ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М., Лященко Н. П.

13 листопада 2019 року

м. Київ

у справі № 826/2778/16 (провадження № 11-840апп19) за позовом Громадської організації «Народна допомога - Київ» (далі - Громадська організація) до Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - ГТУЮ у місті Києві), Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві (далі - Солом`янське РУЮ у місті Києві), Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Солом`янська РДА), третя особа - ОСОБА_1 , про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Громадської організації на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів Епель О. В., Губської Л. В., Карпушової О. В.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у задоволенні позову Громадської організації відмовлено.

Оскаржуваною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звернення позивача до суду з позовом у цій справі не обумовлено необхідністю захисту його прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. При цьому суд роз`яснив, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

13 листопада 2019 року за наслідками розгляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу Громадської організації залишила без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду стосовно визначення юрисдикційності цього спору, а саме, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Із посиланням на статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову) та 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що звернення Громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника Громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

З указаними висновками не погоджуємося та відповідно до статті 34 КАС України висловлюємо окрему думку.

Під час розгляду справи суди встановили, що Громадська організація є юридичною особою, яку було зареєстровано 14 жовтня 2005 року Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією.

З 2005 року президентом Громадської організації була зареєстрована ОСОБА_5 , а виконавчим директором з 2013 року - ОСОБА_4

15 вересня 2015 року до Реєстру громадських об`єднань державним реєстратором Солом`янського РУЮ у місті Києві внесено запис про ОСОБА_1 як керівника Громадської організації.

Підставою для внесення вказаного запису згідно з реєстраційними даними зазначено рішення про реєстрацію змін від 09 вересня 2015 року.

17 вересня 2015 року державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району реєстраційної служби ГТУЮ у місті Києві внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 10731070007006851 про ОСОБА_1 як керівника Громадської організації.

11 грудня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до правоохоронних органів із заявою з приводу підробки документів невстановленою особою, а саме статуту та печатки Громадської організації.

31 грудня 2015 року за вказаною заявою порушено кримінальне провадження № 12015100090012918 за частиною першою статі 358 Кримінального кодексу України.

Позивач, вважаючи протиправними записи від 15 та 17 вересня 2015 року у Реєстрі громадських об`єднань та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо внесення відомостей про ОСОБА_1 як керівника Громадської організації, звернувся до суду із цим позовом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вважаємо правильними висновки Великої Палати Верховного Суду, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та у зв`язку з цим закриття провадження у справі.

Однак не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційності цього спору, а саме про його належність до господарської юрисдикції з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об`єднання» установлено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Частиною першою статті 1 ГПК України (у редакції чинній, на час звернення з позовом до суду) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом, як і стаття 20 цього Кодексу у чинній редакції, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних і не підпадають під регулювання статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви та розгляду справи в судах попередніх інстанцій, та статті 20 цього Кодексу в чинній редакції. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18).

Вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов`язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб`єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин. Спори ж у справах за участю акціонерів або учасників товариства, що вибули, належать до корпоративних та мають розглядатися за правилами господарського судочинства. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 289/32/18 (провадження № 14-475цс19).

У поданому до суду у лютому 2016 року в порядку адміністративного судочинства позові Громадська організація просила:

- визнати протиправним і скасувати запис від 15 вересня 2015 року у Реєстрі громадських об`єднань, зроблений державним реєстратором Солом`янського РУЮ у місті Києві, про внесення відомостей про ОСОБА_1 як керівника Громадської організації;

- визнати протиправним і скасувати запис від 17 вересня 2015 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зроблений державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського РУЮ у місті Києві, про внесення відомостей про ОСОБА_1 як керівника Громадської організації;

- зобов`язати реєстраційну службу ГТУЮ у місті Києві в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району відновити відомості про ОСОБА_5 як керівника Громадської організації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що фактично спір виник між учасниками Громадської організації, а саме його колишнім керівником - ОСОБА_1 та новим - ОСОБА_5 , тобто між фізичними особами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом та розгляду справи в судах попередніх інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Сама Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові вказала, що звернення Громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника Громадської організації.

Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, у якому слід розглядати такий спір.

З огляду на суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, які не є корпоративними, апеляційний суд помилково вважав, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки такий приватноправовий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б змінити оскаржувану постанову апеляційного суду та визначити правильно юрисдикцію цього спору, якою є цивільна.

Судді О. М. Ситнік

Н. П. Лященко