open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 200/10925/19-а
Моніторити
emblem
Справа № 200/10925/19-а
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Рішення /25.12.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /25.12.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /04.12.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /04.12.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /04.11.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /04.11.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /04.11.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /10.09.2019/ Донецький окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 р. Справа№200/10925/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. за участю секретаря судового засіданні Синкової А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

за участю

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача 1 Матюшко В.В.

представників відповідача 2 Маслова О.В., Меланіч В.В.

В С Т А Н О В И В:

09.09.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим що вона проходила військову службу з 25.03.2016 року по 24.09.2018 року в різних військових частинах спочатку в в/ч 2382 з 25.03.2016 року по 24.01.2017 року, далі в в/ч НОМЕР_3 з 25.01.2017 року по 28.12.2017 року і насамкінець з 29.12.2017 року по 24.09.2018 року у в/ч1566.

24.09.2018 року, в день звільнення, тобто в день виключення із списків частини відповідачами їй не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018 року.

З вимогою сплати їй вказаної грошової компенсації вона звернулась до відповідачів письмово.

Донецько-Луганське регіональне управління відповіддю від 26.07.2019 року листом № 30/с-45/58 відмовило позивачці у проведенні вказаних виплат, мотивуючи свою відмову тим, пі відповідно до п. 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Вважає такі дії відповідачів не правомірними та просить:

1.Визнати протиправною бездіяльність відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018 року.

2.Зобов`язати відповідачів Донецько - Луганське Регіональнео управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018 року.

3.Стягнути з відповідачів Донецько - Луганського Регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 солідарно на її користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата грошової компенсації за речове майно) за період з 25.09.2018 року по день ухвалення судом рішення по справі, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 376, 14 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду за один місяць

02.10.2019 року від відповідача в/ч НОМЕР_2 через канцелярію суду надійшов відзив згідно з яким відповідач не визнає позовні вимоги та вказує наступне.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас, пунктом 19 статті 10-1 визначено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Враховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною.

Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Стосовно вимоги - стягнення з відповідачів - військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 солідарно на користь позивачки середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, відповідач вважає, що дана позовна вимога не відповідає нормам законодавства.

Норми КзПП не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби, проходження військової служби врегульовано нормами спеціального законодавства, а саме.

На цих підставах в позові просить відмовити.

01.10.2019 року від відповідача в/ч НОМЕР_1 через канцелярію суду надійшов відзив згідно з яким відповідач не визнає позовні вимоги та посилається на аналогічні обставини. Також додатково вказує, що позивачкою порушено строк на звернення до суду, встановлений ст..122 КАС України.

На цих підставах в позові просить відмовити.

02.10.2019 року позивачка через канцелярію суду надала уточнені позовні вимоги в яких виключила з числа відповідачів в/ч НОМЕР_2 , та залишала відповідачем Донецько - Луганське Регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.37-39).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 03 жовтня 2019 року.

03 жовтня 2019 року в судове засідання з`явилися всі сторони та надали свої пояснення.

Суд відклав розгляд справи на 29 жовтня 2019 року.

29 жовтня 2019 року в судове засідання прибула позивачка яка відмовилася від частини позовних вимог за період з 24.01.2017 року по 29.12.2017 року, так як в цей період вона проходила службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка не є відповідачем у цій справі. Просила стягнути з відповідача військової частини № НОМЕР_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 25.03.2016 року по 24.01.2017 року. Відповідно за період з 29.12.2017 року по 24.09.2018 року грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку стягнути з військової частини № НОМЕР_1 . Та просила стягнути з цих двох відповідачів солідарно середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд відклав розгляд справи на 05 листопада 2019 року.

05 листопада 2019 року в судове засідання прибула позивачка яка наполягала на своїх позовних вимогах.

