ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 686/29073/19

Провадження № 22-ц/4820/2217/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Купельського А.В., Ярмолюка О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 року (суддя - Продан Б.Г.) за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хорішко О.О.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 року скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва, передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки предметом скарги є постанова про відкриття виконавчого провадження, винесена приватним виконавцем округу м. Києва, тобто поза межами територіальної підсудності Хмельницького міськрайонного суду, у зв`язку з чим справа підлягає передачі за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва, за місцем виконання відповідного рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу. Апелянт вказує, що виконавчі дії приватний виконавець Хорішко О.О. проводить на території м. Хмельницького, тобто в межах територіальної підсудності Хмельницького міськрайонного суду, а тому передача справи за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва є необґрунтованою.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч.1 ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з п.4. ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва – Хорішко О.О., у якій просив визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 08.10.2019 року, яка винесена на підставі виконавчого напису №7416 виданого 06.08.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів та плати за вчинення виконавчого напису на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» в розмірі 8276,64 грн.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду (розділ VІІ судовий контроль за виконання судових рішень).

Такий висновок підтверджений у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного нотаріуса під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною першої статті 448 цього Кодексу скарга подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України)

Тобто, як право на звернення у порядку цивільного судочинства зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

У справі, яка переглядається, до суду звернувся ОСОБА_1 зі скаргою, у якій просив: визнати незаконною та скасувати постанову від 08 жовтня 2019 року приватного виконавця м. Києва, яка винесена на підставі виконавчого напису №7416 виданого 06.08.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів та плати за вчинення виконавчого напису на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» в розмірі 8276,64 грн.

Отже, ОСОБА_1 оскаржив дії приватного виконавця щодо виконання не судового рішення, а виконавчого напису нотаріуса.

Імперативною нормою закону (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII) установлено оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших (не судових) органів (посадових осіб) шляхом подання скарги до відповідного адміністративного суду.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення на зазначене уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про направлення справи за територіальною підсудністю до іншого суду.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, з направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді : Т.О. Янчук

А .В. Купельський

О .І. Ярмолюк