.2016 було відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на ухвалу від 18.05.2016.

Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджена суть правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності, зокрема не взято до уваги, що позивачем самовільно реконструйовані нежитлові приміщення магазину на АДРЕСА_4 та експлуатуються фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 шляхом надання їх в оренду під магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та магазин шпалер «ІНФОРМАЦІЯ_2» без прийняття в експлуатацію, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону №3038-VI. Також позивач притягнутий до відповідальності, як фізична особа-підприємець, ним ведеться господарська діяльність в частині передачі в оренду самочинно реконструйованого об`єкту нерухомості та сплачується податок, як фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де вказано вид діяльності за КВЕД: надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.01.2017 відкрито касаційне провадження.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 30.05.2001, посвідченого приватним нотаріусом, ОСОБА_1 (Покупець) придбав у приватного підприємства «фірми «ПАЛ» (Продавець) нежиле приміщення магазину загальною площею 382.5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Також судами встановлено, що позивач з 22.04.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець, який у тому числі (…) займається наданням послуг оренди, експлуатації власного чи орендованого нерухомого майна.

Судами встановлено, що на підставі договору № 1 від 01.01.2016, ОСОБА_1 (Орендодавець) передав в оренду СПД ОСОБА_2 (Орендар), приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , на першому поверсі та має площу 110 м. кв. На підставі договору № 4 від 01.01.2016 ОСОБА_1 передав в оренду СПД ОСОБА_3 приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , на першому поверсі та має площу 120 м. кв.

На підставі направлень на проведення позапланової перевірки від 29.02.2016 та 10.03.2016, виданих на виконання наказу відповідача від 08.09.2015 №976 уповноваженою особою відповідача в приміщенні ФОП ОСОБА_1. №б/н, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, проведено позапланову перевірку, за результатами якої складено акт від 10.03.2016.

У ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 реконструйовано нежитлові приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_2 шляхом влаштування туалету із приєднанням до системи будинкової каналізації у допоміжному приміщенні №2 (згідно Інвентаризаційної справи виконаної Київським БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 17.05.2004) без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34, частини першої статті 36 Закону №3038-VI. Одночасно зазначено, що самовільно реконструйовані нежитлові приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_2 експлуатуються ФОП ОСОБА_1 шляхом надання їх в оренду під магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» без прийняття в експлуатацію, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону №3038-VI.

Водночас в акті перевірки від 10.03.2016 позивач зазначив, що не погоджується із результатами перевірки оскільки перевірені приміщення належать йому як фізичній особі на підставі договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим розмір штрафу вважає необґрунтованим.

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві 10.03.2016 видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким ФОП ОСОБА_1 з 10.03.2016 заборонено експлуатувати нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_3 , до усунення допущених правопорушень, без розмежування приміщень за орендарями. Цим же приписом визначено усунути допущені порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності в термін до 11.04.2016.

В цей же день відносно ФОП ОСОБА_1 складено протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

24.03.2016 за результатами розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності відповідачем прийняті постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності:

№64/16/10/26-25/2403/02/2, якою ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 4 пункту 4 частини другої статті 2 Закону №208/94-ВР, та накладено штраф у розмірі 124 020 грн;

№65/16/10/26-26/2403/02/2, якою ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 4 пункту 6 частини другої статті 2 Закону №208/94-ВР, та накладено штраф у розмірі 124 020 грн.

Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо прийняття відповідачем оскаржуваних припису та постанов врегульовані Законами №3038-VI та №208/94-ВР, Порядком накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 735; далі - Порядок №244), Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок 553), Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 750; далі - Порядок №461)

За змістом статті 41 Закону №3038-VІ державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право: складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону.

Постанови органів державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або до суду.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.

Згідно із пунктом 11 Порядку №553 посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право складати протоколи про вчинення правопорушень та акти перевірок, і накладати штрафи у межах повноважень, передбачених законом.

За результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки у двох примірниках, один з яких надається суб`єкту містобудування, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (пункти 16, 17,18, 19 Порядку №553).

Відповідно до пунктів 20, 22 Порядку №533, протокол протягом трьох днів після його складення та всі матеріали перевірки подаються керівникові відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю або його заступникові для винесення постанови про накладення штрафу, передбаченої законодавством України. Постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший примірник постанови у триденний строк після її прийняття вручається під розписку суб`єкту містобудування (керівнику або уповноваженому представнику суб`єкта містобудування) або надсилається рекомендованим листом з повідомленням, про що робиться запис у справі. Два примірники залишаються в органі державного архітектурно-будівельного контролю, який наклав штраф.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що органи державного архітектурно-будівельного контролю у межах своїх повноважень складають за результатами здійсненого заходу акти перевірки, а у разі виявлення порушень протоколи про вчинення правопорушень, за результатами розгляду яких посадовими особами відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю приймаються постанови про накладення на суб`єкта містобудування штрафу.

Згідно з пунктом 2 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1995 року № 244, справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності розглядаються Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції); накладати штраф від імені інспекцій мають право керівник Держархбудінспекції та уповноважені ним його заступники, керівники територіальних органів Держархбудінспекції та їхні заступники у межах своїх повноважень.

Статтею 3 Закону №208/94-ВР передбачено, що справи про правопорушення, передбачені цим Законом, розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Накладати штраф від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, мають право його керівник та уповноважені ним посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Отже, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, при здійсненні архітектурно-будівельного контролю посадові особи Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в місті Києві діяли в межах компетенції, наданої чинним законодавством.

Верховний Суд критично оцінює твердження скаржника щодо неналежного відповідача у справі за критерієм відсутності статусу юридичної особи з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час розгляду справи функції та повноваження територіального органу, утвореного як структурний підрозділ апарату Держархбудінспекції на території міста Києва здійснює Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві ДАБІ України, яким проведено позапланову перевірку та прийнято оскаржувані постанови, а тому належним відповідачем у справі є саме: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві.

Відповідно до статті 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) суб`єктом владних повноважень є орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, Держархбудінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Підпунктом 6 пункту 11 цього Положення серед іншого передбачено, що територіальні органи Держархбудінспекції є юридичними особами публічного права.

В ході розгляді справи встановлено, що оскаржувані постанови винесено Євдокименком А.В. - Головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органу державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві відповідно до статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві здійснював владні управлінські функції на виконання, в тому числі, делегованих повноважень, а оскаржене рішення носить обов`язковий характер, в зв`язку з чим відповідач відповідає поняттю суб`єкта владних повноважень, тому доводи касаційної скарги щодо неналежного відповідача у справі не можна визнати обґрунтованими.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.09.2018 у справі № 804/2416/16.

При вирішенні питання щодо дотримання судами норм матеріального права Верховний Суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону №208/94-ВР визначено, що правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 частини 2 статті 2 Закону України № 208 суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення: виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, а також наведення недостовірних даних у зазначеній декларації: на об`єктах III категорії складності - у розмірі дев`яноста мінімальних заробітних плат.

Згідно із абзацем 4 пункту 6 частини 2 статті 2 Закону №208/94-ВР суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення: експлуатація або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації чи акті готовності об`єкта до експлуатації: об`єктів ІІІ категорії складеності - у розмірі дев`яноста мінімальних заробітних плат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що цим Законом чітко окреслено коло суб`єктів, які можуть бути правопорушниками у сфері містобудування відповідно до цього Закону, та ними є лише юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Задовольняючи позов в оскаржуваній частині, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не є суб`єктом правопорушень за нормами Закону №208/94-ВР, оскільки є власником та здає вказане приміщення в оренду як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, а експлуатація (використання) самовільно реконструйованих нежитлових приміщень здійснюється орендаторами, які є суб`єктами підприємницької діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 . 22.04.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуван, видами діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є: 82.11 надання комбінованих офісних адміністративних послуг, 82.19 фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 74.30 надання послуг перекладу.

Разом з тим, відповідно до договору купівлі-продажу приміщення від 30.05.2001, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полєновою В.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №887, ПП «фірма «ПАЛ» продало громадянину ОСОБА_1 нежиле приміщення магазину загальною площею 382.5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , діючим як фізична особа, це нежитлове приміщення передано в оренду на користь СПД ОСОБА_2 , СПД ОСОБА_3 на підставі договрів від 01.01.2016. Тобто, передача майна в оренду не пов`язана із веденням господарської діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця.

Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що передача майна в оренду здійснювалася у межах та у цілях ведення позивачем власної господарської діяльності, як і те, що позивача притягнуто до відповідальності як юридичну, а не фізичну особу.

У спірному випадку підставою для притягнення позивача до відповідальності слугував висновок посадової особи відповідача про те, що позивачем здійснюється експлуатація об`єкту будівництва, неприйнятого в експлуатацію.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону №3038-VІ прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Частиною восьмою цієї статті визначено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, неприйнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Зміст наведених норм свідчить, що відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності несуть замовники будівництва або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно.

При цьому, експлуатація неприйнятого в експлуатацію об`єкта повинна тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов`язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта містобудування до початку його експлуатації. Отже, обов`язок введення об`єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об`єктів, невведених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб`єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов`язок, не ввели об`єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі № 21-433а13.

Проте відповідачем не встановлено чи здійснював позивач будівництво чи реконструкцію приміщення та чи мав він обов`язок подавати відповідні декларації.

Питання оренди майна визначені главою 58 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно пункту 3.6 Договорів оренди будинку, споруди (іншого об`єкти нерухомості) від 01.01.2016, укладених між ОСОБА_1 , як орендодавцем та СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_6 , як орендарями (відповідно), об`єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання актів здачі-приймання. Проте суди не взяли до уваги, що вказані акти здачі-приймання приміщень до матеріалів справи надані не були, тож суди дійшли передчасного висновку щодо наявності правовідносин оренди між позивачем та вказаними суб`єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до договорів оренди нежитлового приміщення, укладених між ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (орендарі), в порядку та на умовах, визначених цими договорами, наймодавець зобов`язується передати наймачеві, а наймач зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, визначені у договорі, а також зобов`язується сплачувати наймодавцеві орендну плату.

Отже за змістом наведених норм та встановлених у справі обставин, Верховний Суд не ототожнює експлуатацію приміщення з передачею його в оренду.

Відповідач, в контексті предмету спору не довів, що позивач здійснює експлуатацію нежитлових приміщень, невведених в експлуатацію.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Разом з цим, Верховний Суд вважає вказати на таке.

Предметна підсудність адміністративних справ на момент звернення позивача з цим позовом до суду регулювалась статтею 18 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), пункт 2 частини першої якої передбачав, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Аналогічні норми закріплені і в оновленому КАС України, в редакції від 15.12.2017.

Закон №208/94-ВР встановлює відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб`єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

В розумінні частини першої статті 1 вказаного Закону правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Натомість, відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно із інформацією, зазначеною в оскаржених постановах, позивача, як фізичну особу-підприємця, притягнуто до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Тобто, відносини позивача з відповідачем виникли з приводу притягнення позивача до фінансової відповідальності за порушення норм, передбачених Законом №208/94-ВР, а не до адміністративної відповідальності, передбаченої КУпАП.

Відтак, цей спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, проте, з урахуванням визначеної КАС України предметної підсудності. З огляду на суб`єктний склад та характер спірних правовідносин, суд вважає обґрунтованими доводи скаржника, що дана справа підсудна окружному адміністративному суду, а не місцевому загальному, як адміністративному. І у суду апеляційної інстанції існували передбачені пунктом 4 частини першої статті 202 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції з цих мотивів. Проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам відповідача, зазначеним в апеляційній скарзі, щодо предметної підсудності цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є (....) порушення норм процесуального права.

Отже, з огляду на те, що справу розглянуто неповноважним судом, а суд апеляційної інстанції, хоч і мав повноваження постановити нове рішення, проте не виправив цієї помилки, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій з постановленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду міста Києва від 06.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі №754/4491/16-а скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати протиправними і скасувати постанови Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві про накладення штрафу в сфері містобудівної діяльності від 24.03.2016 №64/16/10/26-25/2403/02/2 та від 24.03.2016 № 65/16/10/26-26/2403/02/2.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

І. В. Саприкіна

А. І. Рибачук