Справа № 675/2276/19

Провадження № 2-а/675/89/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Пашкевича Р. В.,

за участі: секретаря судового засідання Гедзенюк В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав Хмельницької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ярмолинецького відділення поліції Головного управління національної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2019 року на адресу суду надійшов адміністративний позов від ОСОБА_1 до Ярмолинецького відділення поліції Головного управління національної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №1584660 від 04.10.2019р..

В своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що 04 жовтня 2019 року відносно нього лейтенантом поліції Ярмолинецького ВП ГУНП в Хмельницькій області Королівським Романом Сергійовичем була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, серії ЕАК №1584660 від 04.10.2019 про визнання його винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 132-1 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн., відповідно до якої 04.10.2019 о 02 год. 21 хв. по вул. І.Іови, 3 в смт. Ярмолинці Хмельницької області, він, керував негабаритним транспортним засобом MAN TGA, номерний знак НОМЕР_1 , без відповідного дозволу, чим порушив п. 22.5 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене статтею 132-1 КУпАП.

Позивач не погоджується із винесеною постановою та просить її скасувати, вказуючи на відсутність з його боку порушень Правил дорожнього руху, а також на недотримання поліцейським порядку розгляду справи, зокрема, про відсутність будь-якої підготовки до розгляду справи, не оголошення посадової особи, яка розглядає справу, без дослідження доказів, вирішення клопотань, заслуховування осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, позивач у поданому позові вказує на відсутність в оскаржуваній постанові посилань на належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, показання технічних приладів та засобів, на офіційні документи, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст.132-1 КУпАП.

Ухвалою від 18.10.2019 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . відкрито і призначено справу до розгляду.

В судове засідання позивач не з`явився, про день слухання справи повідомлений належним чином, у поданому адміністративному позові просить справу слухати в його відсутності.

Відповідач, отримавши, копію ухвали про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду, копії поданого позову та доданих до нього документів як засобами електронної пошти, так і поштового зв`язку, не скористались своїм правом на подання відзиву та із клопотаннями до суду не звертався.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на повідомлення всіх учасників справи належним чином про дату, час, місце судового розгляду та їх не прибуття в судове засідання, на відсутність перешкод для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1584660 від 04.10.2019 цього ж дня о 02 год. 26 хв. в смт. Ярмолинці, вул. І.Іови, 3, ОСОБА_1 керував негабаритним транспортним засобом TAD NPN 45, номерний знак НОМЕР_2 , без відповідного дозволу, чим порушив п. 22.5 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене статтею 132-1 КУпАП.

В своєму позові ОСОБА_1 вказує на порушення поліцейським порядку розгляду справи.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року по справі № 5-рп/2015 (надалі - Рішення) визначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Також, Конституційний Суд України у вказаному Рішенні звернув увагу на те, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Разом із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14.07.2015 року №596-VIII внесено зміни до ст.258 КУпАПта передбачено, що скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме відсутність необхідності складати адміністративний протокол, застосовується і до правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Крім того, даною статтею передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху не складається навіть у разі заперечення порушника проти його вчинення.

Прийняття вищенаведеного рішення №5-рп/2015 від 26.05.2015 року Конституційним Судом України передувало прийняттю Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14.07.2015 року №596-VIII. Внесені зміни стосувались зокрема положень статей 33, 221, 258, 276 КУпАП.

Таким чином, Рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивач, прийнято до внесення змін у статтю 258 КУпАП, а тому не може застосовуватися у цих правовідносинах.

Вказане твердження суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 19.04.2019 року у справі №534/257/17, від 16.08.2019 року у справі №524/3206/16-а.

Таким чином, питання стосовно винесення постанов за порушення у сфері безпеки дорожнього руху «за місцем вчинення» чи «на місці вчинення», було доповнено та деталізовано положеннями КУпАП шляхом внесення змін в липні 2015 року, у відповідності до яких перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, викладений в частині 1 статті 258 КУпАП, доповнено правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції у відповідності до частині 1 статті 222 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.222 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена, зокрема, частиною першою статті 132-1 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення винесена на місці вчинення правопорушення, що відповідає вимогам КУпАП.

Водночас, позивач, стверджуючи, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським не було дотримано встановленого порядку, не вказує в позові, які саме дії не вчинено особою, що розглядала справу про адміністративне правопорушення, які клопотання позивача залишились без розгляду, які докази були заявлені до дослідження та залишились поза увагою поліцейського. При цьому судом береться до уваги, що ОСОБА_1 , при зверненні до суду із даним позовом, не подано жодного доказу, який існував на час винесення оскаржуваної постанови та про дослідження якого він просив поліцейського при розгляді справи про адміністративне правопорушення, не заявлено до суду клопотання про допит свідків та витребування доказів, про що клопотав перед поліцейським.

Таким чином, зазначені доводи позивача не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи. При цьому суд звертає увагу, що позивач мав можливість поновити свої права, у випадку їх порушення відповідачем, шляхом звернення до суду із відповідними клопотаннями про дослідження певних доказів, допит свідків тощо, але цим правом ОСОБА_1 не скористався.

В той же час, заслуговує на увагу твердження позивача про відсутність посилань в оскаржуваній постанові на належні та допустимі докази, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, відповідач під час провадження у справі про адміністративне правопорушення повинен відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова, згідно ст.283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах, а не на припущеннях.

У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Стаття 62 Конституції України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості. Так, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає за потрібне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь - яку фіксацію правопорушення.

Крім того, відповідно до даної постанови, відповідач вказує, що позивач допустив порушення п. 22.5 ПДР порушення ПДР по перевезенню небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.

Однак відповідальність за порушення п. 22.5 ПДР настає - за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слідвважати здвоєнимиабо строєними,якщо відстаньміж ними(суміжними)не перевищує2,5м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Разом з тим із оскаржуваної постанови незрозуміло в чому саме мало місце порушення ОСОБА_1 п. 22.5 ПДР України.

Таким чином, в порушення вимог статті 283 КУпАП в оскаржуваній постанові не зазначено відомостей про технічний засіб або прилад, яким здійснено заміри розміру вантажу, що перевозився ОСОБА_1 , та не вказано про те, чи взагалі такі заміри проводилось, не надано інших доказів, які б беззаперечно вказували на факт вчинення правопорушення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частиною 1 ст.17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Так, у п. 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Окрім зазначеного вище суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.

Таким чином, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем, в порушення вимог 72 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити винність позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Також, суд звертає увагу на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» № 54-IX від 11.09.2019 року, який набув чинності 25.09.2019 року, статтю 132-1 КУпАП доповнено частиною другою.

Вимоги, яким має відповідати постанова про адміністративне правопорушення, містяться, крім іншого, в статті 283 КУпАП.

Згідно положень ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1584660 винесена 04.10.2019, тобто на час, коли стаття 132-1 КУпАП складалася з двох частин.

Натомість оскаржувана постанова не містить зазначення відповідної частини статті 132-1 КУпАП, що передбачає відповідальність ОСОБА_1 за вчинене ним, на думку відповідача, адміністративне правопорушення, тобто така постанова не відповідає вимогам, встановленим законом, зокрема, ст. 283 КУпАП.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1)залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4)змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про задоволення позову та скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 19, 72-77, 90, 94, 241-246, 255, 271-272, 268-270, 286, 292-293 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1584660 від 04 жовтня 2019 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 132-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішення суду може бути оскаржене у відповідності до ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.12.2019 року.

Суддя: Р. В. Пашкевич