Справа № 302/1481/13-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 грудня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.

при секретарі КУЧІНЦІ Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 302/1481/13-ц на ухвалу Міжгірського районного суду від 18 грудня 2013 року, головуючий суддя Кривка В.П., про задоволення подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Закарпатській області Шуберта С.Б. про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон, -

встановив:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Овсепян К.А., оскаржив ухвалу Міжгірського районного суду від 18.12.2013, якою задоволено подання держвиконавця Відділу ДВС Міжгірського РУЮ Шуберта С.Б. про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. На думку боржника, ухвала є незаконною та необґрунтованою. Так, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон може бути застосоване в разі ухилення боржника від виконання рішення, при цьому, факт ухилення підлягає встановленню та доказуванню. У справі немає доказів умисного ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, такі докази держвиконавець суду не надав.

Оскільки відповідні обставини не були встановлені та не були доведені, застосоване судом обмеження боржника у праві виїзду за кордон порушує його право на свободу пересування, яке гарантується національним та міжнародним законодавством.

Поза тим, у матеріалах виконавчого провадження відсутній доказ належного повідомлення боржника про відкриття цього провадження, а саме, докази надіслання йому відповідної постанови рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення та отримання ним цієї постанови. Обґрунтування подання тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження боржник взагалі не здійснював сплату аліментів, не враховує, що боржник не був обізнаний із фактом відкриття виконавчого провадження.

Про виконавче провадження боржника повідомило керівництво ТОВ «Альткорн», де він на той час працював, після чого боржник надав виконавцям квитанції про часткову сплату у 2011-2017 рр. аліментів на утримання сина безпосередньо стягувачу колишній дружині, в тому числі, на її банківські рахунки, однак, через давність зберігання квитанції вже нечитабельні. Стягувач цей факт замовчав, хоча за період з лютого 2013 року по червень 2017 року боржник сплатив 11600,00 грн, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Незважаючи на це, стягувач отримував із виконавчої служби довідки про несплату боржником аліментів для призначення соціальної допомоги на дитину.

У ході виконавчого провадження не було встановлено наявності у боржника майна, за рахунок якого могло бути виконане рішення, поряд із цим, держвиконавець не використав усі можливі заходи для примусового виконання рішення. Зокрема, маючи інформацію про офіційне працевлаштування боржника у 2009-2010 рр. у ТОВ «Дружба», у 2011 р. у ТОВ «ЮАОЗ «Щит»», у 2012 р. у ТОВ «Закарпатська продовольча група», та про нарахування йому зарплати за ці періоди відповідно 6723,10 грн, 4961,74 грн і 4482,13 грн, держвиконавець не вживав заходів для стягнення аліментів за рахунок цих заробітків. Внаслідок бездіяльності держвиконавця станом на кінець грудня 2013 року виникла заборгованість за аліментами в сумі 43086,00 грн.

Суд першої інстанції цих обставин не з`ясував і ухвалив необґрунтоване рішення.

Боржник просить ухвалу суду скасувати, у задоволенні подання відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 та його представника адвоката Овсепян К.А., розглянувши на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи скарги, оглянувши матеріали виконавчого провадження № 27469005, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

Ухвалою Міжгірського районного суду від 18.12.2013 задоволено подання заст. начальника Міжгірського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Шуберта С.Б. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 (а.с. 36). Із установленим обмеженням ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон колегія суддів погодитись не може.

18.12.2013 заст. начальника Міжгірського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Шуберт С.Б. звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження права ОСОБА_1 у виїзді за кордон (а.с. 22-23). Ініціатор подання мотивував його тим, що на виконанні перебуває виконавче провадження із примусового виконання виданого Міжгірським районним судом 16.10.2010 виконавчого листа № 2-454 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини доходу боржника починаючи з 05.10.2010 і до досягнення дитиною повноліття. Виконавче провадження було відкрито 06.07.2011, з цього часу боржник не сплачував аліменти та спричинив заборгованість яка станом на 30.11.2013 склала 43086,00 грн. Діями держвиконавця щодо розшуку майна боржника, на яке в рахунок погашення боргу можна було б накласти арешт, таке майно не було виявлене. На виклик держвиконавця боржник не з`явився. Посилаючись на ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV), на ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-XII), ст. 19 ч. 1 п. 8 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст. 377-1 ЦПК України (указані норми законодавства в редакції, що була чинною на час звернення держвиконавця із поданням та вирішення його судом), держвиконавець просив суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за кордон.

Матеріали виконавчого провадження № 27469005 містять дані про те, що після укладення 20.10.2014 шлюбу з ОСОБА_4 стягувач має прізвище, ім`я та по-батькові « ОСОБА_5 » (а.с. 64, 65 в.п.).

Судове рішення в цивільній справі, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання на всій території України (ст. 124 ч. 5 Конституції України, ст. 14 ч.ч. 1, 2 ЦПК України), примусове виконання судового рішення покладено на державну виконавчу службу і здійснюється відповідно до Закону № 606-XIV. Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1, ст. 2 ч. 1, ст. 11 ч. 1 Закону № 606-XIV, держвиконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Заходи примусового виконання судового рішення, визначені ст. 32 Закону № 606-XIV і таким є, передусім, звернення стягнення на грошові кошти, заробітну плату, інше майно боржника. Аналогічно ці питання врегульовані чинними на час розгляду скарги апеляційним судом законодавчими актами (ст. 129-1 Конституції України, ст. 1, ст. 5 ч. 1, ст. 10, ст. 18 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), що набрав чинності з 05.10.2016).

У процесі здійснення виконавчого провадження держвиконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням (ст. 11 ч. 3 п. 18 Закону № 606-XIV (аналогічно ст. 18 ч. 3 п. 19 Закону № 1404-VIII), ст. 6 ч. 1 п. 5, ч. 2 Закону № 3857-XII), це питання вирішується згідно із ст. 377-1 ЦПК України у відповідній редакції. З метою належного і повного виконання рішення законом покладався на виконавця обов`язок провести перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання, а в подальшому проводити таку перевірку кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ст. 52 ч. 8 Закону № 606-XIV).

Предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов`язань за умови об`єктивної спроможності божника виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього (наприклад, приховування майна, коштів, документів, порушення умов щодо арешту майна та заборони його відчуження, створення інших перешкод для виконання рішення тощо).

Втім, у поданні не міститься вказівки на вчинення держвиконавцем жодної (окрім виклику боржника) з необхідних конкретних дій, спрямованих на забезпечення примусового виконання рішення суду. До подання додані копії окремих документів виконавчого провадження: виконавчого листа у справі № 2-454/2006, виданого Міжгірським районним судом 16.10.2010, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів, але не менше 30% чинного до застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей відповідного віку, починаючи з 05.10.2010 і до досягнення дитиною повноліття; постанови від 06.07.2011 про відкриття виконавчого провадження № 27469005; розрахунок заборгованості за аліментами на суму 43086,00 грн станом на 30.11.2013; виклик-попередження держвиконавця від 07.03.2012; заяви стягувача ОСОБА_2 від 22.03.2013 і від 03.09.2013 про вжиття заходів для стягнення заборгованості; довідки та відповіді уповноважених органів за січень 2013 року на запити держвиконавця щодо відсутності у ОСОБА_2 нерухомого майна, земельних ділянок, транспортних засобів, пенсійних виплат, допомоги по безробіттю (а.с. 24-35).

Водночас до подання не додано доказу виконання держвиконавцем вимог ст. 25 ч. 5, ст. 31 ч. 1 Закону № 606-XIV щодо надсилання копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом із повідомленням про вручення, що, відповідно, вказувало б на доведення до відома боржника положень закону щодо добровільного виконання рішення суду. Відсутній такий доказ і в матеріалах виконавчого провадження № 27469005. Інших документів, доказів і матеріалів у справі на час розгляду подання судом першої інстанції не було.

Тобто, на час розгляду подання судом у справі були окремі дані про вжиття у січні 2013 року держвиконавцем певних заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду за рахунок майна боржника, на виявлення відповідного майна та забезпечення примусового виконання рішення суду. Водночас інших даних щодо дій держвиконавця у справі не було, а виконавче провадження № 27469005 судом першої інстанції не оглядалося.

Тим часом, із оглянутих апеляційним судом матеріалів виконавчого провадження № 27469005 випливає, зокрема, що:

у період з липня по грудень 2013 року боржник ОСОБА_2 здійснив шість платежів на картковий рахунок стягувача ОСОБА_2 в ПАТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 4000,00 грн, платежі в такий спосіб мали місце і в 2014-2019 рр. (а.с. 82-84, 119, 122, 125, 171 в.п.), ці кошти в подальшому були враховані держвиконавцем при розрахунку заборгованості за аліментами, яка станом на 01.11.2019 визначалася в сумі 66566,91 грн (а.с. 106, а.с. 172 в.п.);

боржник ОСОБА_2 був офіційно працевлаштований, зокрема, у період, який охоплюється моментом відкриття виконавчого провадження (06.07.2011) і моментом внесення до суду подання держвиконавця (18.12.2013), та отримував заробітну плату:

з квітня по вересень 2011 року працював охоронником у ТОВ «Юридичне агентство офіцерів запасу «Щит»» (Мукачівський район, с. Ключарки);

з квітня по травень 2012 року працював охоронником у ТОВ «Закарпатська продовольча група» (м. Мукачево),

а також періодично був офіційно працевлаштований на різних підприємствах по 2019 рік включно, в тому числі, з листопада 2016 року по травень 2018 року працював оператором 2-го розряду в ТОВ «Альткорн» (м. Київ), з серпня 2018 року по січень 2019 року працював касиром у ТОВ «Оптімус Рітейл ЗК» (Мукачівський район, с. Клячаново), з серпня по жовтень 2019 року працював оператором заправних станцій у ТОВ «Максі Енерджі» (м. Мукачево) (а.с. 98-102, 172 в.п.).

Попри те, що факти працевлаштування боржника ОСОБА_2 та отримання ним офіційних доходів мали місце ще до звернення держвиконавця до суду з поданням про обмеження боржника у праві виїзду за кордон, а відповідні документи, як і документи щодо подальшого працевлаштування та періодичної часткової сплати боржником коштів безпосередньо стягувачу містяться у виконавчому провадженні, держвиконавець ані не з`ясував ці обставини на час звернення до суду та не повідомив про них суд, ані не вживав заходів до стягнення аліментів за рахунок заробітної плати боржника, ані не врегулював ці питання своєчасно з боржником. У тому числі, за цих обставин дії держвиконавця не можуть вважатися добросовісними, такими, що є коректними і не завдають невиправданої шкоди законним правам та інтересам як боржника, так і стягувача, оскільки нестягнення аліментів за рахунок заробітку боржника сприяло збільшенню заборгованості, а відповідні обставини підлягали врахуванню й при оцінці доцільності та обґрунтованості подальшого існування обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Не були з`ясовані та перевірені на відповідний час такі обставини і судом першої інстанції.

04.11.2008 ОСОБА_2 уклав новий шлюб із ОСОБА_6 , у цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_7 (а.с. 162, 163 в.п.).

Таким чином, матеріали справи вказують на те, що держвиконавець не використав усі можливі заходи для примусового виконання судового рішення. Даних про будь-які перешкоди для звернення стягнення, зокрема, на заробітну плату, як і про перешкоди для подання держвиконавцем доказів, що повинні були бути надані суду із поданням, немає. Відповідні обставини, що мають значення в справі, були замовчані держвиконавцем. Заходи, спрямовані на з`ясування майнового стану боржника, виявлення його доходів, майна були вчинені лише в січні 2013 року, даних про здійснення перевірок виконавцем майнового стану боржника у передбаченому законом порядку у справі немає.

Обмеження свободи пересування боржника, що є додатковим заходом забезпечення виконання судового рішення, якщо загальновживані заходи стягнення є недостатніми, вичерпані, не повинно застосовуватися, якщо не є конче необхідним і обґрунтованим. Саме по собі посилання на заборгованість за виконуваним судовим рішенням за відсутності відповідних доказів не свідчить про ухилення боржника від виконання зобов`язання. Посилання на процесуальні норми та на Закони України № 606-XIV і № 3857-XII хоч і відповідають характеру вирішуваного питання, проте, не є достатнім обґрунтуванням для обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон. Належних доводів по суті вирішуваного питання та обґрунтування їх відповідними доказами подання не містить. Стягнення не провадилося передусім через невжиття необхідних для цього заходів у передбачених законом обсягах і формах, негативні наслідки таких дій або бездіяльності держвиконавця не можуть перекладатися на боржника у виконавчому провадженні, до того ж, дії якого не вказують на намір ухилитися від виконання зобов`язання, а в апеляційному суді від пояснював, що бажає виїхати на заробітки за кордон з метою повного погашення боргу за аліментами, проте, позбавлений цієї можливості через наявне обмеження.

Тож установлено, що доказів вчинення боржником дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, у справі немає. Не обґрунтував такими доказами свою ухвалу від 18.12.2013 і суд першої інстанції. Ухвала суду про задоволення подання ґрунтується, по суті, на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України у редакції на час вирішення справи місцевим судом, ст. 81 ч. 6 цього Кодексу в чинній редакції) і не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, подання є необґрунтованим, а суд на порушення вимог закону не вмотивував належним чином свого рішення. Доводи апелянта, який участі в розгляді подання, що відбувся в день його надходження до суду, не брав, копію оскаржуваної ухвали у 2013 році засобами поштового зв`язку не отримав (а.с. 22, 36, 38-40), про обізнаність із фактом постановлення оскаржуваної ухвали лише в 04.08.2019, а із самою ухвалою 06.08.2019, підтверджуються документами щодо відмови ОСОБА_2 04.08.2019 у перетинанні державного кордону України та даними про отримання 06.08.2019 копії ухвали в місцевому суді (а.с. 61, 62), не спростовані та не суперечать обставинам справи.

Відтак, з урахуванням положень ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, вимог ст.ст. 212-215 цього Кодексу в редакції на час вирішення подання судом першої інстанції (відповідно, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 263-265 чинної редакції ЦПК України) щодо законності і обґрунтованості судового рішення, суд першої інстанції не мав належних і достатніх підстав для задоволення необґрунтованого і бездоказового подання держвиконавця, а тому постановив необґрунтовану ухвалу, яку на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України слід скасувати, у задоволенні подання відмовити.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Міжгірського районного суду від 18 грудня 2013 року скасувати, подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Закарпатській області Шуберта С.Б. про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складене 23 грудня 2019 року.

Судді