ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2019м. ДніпроСправа № 904/4266/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А. за участю секретаря судового засідання Драної Ю.В., розглянувши справу

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД"

про стягнення заборгованості по заробітній платі

Представники:

позивач ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, 17.12.2009 р.

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

23.09.19р. громадянка ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод", 49064, м. Дніпро, вул. Маяковського, 31, код ЄДРПОУ 05393122 (далі - відповідач) про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 14.09.15 р. по 26.04.19 р. у розмірі 74 011,08 грн. та моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.09.19 р. позовну заяву залишено без руху. Позивачу - ОСОБА_1 протягом 7-ми днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до господарського суду Дніпропетровської області: докази сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн.; надати попередній (орієнтовний розрахунок) суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; надати підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

24.10.19 р. позивач надала до суду заяву про усунення недоліків.

28.10.19 р. ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.11.2019 р. о 15:00.

19.11.19 р. відповідач подав до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з пропуском тримісячного строку для звернення до суду.

19.11.19 р. ухвалою господарського суду відкладено розгляд справи на 19.12.19 р. на 10:10. Зобов`язано позивача надати до суду письмові пояснення на відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 19.12.19 р. оголошено перерву до 23.12.19 р. о 12:00.

В судовому засіданні 23.12.2019 р. позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.12.19 р. не з`явився.

В порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.12.2019 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 11.06.15р. порушено провадження у справі № 904/4592/15 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

Згідно з частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що відповідач в день звільнення (14.09.15 р.) в порушення ст. ст. 116, 117 КЗпП України не провів повний розрахунок належних виплат. Суму заборгованості по виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 4 267,00 грн. позивач отримала 26.04.19 р. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.09.15 р. по 26.04.19 р. у сумі 74 011,08 грн. та моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Позивач з 19.03.2015 р. по 14.09.2015 р. перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД, що підтверджується записом у трудовій книжці.

Нормами ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В день звільнення, в порушення вимог ст. 116 Кодексу законів про працю, відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем.

23.10.15 р. Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" на користь ОСОБА_1 заборгованості по виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 4 267,00 грн.

Позивачем до позовної заяви додана копія виписки АТ КБ "ПриватБанк", з якої вбачається, що заборгованість по заробітній платі була виплачена 26.04.2019 р.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Правова позиція Верховного Суду України у справі 6-144ц13 від 29 січня 2014 року).

Разом з тим, пунктом 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4рп/2012 по справі №1-5/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу) положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, 26.04.19 р. відповідач виплатив заборгованість по заробітній платі у розмірі 4 267,00 грн., тобто передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнення моральної шкоди сплив 26.07.19 р.

18.12.19 р. позивач надала до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що для звернення до суду з позовною заявою, необхідно було отримати довідку від ПАТ "ДТЗ" про розмір середньоденного заробітку. У зв`язку з чим, 10.06.19 р. адвокат позивача направила адвокатський запит до відповідача, що підтверджується чеком, описом вкладення та накладною. Довідку про середньоденний дохід Позивач отримала після 01.08.19 р.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди позивач звернулася до суду лише 23.09.19 р.

Клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі позовної заяви ОСОБА_1 не подала.

Посилання позивача на те, що строк був пропущений у зв`язку зі зверненням адвоката до ПАТ "ДТЗ" з запитом про надання довідки про розмір середньоденного заробітку позивача, господарським судом не приймається у зв`язку з наступним.

Нормами ч. 1 ст. 81 ГПК України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У ч. ч. 2, 4 ст. 80 ГПК України зазначено, що Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Враховуючи наведені норми законодавства, позивач мав можливість звернутися до суду з клопотанням про витребування необхідних доказів у межах передбаченого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку.

Також позивач посилається на позицію Верховного суду України, висловленої у Постанові № 6-1395цс16 від 26.10.16 р., згідно якої в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком, а тому позивач міг звернутись до суду у будь-який строк.

У зв`язку з цим, господарський суд зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.102013 року № 8-рп/2013 положенням ст. 233 КЗпП надане додаткове офіційне тлумачення, відповідно до якого у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому Конституційний Суд України зазначив, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати не можуть бути застосовані строкові обмеження для звернення до суду щодо вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і зняття вказаних обмежень не пов`язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди, які не входять до структури заробітної плати, тобто посилання позивача на незастосування до цих вимог строкових обмежень для звернення до суду у даному випадку є неправомірним.

Крім того, стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн., господарський суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Позивачем не подано будь-яких доказів, що підтверджують понесення моральної шкоди.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Враховуючи те, що позивачем не подано до суду належних доказів пропуску з поважних причин строків, передбачених ст. 233 КЗпП України для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Керуючись ст. ст. 20, 194, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 117, 233, 237-1 КЗпП України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.12.2019 р.

Суддя С.А. Примак