Справа № 591/5083/19

Провадження № 2/591/2600/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - Клименко А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області, 3-ї особи: Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити дії -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Апеляційного суду Сумської області, 3-ї особи: Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити дії , а саме з вимогою зобов`язати Апеляційний суд Сумської області надати їй клопотання на ім`я Виконавчого комітету Сумської міської ради про виключення з числа службових виділеної їй однокімнатної квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що у судовій установі відпала потреба в такому його використанні та вирішити питання відшкодування понесених нею судових витрат. Свої позовні вимоги мотивує тим, що у зв`язку із її переведенням суддею до Апеляційного суду Сумської області з Апеляційного суду Донецької області через проведення антитерористичної операції (в зону проведення АТО увійшла територія міста Донецька) вона 16.06.2015 прибула до м. Суми і почала здійснювати правосуддя в цьому суді. У зв`язку із переїздом на роботу в іншу місцевість їй було забезпечено кімнатою у студентському гуртожитку Сумського національного аграрного університету. На виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23.05.2017 року, яке набрало законної сили, позивачку відповідно до статті 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402 було забезпечено службовою однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 . Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" оголошено про ліквідацію Апеляційного суду Сумської області, тому за рішенням Вищої ради правосуддя від 11.12.2018 року № 3789/0/15-18 ОСОБА_1 з 12.12.2018 року переведено суддею до Сумського апеляційного суду разом з усіма іншими суддями. Ліквідація Апеляційного суду Сумської області проводиться без правонаступництва. Внаслідок такої ліквідації Апеляційного суду Сумської області, де вона здійснювала правосуддя і у зв`язку із чим була забезпечення службовим приміщенням як суддя, що потребує поліпшення житлових умов, а також не включенням цього службового приміщення до переліку майна, що належить до передачі від Апеляційного суду Сумської області до Сумського апеляційного суду, закріплення норми у п.6 Положенні про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженою вищевказаною постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року №37 «Про службові жилі приміщення» ( далі Положення), яка передбачає виключення жилого приміщення з числа службових у разі коли відпала потреба у такому використанні на підставі клопотання, вважає що для подальшого визначення правового порядку користування нею квартирою, апеляційний суд зобов`язаний надати їй таке клопотання на ім`я Виконавчого комітету Сумській міській раді, а тому просить суд зобов`язати Апеляційний суд Сумської області надати ОСОБА_1 клопотання до Виконавчого комітету Сумської міської ради про виключення з числа службових однокімнатної квартиру АДРЕСА_1 за обставин, що відпала потреба у такому використанні.

Позивачка ОСОБА_1 в судому засіданні позов підтримала повністю і просить суд позов задоволити.

Апеляційний суд Сумської області про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Представник до суду не з`явився. Суду надано листа в якому просить суд слухати справу без участі представника. Суду надано відзив (а.с. 47-53). У відзиву просив у позові відмовити за таких обставин, що дійсно позивачка перебувала у контрольному списку суддів, які потребують поліпшення житлових умов, для забезпечення службовим житлом Апеляційного суду Сумської області, з якого її було виключено після отримання ордеру на службову однокімнатну квартиру. На ім`я голови ліквідаційної комісії апеляційного суду від позивачки надходили заяви про надання клопотання про виключення зайнятої нею квартири з числа службових, але у задоволені було відмовлено, оскільки питання надання їй цієї квартири не вирішувалось житлово-побутовою комісією апеляційного суду, рішення з цього приводу не приймалось, а також через не включення даної квартири до переліку майна, що належить передачі до новоутвореному Сумському апеляційному суду, бо квартира перебуває у комунальній власності міської ради.

У відповіді на звернення позивача голова ліквідаційної комісії підтвердила відсутність потреби у використанні службового житла для забезпечення суддів, оскільки станом на 25.11.2019 контрольний список суддів Апеляційного суду Сумської області, для забезпечення службовим житлом у зв`язку із поліпшенням житлових умов, відсутній.

17 жовтня 2019 року від голови ліквідаційної комісії апеляційного суду надійшло клопотання про залучення до справи Виконавчий комітет Сумської міської ради в якості 3-ї особи, у задоволенні якого протокольною ухвалою суду від 20.11.2019 року відмовлено, оскільки предметом позову є не питання про виключення квартири з числа службових, а тільки надання такого клопотання позивачу.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30.08.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 13 вересня 2019 заяву про забезпечення позову шляхом заборони Державні судовій адміністрації та ліквідаційній комісії Апеляційного суду Сумської області направляти до суб`єкту державної реєстрації заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації для виключення Апеляційного суду Сумської області з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, а також Державній судовій адміністрації України звільняти голову та членів ліквідаційної комісії Апеляційного суду Сумської області на час розгляду справи - відмовлено.

3-тя особа: Державна судова адміністрації України про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Представник до суду не з`явився. Відзиву на позов до суду не надходило.

Суд, вислухавши позивачку ОСОБА_1 , вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню виходячи з наступного:

В судовому засіданні встановлено, матеріалами справи доведено і ці обставини визнаються сторонами, що позивачка ОСОБА_1 є тимчасово внутрішньо переміщеною особою із зони проведення антитерористичної операції, яка за Указом Президента України від 21 квітня 2015 року №226/2015 була переведена суддею до Апеляційного суду Сумської області, де почала здійснювати правосуддя з 16.06.2015 року.

З часу прибуття до м. Суми позивачу була надана для проживання кімната в студентському гуртожитку Сумського національного аграрного університету.

26.06.2015 року за наказом голови №47-ОД її було внесено до списку суддів Апеляційного суду Сумської області, які потребують поліпшення житлових умов, для забезпечення службовим житлом.

Голова Апеляційного суду Сумської області у листопаді 2016 року звертався до міського голови міста Суми з клопотанням про забезпечення службовим приміщенням суддів цього суду, але у задоволенні було відмовлено.

До цього звернення додавався список суддів апеляційного суду, які потребують поліпшення житлових умов, до якого була внесена і позивачка.

23.05.2017 року постановлено рішення Зарічного районного суду м. Суми, яким було зобов`язано Сумську міську раду, Виконавчий комітет міської ради виділити ОСОБА_1 благоустроєне службове житлове приміщення в межах норм житлової площі визначених законодавством України.

Під час примусового виконання судового рішення за рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.08.2018 року № 372, ОСОБА_1 було видано службовий ордер на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Іншого житла на підконтрольній українській владі території позивачка немає.

Квартира на час її заселення перебувала у незадовільному стані і капітальний ремонт приміщення для приведення його в технічний стан для заселення проводився за власні кошти позивачки.

На підставі наказу голови Апеляційного суду Сумської області від 10.08.2018 року № 21-ОДГ її виключено з списку суддів, що потребують поліпшення житлових умов, у зв`язку із забезпеченням службовою однокімнатною квартирою.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року №452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" оголошено про ліквідацію Апеляційного суду Сумської області, яка зараз триває і завершується припиненням діяльності юридичної установи без правонаступництва.

З 12.12.2018 року згідно рішення Вищої ради правосуддя від 11.12.2018 року № 3789/0/15-18 позивачку переведено суддею до Сумського апеляційного суду, який не є правонаступником Апеляційного суду Сумської області.

Як вбачається з відзиву та з відповіді голови ліквідаційної комісії на звернення позивачки, у зв`язку із ліквідацією Апеляційного суду Сумської області 02.05.2019 року за актом приймання-передачі було здійснено передачу нерухомого майна Апеляційного суду Сумської області новоутвореному Сумському апеляційному суду, але службова квартиру, в якій проживає позивачка, не внесена до переліку цього майна. Акти приймання-передачі затверджені В.о. голови Державної судової адміністрації України 08.05.2019 року.

Усі судді Апеляційного суду Сумської області рішеннями Вищої ради правосуддя від 11.12.2018 року були переведені до Сумського апеляційного суду, тому станом на 25.11.2019 року відсутній контрольний список суддів Апеляційного суду Сумської області, які б продовжили працювати в суді і потребували поліпшення житлових умов.

Позивачка двічі у січні та лютому 2019 року зверталась до голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Сумської області про надання їй клопотання до Виконавчого комітету Сумської міської ради про виключення її квартири з числа службових через те, що у апеляційного суду відпала потреба у використанні службового житла за цільовим призначенням у зв`язку із його ліквідацією та переведенням інших суддів до новоутвореного апеляційного суду.

Обидва рази головою ліквідаційної комісії було відмовлено у задоволенні вимоги з підстав: не внесення клопотання до Виконавчого комітету Сумської міської ради про включення наданої ОСОБА_1 квартири до числа службових і закріплення квартири за Апеляційним судом Сумської області; не прийняття рішень житлово-побутовою комісією апеляційного суду про надання квартири для заселення позивачем; не взяття цієї квартир на оперативний облік належних їм службових жилих приміщень; забезпечення службовою квартирою відбулось на виконання судового рішення.

На підставі визнаних сторонами обставин, які підтверджуються належними доказами, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 було забезпечено службовою однокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_3 з житлового фонду комунальній власності Сумської міської ради на підставі ст. 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402 в порядку визначеному Положенням, як працюючого суддю Апеляційного суду Сумської області, яка потребувала поліпшення житлових умов і перебувала у списку суддів для забезпечення службовим житлом.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинно гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. Таке матеріальне забезпечення включає в себе і особливий порядок забезпечення службовим житлом суддів, які цього потребують. Положення законодавства щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягненого рівня гарантій незалежності суддів.

Зазначені підстави відмови у наданні клопотання, викладені у листах голови ліквідаційної комісії апеляційного суду від 01.02.2019 року №10-06/19/19 та від 14.02.2019 року № 10-06/26/2019, не спростовують того факту, що забезпечення ОСОБА_1 службовою квартирою відбулось у зв`язку із здійсненням нею правосуддя суддею саме в Апеляційному суді Сумської області і на час її звернення до голови ліквідаційної комісії вже відпала потреба у використанні цього житла за цільовим призначенням у зв`язку із ліквідацією судової установи, та відсутністю суддів в цьому суді, які б продовжували працювати і потребували поліпшення житлових умов.

Ті обставини, що ордер на заселення в службову квартиру позивачка отримала не за загальною процедурою викладеною у розділах 1 і 11 Положення - на підставі рішення адміністрації судової установи (п.16 Положення), а на підставі рішення виконавчого комітету міської ради, прийнятого на виконання судового рішення, не виключає наведених вище підстав забезпечення службовим приміщенням саме судді Апеляційного суду Сумської області, який здійснював в цьому апеляційному суді правосуддя.

Отже цільове призначення службового приміщення виділеного ОСОБА_1 слід визнати як забезпечення судді Апеляційного суду Сумської області, який здійснював в ньому правосуддя і потребував поліпшення житлових умов.

Відповідно до норми ст.136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 12.09.2015 року №192, який діяв на час переведення позивачки суддею до Апеляційного суду Сумської області, суддя який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Після прийняття 02.06.2016 року нової редакції Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ( №1402), який набрав чинності з 30.09.2016 року, питання забезпечення житлових умов визначено у статті 138 цього Закону, яка також передбачила аналогічний порядок забезпечення судді службовим приміщенням, який потребує поліпшення житлових умо

Питання забезпечення службовими приміщенням врегульовані главою 3 Житлового кодексу УРСР.

Так, у статті 119 цього Кодексу передбачено, що категорії осіб, яким може бути надано службові жилі приміщення встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Єдиним діючим законодавчим актом на час судового вирішення питання забезпечення позивачки, як судді апеляційного суду службовим приміщенням, була постанова Ради Міністрів Української PCP від 4 лютого 1988 року №37 «Про службові жилі приміщення», якою були затверджені Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення ( далі Перелік), до пункту 56 якого, після змін від 03.08.2005року згідно постанова КМУ № 707) внесена посада судді апеляційного суду.

Порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними особами внесеним до Переліку, як приведено вище, визначався Положенням.

Раніше діюча постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 року №707 «Про Затвердження Порядку забезпечення житлом суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів» вже втратила чинність.

Згідно пункту 56 Переліку судді апеляційного суду, які потребують поліпшення житлових умов, на час виконання ними службових обов`язків, набули право на забезпечення службовим приміщенням.

Згідно ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку із характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Аналогічний зміст цієї норми викладено у пункті 2 Положення, який крім того передбачає, що підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Отже наведені норми законодавства передбачили правовий порядок цільове призначення службового житла для судді апеляційного суду - на час виконання ним службових обов`язків.

Суд звертає увагу, що квартира була виділена з житлового фонду Сумської міської ради, а ні купувалася за рахунок державних коштів Державної судової адміністрації України.

Забезпечення службовою квартирою позивачки вирішувалось на підставі Положення, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 4 лютого 1988 року №37, оскільки Положення про порядок надання службового житла й користування ним суддями, працівниками апаратів судів, працівниками Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, затверджено наказом голови Державної судової адміністрації 22.12.2017 року №1122, вже після ухвалення судового рішення щодо забезпечення ОСОБА_1 службовим приміщенням, тому заявлений спір суд вирішує відповідно до норм цього Положення.

Питання про виселення позивача із спірної службової квартири на підставі ст. 125 ЖК України ( позивач є пенсіонером за віком) апеляційний судом не порушено.

За викладених вище обставинах справи, в суді знайшло підтвердження тих обставин, що через ліквідацію Апеляційного суду Сумської області і припиненням функціональної діяльності даної судової установи внаслідок чого відбулось переведення усіх суддів до новоутвореного Сумського апеляційного суду, якому службова квартира не передана, у Апеляційного суду Сумської області відпала потреба у використанні службового приміщення за цільовим призначенням.

Відповідно до п.6 Положення приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Закріплення службових квартир за установою врегульовано 5 діючого Положення, який передбачає, що облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень. Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.

Отже питання ведення оперативного обліку закріплених службових приміщень за апеляційним судом, як за судовою установою, суддю якої забезпечено службовим приміщенням, належить до внутрішньої господарської діяльності судової установи, тому не внесення спірної квартири до оперативного обліку службових приміщень апеляційного суду не може бути підставою для відмови у наданні клопотання про виключення квартири з числа службових, оскільки законодавець не пов`язує з обставинами, за яких надається таке клопотання, в т.ч. із дотриманням порядку ведення судовою установою оперативного обліку службових приміщень, наданих суддям.

Про виділення службової квартири керівництво Апеляційного суду Сумської області позивачкою було своєчасно повідомлено і саме це стало підставою для виключення її з списку суддів для забезпечення службовим приміщенням згідно наказу голови апеляційного суду від 10.09.2018року № 21-ОДГ.

Способи захисту цивільних прав та законних інтересів визначено у частині 2 статтею 16 ЦК України, серед яких примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно правового визначення норм, викладеного у статтях 13,14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі . Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність;тощо.

Як визначено у статті 4, частини 1 статті 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способи захисту, які застосовуються судом . Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 статтею 10 цього Кодексу передбачено верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи, при цьому суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, який ґрунтуються зокрема на таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Виходячи із принципу правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Принцип правової визначеності означає, що „обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України принцип пропорційності у цивільному судочинстві визначений в наступному : суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Принцип змагальності сторін згідно частини 4 ст. 12 цього Кодексу здійснюється за умови, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства в силу частини1 ст. 13 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 1 ст. 19 цього Кодексу до юрисдикції загальних судів належить вирішення спорів з цивільних, житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналізуючи викладені норми цивільного та процесуального права, міжнародних актів та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, суд виходячи з того, що оскільки позивачем порушено питання захисту її житлового права, який вона просить захистити в судовому порядку у спосіб зобов`язання відповідача вчини дії, а саме, надати їй клопотання про виключення наданого їй службового житла з числа службових, оскільки відпала потреба у використання такого житла за цільовим призначенням через припинення діяльності судової установи, в якій вона здійснювала правосуддя, та переведення усіх суддів до новоутвореного апеляційного суду, т.т. просить вчинити дії, які не пов`язані з публічно-владними управлінськими функціями судової установи, визначених статтею 124 Конституції України та у статті 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», визнає характер правовідносин, з яких виник спір, цивільним, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Конституцією України передбачено захист права на житло, оскільки за положеннями ст. 47 цього Основного закону визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82). У рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43).

Проте, через переведення позивачки на роботу в іншу місцевість суддею Апеляційного суду Сумської області у зв`язку з проведення антитерористичної операції на непідконтрольній українській владі території, де вона була забезпечення житлом, останній було надана кімната у студентському гуртожитку учбового закладу внаслідок чого вона стала потребувати у поліпшенні житлових умов, що стало підставою для внесена до списку суддів, які потребують поліпшення житлових умов, для забезпечення службовим житлом.

Оскільки забезпечення позивачки службовою квартирою відбулось у зв`язку із здійсненням нею правосуддя в Апеляційному суді Сумської області, то цільове призначення цього службового приміщення слід визначити як забезпечення службовим житлом судді, який потребує поліпшення житлових умов, на час виконання ним службових обов`язків, а саме, здійснення правосуддя в цьому апеляційному судді.

Обставини, що Апеляційний суд Сумської області перебуває в стані припинення через проведення процедура його ліквідації без правонаступництва, відсутність контрольного списку суддів цього суду, які продовжують працювати в суді та потребують поліпшення житлових умов, не внесення даної службової квартири до переліку майна, що підлягає передачі новоутвореному Сумському апеляційному суду, свідчать проте, що у Апеляційного суду Сумської області відпала потреба у використанні службового житла за його цільовим призначення. Ці обставини відповідачем не оспорюються.

Таким чином обставини за яких позивачу може бути надано клопотання щодо виключення її квартири з числа службових виникли.

Виходячи із змісту наведеної норми у пункті 6 Положення виключення квартири з числа службових можливо у разі якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку, і проводиться на підставі клопотання судової установи, з якою була пов`язана діяльність судді апеляційного суду на час виконання ним своїх службових обов`язків.

Згідно статей 124,125 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, але не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, пенсіонери по старості.

Оскільки позивач припинила здійснювати правосуддя в Апеляційному суді Сумської області, у зв`язку із його ліквідацією і її переведенням без її згоди до новоутвореного Сумського апеляційного суду залишається загроза її виселенню, а тому буде вимушена знову змінити своє місце проживання і облаштовувати своє життя.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як вже зазначалося вище згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04).

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82). У рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Заперечення апеляційного суду проти позову ґрунтується на формальних міркуваннях ліквідаційної комісії судової установи через не проведення процедури надання службового приміщення та оформленням документів на видачу ордеру на службову квартиру у порядку визначеного Положенням, притому, що позивачка отримала службове приміщення не в загальному порядку, встановленому Положенням, а в порядку примусового виконання обов`язку органом місцевого самоврядування по забезпеченню судді апеляційного суду службовою квартирою на підставі судового рішення.

Суд визнає, що у позивачки виникло право на отримання такого клопотання, яке підлягає захисту, оскільки діючи добросовісно, дотримуючись присяги судді, залишив майно не непідконтрольній українській владі території, відповідно до Указу Президента України прибула до місця свого нового призначення і продовжила здійснювати правосуддя, отримавши службове приміщення у незадовільному стані відремонтувала його за власний кошт, налагодила своє життя перебуваючи у пенсійному віку, є одинокою людиною, яка належить до категорії внутрішнього переміщених осіб через проведення антитерористичної операції на території Донецької області де залишилось її майно, іншого житла в м. Суми немає.

Враховуючи наведені підстави відмови у наданні позивачці клопотання про виключення наданої їй квартири з числа службових, відповідач зловживає своїм правом в супереч моральних засад суспільства при відсутності потреби у службовому приміщенні та виникненню підстав за яких таке клопотання надається.

Суд також зауважує, що у зв`язку із ліквідацією Апеляційного суду Сумської області, де працювала суддею позивач у зв`язку із чим була забезпечена службовим житлом, врегулювання питання подальшого правового порядку використання виділеної судді службової квартири за цільовим призначенням є зобов`язанням ліквідаційної комісії на стадії проведення ліквідаційної процедури апеляційного суду, і може бути вирішено у спосіб визначений в п.6 Положення - шляхом надання клопотання про виключення квартири з числа службових, оскільки за таким клопотанням судової установи дане питання розглядається на засіданні виконавчого комітету міської ради.

Після припинення діяльності Апеляційного суду Сумської області цільове призначення службового житла, закріпленого за ним залишається неврегульованим на рівні законодавства, оскільки подальше використання квартири за цільовим призначенням не переходить до Сумського апеляційного суду, яка не є правонаступником Апеляційного суду Сумської області.

В силу наведених норм законодавства і встановлених під час судового розгляду обставин, суд визнає про наявність законних підстав для втручання з метою захисту права позивачки на отримання клопотання про виключення її квартири з числа службових через виникнення законних підстав за яких таке клопотання надається.

З урахування наведених висновків, суд вважає за необхідне позов задоволити зобов`язати Апеляційний суд Сумської області надати позивачці клопотання про виключення її однокімнатної квартири АДРЕСА_1 з числа службових, оскільки відпала потреба у такому використанні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 768грн.40 коп..

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 14, 16 ЦК України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів, ст.ст. 2, 11, 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області, 3-ї особи: Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити дії - задоволити.

Зобов`язати Апеляційний суд Сумської області ( 40030, м. Суми, вул.Г.Кондратьєва, б.28, код ЄДРПОУ 02893444) надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) клопотання до Виконавчого комітету Сумської міської ради про виключення з числа службових однокімнатної квартиру АДРЕСА_1 за обставин, що відпала потреба у такому використанні.

Стягнути з Апеляційного суду Сумської області ( 40030, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, б.28, код ЄДРПОУ 02893444) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП клопотання НОМЕР_1) -768 грн.40 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 28 грудня 2019 року.

СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО