ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

№ 857/10480/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді -доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Пильо І.І.

розглянувши у відкритому судовому в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року у справі №461/4415/19 (суддя Кравців О.Р., м.Львів, повний текст складено 30 серпня 2019 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ, ПФУ відповідно) в якому просив:

визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання повної, достовірної та об`єктивної інформації на письмовий запит від 10.05.2019 (далі - Запит);

зобов`язати ГУПФ надати позивачу, повну, достовірну та об`єктивну інформацію як відповідь на письмовий Запит протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішення суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги з покликанням на окремі обставини справи вказує, що ГУПФ у відповіді на Запит позивача надано повну, достовірну та об`єктивну інформацію щодо усіх перелічених у цьому Запиті питань.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, проте від нього надійшла заява в якій він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідь від 17.05.2019 не відповідає Запиту, є неповною, тому бездіяльність щодо ненадання такої відповіді у повному обсязі не відповідає критеріям, що визначені статтею 2 КАС, а відтак є неправомірною.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ із Запитом про надання публічної інформації, який 13.05.2019 зареєстрований відповідачем за вх.№304/7 (а.с.6, 39).

З посиланням на Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) та Закон України «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XII) позивач просив надати йому письмову інформацію на викладені ним у Запиті питання протягом п`ятиденного строку.

Так, зокрема він просив надати наступну інформацію:

1. Хто із посадових осіб (назвати прізвище, ім`я та по батькові) ГУПФ приймав рішення про незаконне зменшення його пенсії з 77% до 70% сум грошового забезпечення? Надати копію цього розпорядження (протоколу чи будь-якого іншого документа).

2. 18.10.2018 Львівський окружний адміністративний суд у справі №813/2540/18 прийняв рішення: зобов`язати ГУПФ провести перерахунок та виплати позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 77% із сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016. Суд не приймав ніякого рішення про доплату йому пенсії по цій справі.

Хто із посадових осіб (назвати прізвище, ім`я та по батькові) ГУПФ щодо виконання рішення суду приймав рішення про не виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу 29 років у розмірі 77% від сум грошового забезпечення на загальну суму 18473,52 грн за період з 01.01.2016 до 31.03.2018? Надати копію цього розпорядження (протоколу чи будь-якого іншого документа).

3. Коли за рішенням рішенню суду від 18.10.2018 йому буде виплачена пенсія за вислугу років у розмірі 77% сум грошового забезпечення по окремій відомості одним платежем на загальну суму 18473,52 грн? Просив вказати дату виплати та прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка прийняла таке розпорядження. Просив надати копію цього розпорядження (протоколу чи іншого документа).

4. Просив здійснити розрахунок та виплатити однією загальною сумою та одним платежем компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії на загальну суму 18473,52 грн. за період з 01.01.2016 по 31.03.2018, та по день фактичної затримки та виплати належних мені грошових коштів, відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) і «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат», затвердженою постановою КМУ від 21.02.2001 року №159. У разі відмови щодо виплати компенсації, просив надати йому розпорядження (протокол чи іншого документу) посадової особи (назвати прізвище, ім`я та по батькові), яка прийняла таке рішення (далі - пункти 1, 2, 3, 4 відповідно Запиту).

У відповідь на вказаний Запит відповідачем 17.05.2019 за вх.№12860/03.29-15 ОСОБА_1 скеровано лист відповідно до якого повідомлено таке:

- щодо питань, порушених у пункті 1 Запиту зазначено, що за матеріалами пенсійної справи позивачу призначено та виплачувалась пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) у розмірі 77% грошового забезпечення. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ). Так, ГУПФ на підставі довідки від 21.03.2018 №91-10806, виданої Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Львівській області проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови КМУ (далі - КМУ) «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова 103). Законом України №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 внесено зміни до статті 13 Закону №2262-XII, якими передбачено, що максимальний розмір пенсії за вислугу років з 01.05.2014 не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Таким чином, розмір пенсії обчислено в максимальному розмірі, встановленому статтею 13 за нормами Закону №2262-XII, в редакції чинній на момент проведення перерахунку.

При цьому, зазначено, що копія розрахунку надавалась листом від 22.06.2018 №11945/02.02-06;

- щодо питань порушених у пунктах 2, 3 Запиту зазначено, що судові рішення, які набрали законної сили, виконуються головним управлінням в межах компетенції та покладених судом зобов`язань в порядку, визначеному процесуальними кодексами, законами України та постановами КМУ.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 у справі №813/2540/18, яке набрало законної сили 14.02.2019, ГУПФ здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 у розмірі 77% суми грошового забезпечення. Станом на 01.05.2019, основний розмір пенсії становить 5210,57 грн. (6766,98 х 77%), сума пенсії з підвищеннями і надбавками - 5771,01 грн. Доплата за період з 14.02.2019 по 30.03.2019 в сумі 727,48 грн (різниця між фактично виплаченою сумою за цей період та перерахованої за рішенням суду) виплачена основною відомістю квітня 2019 року. Виплата перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 13.02.2019 в розмірі 17746,04 грн буде здійснено відповідно до постанови КМУ «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» від 22.08.2018 №649, якою затверджено «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» (далі - Постанова №649, Порядок №649 відповідно), за пунктом 3 якої орган Пенсійного фонду України (далі - ПФУ), визнаний боржником, веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. На виконання положень пункту 3 Порядку №649, правлінням ПФУ 26.09.2018 прийнято постанову №20-1 «Про затвердження Порядку ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою» (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 за №1189/32641; далі - Порядок №20-1).

Повідомлено, що після виділення коштів для виплати заборгованості позивача буде повідомлено про це у триденний термін після надходження коштів та не пізніше 10 робочих днів з дня надходження коштів у межах встановлено законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоду виплати пенсії, проведено виплату.

Також, зазначено, що копії розрахунків надано листом від 17.04.2019 №1531/3-20/07.05-06;

- щодо компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплат за рішенням суду (пункт 4 Запиту), повідомлено, що за приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000, компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дати набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру (пенсії, соціальної виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення). Враховуючи, що відповідачем затримки пенсії позивачу не допускалося, а виконання судових рішень врегульовано Порядком, який є обов`язковим до застосування, підстав для нарахування компенсації втрати частини доходу відсутні (а.с.7-9).

Вважаючи, що вказана відповідь не є повною та точною, оскільки містить лише часткову відповідь на пункти 1, 2, 3, 4 Запиту, позивач звернувся до суду звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

За змістом статті 34 Основного Закону кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом №2939-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 1 Закону №2939-VI).

Відповідно до статті 2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

У статті 3 Закону №2939-VI встановлені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, згідно з якою, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема:

- обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

- визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

- юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Також, доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах, зокрема, прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом (стаття 4 цього ж Закону).

Отже, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливо за допомогою двох способів, а саме отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб`єктами владних повноважень публічної інформації, або за результатами надання такої інформації у відповідь на конкретне відповідне звернення особи.

Нормами статті 12 Закону №2939-VI передбачено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації

Згідно частини четвертої статті 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Пунктом 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частини друга-п`ята статті 19 Закону №2939-VI).

Приписами частини першої статті 20 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону №2939-VI).

Перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, закріплений частиною першою статті 22 Закону №2939-VІ, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, за цією нормою, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною першою статті 23 Закону №2939-VІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

За змістом частин першої, другої статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною першою статті 2 КАС передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

В силу приписів пункту 4 частини другої статті 23 Закону №2939-VI позивач як запитувач інформації, попри фактичне надання відповіді на Запит відповідачем звертаючись до суду із цим позовом вважав порушеними свої права внаслідок надання неповної відповіді на Запит.

Враховуючи вищенаведені норми, а також проаналізувавши поданий позивачем Запит та надану на нього відповідачем відповідь апеляційний суд, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Щодо пункту 1 Запиту, у відповідь на який позивач стверджує, що не отримав відомостей стосовно того хто із посадових осіб (назвати, прізвище, ім`я та по батькові) ГУПФ приймав рішення про незаконне зменшення його пенсії з 77% до 70% сум грошового забезпечення із наданням копії відповідного розпорядження, то як видно із відповіді відповідача від 17.05.2019 та підтверджується матеріалами справи, запитувача поінформовано про повний алгоритм дій щодо перерахунку його пенсії, який виник у зв`язку із відповідними змінами у законодавстві, а не діями посадових осіб ГУПФ. При цьому, копія розрахунку пенсії з її обчисленням в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення була надана позивачу раніше листом від 22.06.2018 №11945/02.02-06 в якому також заявнику надано роз`яснення щодо перерахунку пенсії з 77% до 70% відповідного грошового забезпечення (а.с.41-44).

Стосовно відповідей на пункти 2, 3 Запиту, то із відповіді на Запит вбачається, що ГУПФ чітко зазначено, які дії станом на час отримання ним Запиту останнім вчинені та вчиняються на виконання рішення суду у справі №813/2540/18. Так зазначено, що на виконання рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача у розмірі 77% грошового забезпечення. В підтвердження того, що вказаний перерахунок на виконання рішення суду проведено, запитувачу ще 17.04.2019 разом із відповіддю на запит про надання публічної інформації щодо пенсійного грошового забезпечення від 19.03.2019 надано копію відповідного розпорядження про перерахунок (а.с.53). Крім того, разом із згадуваним розпорядженням позивачу на його вимогу від 19.03.2019 надсилалась копія розрахунку на доплату за період з 01.01.2016 по 13.02.2019 та з 14.02.2019 по 31.03.2019 (а.с.54-55).

Щодо пункту 3 Запиту про те, коли по рішенню суду від 18.10.2018 позивачу буде виплачена пенсія за вислугу років у розмірі 77% сум грошового забезпечення по окремій відомості одним платежем, то слід вказати, що ГУПФ повідомило, що виплата перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 13.02.2019 буде здійснена відповідно до Порядку №649. При цьому, вказано, що відповідно до Порядку №649 після виділення коштів для виплати заборгованості позивача буде повідомлено про це у триденний термін та не пізніше десяти робочих днів з дня надходження коштів.

У свою чергу, потрібно зауважити, що ОСОБА_1 уже звертався до відповідача із вимогою коли по рішенню суду від 18.10.2018 позивачу буде виплачена пенсія за вислугу років у розмірі 77% сум грошового забезпечення по окремій відомості одним платежем, відповіді на яку йому надавались 17.04.2019, 12.03.2019 (а.с.49, 52).

Щодо пункту 4 Запиту, то відповідач з посиланням на норми Закону №2050-ІІІ вказав, що враховуючи, що ГУПФ затримка виплати пенсії запитувача не допускалась, а виконання судових рішень врегульовано Порядком №649, який є обов`язковим для застосування відповідачем, підстави для нарахування втрати частини доходу відсутні.

Відповідь на вимогу пункту 4 Запиту, яка уже неодноразово заявляється, також надана відповідачем у відповіді від 17.04.2019 (а.с.51).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної не погоджується із висновками суду першої інстанції відповідно до яких відповідь ГУПФ на Запит позивача є така, що не відповідає за змістом запитуваній інформації, оскільки з врахуванням того, що наведені у Запиті Вимоги уже неодноразово заявлялись до того самого відповідача, яким надавались одні і ті ж за змістом відповіді, останнім на розглядуваний Запит апріорі не могла надаватись інша інформація ніж та, що уже була надана.

При цьому, посилання запитувача інформації на її неповноту через те, що ГУПФ не вказано прізвищ, імен та по батькові посадових осіб, які на думку позивача мали б приймати відповідні рішення про незаконне зменшення розміру його пенсії з 77% до 70%, а також приймати рішення про невиплату на виконання рішення суду суми пенсії у розмірі 18473,52 грн є безпідставними, так як вказує апелянт запитувані рішення ніхто не приймав, усі спірні перерахунки пенсійним органом проводились на підставі вимог законодавчих норм, які регулюють спірні відносини. Відповідні розпорядження про перерахунок пенсії в розмірі 70%, після рішення суду в розмірі 77%, розрахунок на доплату пенсії в розмірі 17746,04 грн були надані позивачу на його попередні запити, що стосувалися в тому числі і розглядуваних у вказаному Запиті вимог. Крім того, як відповіддю відповідача від 17.05.2019, як так попередніми відповідями від 12.03.2019, 17.04.2019 надавались відповіді на пункти 3, 4 Запиту.

В розрізі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ситуація, яка наведена у розглядуваному спорі свідчить про зловживання позивачем правом на подання відповідних запитів на інформацію.

Перш за все, це пов`язано з тим, що нормами Закону №2939-VІ, на відмінно від Закону України «Про звернення громадян» у частині другій статті 8 якого передбачено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, не встановлено будь яких обмежень стосовно можливості звернення однією особою до одного і того ж органу із подібними (аналогічними) за змістом запитами на інформацію на які уже отримано відповіді та документи.

При цьому, поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) Конвенції (зловживання правом на індивідуальне звернення).

За статтею 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене (рішення Великої Палати ЄСПЛ «Miroпubovs і інші проти Латвії» §§ 62 та 65; «S.A.S. проти Франції» § 66).

Для того, щоб визначити, чи певна поведінка складає зловживання правами, Суд ретельно розглядає цілі, які заявник переслідує, посилаючись на Конвенцію та їх сумісність з цим документом.

У справі «Бубон проти Росії» рішення від 07 лютого 2017 року ЄСПЛ наголосив на тому, що важливим критерієм запитуваної інформації є «готовність і доступність» інформації, яку запитують у державних органах та чи є запитувана інформація створена у тому вигляді, в якому її просять надати.

Звідси, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача щодо надання йому неповної та недостовірної інформації, оскільки як встановлено вище ГУПФ у відповіді від 17.05.2019 в межах наявної та уже неодноразово викладеної у попередніх відповідях інформації, на переконання суду апеляційної інстанції надано повну, достовірну та об`єктивну відповідь виходячи із змісту поданого Запиту.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження суду першої інстанції відповідно до яких, хоча і відповідачем уже надсилавсь позивачу відповідні розпорядження та протоколи про перерахунок пенсії проте, враховуючи, що Законом №2939-VІ не встановлено законодавчої перешкоди повторно скеровувати такі документи, суд вважає, що такі слід було ще раз скерувати разом із відповіддю на Запит від 17.05.2019.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, при подальшому їх застосуванні призведуть до ситуації за якої особа з одних лише формальних підстав буде мати можливість звертатися із запитами для одержання тієї чи іншої інформації навіть якщо така уже була їй попередньо надана, проте вважаючи, що певна частина звернення все таки не задоволена у такий спосіб, як бажає запитувач, він знову і знову буде продовжувати подавати подібні звернення, спираючись на те, що у Законі №2939-VІ не встановлено обмежень щодо звернення із подібними запитами.

Крім того, на думку апеляційного суду, поданий позивачем Запит спрямований не стільки на отримання інформації, що ним запитувалась, скільки шляхом неодноразового подання подібних запитів домогтися вчинення від відповідача дій щодо негайного виконання рішення суду від 18.10.2018 саме у спосіб, який бажає позивач. Вказані дії не відповідають меті інформаційного запиту в розумінні Закону №2939-VІ, якою є одержання попередньо створеної інформації, а не вжиття певних заходів реагування щодо поновлення прав, усунення недоліків в діяльності підприємств, установ, організацій тощо (створення рішень, розпоряджень які не приймались, хоча на думку позивача мали б існувати), і таким чином спонукати орган державної влади вчинити ті дії, які на переконання цієї особи, є найбільш правильними, відхиляючи при цьому, всі дії та доводи протилежної сторони.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, апеляційний суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції внаслідок неналежної оцінки обставин справи та доводів сторін, допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач

В. Я. Качмар

судді

А. Р. Курилець

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 26 грудня 2019 року.