05 листопада 2019 року в судове засідання прибули відповідачі по справі які заперечували проти позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року суд перейшов зі спрощеного провадження до загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05 грудня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року було витребувано з військової частини НОМЕР_1 грошовий атестат позивачки ОСОБА_1 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року було витребувано з військової частини НОМЕР_3 відомості щодо надання ОСОБА_1 додаткової відпустки чи грошової компенсації за цю відпустку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року було витребувано з військової частини НОМЕР_1 грошовий атестат позивачки ОСОБА_1 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року було закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 26 грудня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року було залишено без розгляду частина позовних вимог щодо стягнення з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

26 грудня 2019 року позивачка ті її представник прибули в судове засідання. Позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Позивачка додала, що на день розгляду справи по суті, актуальними є її уточнені позовні вимоги від 02.10.2019 року.

26 грудня 2019 року представники відповідача прибули в судове засідання. Проти задоволення позовних вимог заперечували.

З`ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Позивачем є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України відповідно до паспорту № НОМЕР_4 виданого 08.02.2017 року, орган що видав 1443 (а.с.6)

Згідно з довідки про реєстрацію міста проживання особи ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7).

Свідоцтво учасника бойових дій серія НОМЕР_5 на прізвище ОСОБА_3 видане ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_6 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 04 січня 2017 року уклали шлюб, зареєстрований в Краматорському міському відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГУЮ у Донецькій області, актовий запис № 1. Після реєстрації шлюбу прізвища дружини та чоловіка ОСОБА_5 (а.с.9).

25.03.2016 року ОСОБА_1 уклала контракт на проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України (а.с.10-11).

Наказом від 19.09.2018 року №248-ОС позивачка ОСОБА_1 була звільнена з військової служби (а.с.107-108).

Витягом з наказу № 250-ОС від 21 вересня 2018 року начальника Донецько-Луганского регіонального управління Державної прикордонної служби України позивач ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з посади відповідального виконавця відділу організації повсякденної діяльності штабу. Остаточною датою закінчення проходження військової служби встановлено 24 вересня 2018 року (а.с.12).

Згідно з тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № 0102/19 виданого 18.02.2019 року Краматорським військовим комісаром ОСОБА_1 проходила службу з 25.03.2016 року по 24.09.2018 року в різних військових частинах спочатку в в/ч 2382 з 25.03.2016 року по 25.01.2017 року, далі в Східному ДПСУ м.Харків з 25.01.2017 року по 13.12.2017 року і насамкінець з 13.12.2017 року по 24.09.2018 року у в/ч1566 (а.с.13-14).

Відповідно до довідки про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 її середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) складає 376,14 грн. (а.с.15).

Відповідачем в/ч №1566 надана суду довідка від 29.10.2019 року відповідно до якої з 29.12.2017 року по 24.09.2018 року позивачка знаходилася в цієї військової частині на грошовому забезпеченні. На всіх інших видах забезпечення позивачка знаходилася в в/ч НОМЕР_2 (а.с.62)

Відповідачем в/ч № 2382 надана суду довідка № 11/2894 від 23.10.2019 року відповідно до якої позивачка на грошовому забезпеченні у в/ч № НОМЕР_2 не перебувала (а.с.63).

Представник в/ч № 2382 в судовому засіданні пояснив що позивачка перебувала на грошовому забезпеченні у в/ч № 2382 з 25.03.2016 року по 24.01.2017 року.

Відповідно до листа № 12/5937 від 14.11.2019 року зі Східного регіонального управління Прикордонної служби України позивачка ОСОБА_1 за час проходження військової служби у цьому підрозділі з 25.01.2017 року по 28.10.2017 року за реалізацією свого права на додаткову відпустку та за компенсацією за її невикористання не зверталася (а.с.86).

Вказані фактичні обставини сторонами за заперечуються.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Стосовно доводів відповідачів про те, що позивачем пропущено передбачений частиною п`ятоюстатті 122 КАС Українимісячний строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третястатті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п.4.9.5. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України № 425 від 20.05.2008 року, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з п.4.9.10. цієї ж Інструкції, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Суд відхиляє твердження відповідачів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки питання щодо стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Щодо суті позовних вимог.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон 2011),ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон 3551),ЗУ «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі Закон 504), ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон 3551),ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ(далі Закон 3543).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закону № 2011).

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2016 року є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення від 13.07.2016 серії НОМЕР_5 , та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.8).

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

Пунктом 12 ст. 12 Закону 3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно п. 17 та 18 ст. 10-1 Закону №2011, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог п.19 ст. 10-1 Закону №2011, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932 «Про оборону України» (далі - Закони № 3543 та № 1932, відповідно).

За визначенням ст. 1 Закону № 3543 особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932 визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в ст. 1 Закону № 3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивачки зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій в 2016 2018 роках.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з 2016 року по 2018 рік.

Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отримані додаткові відпустки.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, - то позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 620/4218/18-а та постанови Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по тієї ж справі, висновки якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Позивачка вимагає зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, суд зазначає наступне.

Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку, суд вбачає за можливе з метою належного та ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача встановлену суму грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до довідки про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 її середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) складає 376,14 грн. (а.с.15).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 проходила військову службу з 25.03.2016 року по 24.09.2018 року.

Відповідно до пункту 12 ст. 12 Закону 3551, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Але, свідоцтво учасника бойових дій серія НОМЕР_5 на прізвище ОСОБА_6 видане ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).

Позивачка проходила службу в якості учасника бойових дій з 13.07.2016 року по 24.09.2018 року,тобто на протязі 26 місяців 11 днів.

Таким чином, позивачка має право на грошову компенсація за 30 календарних днів додаткової відпустки.

Сума такої компенсації складає 11284,2 грн. (30х376,14=11284.2).

Саме ця сума повинна бути стягнута з відповідача як грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки.

Щодо належного відповідача у цієї справі.

Судом встановлено, і ці обставини не заперечуються сторонами, що позивачка з дня укладення контракту проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 25 березня 2016 року по 24 січня 2017 року,

Ця обставина підтверджується наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.03.2016 року № 98- ос «По особовому складу», відповідно до якого громадянку ОСОБА_6 було прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу (а.с.32).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 24.01.2017 року №28-ос «По особовому складу» молодшого сержанта ОСОБА_6 було виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.33).

Наказом начальника Донецько- Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.09.2018 року №248-ос було звільнено ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 ст, 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову служби» (а.с.107-108).

Наказом № 250-ОС від 21 вересня 2018 року начальника Донецько-Луганского регіонального управління Державної прикордонної служби України позивач ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з посади відповідального виконавця відділу організації повсякденної діяльності штабу. Остаточною датою закінчення проходження військової служби встановлено 24 вересня 2018 року (а.с.12).

Правове регулювання відносин між державою та громадянином у зв`язку з виконанням ним конституційного обов`язку щодо військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положеннями про проходження військової служби для відповідних категорій військовослужбовців, Статутами Збройних Сил України тощо.

Відповідно до п. 293 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що законодавець, в даному випадку, чітко визначає та покладає обов`язок розрахунку та виплати усіх належних на день звільнення виплат на військову частину, що звільняє військовослужбовця з військової служби та видає наказ про звільнення.

Як вказувалося вище, позивачка виключила з числа відповідачів в/ч НОМЕР_2 та залишила в/ч НОМЕР_1 .

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги по стягненню з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) грошової компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 13.07.2016 року по 24.09.2018 року в сумі 11284,2 грн.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації за невикористані позивачкою додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.07.2016 року по 24.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018 року, підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для його розподілу відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.07.2016 року по 24.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018 року в сумі 11284 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Зобов`язати відповідача Донецько - Луганське Регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_8 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.07.2016 року по 24.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018 року в сумі 11284 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду за один місяць

Рішення суду прийнято в нарадчій кімнаті та його вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні 26 грудня 2019 року.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 грудня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Хохленков

Джерело: ЄДРСР 86690774
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку