П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/2065/18Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року (м.Херсон, дата складання повного тексту ухвали 10.12.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі та 3-ї особи ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

03.10.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі та 3-ї особи ОСОБА_2 про зняття (скасування) арешту з частини належного їй майна та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відповідні записи про арешт належних їй часток майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та 3-ю особою ОСОБА_2 ще 16.09.1995р. було укладено шлюб, за час перебування в якому ними було нажито спільне майно: житловий будинок, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 земельної ділянки пл.0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 трансформаторної підстанції яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, 22.06.2018р. податковий керуючий, у зв`язку із наявністю у 3-ї особи (т.б. її чоловіка) податкового боргу та на підставі рішення керівника ГУ ДФС від 03.09.2014р. №563, склав акт опису майна №251, яким, не зважаючи на положення ст.60 СК України, наклав арешт на все вищевказане майно, яке є спільною власністю подружжя.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною рішенням суду 1-ї інстанції, 09.01.2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати це рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 року та прийняти нове рішення, яким скасувати арешт з належної їй частки майна.

Згідно із п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, постановляючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , суд 1-ї інстанції, посилаючись на приписи ст.ст.87,88,89 ПК України, виходив з того, що оскільки у чоловіка позивачки існує великий податковий борг і остання не довела що саме їй належить частка майна, яке описане у податкову заставу, то відповідно, є усі законні підстави для накладення арешту на усе належне 3-й особі майно.

Однак, колегія суддів, уважно дослідивши матеріали справи, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Аналогічні положення містяться і в п.16.1.4 ст.16 ПК України.

Згідно з п.19-1.1.21, 19-1.22. ст.19 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: організовують роботу та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку; здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів

Так, п.п.88.1,88.2 ст.88 ПК України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до вимог п.89.2 ст.88 ПК України, з урахуванням положень цієї статті, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п.89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Як вбачаться зі змісту положень п.87.2 ст.87 ПК України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Як визначено п.89.3 ст. 89 ПК України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису, до якого включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, як встановлено з матеріалів справи судом апеляційної інстанції, у період з 27.03.2017р. по 07.04.2017р. посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, за результатами якої складено акт від 14.04.2017р. №14/21-22-13-02, на підставі якого 11.05.2017р. було прийнято податкові повідомлення-рішення на загальну суму 3 499 385 грн.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_2 оскаржив вказані вище рішення податкового органу до Херсонського окружного адміністративного суду, який, в свою чергу, своєю постановою від 29.09.2017р. по справі №821/771/17 (яка була залишена в силі постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р.) відмовив останньому у задоволенні його позову та відповідно, залишив усі рішення ГУ ДФС у Херсонській області від 11.05.2017р. чинними, а відтак - узгодженими.

Далі, як видно з матеріалів справи, 03.09.2018 року заступником начальника ДПІ у м. Херсоні ГУ ДФС у Херсонській області прийнято рішення №563 про опис майна, що перебуває у власності ОСОБА_2 , у податкову заставу.

Як встановлено з матеріалів справи, 22.06.2018 року податковим керуючим ОСОБА_3 , на підставі вказаного вище рішення від 03.09.2014р. №563, складено акт №251 опису майна у податкову заставу, до якого потрапило наступне майно на загальну суму 3 563 285 грн., що належить та оформлено на ОСОБА_2 (чоловіка позивачки), а саме:

- житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частина земельної ділянки пл.0,1 га (кадастровий номер 6510136900:13:005:0043) та 1/2 частина трансформаторної підстанції, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Факт належності вказаного вище нерухомого майна саме ОСОБА_2 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Далі, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, на підставі вищезазначеного акту опису майна у податкову заставу від 22.06.2018р. №251, 10.07.2018р. державними реєстраторами було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідні записи про обтяження (арешт) вказаного цьому акті опису нерухомого майна боржника ОСОБА_2 .

Вказані дії податкового органу, на думку суду, повністю відповідали як вимогам п.89.2 ст.88 ПКУ, так і вимогам п.89.8 ст.89 ПК України, згідно з якими, контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Проте, на переконання судової колегії, податковий орган при вирішенні питання реєстрації даної податкової застави, т.б. обтяженні (арешті) всього майна, яке належить боржнику ОСОБА_2 , не врахував той факт, що останній набув право власності на це нерухоме майно в період свого перебування (т.б. з 16.09.1995р.) у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 , в зв`язку із чим, згідно із ст.60 СКУ, це «арештоване» майно фактично належить йому на праві спільної сумісної власності, а відтак, в даному випадку, фактично порушуються права та інтереси позивачки.

Як слідує зі змісту положень ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

А як вбачається зі змісту вимог ч.1,3 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Слід зазначити, що аналогічні положення містяться і у Цивільному кодексі України.

Так, згідно із ст.52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Так, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що усе описане у податкову заставу майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 частина земельної ділянки пл.0,1 га (кадастровий номер 6510136900:13:005:0043) та 1/2 частина трансформаторної підстанції, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно було придбано (т.б. зареєстровано на ім`я боржника) в період перебування боржника ОСОБА_2 у шлюбі (з 16.09.1995р., свідоцтво про укладення шлюбу І- НОМЕР_1 23069) з позивачкою ОСОБА_1 (а саме будинок було зареєстровано 15.06.2015р., Ѕ частину земельної ділянки 25.09.2014р., Ѕ трансформаторної підстанції 22.05.2014р.), в зв`язку із чим, останнє, згідно із приписами ст.60 СК України, дійсно є спільною сумісною власністю подружжя і яке, в свою чергу, у разі його поділу (ст.71 СКУ), буде належати ОСОБА_2 (боржнику) та ОСОБА_1 (позивачці) як мінімум в рівних частках.

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини та норми наведеного вище чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, у задоволенні яких, в свою чергу, безпідставно відмовив суд 1-ї інстанції.

Згідно із ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

До того ж, суд 2-ї інстанції також звертає увагу й на те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, у відповідності до ч.2 ст.9 та п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

Крім того, у відповідності до приписів ст.ст.132,139 КАС України, одночасно судова колегія також вважає за необхідне стягнути на користь позивачки і сплачений нею судовий збір розмірі 1410 грн.

Керуючись ст.ст.132,139,308,309,311,315,317,320,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року скасувати.

Скасувати (зняти) арешт (обтяження) з належної ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на праві спільної сумісної власності частини майна: Ѕ житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , ј частини земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 6510136900:13:005:0043) та ј частини трансформаторної підстанції, які розташовані за адресою: м.Херсон, вул.Академіка Тарле,21.

Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про арешт (обтяження) належної ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на праві спільної сумісної власності частини нерухомого майна, а саме:

- запис №419947711 від 11.07.2018 року про арешт (обтяження) Ѕ житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- запис №41994277 від 11.07.2018 року про арешт (обтяження) ј частини земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 6510136900:13:005:0043), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 Тарле,21;

- запис №41993624 від 11.07.2018 року про арешт (обтяження) ј частини трансформаторної підстанції, яка розташована за адресою: м.Херсон, вул.Академіка Тарле,21.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1410 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 26.12.2019р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко