Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 р. Справа№200/12978/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Кальміуського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Кальміцського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Кальміуського районного відділу ГУ ДМС України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-ХІІ.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона звернулась до Головного управління ДМС України в Донецькій області (далі - відповідач) в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 із письмовою заявою про оформлення паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт N 2503-ХІІ через релігійні переконання.

Відповіддю від 09.10.2019 № Д-879/6/1401.19-140-2.1-16374-19 відповідач їй повідомив, що оформлення паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки на підставі Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 № 456 відбудеться тільки на підставі відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Вказує, що за своєю суттю даний лист є рішенням про відмову в оформленні документу, адже навіть при заповненні відповідного бланка заяви відповідач все одно б відмовив в задоволенні на підставі відсутності судового рішення.

Крім цього, зазначає, що через релігійні переконання їхньої родини її неповнолітній син відмовляється отримати паспорт громадянина України у формі ID-картки, відмовляється від присвоєння цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Позивач посилаючись на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ та постанову Великої Палати Верховного суду у зразковій справі №806/3265/17, вважає відмову протиправною і такою, що порушує права та інтереси її неповнолітнього сина.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що звернення позивача до територіального підрозділу ГУ ДМС у Донецькій області за своєю формою не створювали правових підстав для надання неповнолітньому ОСОБА_2 адміністративної послуги з оформлення паспорту громадянина України, позивач та її син відмови у наданні вказаної вище адміністративної послуги не отримували, тому вважає, що предмет спору, який може оскаржуватися у судовому порядку відсутній.

Відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року №398 «;Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» передбачено здійснення оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Оскільки під час звернення заявниками не було надано рішення суду щодо зобов`язання видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у відповідача не було законних підстав для оформлення та видачі ОСОБА_2 такого паспорту.

З урахуванням наведеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/12978/19-а за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу у порядку письмового провадження, на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 ) є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів громадського стану Іллічівського районного управління юстиції Донецької області 29 листопада 2002 року (а.с.7-9).

07.10.2018 року ОСОБА_2 та його законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись із заявою до начальника головного відділу Управління Державної міграційної служби Микитенко Є.В., відповідно до якої просили:

1) оформити на підставі Закону України від 18.01.2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» паспорт у вигляді паспортної книжечки, форму якої передбачено чинним законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати ОСОБА_2 ;

2) поставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті;

3) провести реєстрацію громадянства України внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи;

4) вести облік щодо ОСОБА_2 за раніше встановленими формами – за прізвищем, іменем та по – батькові, датою народження та за місцем реєстрації, без використання будь – якого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. серії та номеру паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного державного демографічного реєстру чи будь-яких інших автоматизованих інформаційних систем та без автоматизованої обробки (у т.ч. передачі) персональних даних.

До вказаної заяви додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см для оформлення бланку паспорту та копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а.с. 33-36).

Листом № Д-879/6/1401-19 від 07.10.2019 року Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повідомило ОСОБА_2 та його законним представникам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підставі для оформлення та видачі паспорта громадянина України вперше відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (а.с. 31-32).

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі її сину паспорта громадянина України у вигляді книжечки, звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було визначено, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженогоПостановою Верховною Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженогоПостановою Верховною Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

У справі, що розглядається судом, неповнолітня фізична особа звернулась до територіального органу ДМС України із заявою видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних.

Отже, суд вважає, що предмет спору відповідає ознакам вказаної типової справи.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача стосовно того, що зазначена справа не має ознак типової справи, оскільки, на думку представника відповідачів, позивачу не було відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.

Суд критично ставиться до такого обґрунтування своєї позиції представником відповідачів так, як фактично позивач, за результатом розгляду заяви, не отримав паспорт у формі книжечки за яким звертався до відповідачів. Крім того, у своїх відповідях відповідачами зазначено про відсутність правових підстав для видачі позивачу паспорта у формі книжечки, що є нічим іншим, як відмовою.

Верховний Суд у вказаній постанові у зразковій справі, серед іншого, дійшов наступних висновків.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року №5492-VI (далі Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закону № 5492-VI) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України»;. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови №302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

З аналізу вищезазначених положень, суд приходить висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж чинного на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

У рішенні по справі «Х`ю Джордан проти ОСОБА_5 Британії» ЄСПЛ сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Отже, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справи також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Наразі діє два нормативних акти: Постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Станом на момент розгляду даної справи ОСОБА_2 виповнилося 16 років.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №398 від 3 квітня 2019 року "Про зміни до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №302" державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Тобто, на час розгляду справи, для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки необхідною умовою є наявність рішення суду щодо зобов`язання міграційної служби видати такий паспорт.

Таким чином, суд, з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, приходить висновку, що дії відповідача щодо відмови видати паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 є протиправними, а позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», Кодексом адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Кальміуського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Кальміуського районного відділу ГУ ДМС України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-ХІІ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37841728, місцезнаходження: вул. Митрополитська, буд. 20, м. Маріуполь, Донецька область, 87515) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Повне рішення складене 26 грудня 2019 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч