30. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

31. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що для проведення перевірок Національній раді не потрібно отримувати дозвіл Кабінету Міністрів України, оскільки на нього не розповсюджується заборона проведення перевірок, встановлена нормами Закону №76-VIII. Оскаржувані рішення Національної ради є правомірними, а відтак не підлягають скасуванню. Можливі допущені Національною радою процесуальні відхилення не можуть бути підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, оскільки навіть за наявності допущення суб`єктом владних повноважень певного відхилення від процедури проведення перевірки ліцензіата, суб`єкт, який винний у його допущенні, повинен нести передбачену нормами чинного законодавства відповідальність, однак встановлення факту самого порушення має вирішальне значення.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

32. Позивачі не погоджуються з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» лише затверджено перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок, однак така не містить переліку контролюючих органів, на яких розповсюджується дія заборони, встановленої Законом. Посилання судів на лист Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України від 28.08.2014 №04-35/15-624 є помилковим, оскільки такий не є належним доказом у справі. Дія пункту 8 Прикінцевих положень Закону України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» поширюється на всі контролюючі органи, окрім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України. Помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо того, що порушення, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, правомірно встановлені Національною радою. На момент проведення відповідачем моніторингу 20.01.2015 та прийняття оскаржуваних рішень 18.02.2015 у порушення вимог частини 7 статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національною радою не прийнято рішення по суті поданих позивачами заяв про зміни до ліцензії в частині програмної концепції, а тому в силу частини 14 статті 35 цього Закону позивачі на момент прийняття оскаржуваних рішень мали право здійснювати мовлення відповідно до тих умов, які ними зазначені в заявах як підставах для переоформлення ліцензій. Акти моніторингу, які надані відповідачем та були використані при прийнятті оскаржуваних рішень, не є доказом наявності порушень позивачами законодавства. Відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень порушено Регламент Національної ради, однак судами попередніх інстанцій не надано оцінку даним доводам позивача.

33. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначив, що Національна рада не належить до системи центральних органів виконавчої влади, є підзвітною виключно Верховній Раді України та Президенту України. Рішення про призначення перевірки було прийнято Національною радою в межах її наглядових повноважень та на підставі статей 1, 13, 14 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». На відповідача не поширюється заборона на проведення перевірок, встановлена Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Позивач самовільно здійснив зміну програмної концепції, що зафіксовано моніторингом, який вперше був здійснений 12.08.2014, та лише 14.08.2014 подав заяву про переоформлення ліцензії у зв`язку із цим. Наступний моніторинг, який став підставою для проведення позапланової перевірки, здійснено 20.01.2015, яким також зафіксовано, що позивачі продовжують здійснювати мовлення відповідно до зміненої програмної концепції, незважаючи на відсутність рішення Національної ради щодо переоформлення ліцензії в частині зміни програмної концепції. Для дотримання вимог законодавства ліцензіат мав подати до Національної ради заяву про переоформлення ліцензії, дочекатись прийняття Національною радою відповідного рішення та у разі внесення бажаних змін до ліцензії, почати здійснювати мовлення відповідно до оновленої програмної концепції. Факт допущення ліцензіатом перевіряючих (представників Національної ради) до проведення перевірки свідчить про визнання ним її законності.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції, далі також - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Щодо доводів позивачів у касаційній скарзі про наявність на момент прийняття оскаржуваних рішень заборони проведення перевірок відповідачем у відповідності до пункту 8 Прикінцевих положень Закону України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» колегія суддів зазначає наступне.

36. Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про телебачення і радіомовлення», цим Законом, іншими законами України.

37. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

38. Статтею 13 даного Закону визначені наглядові повноваження Національної ради, згідно з якими така здійснює, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, а ліцензіатами - ліцензійних умов та умов ліцензій; офіційний моніторинг телерадіопрограм.

39. Відповідно до частини 1 статті 70 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог, зокрема, законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.

40. Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки.

41. Колегія суддів зауважує, що раніше статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлювалось, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня - грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки.

42. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» № 408 від 13.08.2014 передбачалось, що у зв`язку із запровадженням статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами надання дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців державними інспекціями та іншими контролюючими органами за переліком згідно з додатком (за винятком перевірок стану підготовки до роботи енергетичних об`єктів суб`єктів електроенергетики та суб`єктів відносин у сфері теплопостачання) здійснюється шляхом прийняття відповідного розпорядження.

43. Однак Національну раду не включено до Переліку державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців.

44. Пунктом 24 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.

45. Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (частина 1 статті 3 Бюджетного кодексу України).

46. Беручи до уваги ту обставину, що положення статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" є чинними тільки протягом бюджетного періоду, суд враховує, що обмеження щодо проведення перевірок, які встановлені Постановою від 13.08.2014 № 408 втратили чинність у зв`язку із закінченням бюджетного періоду.

47. Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та постанови Кабінету Міністрів України «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» № 408 від 13.08.2014 викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №821/2095/16.

48. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

49. Згідно зі статтею 21 даного Закону Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

50. Системний аналіз положень Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», Закону України «Про телебачення і радіомовлення» дає змогу дійти висновку, що Національна рада є конституційним, постійно діючим, колегіальним органом, мета діяльності якого включає в себе нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері телерадіомовлення; наглядові повноваження Національна рада реалізує, зокрема, шляхом контролю за дотриманням телерадіоорганізаціями - ліцензіатами вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, ліцензійних умов та умов ліцензій, а також шляхом офіційного моніторингу телерадіопрограм та застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; така не є центральним органом виконавчої влади, не є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що для проведення перевірок Національній раді не потрібно отримувати дозвіл Кабінету Міністрів України, оскільки на нього не розповсюджується заборона проведення перевірок, встановлена нормами Закону №76-VIII, а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

51. Щодо посилань у касаційній скарзі на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності порушень, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, оскільки в силу вимог частини 14 статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» позивачі мали право здійснювати мовлення відповідно до тих умов, які ними зазначені у поданих заявах як підстави для переоформлення ліцензій, колегія суддів зазначає наступне.

52. Як встановлено судами, 14.08.2014 позивачами подані заяви про переоформлення ліцензії на мовлення. На час прийняття оскаржуваних рішень зміни до програмних концепцій не внесені, тобто, ліцензії позивачів є чинними, а програмні концепції, затверджені додатками до ліцензій - обов`язковими до виконання. Рішення, якими відмовлено позивачем у переоформленні ліцензій на мовлення в частині зміни програмної концепції мовлення Національною радою прийнято 26.03.2015.

53. З положень Закону України «Про телебачення і радіомовлення» вбачається, що право на мовлення у телерадіоорганізацій виникає після отримання ліцензії на мовлення і ліцензіат зобов`язаний дотримуватись її вимог та умов, а також визначеної програмної концепції мовлення.

54. Згідно з пунктом «б» частини 3 статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» підставою для переоформлення ліцензії на мовлення може бути намір ліцензіата змінити організаційні чи технічні характеристики мовлення та внести відповідні зміни до умов ліцензії.

55. Відповідно до частин 13 - 15 даної статті передбачено, що у разі переоформлення ліцензії на мовлення Національна рада приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до Державного реєстру телерадіоорганізацій України. У разі відмови у внесенні змін ліцензіат зобов`язаний здійснювати мовлення відповідно до умов чинної ліцензії. При видачі переоформленої ліцензії попередня ліцензія на мовлення вилучається.

56. Зазначені норми визначають порядок переоформлення ліцензії, однак не надають ліцензіату, який має намір змінити умови ліцензії, права здійснювати мовлення відповідно до тих умов, які ними зазначені у заяві як підстава для переоформлення ліцензії, до прийняття Національною радою рішення про переоформлення.

57. Таким чином, самостійна зміна організаційних, технологічних та змістовних характеристик мовлення до переоформлення в установленому порядку ліцензії, не допускається і є порушенням законодавства про телерадіомовлення.

58. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №826/2810/15.

59. Щодо доводів касаційної скарги про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень Регламенту Національної ради колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що можливі процесуальні порушення, допущені Національною радою, не можуть бути підставою для визнання протиправними та скасування в цілому оскаржуваних рішень.

60. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

61. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

62. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

63. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

64. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

65. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

66. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

67. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

68. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Формат ТВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріадна ТВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер ТВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ Вибір», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер ТВ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Саприкіна