ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа №914/565/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.

суддівГалушко Н.А.

Желіка М.Б.

розглянув апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 (повний текст рішення складено 22.08.2019, суддя Король М.Р.)

у справі №914/565/18

за позовом Приватної фірми науково-виробничого підприємства Комтех-плюс, м.Львів

до відповідача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління, м.Львів

про стягнення 116012,00 грн. шкоди,

представники сторін:

позивач Єсіпов І.А.,

відповідач Нагорняк Р.І.,

третя особа не з`явилася.

27.03.2018 до Господарського суду Львівської області звернулася Приватна фірма науково-виробниче підприємство (надалі ПФНВП) Комтех-плюс із позовною заявою про стягнення з Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 226259,96 грн. реальних збитків, завданих незаконним рішенням відповідача від 08.08.2016 №59-Д у частині, що стосується демонтажу п`яти рекламних конструкцій по вул.Луганській у м.Львові (місця №№1, 3-6).

Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, яка набрала законної сили 22.11.2017, було визнано недійсним наказ Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №59-Д від 08.08.2016, на підставі якого Комунальним підприємством (надалі КП) Адміністративно-технічне управління 20.10.2017 проведено демонтаж рекламних конструкцій, належних позивачу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 до участі у справі було залучено КП Адміністративно-технічне управління як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

25.06.2018 позивач зменшив позовні вимоги за своєю позовною заявою до 116012 грн. на тій підставі, що вказана сума збитків підтверджується висновком експерта ТзОВ «Судова незалежна експертиза України» від 18.06.2018 №ЕС-6604-1-135.18. Вказана заява була задоволена ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2018.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.07.2019 в позові у даній справі було відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що позивач не довів наявності усіх підстав для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, а саме, прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача, що видав наказ та реальними збитками, які позивач зазнав для відновлення рекламних конструкцій, а також протиправності поведінки відповідача при видачі наказу №59-Д від 08.08.2016, відповідно до якого відповідач наказав третій особі демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами.

Суд зазначив, зокрема, таке:

1) спірні рекламні конструкції були розміщені на смузі відведення залізниці, що є розміщенням зовнішньої реклами та потребує дозволу органу місцевого самоврядування; необхідність отримання такого дозволу випливає зі статті 16 Закону України "Про рекламу", статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", пунктів 3, 4 Типових правил та відповідає повноваженням, наданим статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Натомість, розміщення спірних рекламних конструкцій було здійснено ПАТ «Укрзалізниця» без дотримання відповідного порядку та без відповідного дозволу;

2) щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача при видачі наказу №59-Д від 08.08.2016 та реальними збитками, які позивач має понести для відновлення рекламних конструкцій, суд вказав, що необхідність вчинення позивачем дій пов`язаних із демонтажем безпосередньо зумовлена розміщенням ПАТ «Укрзалізниця» зовнішньої реклами з порушенням встановлених правил, що вбачається із рішень господарських судів у справах №914/45/17, 914/254/17;

3) незважаючи на те, що постанова Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, якою спірний наказ №59-Д було скасовано, набрала законної сили, однак, досліджуючи спірну ситуацію та аналізуючи законодавство, яке покликане врегулювати спірні правовідносини, господарський суд встановив відсутність порушень з боку відповідача, в тому числі й через призму рішень господарських судів у справах №914/45/17 та №914/254/17, де касаційною інстанцією було підтверджено обставини, за яких не вбачається порушень з боку Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Вказане рішення було залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019.

Постановою Верховного Суду від 13.05.2019 рішення судів попередніх інстанцій у справі №914/565/18 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Приймаючи постанову, суд касаційної інстанції зазначив наступне:

1) судами без належної аргументації та обґрунтування прийнята до уваги правова оцінка, надана судами певному факту (реклама, розміщена ПФ НВП "Комтех-плюс" є зовнішньою рекламою, а не рекламою на транспорті) при розгляді справ №914/45/17 та №914/254/17, які прийняті при наявності, на день їх прийняття, чинного наказу Департаменту економічного розвитку №59-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" та не прийнято до уваги правової оцінки (реклама, розміщена ПФ НВП "Комтех-плюс" є рекламою на транспорті), наданої Галицьким районним судом м. Львова при прийнятті постанови від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, якою визнано протиправними та скасовано накази Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у тому числі наказ №59-Д від 08.08.2016 "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами";

2) судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому факту, що реклама була розміщена на землях смуг відведення залізниці, які, відповідно до положень вищенаведених законодавчих актів, є землями залізничного транспорту. Оцінюючи даний факт, суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати співвідношення законодавчо визначених категорій (термінів) «землі залізничного транспорту» (на яких була розміщена спірна реклама) та «територія підприємств транспорту загального користування» (розміщення реклами на яких є рекламою на транспорті);

3) без дослідження вищезазначених фактів та обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та збитками позивача, та про відсутність протиправних дій відповідача при прийнятті наказу №59-Д від 08.08.2016 за наявності постанови Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, якою цей наказ визнано протиправним та скасовано, є передчасними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.08.2019, ухваленим за результатами нового розгляду справи №914/565/18, позов ПФНВП «Комтех-плюс» задоволено; з Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради стягнуто на користь позивача реальні збитки в сумі 116012,00 грн. на відшкодування шкоди та відшкодовано витрати, пов`язані з проведенням експертизи. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що в процесі розгляду справи позивач належними доказами довів протиправність дій відповідача щодо винесення наказу про демонтаж рекламних конструкцій, розмір спричинених збитків, а також причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та збитками, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності. При цьому, суд заначив таке:

1) враховуючи положення ст.23 Закону України «Про транспорт», згідно яких, до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам залізничного транспорту, можна дійти до висновку, що землі залізничного транспорту є складовою частиною території підприємств залізничного транспорту загального користування. Оскільки спірні рекламні конструкції було розташовано на землях залізничного транспорту, які, зважаючи на викладене вище, є територією підприємств транспорту загального користування, то за способом розміщення такі рекламні конструкції були рекламою на транспорті, а не зовнішньою рекламою, у зв`язку з чим її розміщення відповідно до статті 18 Закону України «Про рекламу» погоджується лише з власниками об`єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами), що в даному випадку і було здійснено позивачем шляхом укладення відповідного договору із РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» . Крім того, до аналогічного висновку, що реклама, розміщена на землях смуг відведення залізниці, є рекламою, розміщеною на території підприємства залізничного транспорту, тобто рекламою на транспорті, прийшов Галицький районний суд міста Львова при прийнятті зазначеної вище постанови від 11.07.2017, яка набрала законної сили;

2) оскільки виданий відповідачем наказ про демонтаж спірних рекламних конструкцій визнано незаконним, а також, оскільки такий наказ стосувався конструкцій, що є рекламою на транспорті, а не зовнішньою рекламою, враховуючи те, що відповідач уповноважений лише здійснювати нагляд за дотриманням розміщення зовнішньої реклами, а також уповноважений на здійснення демонтажу рекламних конструкцій із зовнішньої реклами, однак не вправі здійснювати нагляд та демонтаж рекламних конструкцій із реклами на транспорті, вказане підтверджує наявність факту неправомірних дій відповідача;

3) оскільки наслідком виконання третьою особою наказу відповідача став протиправний демонтаж належних позивачу спірних рекламних конструкцій, то між неправомірними діями і заподіяною шкодою наявний причинний зв`язок.

Перевіряючи розмір заявленої шкоди, місцевий господарський суд взяв до уваги висновок експерта ТзОВ «Судова незалежна експертиза України» від 18.06.2018 за №ЕС-6604-1-135.18.

Відповідач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неправильно встановив обставини справи та неправильно дослідив та оцінив докази, які мають значення для справи, через що просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов.

У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив наступне:

1) із положень Закону України «Про рекламу», Закону України «Про транспорт», Типових правил розміщення зовнішньої реклами затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 та Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010, випливає, що спірні рекламні конструкції не можуть вважатися рекламою на транспорті, оскільки землі транспорту мають інше цільове призначення;

2) позивач не звертався на адресу Львівської міської ради для отримання належним чином оформлених дозволів на спірні рекламні конструкції, вважаючи, що дані конструкції є нічим іншим, як рекламою на транспорті. Вказане свідчить про те, що зазначені рекламні конструкції були розміщені позивачем незаконно;

3) незважаючи на існування судових рішень постанови Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2016 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, які набрали законної сили, ними (цими судовими рішеннями) лише визнано протиправними накази відповідача, проте не зобов`язано відповідача до вчинення жодних дій;

4) наказ відповідача №59-Д є лише одним із доказів, який оцінюється судом в сукупності з іншими доказами у справі, а факт його скасування в судовому порядку не є беззаперечним доказом того, що розміщення позивачем рекламних конструкцій було здійснено у чіткій відповідності до вимог закону.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. При цьому, він зазначив наступне:

