open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 420/5773/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі №951060853777 від 24.04.2019р. (яке оформлене протоколом у вигляді розрахунку) в частині визначення пенсії у розмірі 60% з яких встановлено проводити виплати пенсії за інвалідністю відповідно до Закону України "Про прокуратуру" ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за інвалідністю,відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" із розрахунку 90% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури згідно довідки прокуратури Одеської області від 17.04.2019р. №598, починаючи з 23.01.2019р. (з дати встановлення інвалідності), з урахуванням вже здійснених виплат, без обмеження максимального її розміру, з урахуванням уточненої позовної заяви від 22.10.2019р.

Ухвалою суду від 15.10.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що ОСОБА_1 з липня 2000 року по теперішній час працює в органах прокуратури Одеської області, що підтверджується довідкою від 04.07.2019 року № 11-166 вих. 19 та згідно з випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії довідка серії 10 ААВ № 753758 20.03.2015 р. позивачу вперше було встановлено 3 групу інвалідності. 30.03.2016р. комісією МСЕК проведений повторний огляд та встановлена інвалідність 3 групи безстроково, що підтверджується копією довідки серії 10 ААВ № 794648. 23.01.2019р. комісією МСЕК проведений повторний огляд та встановлена інвалідність 2 групи безстроково, що підтверджується копією довідки серії 12 ААБ № 234384 та 22.02.2019р. видано пенсійне посвідчення інваліда 2 групи загального захворювання довічно № 2792509992 серії НОМЕР_1 . Позивач вказав, що на підставі встановленої інвалідності 3 групи вперше з 20.03.2015 р. йому було призначено пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання за нормами статті 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, позивач зазначив, що після встановлення 2 групи інвалідності, що відбулося 23.01.2019 р. він 17.04.2019 р. вперше звернувся до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про призначення вперше та переведення на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» та Центральне об`єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі відповідно до рішення № 951060853777 (яке оформлено протоколом) здійснило призначення пенсії відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» з 17.04.2019 р., тобто з дати подачі заяви про перерахунок пенсії. Однак, як зазначив позивач, рішенням №951060853777 від 24.04.2019р. було визначено пенсію у розмірі 60% з яких встановлено проводити виплати пенсії за інвалідністю відповідно до Закону України "Про прокуратуру", а не 90%. Позивач не погоджується із зазначеним зменшенням, зазначивши, що фактично, діючий на сьогодні Закон України від 14.10.2014р. №1697-VIIVII суттєво погіршує його становище та обмежує в реалізації законних прав та інтересів позивача, які гарантувалися державою впродовж 10 років Законом від 05.11.1991р. №1789-ХІІ-ХІІ, та на які він розраховував працюючи в органах прокуратури. Отже, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. значно звужено обсяг права позивача на соціальний захист як прокурора, установлений Конституцією України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року, що суперечить статті 58 Конституції України. У зв`язку з викладеним, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

13.11.2019р. до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначив, що відповідно до ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, прокурорам, визнаним особами з інвалідністю І або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років. Згідно із ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697- VІІ, пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що посилання позивача на ст. 50-1 Закону України прокуратуру" № 1789-ХІІ є безпідставним та необгрунтованим, оскільки Верховний Суд у постановах від 14.02.2018р. у справі 752/20817/16-а та від 21.02.2018р. у справі 211/3177/17 вже висловлював правову позицію стосовно застосування ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р. У зв`язку з викладеним та посилаючись на те, що для проведення виплати пенсії позивачу по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 23.01.2019р. не має законних підстав, просить суду відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

21.11.2019р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач вказав що не погоджується з позицією Головного управління Пенсійного Фонду України викладеною у відзиві, зазначивши, що фактично, діючий на сьогодні Закон України від 14.10.2014р. №1697-VIIVII суттєво погіршує його становище та обмежує в реалізації законних прав та інтересів позивача, які гарантувалися державою впродовж 10 років Законом від 05.11.1991р. №1789-ХІІ-ХІІ, та на які він розраховував працюючи в органах прокуратури. При цьому, позивач зазначив, що не погоджується із посиланням відповідача на постанови Верховного Суду, оскільки позивачі в цих справах не є інвалідами 2 групи. Разом з тим, як зазначив позивач, відповідач безпідставно відмовив йому у виплаті пенсії з 23.01.2019р.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з липня 2000 року працює в органах прокуратури Одеської області та з 31.07.2015 року займає посаду прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області, що підтверджується довідкою прокуратури Одеської області (а.с.18).

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (довідка серії 10 ААВ № 753758), 20.03.2015 р. ОСОБА_1 вперше встановлено 3 групу інвалідності (а.с.15) та з 20.03.2015р. ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання за нормами статті 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

30.03.2016 р. комісією МСЕК проведений повторний огляд позивача та ОСОБА_1 встановлена інвалідність 3 групи безстроково, що підтверджується копією довідки серії 10 НОМЕР_2 (а.с.16).

23.01.2019 р. комісією МСЕК проведений повторний огляд ОСОБА_1 та встановлена інвалідність 2 групи безстроково, що підтверджується копією довідки серії 12 ААБ № 234384 (а.с.17).

19.04.2019р. позивач звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про призначення вперше та переведення з одного виду пенсії на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру».

24.04.2019 року Центральним об`єднаним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі відповідно до рішення № 951060853777 здійснено перерахунок пенсії позивача з 17.04.2019 року, тобто з дати подачі заяви про перерахунок пенсії (а.с.26-27), яким визначено пенсію у розмірі 60% з яких встановлено проводити виплати пенсії за інвалідністю відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. № 628 " Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України " реорганізувано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком, зокрема Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Територіальний орган Пенсійного фонду України, до якого приєднались управління є правонаступником припинених юридичних осіб.

При цьому, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10.09.2019р. внесено запис до вказаного Реєстру про припинення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про обгрунтованість визначення відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який є правонаступником Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року

№ 1697-VII.

Частиною 2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015р., пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Позивач, вважаючи, що йому має бути призначена пенсія у розмірі 90% від суми місячного заробітку, посилаючись на положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року N 1789-XII (в редакції від 01.01.2007р., що була чинна на час початку його роботи), якою передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, звернувся до суду із цим позовом.

Судом встановлено, що 15.07.2015р. набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (крім окремих статей) визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою від 19.04.2019р. про призначення вперше та переведення з одного виду пенсії на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» зазначена норма ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, втратила чинність.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів..

Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали (на момент початку роботи позивача в органах прокуратури) право на призначення пенсії у розмірі 90% від суми місячного заробітку, згідно положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року N1789-XII, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.

Щодо посилання позивача на те, що постанови Верховного Суду від 14.02.2018р. №752/20817/16-а та від 21.02.2018р. у справі №211/3177/17 та від 28.08.2018р. у справі №545/3823/16-а не розповсюджуються на випадок позивача, оскільки позивачі в цих справах не є інвалідами 2 групи, суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суд від 04.10.2019р. по справі №420/4363/19 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Центрального об`єднаного управління Пенсійного Фонду України в м.Одесі про визнання протиправним та скасування рішення в частині і зобов`язання вчинити певні дії встановлено, що ОСОБА_2 отримував пенсію по інвалідності відповідно до ст.33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії. За призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» він звернувся вперше та за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності відповідно до п.п.2,9 ст.8 Закону України «Про прокуратуру», позивача переведено на спеціальний вид пенсії. Враховуючи, що в даному випадку відбулось не переведення позивача з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а фактично призначення пенсії за Законом України «Про прокуратуру», суд вважає, що положення ч.3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідачем при такому переведенні не застосовуються.

Таким чином, враховуючи обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суд від 04.10.2019р. по справі №420/4363/19, яке набрало законної сили 06.11.2019р., що призначення пенсії ОСОБА_2 за заявою від 17.04.2019р. за Законом України «Про прокуратуру» фактично було здійснено вперше, враховуючи отримання ним пенсії з 20.03.2015р. згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд приходить висновку про безпідставність посилання позивача на наявність у нього права на призначення пенсії у розмірі 90 % від суми їхньої місячної заробітньої плати за вказаних обставин.

Щодо посилання позивача на те, що Закон України від 14.10.2014р. №1697-VII обмежує його права та ОСОБА_2 має право на призначення пенсії за інвалідністю на підставі Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII в редакції яка діяла до липня 2011 р. і перебачала 90%, суд зазначає, що у період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції до 26.07.2011 р. позивач не набував права на призначення пенсії за вказаним Законом, у зв`язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав ОСОБА_2 .

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративого позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.

Джерело: ЄДРСР 86694180
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку