КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2019 року № 320/3399/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 08 лютого 2019 року № 13;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , 1988 року народження, виходячи з розмірів, визначених ст. 16-2 ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 689 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що захворювання, що стало причиною смерті її сина сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_2 , який виконував обов?язки військової служби на посаді стрільца, помічника гранатометника, розвідника, старшого розвідника, приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, пов`язана з проходженням військової служби та захистом Батьківщини. Вказане підтверджується протоколом Центральної військово-лікарської комісії від 06.11.2018 № 3057 та свідоцтвом про смерть від 17.05.2016 серії НОМЕР_1 , виданого Білоцерківським міськрайонним відділенням державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області. Питання щодо виплати одноразової грошової допомоги, на момент звернення, було врегульоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач вважає, що своїми діями Міністерство оборони України перешкоджає їй отримати грошову компенсацію, яка гарантована державою, у зв`язку з чим звернулася з позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.

30 липня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Стверджував, що ОСОБА_2 був звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.02.2016. Отже, починаючи з 15.02.2016 він втратив свій спеціальний статус - статус військовослужбовця. Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції чинній на момент смерті ОСОБА_2 , передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб звільнених з військової служби. Виплата вищевказаної одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених із служби запроваджена Законом України від 06.09.2018 №2522-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 13 жовтня 2018 року. Тобто, вищевказана виплата, згідно вказаного закону, здійснюється у випадках, які настали з 13 жовтня 2018 року.

6 грудня 2019 року від представника позивача через службу діловодства суду надійшло клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача не заперечував проти розгляду справи у письмовому провадженні, що підтверджується його підписом на клопотанні.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю сина ОСОБА_2 . В заяві позивач зазначила, що долучає документи згідно з п. 10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у рази загибелі (смерті) і інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975 та п. 4.6 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби (а.с.70).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 13 від 8 лютого 2019 року, розглянувши подані документи комісією відмовлено ОСОБА_1 матері померлого внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини сержанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у призначенні одноразової грошової допомоги. В підставу для відмови зазначено, що на день смерті він не був військовослужбовцем. Так, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.05.2016 смерть настала 09.05.2016, а згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.02.2016 № 47 сержанта ОСОБА_2 виключено зі списків частини 15.02.20165, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем. Стаття 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. Виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 06.09.2018 № 2522-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності з 13.10.2018. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018 (а.с.73).

Наказом командира військової частини пп НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15.02.2016 № 34-РС сержант військової служби за контрактом ОСОБА_2 звільнений з військової частини польова пошта НОМЕР_2 у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) частини восьмої статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 15.02.2016 № 47, сержант військової служби за контрактом ОСОБА_2 , у зв?язку з звільненням, направлений для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської обліку (а.с.78).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 25.10.2016 виданого Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 20).

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв?язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06.11.2018 № 3057 захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 , 1988 року народження: "стійкий виражений астенно-невротичний стан тривожно-депресивний та інсомнічний синдроми з паранойяльними включеннями у акцентуйованої особистості внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес", за якими він 08.02.2016 був оглянутий ВЛК НВМЮЦ "ГВКГ" та на підставі ст. 17а гр. ІІ наказу МО України 2008 № 402 був визнаний непрацездатним до військової служби з виключенням з військового обліку, внаслідок якого вчинив суїцидні дії/повішення/, що послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначено, що вищевказане захворювання та причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.19).

Згідно свідоцтва про хворобу № 128-п (вх №526 від 11.02.2016) захворювання ОСОБА_2 , так, пов`язане із захистом Батьківщини та не пов`язане з проходженням військової служби. У зв?язку з чим, військовослужбовець ОСОБА_2 непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с. 76-77).

Оскільки ОСОБА_1 не погоджується із вказаною вище відмовою у призначенні виплати одноразової грошової допомоги, остання звернулась до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.

Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону України Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 3 вказаного Закону, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та на членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 зазначеної статті Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Відповідно до статті 16-1 Закону України "Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Згідно частини дев`ятої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Відповідно до частини другої статті 24 цього Закону, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому, відповідно до ч. 4 означеної статті військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Отже, підставою для отримання одноразової грошової допомоги є загибель (смерть) військовослужбовця безпосередньо під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Виплата одноразової грошової допомоги у випадку смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, виплачується тільки у тому разі, коли таке захворювання було спричинене безпосереднім несенням (виконанням) військового обов`язку військовослужбовцем.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до положень пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов?язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 4 Порядку № 975 визначено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала:

1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві військовозобов`язаним та резервістом, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста (п.5 Порядку).

Отже, наведені норми частині першій статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 Порядку №975 виплату одноразової грошової допомоги пов`язують з виконанням загиблим (померлим) обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був звільнений з лав Збройних сил України 15 лютого 2016 року та не перебував на день смерті на військовій службі, тобто втратив свій спеціальний статус, який надавав його родині право на отримання одноразової грошової допомоги. Його захворювання, що слугувало причиною смерті, хоча і було пов`язане з захистом Батьківщини, разом з тим не було пов`язане з проходженням ним військової служби. Таким чином, на момент смерті, ОСОБА_2 на військовому обліку, як військовозобов`язаний, не перебував оскільки був звільненим з військової служби у відставку за станом здоров`я із виключенням з військового обліку.

Вказане є визначальною обставиною при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для здійсненні особі відповідної виплати.

Тому, оскільки діюча на час смерті ОСОБА_2 норма статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 Порядку №975 визначали право сім`ї загиблого (померлого) військовозобов`язаного на виплату одноразової грошової допомоги виключно під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, суд дійшов висновку, що в даному випадку у позивача не виникло право на отримання відповідної виплати.

Пункт 3 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачав підстав для виплати одноразової грошової допомоги особам військовозобов`язаним, які померли внаслідок захворювання, яке не є наслідком виконання ними обов`язків військової служби. Така допомога виплачується лише у випадку загибелі військовозобов`язаних або резервістів безпосередньо під час виконання обов?язків військової служби чи перебування на навчальних або спеціальних зборах.

Оскільки, громадянин ОСОБА_2 помер не під час виконання обов`язків військової служби, а після звільнення з неї, то правові підстави для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутні.

Суд зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби запроваджена Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців" №2522-VIII (далі Закон №2522-VIII).

Однак, слід звернути увагу на те, що вказаний Закон прийнятий 6 вересня 2018 року.

У розділі Закону №2522-VIII "Прикінцеві положення" встановлено:" 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.". Опублікований даний Закон був 12 жовтня 2018 року у газеті "Голос України" №193, а, отже, набрав чинності 13 жовтня 2018 року.

При цьому, згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У свою чергу в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених із служби, яка запроваджена Законом України від 06.09.2018 №2522-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців", здійснюється у випадках, які настали з 13 жовтня 2018 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У контексті виниклих правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що надані відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги документи не можуть слугувати підставою для призначення грошової допомоги позивачу, а тому в даному випадку рішення Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії від 08.02.2019 № 13 прийняте в порядку, спосіб та в межах наданих законом повноважень, а відтак правові підстави для його скасування відсутні.

Посилання позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, що є подібними у спірних правовідносинах, судом не приймаються до уваги. Адже згідно положень ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує виключно висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За положеннями частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

На думку суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 21.12.2019

Суддя Я .В. Горобцова