1) позивач передав на вирішення господарського суду спір про відшкодування шкоди, завданої його майну незаконним рішенням органу місцевого самоврядування (ст. 1173, 1174 ЦК України). При цьому, позивач не просив встановлювати незаконність цього рішення як умову відшкодування шкоди, не заявляв вимог про визнання його незаконним, або про встановлення законності розміщення позивачем спірних рекламних конструкцій без дозволу відповідача, оскільки відповідне рішення відповідача було визнано незаконним іменем України. В силу статей 1173, 1174 ЦК України це є достатньою підставою для відшкодування завданої позивачу шкоди, при наявності причинного зв`язку між незаконним рішенням і шкодою, а також доведення її розміру;

2) підставами для відшкодування шкоди позивач вважає сукупність наступних елементів:

- протиправність поведінки відповідача, яка встановлена у постанові Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, яка набрала законної сили;

- наявність шкоди як події підтверджується актами про демонтаж рекламних конструкцій, у яких міститься покликання на незаконне рішення відповідача;

- наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою (виданням наказу про демонтаж рекламних конструкцій позивача) і завданою шкодою (фактичним демонтажем рекламних конструкцій) підтверджується змістом актів про демонтаж рекламних конструкцій, в яких чітко зазначено, що демонтаж проведено на підставі наказу відповідача № 59-Д від 08.08.2016, скасованого постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17;

- розмір шкоди випливає із висновку експертизи №ЕС-6б04-1-1035.18 від 18.06.2018;

- в силу ст. 1173, 1174 ЦК України, не входить до предмета доказування у даній справі доведення вини відповідача у прийнятті незаконного рішення про демонтаж рекламних конструкцій позивача у формі наказу;

3) позивач наголосив, що межі позову (тобто його підстави та предмет) визначаються позивачем у позовній заяві, а не судом, та звернув увагу на те, що даний спір, згідно з поданою позовною заявою, є спором про відшкодування завданої шкоди, а не земельним спором, спором про рекламу тощо. Таким чином, безпідставними є тези апеляційної скарги про те, що розміщення засобів зовнішньої реклами на землях залізничного транспорту змінює цільове призначення цих земель, а також зумовлює виникнення у третіх осіб прав на ці землі. Намагання відповідача перетворити спір у даній справі про цивільне право (про відшкодування шкоди) на спір про право публічне (про рекламу), або про право земельне, є, фактично, намаганням відволікти суд від предмета та підстав спору і спрямувати розгляд справи поза межі самої справи.

У додаткових поясненнях від 21.12.2019 позивач звернув увагу на постанову Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №522/19532/14а, яка стосується схожих правовідносин та у якій Верховний Суд дійшов висновку, що видаючи направлення на демонтаж рекламних конструкцій і здійснюючи такий демонтаж, відповідачі у справі №522/19532/14а (Управління реклами Одеської міської ради та КП «Одесреклама»), діяли за межами визначеної законом компетенції, оскільки відповідно до пунктів 45, 46 Типових правил, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи, які здійснюють контроль за додержанням цих Правил, у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами вправі лише звертатись до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк, а у разі невиконання цих вимог - подавати інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалю Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 апеляційну скаргу відповідача було призначено до розгляду в порядку ч.10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Після надходження до суду 02.12.2019 матеріалів справи №914/565/19, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення справи до розгляду в судовому засіданні, у зв`язку з чим ухвалою від 09.12.2019 розгляд справи було призначено на 23.12.2019.

Третя особа не виконала вимог ухвали суду від 08.10.2019 та не подала письмових пояснень на апеляційну скаргу. Також, третя особа не забезпечила явку свого представника в судове засідання. Водночас, від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із відпусткою його представника.

Зважаючи на те, що представництво юридичної особи в суді не обмежено можливістю участі одного представника, а третьою особою не обґрунтовано неможливості здійснення представництва керівником чи іншим представником, а також на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

01.01.2014 між ДТГО «Львівська залізниця» (розповсюджувач реклами) та ПФНВП «Комтех-плюс» (рекламодавець) було укладено договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ, відповідно до якого розповсюджувач зобов`язався розмістити рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця, на об`єктах залізничного транспорту, а рекламодавець зобов`язався здійснювати оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на залізниці.

У додатку №01А до договору сторони погодили схему місць встановлення рекламоносіїв ПФНВП «Комтех-плюс» на території Львівської залізниці (смуга відведення Львівської дирекції залізничних перевезень) по вул. Луганській та вул. Персенківка (рекламоносіїв 6х3 м, 8 шт. 9 площин). Зокрема визначено, що на вулиці Луганській 5 рекламоносіїв, один з яких з двома площинами.

Додатковою угодою від 22.07.2016 сторони продовжили дію договору до 31.12.2016.

З приводу вищевказаних рекламних конструкцій Департаментом економічної політики Львівської міської ради (найменування якого згодом було змінено на Департамент економічного розвитку Львівської міської ради) було прийнято наказ №59-Д від 08.08.2016 «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами».

Так, відповідно до підпунктів 11, 15, 16, 17, 18, 19 пункту 1.1 вказаного наказу, Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» було зобов`язане у строк до 31.12.2016 демонтувати п`ять самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами, розташованих за наступними адресами: вул. Луганська (непарна сторона), місце №4; вул. Луганська (непарна сторона), місце №1; вул. Луганська (непарна сторона), місце №3; вул. Луганська (непарна сторона), місце №5; вул. Луганська (непарна сторона), місце №6; вул. Луганська (непарна сторона), місце №2.

Демонтаж вказаних рекламних конструкцій проведено Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» протягом 19-20 жовтня 2016 року, що підтверджується актами проведення демонтажу спеціальних конструкцій, копії яких містяться в матеріалах справи. Підставою для демонтажу вказаних рекламних конструкцій зазначено наказ Департаменту економічної політики Львівської міської ради №59-Д.

ПФНВП «Комтех-плюс», вважаючи, що такий демонтаж було проведено незаконно, звернувся до адміністративного суду із відповідним позовом.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, задоволено адміністративний позов ПФ НВП «Комтех-плюс», визнано протиправними та скасовано накази Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у тому числі наказ №59-Д від 08.08.2016р. «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності приватній фірмі науково - виробничому підприємству «Комтех-плюс» (підпункти 11, 15, 16, 17, 18, 19 пункту 1.1).

У зв`язку з тим, що наказ був визнаний судом протиправним та скасований, позивач 29.11.2017 звернувся до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та КП «Адміністративно-технічне управління» з вимогами про відновлення демонтованих конструкцій.

КП «Адміністративно-технічне управління» листом №2410-10/10399 від 29.12.2017 повідомило позивача про те, що підприємство згідно статутними повноваженнями є лише виконавцем наказу.

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради листом №2301-163 15.01.2018 відхилив вимогу позивача про відновлення демонтованих конструкцій з покликанням на те, що судовим рішенням лише визнано протиправним наказ №59-Д, без зобов`язання вчиняти будь-які дії.

Оскільки вказані вимоги залишені без задоволення, позивач, на підставі ст.1174 ЦК України, звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення шкоди, завданої незаконним демонтажем рекламних конструкцій у розмірі 116012,00 грн., який визначено ним, як відновну вартість об`єктів з врахуванням висновку експертизи №ЕС-6604-1-1035.18 від 18.06.2018.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (позиція Верховного Суду, викладена в численних постановах, зокрема, в постанові від 10.07.2019 у справі №912/2391/16 та постанові від 25.06.2019 у справі №910/422/18).

Відповідно до 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Крім того, відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення, відповідно до спеціальних норми ст. 1173, 1174 ЦК України, необхідною підставою для притягнення органу державної влади або органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад правопорушення, є підставою для відмови в позові.

Як було зазначено вище, постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17 визнано протиправними та скасовано накази Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у тому числі наказ № 59-Д від 08.08.2016 "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності ПФ НВП "Комтех-плюс" (підпункти 11, 15, 16, 17, 18, 19 пункту 1.1).

Вказана постанова залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, що свідчить про те, що 22.11.2017 вказана постанова набрала законної сили.

Постанова мотивована протиправністю дій Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради щодо винесення наказів "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності ПФ НВП "Комтех-плюс", що є втручанням суб`єкта владних повноважень у двосторонні договірні відносини між ПФ НВП "Комтех-плюс" та ПАТ "Укрзалізниця" про надання рекламних послуг. Крім того, суд при прийнятті постанови від 11.07.2017, дійшов висновку, що реклама, розміщена на землях смуг відведення залізниці, є рекламою, розміщеною на території підприємства залізничного транспорту, тобто рекламою на транспорті.

Постанова Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №461/2873/17 є предметом касаційного оскарження.

Згідно інформації, наданої сторонами, а також інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2018 було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, однак станом на даний час кінцевого рішення касаційної інстанції немає, більше того, справа не призначена до розгляду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» , п.61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до принципу res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

Таким чином, зважаючи на наявність постанови Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17, яка набрала законної сили, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про протиправність дій Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради щодо винесення наказу № 59-Д від 08.08.2016 "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності ПФ НВП "Комтех-плюс" (підпункти 11, 15, 16, 17, 18, 19 пункту 1.1).

Судова колегія наголошує, що залежно від результатів розгляду справи №461/2873/17 Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у сторін даного спору можуть виникнути підстави для застосування правових механізмів, передбачених главою 3 розділу 4 ГПК України, однак, у зв`язку з тим, що станом на даний час рішення суду у справі №461/2873/17 набрало законної сили, у судової колегії немає підстав вважати, що спірні дії відповідача та, як наслідок, третьої особи були законними.

Судова колегія відхиляє доводи скаржника, які стосуються незаконності встановлення позивачем спірних рекламних конструкцій, оскільки зважаючи на підстави та предмет позову у даній справі, вказані доводи не входять до предмету доказування при вирішенні даного спору. Судова колегія наголошує, що вказані доводи не можуть бути покладені в основу висновку про законність дій відповідача щодо видачі наказу про демонтаж рекламних конструкцій № 59-Д від 08.08.2016, оскільки вказаний наказ визнано протиправним на підставі судового рішення.

Також судова колегія відхиляє доводи скаржника про те, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2016 не зобов`язано відповідача до вчинення жодних дій, оскільки вказана обставина не має значення при розгляді спору у даній справі.

Як було зазначено вище, на підставі протиправного наказу відповідача, третьою особою було демонтовано належні позивачу рекламні конструкції. Акти про демонтаж містять покликання на наказ №59-Д та на місцезнаходження демонтованих рекламних конструкцій, яке дає змогу ідентифікувати їх.

Із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, збитки, які позивач просить стягнути з відповідача, визначено як розмір матеріальної шкоди, завданої демонтажем рекламних конструкцій, яка визначена як відновна вартість спірних рекламних конструкцій, та становить 116012,00грн. При цьому, зазначений розмір підтверджено висновком експертизи №ЕС-6604-1-1035.18 від 18.06.2018.

У вищевказаному висновку експертизи міститься відмітка про те, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а отже, такий відповідає встановленим ГПК України вимогам, передбачених, зокрема ч.7 ст.98 та ч.5 ст.101, а тому його можна вважати висновком експерта, який складається і подається в порядку ГПК України для з`ясування обставин, які потребують спеціальних знань, якими суд не володіє.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріалами справи підтверджено розмір завданої позивачу шкоди у вигляді реальних збитків у сумі 116012,00грн., завданих внаслідок демонтажу спірних рекламних конструкцій.

З огляду на те, що наслідком виконання третьою особою наказу відповідача став демонтаж належних позивачу спірних рекламних конструкцій, то між неправомірними протиправними діями відповідача і заподіяною шкодою наявний причинний зв`язок.

В силу положень ст. 1173 та 1174 ЦК України колегією суддів встановлено наявність всіх елементів, що є підставою для стягнення з відповідача шкоди, заподіяної позивачу внаслідок реалізації протиправного наказу №59-Д.

З огляду на те, що позов у даній справі підлягає задоволенню, судом першої інстанції було правомірно вирішено питання про покладення на відповідача судового збору, а також витрат на проведення експертизи.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем в суді апеляційної інстанції подано заяву від 29.11.2019 про розподіл судових витрат, яка була озвучена адвокатом перед судовими дебатами у даній справі, згідно якої останній просив здійснити розподіл судових витрат у частині, що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу під час перегляду справи №914/565/18 в апеляційному порядку. Розміру понесених витрат та доказів, які їх підтверджують, до вказаної заяви не долучено. В судовому засіданні 23.12.2019 представник позивача підтримав вказану заяву та зобов`язався подати відповідні докази протягом 5-ти днів після ухвалення постанови судом.

Згідно з ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зважаючи на наведене, судова колегія вивчивши подані вище докази, ухвалила, із врахуванням положень ч.8 ст. 129 та п.5 ч.6 ст. 238 ГПК України, призначити судове засідання з розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/565/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Розгляд заяви Приватної фірми науково-виробничого підприємства Комтех-плюс про розподіл судових витрат призначити до розгляду в судовому засіданні на 09.01.2020 об 11 год.00 хв. в приміщенні Західного апеляційного господарського суду (м.Львів, вул. Личаківська, 81).

Зобов`язати заявника подати суду та відповідачу докази щодо розміру понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок оскарження постанови визначений у ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.12.2019.

Головуюча суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік