КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року справа № 320/2472/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі – відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог від 24.07.2019 (а.с.69-71) просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 05.11.2018 №Ф-128646-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 10.02.2019 №Ф-128646-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 10.05.2019 №Ф-128646-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 (виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 як платника податків).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем з 2008 року не здійснюється підприємницька діяльність у зв`язку із її припиненням. Відомості про ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відсутні, на підтвердження чого позивачем надано до суду відповідні витяги. Відтак, на думку позивача, ОСОБА_1 не може бути платником єдиного внеску в розумінні ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Винесені податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вважає протиправними та просить їх скасувати. Позивач просить також суд зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника податків інформацію про наявність у позивача податкового боргу та зняти ОСОБА_1 з податкового обліку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання на 01.08.2019.

29.07.2019 до суду надійшли пояснення позивача, в яких зазначено, що позивачем звіти з єдиного соціального внеску до органів ДФС не подавалися з огляду на припинення підприємницької діяльності з 2008 року (а.с.60-61).

Також 29.07.2019 до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог (а.с.69-71), яка була прийнята до розгляду ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2019.

Таким чином, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

01 серпня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити (а.с.74-77). Зазначив, що позивач ФОП ОСОБА_1 , згідно з даними Реєстру страхувальників, перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 25.12.2003 та знаходиться на загальній системі оподаткування. Відповідно до ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 23.12.2003 та знаходиться на загальній системі оподаткування, номер державної реєстрації 938. Відповідач вказав, що платник податку має обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску на підставі вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік – 09.02.2018, а за 2018 рік – щоквартально по строку: 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 19.01.2019 та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 09 лютого 2019 року) – в день подання такого звіту. Відповідач зазначив, що згідно з даними інтегрованої картки платника у позивача станом на 26.07.2019 накопичена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на 23785,08 грн. Підстав для звільнення від сплати єдиного соціального внеску позивач не має, відтак, твердження позивача щодо відсутності недоїмки є необґрунтованими та не можуть розглядатися судом як підстава для скасування спірних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів, відкладено підготовче судове засідання на 26.09.2019, витребувано докази від відповідача та надано, серед іншого, відповідачу строк для надання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог.

12.08.2019 до суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому відповідач вказує на обов`язок позивача, який перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 25.12.2003, сплачувати єдиний внесок. Відповідач зазначає про автоматичне щоквартальне нарахування єдиного внеску з 01.01.2018 для платників, які застосовують загальну систему оподаткування. Головне управління ДФС у Київській області у своєму відзиві акцентує увагу, що вимоги позивача щодо внесення коригувань до особового рахунку платника не можуть бути задоволені судом, оскільки внесення будь-якої інформації до оперативного обліку платника є дискреційними повноваженнями податкових органів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 замінено відповідача у справі – Головне управління ДФС у Київській області на правонаступника – Головне управління ДПС у Київській області. Також закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.10.2019.

23.10.2019 та 29.10.2019 на адресу суду надійшли клопотання позивача, в якому ОСОБА_1 просить суд розглядати справу за його відсутності.

24.10.2019 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача щодо розгляду справи без участі представника відповідача в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Головним управлінням ДФС у Київській області відносно ОСОБА_1 винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки):

- від 05.11.2018 №Ф-128646-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. (а.с.50);

- від 10.02.2019 №Ф-128646-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн. (а.с.51);

- від 10.05.2019 №Ф-128646-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн. (а.с.72).

14.03.2019 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області №Ф-128646-51 від 05.11.2018 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу в розмірі 15 819,54 грн. (а.с.19).

09.04.2019 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області №Ф-128646-51 від 10.02.2019 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу в розмірі 2 457,18 грн. (а.с.21).

В матеріалах справи також містяться оскаржувані вимоги Головного управління ГФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2018 №Ф-128646-51 на суму 15819,54 грн. та від 10.02.2019 №Ф-128646-51 на суму 18 276, 72 грн. (а.с.92-93).

На виконання ухвали суду відповідачем надано розрахунок заборгованості під кожну з вимог (а.с.89).

Згідно з наданим відповідачем витягом ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа–підприємець з 23.12.2003 та знаходиться на загальній системі оподаткування, номер державної реєстрації 938 (а.с.88).

Також, відповідно до даних Реєстру страхувальників, позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 25.12.2003 та знаходиться на загальній системі оподаткування (а.с.90).

На підставі даних інтегрованої картки платника податків у позивача накопичена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за наступні періоди:

- за 2017 рік у сумі 8448 грн, граничний строк сплати до 09 лютого 2018 року;

- за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19 квітня 2018 року;

- за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19 липня 2018 року;

- за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19 жовтня 2018 року;

- за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21 січня 2019 року;

- за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк оплати до 19 квітня 2019 року;

- за 2 квартал 2019 року у сумі 2754, 18 грн., граничний строк оплати до 19 липня 2019 року.

Загальна сума нарахувань з єдиного внеску за 2017 рік, 1-4 квартали 2018 та 1-2 квартали 2019 року склала 23785,08 грн.

Позивач, в свою чергу, заперечує обставини того, що він є платником єдиного внеску, оскільки не веде підприємницьку діяльність з 2008 року.

Зокрема, на підтвердження зазначених обставин позивач надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.48-49), з якого вбачається, що за реєстраційним номером облікової картки платника податків ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено.

Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, ст.4 Закону № 2464 визначено суб`єктний склад платників єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни до Закону України 2464.

Так, з 01.01.2018 вказані вище фізичні особи зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок (абз.3 ч.8 ст. 9 Закону України №2464).

Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік – 09.02.2018, а за 2018 рік – щоквартально по строку: 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 19.01.2019 та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 09 лютого 2019 року) – в день подання такого звіту.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 7 Закону України № 2464, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізичні особи - підприємці, у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 29.03.2019 та 01.04.2019, відповідно до критеріїв пошуку: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - жодних записів не знайдено (а.с. 48-49).

Натомість, відповідачем прийнято оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) та стверджується, що ОСОБА_1 є діючим підприємцем та взятий на облік Головним управлінням ДФС у Київській області 23.12.2003.

Проте, суд зазначає, що фактичні обставини справи, наявна доказова база та законодавство України у їх сукупності, вказують на необґрунтованість та хибність такого твердження відповідача.

Так, у силу положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі – Закон України №755).

Згідно пункту четвертого статті 1 вказаного закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону України № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця – ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб`єкта господарювання.

Між тим, щодо посилання відповідача на те, що позивач є фізичною особою - підприємцем з 23.12.2003, суд зазначає наступне.

Позивачем не заперечуються обставини того, що він був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 23.12.2003, проте, за твердженням позивача, підприємницька діяльність останнього припинена з 2008 року та з того часу він не має статусу фізичної особи-підприємця.

З огляду на набуття позивачем у справі статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також з огляду на відсутність інформації щодо позивача в такому реєстрі, суд вважає за необхідне дослідити Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5 (надалі – Положення). Зазначене Положення діяло до 01.07.2014 та втратило чинність у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства юстиції України від 16.06.2014 №935/5.

Зокрема, Положенням було врегульовано порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Так, комісії створювалися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр).

Пунктом 3.2 зазначеного Положення було врегульовано, що комісія відповідно до покладеного на неї завдання: приймає від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб`єктів; розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційний службі України; виконує інші повноваження, що випливають з покладених на неї завдань.

Відповідно до пункту п`ятого наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5, державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зобов`язано забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Буквальний зміст наведених положень нормативно-правового акта дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою, через відповідні органи. Відтак, зазначені відомості, в т.ч. про фізичних осіб-підприємців в обов`язковому порядку повинні міститися у такому реєстрі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що твердження відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права. Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу, а надані відповідачем докази абсолютно не спростовують цього факту.

Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, суд визнає протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 23 785, 08 грн. – тобто, за весь період, розрахований відповідачем в інтегрованій картці платника (а.с.121).

Так, для ефективного захисту прав ОСОБА_1 суд не обмежився розміром заборгованості, заявленим позивачем в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, а врахував також всю суму заборгованості, яка автоматично нараховувалася позивачу в процесі розгляду даної справи.

Така позиція суду виправдана та пояснюється наступним.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Так, верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Зазначені обставини пояснюють вихід суду за межі заявлених позивачем позовних вимог в частині розміру заборгованості, щодо нарахування якої судом встановлено протиправність дій відповідача.

З огляду на встановлення судом протиправності дій відповідача в частині нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску, винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2018 №Ф-128646-51 на суму 15819,54 грн., від 10.02.2019 №Ф-128646-51 на суму 18276,72 грн. та від 10.05.2019 №Ф-128646-51 на суму 21030,90 грн., прийняті стосовно ОСОБА_1 , є необґрунтованими та безпідставними.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів щодо правомірності винесених ним вимог, а відтак, не довів правомірності своїх рішень. Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Суд зазначає, що такий спосіб захисту як зобов`язання контролюючого органу внести зміни до інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати з єдиного внеску не призведе до ефективного відновлення прав позивача, а відтак, не є належним способом захисту.

В спірних правовідносинах, на думку суду, достатнім для захисту прав позивача є задоволення судом вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 23785,08 грн. та скасування оспорюваних вимог про сплату боргу (недоїмки), оскільки саме таке рішення суду, в разі набрання ним законної сили, є підставою для вчинення податковим органом дій по виключенню з обліку сум єдиного соціального внеску, які визначали наявність недоїмки в інтегрованій картці платника з ЄСВ.

Також, суд вважає, що позивачем передчасно заявлена вимога про зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника, оскільки ще не настали обставини, які зумовлюють виключення з обліку спірних сум, а відтак, платник передчасно звернувся з такою вимогою до суду.

З цих підстав, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Щодо зобов`язання відповідача зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 (виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 як платника податків), суд зазначає таке.

Взяття та зняття з обліку платників єдиного внеску регулюється ст. 5 Закону України №2464 та Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положенням про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162.

З аналізу зазначених вище нормативно-правових актів можна зробити висновок, що припиненню перебування на податковому обліку передує відповідна процедура, встановлена Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положенням про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, яка включає в себе, серед іншого, проведення перевірки та остаточний розрахунок. Також, для перебування на обліку платника податків особа повинна мати статус фізичної особи-підприємця.

Незважаючи на те, що судом встановлена відсутність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, останнім не надано до суду доказів того, що ним вживалися заходи для самостійного зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 шляхом відповідного звернення до відповідача, а останнім у знятті з податкового обліку було відмовлено.

З огляду на викладене, заявлена вимога про зобов`язання відповідача зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 є передчасною.

Також за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зняття з обліку, зокрема, фізичних осіб-підприємців, є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам, уповноваженим на виконання функцій держави, певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також суд зауважує, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання відповідача зняти ФОП ОСОБА_1 з обліку платників податків, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не спростував доказів та аргументів щодо протиправності дій Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. та протиправності оспорюваних вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2018 №Ф-128646-51, від 10.02.2019 №Ф-128646-51 та від 10.05.2019 №Ф-128646-51, які було покладено позивачем в обґрунтування своїх вимог та не надано власних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову, в той час як в такій категорії справ тягар доказування у справі покладено на відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Натомість, суд не знайшов підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску, а так само щодо зобов`язання відповідача зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , тому в цій частині суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Щодо судового збору за подачу адміністративного позову до суду та розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до адміністративного суду позивачем заявлено вимогу про визнання протиправними та скасування трьох вимог про сплату боргу (недоїмки) та вимогу про зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн., як наслідок протиправності оскаржуваних вимог.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору”, затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування трьох вимог про сплату боргу (недоїмки) та вимога про зобов`язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн., як наслідок протиправності оскаржуваних вимог - є однією вимогою майнового характеру.

Крім цього, позивачем заявлено ще дві позовні вимоги немайнового характеру про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн. та зобов`язання відповідача зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 4 Закону України “Про судовий збір” №3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону №3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем встановлюється ставка судового збору – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” від 23.11.2018 № 2629-VIII встановлено, що у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 гривня.

При цьому ціна позову за вимогу майнового характеру вираховується як добуток усіх донарахованих за оскаржуваними вимогами сум ЄСВ в загальній сумі 55127,16 грн. (15819,54+18276,72+21030,90). Отже ціна позову з майнової вимоги становить 55127,16 грн., за звернення до суду із якою до сплати належить судовий збір у сумі 768,40 грн.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України “Про судовий збір” визначено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відтак за заявлені дві позовні вимоги немайнового характеру про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн. та зобов`язання відповідача зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 до сплати належить судовий збір у сумі 1536,80 грн.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір на загальну суму 3842,00 грн., що підтверджується квитанціями №97 від 13.05.2019 на суму 768,40 грн., №96 від 13.05.2019 на суму 768,40 грн., №95 від 13.05.2019 на суму 768,40 грн., №6 від 24.07.2019 на суму 768,40 грн. та №7 від 24.07.2019 на суму 768,40 грн., наявними в матеріалах справи (а.с.2, 66). Отже розмір суми переплати судового збору за подачу даного позову становить 1536,80 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України “Про судовий збір”, питання про повернення з Державного бюджету України судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується за клопотанням особи, що його сплатила.

Беручи до уваги відсутність такого клопотання у матеріалах справи, питання про повернення позивачеві надміру сплаченої суми судового збору у розмірі 768,40 грн. судом під час розподілу судових витрат у рішенні не вирішується. При цьому позивач може звернутися до суду із окремим клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 1536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 23785,08 грн. (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять грн. 08 коп.).

3. Визнати протиправними та скасувати повністю вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.11.2018 №Ф-128646-51, від 10.02.2019 №Ф-128646-51, від 10.05.2019 №Ф-128646-51.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн. 80 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання повного тексту рішення - 27.12.2019 року.

Суддя Кушнова А.О.