Справа № 466/4786/19

РІШЕННЯ

іменем України

«06» листопада 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого судді Кавацюка В.І.

при секретарі Молінській С.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідачі поліцейський взводу 2 роти 3

батальйону 1 УПП у Львівській

області ДПП Прінь Н.П.

Управління патрульної поліції у

Львівській області

представник позивача Гачак І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП взводу 2 роти 3 батальйону 1 Прінь Назарія Петровича, Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

у с т а н о в и в :

10 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП взводу 2 роти 3 батальйону 1 Прінь Назарія Петровича, Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

В обгрунтування позову зазначив, що постановою серії ДП18 №502469 у справі про адміністративне правопорушення від 30 травня 2019 року співробітником УПП у Львівській області ДПП Прінь Н.П. накладено на нього, ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді попередження за адміністративне правопорушення, передбачене ст.125 КУпАп, вчинене 29 травня 2019 року.

Крім того, на підставі акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу складеного 29.05.2019 о 11 год. 36 хв. його автомобіль Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , був тимчасово затриманий та доставлений для зберігання на спеціальний майданчик за адресою: АДРЕСА_1 Львів, вул. Конюшинна, 13.

З вищевикладеною постановою та діями співробітника Управління патрульної поліції у Львівській області сержанта поліції ОСОБА_2 він не погоджується, вважає їх протиправними, необгрунтованими з наступних підстав.

Основним для вирішення справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення складу правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Діяння повинне бути винним, а саме суб`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення характеризується умислом або з необережності.

Адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна і могла їх передбачити.

Зазначає, що у його діях, які кваліфікуються за ст. 125 КУпАП відсутній склад правопорушення, адже відсутня суб`єктивна сторона вищевказаного складу адміністративного правопорушення. Винних дій він не вчиняв виходячи з наступного.

Він, ОСОБА_1 , 29.05.2019 близько 08.00 год. припаркував власний автомобіль Mitsubishi-Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , напроти будинку у м. Львові, вул. Матейка 8 відповідно до Правил дорожнього руху, зокрема на перехресті вулиць Технічна і Матейка встановлені дорожні знаки 5.39 «Зона стоянки» та 7.6.4 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку». Жодної розмітки на дорозі нанесено не було.

На своєму автомобілі він перевозив та супроводжував свого батька ОСОБА_3 інваліда II групи загальне захворювання, який 29.05.2019 приймав участь у нараді в Дорожній профспілковій організації регіональної філії «Львівська залізниця» з питань покращення соціальних гарантій та пільг ветеранів праці пенсіонерів залізничників за адресою м. Львів, вул. Гоголя, 1, про що надав докази під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Близько 17.00 год. 29.05.2019 він зі своїм батьком підійшли до місця де була припаркована його машина та побачили, що її немає, на цьому місці припаркована інша машина, жодних повідомлень про те що його автомобіль був тимчасово затриманий та доставлений для зберігання на спеціальний майданчик не було.

Оскільки, він був і є впевнений, що його автомобіль був припаркований відповідно до Правил дорожнього руху, єдиним логічним поясненням відсутності його автомобіля на місці було незаконне заволодіння транспортним засобом невстановленими особами.

Він зателефонував на телефон поліції 102 та повідомив, що відсутність на місці паркування мого автомобіля.

Впродовж кількох хвилин по телефону його повідомили, що автомобіль затриманий та переміщений на спеціальний майданчик та запропонували з`явитись в управляння патрульної поліції Львівської області.

Оскільки, його батько, є інвалідом II групи (хворий на діабет II групи - інсулінозалежний), він зупинив йому таксі та попросив працівника залізниці ОСОБА_4 супроводжувати батька додому, а сам поїхав в управління патрульної поліції.

29 травня 2019 року співробітником управління патрульної поліції у Львівській області за його усним клопотанням розгляд справи про адміністративне правопорушення перенесено на 10.00 год. 30.05.2019.

30 травня 2019 року розглянуто справу про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду винесено постанову, якою його за порушення вимог ПДР, а саме відсутність зображення таблички дорожнього знаку 7.17 ПДР, та притягнув його до адміністративної відповідальності за ст. 125 КУпАП - попередження.

Відповідно до ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським організаціям осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.

Тобто, законодавець наділяє водіїв, які перевозять осіб з інвалідністю правом а не обов`язком встановлювати знак «Водій з інвалідністю», водночас наділяє його правом користуватись усіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.

Відповідно до п. 2 Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставлення його до зберігання на спеціальний майданчик проводиться виключно за умов, що розміщення такого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху чи створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях для зупинки, стоянки паркування транспортних засобів, яким керують водії з інвалідністю або водії які перевозять осіб з інвалідністю.

За відсутності вищенаведених умов тимчасове затримання транспортного засобу проводиться шляхом блокування за допомогою технічних пристроїв.

Зазначає, що його автомобіль був припаркований напроти будинку у м. Львові, вул. Матейка, 8 у відповідності до Правил дорожнього руху, справа від його автомобіля була розташована залізна опора, яка встановлена на дорозі, орієнтовно в 50-70 см. від краю тротуару.

Як вбачається зі змісту пп. 8.2-1 ПДР України дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.

Зазначає, що після перехрестя вул. Технічна та Матейка, з правого боку від місця стоянки мого автомобіля був розташований знак 5.3.8 «Місце стоянки», 7.17 «Особи з інвалідністю» та 7.3.1 «Напрямок дії», тобто місце стоянки для автомобілів, якими керують особи з інвалідністю, або автомобілів, що перевозять осіб з інвалідністю.

Знак 7.3.1 «Напрямок дії» показує напрямок дії знаку, розташованого перед перехрестям, або напрямки руху до позначених об`єктів, розташовані безпосередньо біля дороги.

Крім того, справа від місця стоянки мого автомобіля, за залізною опорою розташована окрема зона стоянки для автомобілів, на якій в цей час було припарковано два автомобіля, до речі на яких були відсутні розпізнавальні знаки «Водій з інвалідністю».

Відповідно до ст. 7 «Правил паркування транспортних засобів» затверджених Постановою КМ України від 03.12.2009 №1342 майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Отже, з правою сторони від місця на якому був припаркований його автомобіль були розташовані дорожні знаки 5.3.9, 7.17 та 7.3.1, а саме, зона парковки для осіб з інвалідністю і стрілочкою вказано на об`єкт благоустрою - майданчик для паркування.

Зазначені вище обставини підтверджуються фотодоказами які знаходяться в матеріалах адміністративної справи та додаються до позовної заяви.

До аналогічного висновку прийшов Яворівський районний суд під час розгляду справи, за результатами розгляду якої 04.02.2019 прийнято рішення у справі № 460/3909/18 (провадження 2-а/460/138/19).

Відтак, його автомобіль, який був припаркований у відповідності до вимог ПДР зокрема 5.39 «Зона стоянки» та 7.6.4 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку» працівником Управління патрульної поліції у Львівській області був незаконно тимчасово затриманий шляхом доставления його до зберігання на спеціальний майданчик.

Лише на наступну добу, а саме 30 травня 2019 року, він, після сплати за послуги евакуатора та послуг за зберігання його транспортного засобу зміг забрати його з спеціального майданчика та повернув своє право використовувати та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Зазначив, що з незрозумілих йому причин та в порушення вимог ст. 4 Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання працівниками управління патрульної поліції у Львівській області 29.05.2019 о 11.36 год складено два різних акти, один з яких знаходиться в матеріалах справи, інший складений 2019 співробітником Управління патрульної поліції у Львівській області сержантом поліції Прінь Н.П. на спеціальному майданчику розташованому за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна 13.

Крім цього, з незрозумілих причин його автомобіль, який був припаркований у відповідності до вимог ПДР був тимчасово затриманий та доставлений на спеціальний майданчик, в той же час, як видно з фотографій, які є в матеріалах справи та зроблені працівниками поліції, поряд на місці для паркування водіїв інвалідів припарковано 3 автомобілі, на яких відсутні зображення таблички знаку 7.17 ПДР, однак працівники поліції не застосували жодних дій до них.

Також зазначив, що співробітником Управління патрульної поліції у Львівській області сержантом поліції Прінь Н.П. 13.08.2018 року вже приймалась постанова ЕАВ № 533832, якою було притягнуто особу до адміністративної відповідальності, за паркування автомобіля на цьому ж парко місці, що був припаркований і його, позивача, автомобіль.

Зазначена постанова про накладення адміністративного стягнення була визнана незаконною та відповідно скасована, про що має бути відомо відповідачу.

Вказує, що акти складені на бланку, який є визначений в Додатку 9 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (п.3 розділу XII), що є зазначено у верхньому правому кутку актів.

Однак, відповідно до п. 3. розділу XII вищезазначеної інструкції встановлено, що разі тимчасового затримання транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу відповідно до форми затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання».

З огляду на такі факти просить винести рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №502469 від 30 травня 2019 року, винесену поліцейським взводу 2 роти 3 батальйону 1 Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП Прінь Н.П. і закрити провадження у справі за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

В окремій заяві просить також стягнути з відповідача в його користь витрати на правову допомогу.

В судове засідання, яке після оголошення перерви було призначене на 06 листопада 2019 року о 12.00 год позивач ОСОБА_1 та його представник Гачак І.О. не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та адвокат Гачак І.О. подав на адресу суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідачі, поліцейський взводу 2 роти 3 батальйону 1 УПП у Львівській області ДПП Прінь Н.П. та представник УПП у Львівській області ДПП в судові засідання, які призначались на 12 серпня 2019 року о 17.00 год., 30 вересня 2019 року о 17.00год та 06 листопада 2019 року о 12.00 год., жодного разу не з`явились, хоч про час і місце розгляду справи повідомлялись в установленому порядку, та не надіслали на адресу суду відзиву на адміністративний позов.

У відповідності до положень ч.4 ст. 229 КАС України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання 06 листопада 2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 33 КпАП України, передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим кодексом та іншими законами України.

Згідно ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У відповідності до ч.1 ст. 125 КУпАП інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, тягнуть за собою попередження.

В судовому засіданні встановлено, що 30 травня 2019 року поліцейським взводу 2 роти 3 батальйону 1 Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП Прінь Н.П. було винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №502469, згідно з якою водій транспортного засобу марки «Міцубіші» д.н.з. НОМЕР_1 позивач був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у виді попередження.

В цій постанові, зокрема, зазначено, що водій транспортного засобу марки «Міцубіші», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 29 травня 2019 року о 11.30 год по вул. Матейка, 8 у м.Львові, здійснив стоянку в зоні дії дорожнього знаку 5.38 «стоянки», з табл. 7.17 (інвалід) та табл. 7.3.1 (напрямок дії) без нанесеної на автомобіль спереду і ззаду наліпки, квадрат жовтого кольору із стороною 150 мм, і чорним зображенням символу таблички 7.17 (водій з інвалідністю), чим порушив п.30.3 ПДР України, скоївши адміністративне правопорушення, яке передбачено ст. 125 КУпАП.

Вищевказані обставини підтверджуються даними, які зазначені в адміністративному позові та копією зазначеної постанови в справі про адміністративне правопорушення серія ДП18 №502469 від 30 травня 2019 року.

Табличка 7.17 «Особи з інвалідністю» означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог Правил дорожнього руху.

Табличка 7.3.1. "Напрям дії" показує напрям дії знаків, розташованих перед перехрестям, або напрям руху до позначених об`єктів, що розташовані безпосередньо біля дороги.

З оглянутого в суді фотознімку вбачається, що автомобіль позивача здійснив стоянку в зоні дії знаку 7.17 з додатковою табличкою 7.3.1 «Напрямок дії», що означає напрямок руху до місця стоянки транспортних засобів, відведене для осіб з інвалідністю. Тобто, парковка здійснена не в місці, призначеному для осіб з інвалідністю , а біля знаку, що вказує напрям руху до такого місця.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 29 травня 2019 року близько 08.00 год. припаркував власний автомобіль Mitsubishi-Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 напроти будинку у м. Львові, вул. Матейка 8 відповідно до Правил дорожнього руху, зокрема на перехресті вул. Технічна вул. Матейка, де встановлені дорожні знаки 5.39 «Зона стоянки» та 7.6.4 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку».

На своєму автомобілі позивач перевозив та супроводжував свого батька ОСОБА_3 інваліда ІІ групи загальне захворювання.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

Згідно до ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, враховуючи, що відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився та ним не надано до суду належних та допустимих доказів спростування позовних вимог позивача, а тому позовні вимоги про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованими, законними, тому суд дійшов до висновку про їх задоволення. Крім того, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень до судового засідання не надано переконливих доказів правомірності свого рішення в частині призначеного адміністративного стягнення, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів спростування позовних вимог позивача, позовні вимоги про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованими, законними, тому суд дійшов до висновку про їх задоволення.

Що вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Згідно частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в частині відшкодування витрат на правову допомогу не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 10, 72, 73, 74, 75, 77, 229, 242, 243, 244, 245, 246, 286 КАС України, ст. ст. 9, 14-1, 247, 251, 254, 256, 268, 278, 280, 287, 288, 289, 293 КУпАП, суд,

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №502469 від 30 травня 2019 року, яка винесена поліцейським Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП взводу 2 роти 3 батальйону 1 Прінь Назарієм Петровичем до адміністративної відповідальності та накладення на адміністративного стягнення у виді попередження за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП, та провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Суддя В. І. Кавацюк