Єдиний унікальний номер: 236/3250/16-к

Номер провадження 11-кп/804/64/19 Суддя-доповідач Смірнова В.В.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду в складі:

головуючого судді Смірнової В.В.,

суддів: Залізняк Р.М., Круподері Д.О.,

при секретарях судового засідання Ільяшенкові С.О., Ямчук О.М.,

за участю:

прокурора Оніщенко Г.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

законного представника ОСОБА_2 ,

захисника Коломієць О.В.,

потерпілої ОСОБА_3 ,

представника служби у справах дітей Роменської В.В.,

представника відділу пробації Капітан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Бахмута Донецької області апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_3 на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області 18 січня 2018 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА _1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лиман Донецької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, який навчається на 1 курсі Слов`янського машинобудівного ліцею, не судимий в силу статті 89 КК України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

якого визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИЛА :

Обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12016050420001274 ОСОБА_1 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, при наступних обставинах.

05 грудня 2016 року, близько о 07-00 годині, неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись на АДРЕСА_2, побачив, що ОСОБА_3 , вийшла з двору свого домоволодіння АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 достовірно знаючи, що в зазначеному будинку, де проживає ОСОБА_3 , нікого немає, реалізуючи свій злочинний намір, через хвіртку зайшов на територію домоволодіння, де через квартирку вікна домобудівлі проник до кухонного приміщення будинку. Знаходячись в будинку, ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, з метою таємного викрадення чужого майна, з стільця, який знаходився у вітальній кімнаті, викрав грошові кошти в сумі 600 грн; а з полиці шафи у спальній кімнаті, викрав ювелірні вироби, а саме: чотири срібних ланцюжка, вартістю: 59, 25 грн; 59, 25 грн; 71, 10 грн; 47, 40 грн; золотий ланцюг, вартістю 1114, 72 грн; золотий хрестик, вартістю 727, 17 грн; срібний хрестик, вартістю 55, 39 грн; срібну ладанку, вартістю 55, 39 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 2789, 67 грн. З місця події ОСОБА_1 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України у зв`язку з відсутністю його винуватості у вчиненні цього кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі прокурор прохає вирок скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України остаточно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вирок суду не відповідає вимогам п.п.1-3 ч. 1 ст. 373 КПК України, судом не зазначено та не обґрунтовано, в чому саме полягає недоведеність провини неповнолітнього ОСОБА_1 .

Судом передчасно визнано як неналежний доказ протокол огляду місяця події від 13 грудня 2016 року за участю потерпілої ОСОБА_3 , понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки істотні суперечності висновку суду не були усунуті під час судового слідства. Так, судом не було з`ясовано на якій посаді у Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП України перебувала та які посадові обов`язки виконувала понята ОСОБА_4 . Також факт участі у проведенні слідчої дії понятого ОСОБА_5 підтверджений фототаблицею проведення слідчої дії. Окрім цього, судом не вмотивовано, яким чином проведення слідчої дії від 13 грудня 2016 року істотно порушено права неповнолітнього ОСОБА_1 та його законного представника.

Суд передчасно дійшов висновку щодо звіту експерта оцінювача в частині допущеної описки номеру кримінального провадження та, маючи сумніви щодо цього звіту для усунення розбіжностей, не призначив судову товарознавчу експертизу, не викликав експерта у судове засідання для роз`яснення окремих положень висновку.

Допит свідка ОСОБА_6 у судовому засіданні проведений поверхово, майже через рік після вчинення кримінального правопорушення та після перегляду вироку суду першої інстанції апеляційним судом, який скасував вирок та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Крім цього, не були відкриті стороні обвинувачення додаткові матеріали щодо свідка ОСОБА_6 відповідно до вимог ч. 11 ст. 290 КПК України, а на підставі ч. 12 цієї статті суд не мав права допустити дані матеріали як докази.

Судом не прийняті до уваги показання потерпілої ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які співпадають в частині описання викрадених ювелірних виробів, у тому числі при їх придбанні у ОСОБА_1 , опису зовнішності та одягу ОСОБА_1 .

Також, судом не зазначено у вироку щодо прийнятого рішення про закриття кримінального провадження за заявами неповнолітнього ОСОБА_1 та його законного представника про застосування стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 з боку співробітників поліції заходів психологічного тиску.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову суд не врахував вимоги ч.3 ст. 129 КПК України, в якій визначені підстави залишення позову без розгляду.

Потерпіла ОСОБА_3 в апеляційній скарзі прохає вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Скаргу обґрунтовує тим, що суд не розглядав інші версії вчинення кримінального правопорушення, окрім як о 7 годині ранку, проте її не було вдома з 7-15 годині до 18 годині.

Судом не прийнято до уваги показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , які показали, що ОСОБА_1 06 грудня 2016 року продав їм окрім срібних виробів ще й золоті ланцюжок та хрестик.

Також, зазначає, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в її домоволодінні ніколи не були, протокол огляду місця події в суді не вивчався.

Заслухавши доповідача, прокурора, який наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги; потерпілої, яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, неповнолітнього ОСОБА_1 , законного представника, захисника, які просили у задоволенні апеляційних скарг відмовити та вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судове слідство, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої підлягають задоволенню частково, вирок суду стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню із ухваленням нового вироку за таких підстав.

Завданнями кримінального провадження є, серед іншого, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини (ст. 2 КПК України).

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності (п. 4 ч. 1ст. 411 КПК України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 411 КПК України, вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання.

Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів вважає, що суд при постановленні судового рішення припустився порушень вимог кримінального процесуального закону і зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На підставі вимог ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Відповідно до положень ч.3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначається, серед іншого, підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Таким чином, суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувавши та надавши їм оцінку.

Стаття 84 КПК України визначає, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отриманні у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зміст доказів - фактичні дані, отриманні з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний носій.

Процесуальними носіями фактичних даних є об`єкти, які можуть служити засобом фіксації, збереження та перенесення доказової інформації у справі для суб`єктів кримінального процесу та його учасників на будь-яких стадіях процесу.

Фактичні дані отримують статус доказів, а це можливо лише за наявності ряду умов.

По-перше, вони повинні мати відношення до предмета доказування, а саме, знімати інформаційну визначеність за фактами, які підлягають встановленню, тобто мати ознаки належності до справи.

По-друге, фактичні дані, що належать до справи, мають бути зібрані та закріплені в передбаченому законом порядку, тобто мати допустимість до справи.

По-третє, закон обмежує використання фактичних даних як доказів рядом умов, що ставляться як до самих фактичних даних, так і до їх джерел.

Пов`язуючи допустимість доказів з процесуальним порядком їх одержання, закон не тільки має на меті захист громадян від безпідставного вторгнення в їхні законні права та інтереси, але й виходить з того, що цей порядок містить гарантії одержання достовірної доказової інформації.

Щодо перевірки судом доказів, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог закону всі зібрані у справі докази підлягають ретельній, всебічній та об`єктивній перевірці.

Мета перевірки - з`ясування доброякісності, придатності зібраних доказів для встановлення фактів, що належать до предмета доказування.

Відповідно до правил оцінки доказів:

а) суд вільний в оцінці доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Свобода в оцінці доказів гарантується законом;

б) оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суду. Суд під час оцінки доказів не пов`язаний з висновками, зробленими в обвинувальному акті слідчого і прокурора;

в) оцінка доказів має ґрунтуватися на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності;

г) під час оцінки доказів суд керується законом та правосвідомістю.

Всебічна оцінка доказів завершується побудовою висновків у справі та обґрунтуванням рішень, які приймаються щодо використання доказів.

Між тим суд порушив вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону.

Відповідно до положень ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно з ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Допустимість доказів означає правову придатність їх для використання у кримінальному процесі як аргументів у доказуванні.

У статті 62 Конституції України стверджується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому законом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

Допустимість доказів означає, що: 1) фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб`єктом; 2) фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян; 3) фактичні дані та сам процес їх одержанні належним чином закріплені та засвідчені; 4) зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи загалом дозволяють здійснити перевірку достовірності та законності одержання фактичних даних.

Однак, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, яким виправдано ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону, прийшов до неправомірного висновку про недопустимість доказів по справі.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.420 КПК України колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок і ухвалити свій вирок у зв`язку із скасуванням необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає встановленим наступне.

05 грудня 2016 року, близько о 07 годині, неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись на АДРЕСА_2, побачив, що ОСОБА_3 , вийшла з двору свого домоволодіння АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 достовірно знаючи, що в зазначеному будинку, де проживає ОСОБА_3 , нікого немає, реалізуючи свій злочинний намір, через хвіртку зайшов на територію домоволодіння, де через квартирку вікна домобудівлі проник до кухонного приміщення будинку. Знаходячись в будинку, ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, з метою таємного викрадення чужого майна, з стільця, який знаходився у вітальній кімнаті, викрав грошові кошти в сумі 600 грн; а з полиці шафи у спальній кімнаті, викрав ювелірні вироби, а саме: чотири срібних ланцюжка, вартістю: 59, 25 грн; 59, 25 грн; 71, 10 грн; 47, 40 грн; золотий ланцюг, вартістю 1114, 72 грн; золотий хрестик, вартістю 727, 17 грн; срібний хрестик, вартістю 55, 39 грн; срібну ладанку, вартістю 55, 39 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 2789, 67 грн. З місця події ОСОБА_1 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Так , у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_1 на підставі ст. 63 Конституції України відмовився від дачі показань.

Законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 - його мати ОСОБА_2 , у судовому засіданні апеляційного суду показала, що з потерпілою ОСОБА_3 вони знайомі як сусіди. На той час її син ОСОБА_1 навчався у Слов`янському професійному машинобудівному ліцею. Характер у сина добрий, м`який, чуйний.

06 грудня 2016 року к ним додому приїхали працівники поліції, які відвезли її до відділу поліції, де пояснили, що її син ОСОБА_1 вчинив крадіжку, а саме викрав у сусідки срібні та золоті прикраси. ОСОБА_1 впізнали за фотознімками покупці коштовностей, які працюють на ринку.

ЇЇ син ОСОБА_1 вину не визнавав. Потім до кабінету зайшов оперуповноважений із розшуку ОСОБА_10 , відібрав у сина пояснення. Дома син пояснював, що він продав срібні та золоті коштовності, які вона йому віддала та дозволила продати. Наступного дня вона поїхала у м. Слов`янськ на ринок до покупців коштовностей та попросила повернути їй коштовності, які були придбані у її сина, для того щоб надати поліції та довести, що це її речі. Проте їй відповіли, що ці коштовності були продані. Через два тижня її викликав слідчий ОСОБА_18 та прохав надати характеристику її сина ОСОБА_1 . Через деякий час слідчий ОСОБА_18 знов запросив її приїхати до відділу поліції для допиту сина ОСОБА_1 , проте вона повідомила, що приїхати не може, оскільки знаходиться на роботі. Тоді слідчий повідомив, що ОСОБА_1 призначено захисника, тому він може його допитати у присутності захисника. Вона не була присутньою під час розмови сина та захисника, вона не знає про що була розмова. З матеріалами справи вона також не ознайомлювалась, які речі були пред`явлені для впізнання вона не знає. Зазначила, при впізнанні були надані коштовності, які належать їй та які вона дозволила продати сину, а саме: чотири різні срібні сережки, один срібний браслет на руку, дві срібні ланцюжки, один кулон у вигляді двох сердечок разом, на золотому маленькому ланцюжку був зламаний замочок, та маленький хрестик. Перед слуханням справи прокурор та захисник їй порадили віддати гроші потерпілій для того, щоб все було добре. Тому, вона у суді особисто віддала потерпілій 1100 грн. На заняття ОСОБА_1 їздив електричкою о 7-00 годині. 07.12.2016 його не було на заняттях, зі слів сина їй відомо, що він їздив на ринок продати прикраси, які вона йому дозволила.

Колегія суддів, незважаючи на зайняту позицію обвинуваченого та його законного представника щодо невизнання своєї вини, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку приходить до висновку про доведіть винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального провадження, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Так , потерпіла ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційного суду показала, що 05 грудня 2016 року вона вранці о 07 годині 15 хвилин пішла з дому на роботу, а ввечері, коли повернулась додому, за адресою: АДРЕСА_2, та побачила, що в будинку все перевернуто та розкидані речі, квартирка була відкрита, вона зрозуміла, що її пограбували, на стільці лежали гроші: 3 купюри по 200 грн, та в спальні в шафі був порушений порядок речей, та були відсутні коштовності, а саме: чотири срібляних ланцюжка, золотий ланцюжок, золотий хрестик, срібляний хрестик, срібляна ладанка. Свої позовні вимоги до ОСОБА_1 щодо відшкодування матеріальної шкоди підтримала частково за відрахуванням повернутих їй срібляного хрестика та срібляної ладанки, та відшкодованих законним представником ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1100 грн. Спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 2789 грн 67 коп.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні апеляційного суду показав, що 5 чи 6 грудня 2016 року вранці на центральному ринку у м. Слов`янську, де він працює та покупає у населення товари старини, він придбав у ОСОБА_1 ювелірні вироби з срібла та золота, а саме: ланцюжки, хрестики, та срібну ладанку. Через день після цього до нього приходила мати ОСОБА_1 та сварилась, що він прийняв ювелірні вироби у неповнолітнього, хоча неповнолітній ОСОБА_1 виглядав на 19-20 років, при проведенні впізнання за фотознімками він впізнав ОСОБА_1 як особу у якого він придбав ювелірні вироби, впізнав по обличчю, при проведенні даної процесуальної дії у нього зауважень не було.

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.12.2016 р. за участю понятих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , свідок ОСОБА_9 , з пред`явлених йому фотознімків, впізнав неповнолітнього ОСОБА_1 , який 06.12.2016 на ринку у м. Слов`янську продав йому ювелірні вироби зі срібла та золота. ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_1 за зовнішніми ознаками обличчя (т. 2 а.к.п. 121-123).

Протокол складений відповідно до вимог кримінального процесуального закону, за участю понятих, свідок ОСОБА_9 попереджений про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 384, 385 КК України, протокол підписаний особою, якій пред`являлися фотознімки для впізнання, зауважень не надійшло.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду надав аналогічні показання із показанням свідка ОСОБА_9 , також показав, що ОСОБА_1 за ювелірні вироби вони заплатили близько 1500 грн., потім він впізнав по фотознімках ОСОБА_1 як особу, яка здавала ювелірні вироби.

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2016 року за участю понятих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , свідок ОСОБА_7 , з пред`явлених йому фотознімків, впізнав неповнолітнього ОСОБА_1 , який 06.12.2016 на ринку в м. Слов`янську Донецької області продав йому ювелірні вироби зі срібла та золота. ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_1 за зовнішніми ознаками обличчя (т. 2 а.к.п. 117-119).

Протокол складений відповідно до вимог кримінального процесуального закону, за участю понятих, свідок ОСОБА_7 попереджений про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 384, 385 КК України, протокол підписаний особою, якій пред`являлися фотознімки для впізнання, зауважень не надійшло.

Також , є помилковим висновок суду про визнання звіту експерта оцінювача неналежним доказом у зв`язку з тим, що зазначений у звіті експерта реєстраційний № 120160420001274 не відповідає номеру даного кримінального провадження - № 12016050420001274.

Так, відповідно до звіту експерта оцінувача № 447 залишкова вартість ювелірних виробів, яка розрахована за постановою слідчого від 14.12.2016, реєстраційний № 120160420001274 , для визначення збитку на дату скоєння злочину, складає 2268 гривень 76 коп. без ПДВ ( т. 1 а.к.п. 56-61).

Згідно з ч. 7 ст. 101 КПК України, висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 356 КПК України за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.

При цьому, суд першої інстанції при наявності сумнівів щодо даній оцінці експерта, не викликав останнього у судове засідання для надання пояснень та уточнення розбіжностей.

Як показав свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні апеляційного суду, він працював оцінювачем на приватному підприємстві «Жил Фонд», проводив експертну оцінку за постановою слідчого ювелірних виробів за переліком, відповідно до Національного стандарту № 1, та Методикою оцінки майна. Підтвердив, що у звіті він допустив технічну описку у реєстраційному номері справи, пропустив у номері цифру «50», оцінку ювелірних засобів він проводив у даній справі та підтвердив свої висновки.

Колегія суддів вважає, що зазначення експертом-оцінювачем у звіті реєстраційного номеру кримінального провадження № 120160420001274 замість № 12016050420001274 є технічною помилкою оцінювача, про що він підтвердив у судовому засіданні.

Крім того, учасниками кримінального провадження зазначена описка у звіті не оскаржувалась.

Таким чином, звіт експерта оцінювача № 447 є належним доказом оцінки вартості викраденого майна.

Також , помилковим є висновок суду про визнання протоколу огляду місця події від 13 грудня 2016 року недопустимим доказом, з тих підстав, що понята ОСОБА_4 є співробітником Лиманського відділення поліції Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області та ОСОБА_5 у цей же день вчинив злочин, за який його було засуджено.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Згідно з протоколом огляду місця події від 13 грудня 2016 року, місцем огляду є приміщення службового кабінету № 19 слідчого відділення Лиманського ВП Донецької області, під час огляду потерпіла ОСОБА_3 у присутності понятих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 впізнала ювелірні вироби за зовнішніми ознаками, які були викрадені з її будинку 05 грудня 2016 року, та показала які належать їй, а саме: ладанка овальної форми з відтиском 925 проба та хрестик з гравіюванням розп`яття, на якому мається відтиск 925 проба (т. 2 а.к.п.113-116).

Протокол огляду місця події від 13 грудня 2016 року відповідає кримінальному процесуальному закону, підписаний понятими та особою, якій пред`являлися предмети для впізнання, із фототаблиці складеної до протоколу вбачається присутність понятих поруч із потерпілою. Зауважень до протоколу не надходило.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні в судах першої та апеляційної інстанцій показала, що вона на час участі в якості понятої та на теперішній час працює в Лиманському відділенні поліції Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області в канцелярії діловодом, була запрошена слідчим для проведення огляду ювелірних виробів, при якому потерпіла впізнала свої ювелірні вироби, при огляді були присутні потерпіла, слідчий та вона ще з одним понятим.

Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Однак, суд не обґрунтував свій висновок про те, що свідок ОСОБА_4 є працівником правоохоронного органу з огляду на її посаду діловода в канцелярії відділення поліції.

Свідок ОСОБА_5 у судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій, показав, що з обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_3 він не знайомий, 13 грудня 2016 року близько 17-00 години він був затриманий працівниками поліції за вчинення крадіжки телефону, в ніяких слідчих діях, що не стосуються його справи, участі не приймав.

Проте колегія суддів критично оцінює показання свідка ОСОБА_5 , оскільки вони спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_4 та матеріалами кримінального провадження.

Так, з протоколу огляду місця події випливає, що місцем огляду є приміщення службового кабінету СВ Лиманського ВП, огляд було проведено 13 грудня 2016 року у період часу з 17 годині 55 хвилин до 18 годині 20 хвилин у присутності понятих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участю потерпілої ОСОБА_3 .

Згідно з вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_5 13 грудня 2016 року близько 17 годині 00 хвилин у м. Лимані скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України (т. 2 а.к.п. 81-87).

Окрім того, як зазначає сам ОСОБА_5 , він був затриманий працівниками поліції 13 грудня 2016 року близько 17-00 години.

Отже, зазначене не виключає участі ОСОБА_5 в якості понятого при проведенні огляду місця події 13 грудня 2016 року.

Крім того, колегія суддів аналізуючи положення ч. 7 ст. 223, ст. 237 КПК України, зазначає, що при проведенні процесуальної дії як огляд місця події участь понятих не є обов`язковою.

Таким чином, місцевим судом ретельно не досліджено зазначені матеріали кримінального провадження та необґрунтовано визнано протокол огляду місця події від 13.12.2016 недопустимим доказом.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 також підтверджується наступними письмовими доказами.

Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 22 грудня 2016 року за участю понятих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , протоколом огляду місця події від 05 грудня 2016 року за участю понятих ОСОБА_16 , ОСОБА_17 з фототаблицями до них за участю потерпілої ОСОБА_3 , підтверджено факт скоєння в домоволодінні АДРЕСА_2 таємної крадіжки її майна (а.к.п. 100-103, 105-112 т.2).

Вищезазначені протоколи слідчих дій відповідають вимогам, передбаченим ст.ст. 104, 105, 237, 240 КПК України, не містять яких-небудь зауважень з боку осіб, які приймали участь в огляді.

Згідно з довідкою Слов`янського професійного машинобудівного ліцею від 12 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 05.12.2016 та 06.12.2016 на заняттях був відсутній (а.к.п. 127 т.2).

Також , колегією суддів з метою перевірки дотримання вимог кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування при допиті неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 , вручення підозри та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченого та його законного представника були допитані наступні свідки.

Так, свідок ОСОБА_18 , попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 385, 386 КК України, приведений до присяги свідка, у судовому засіданні апеляційного суду показав, що він є слідчим Лиманського відділення поліції Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, у 2016 році він проводив досудове розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 . Ним були здійсненні наступні слідчі дії: вручення підозри ОСОБА_1 , щодо вчиненого ним кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК України; допит ОСОБА_1 в якості підозрюваного; ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Всі ці слідчі дії проводились за участю підозрюваного ОСОБА_1 , його законного представника - матері, та захисника Клечановської Ю.І. Після допиту ОСОБА_1 , йому було запропоновано провести слідчий експеримент, однак законний представник підозрюваного - матір відмовилась від проведення слідчого експерименту, у зв`язку з чим він відібрав заяву від ОСОБА_1 про відмову від проведення цієї слідчої дії, це було у присутності захисника Клечановської Ю.І. Показання ОСОБА_1 давав самостійно, добровільно. Скарг, доповнень та клопотань від захисника підозрюваного та його законного представника не надходило. В його присутності у його робочому кабінеті підозрюваний, його законний представник та його захисник підписувати протокол допиту, заяву про відмову в проведенні слідчого експерименту, протокол про надання доступу до додаткових матеріалів досудового розслідування, підозрюваний особисто підписував ці документи. Після ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами кримінального провадження був складений обвинувальний акт, копія якого була вручена ОСОБА_1 у присутності його законного представника та його захисника.

Свідок ОСОБА_10 , попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 385, 386 КК України, приведений до присяги свідка, у судовому засіданні апеляційного суду показав, що він є оперуповноваженим сектору кримінального розшуку Лиманського відділу поліції. У 2016 році надійшла інформація, що у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст. 185 КК України підозрюється ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останній разом зі своєю матір`ю були доставлені до Лиманського відділу поліції. ОСОБА_1 зізнався у вчиненні крадіжки золотих прикрас із домоволодіння та давав письмові показання у присутності матері. ОСОБА_1 розповідав як він проник до домоволодіння. Скарг від законного представника

обвинуваченого - матері ОСОБА_1 на дії свідка ОСОБА_19 щодо її неповнолітнього сина не надходили.

Свідок ОСОБА_20 , яка попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 385, 386 КК України та приведена до присяги свідка, у судовому засіданні апеляційного суду показала, що у 2016 році вона була призначена захисником неповнолітнього ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за обвинуваченням останнього за ч. 3 ст. 185 КК України. За її участю та участю законного представника - матері ОСОБА_1 був допитаний неповнолітній ОСОБА_1 , йому було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України. Підозрюваному ОСОБА_1 був вручений обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, надані матеріали кримінального провадження для ознайомлення у присутності законного представника та її присутності. Під час проведення процесуальних дій за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , на яких була присутньою захисник, завжди була присутньою законний представник - його матір ОСОБА_21 (до шлюбу ОСОБА_22 . Відомості зазначені у протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування на момент його заповнення відповідають дійсності. Зауважень, клопотань від неповнолітнього ОСОБА_1 та його законного представника не надходило.

Показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, а саме: розписками захисника Клечановської Ю.І., неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 , законного представника підозрюваного ОСОБА_23 про отримання копій обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування (а.к.п. 8-10 т. 1).

Згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 23.12.2016 підозрюваний, його законний представник ОСОБА_24 та його захисник Клечановська Ю.І. з матеріалами кримінального провадження ознайомлені. Зауважень, клопотань до надійшло. Протокол підписаний підозрюваним ОСОБА_1 , законним представником ОСОБА_23 , захисником Клечановською Ю.І. (а.к.п. 147 т. 3).

Отже, твердження законного представника ОСОБА_2 щодо порушення вимог кримінального процесуального закону на досудовому слідстві є хибними.

Крім того, відповідно до положень ч.1 ст. 7 КПК України до загальних засад кримінального провадження, зокрема, відносяться змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 22 КПК України визначено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стороною захисту було заявлене клопотання про допит у суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_6 . Клопотання колегією суддів було задоволено.

Проте, свідок ОСОБА_6 , показання якої суд першої інстанції поклав в основу виправдувального вироку, у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилась, надала суду заяву про відмову від участі у судовому засіданні у зв`язку з трирічною давністю подій.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Стаття 95 КПК України наголошує, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

З огляду на це колегія суддів не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_6 , надані у судовому засіданні суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів у суді апеляційної інстанції встановила невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до частини першої статті 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи.

Допитаний у судовому засіданні апеляційного суду свідок ОСОБА_25 показував, що він є начальником служби у справах дітей Лиманської міської ради Донецької області. ОСОБА_1 будучи неповнолітньою особою вчинив два кримінальних правопорушення. Перший раз він був звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі. На теперішній час він є повнолітнім, та в повному обсязі розуміє свої дії. Вважав, що суд може прийняти рішення на свій розсуд відповідно до вимог діючого законодавства.

Також , є обґрунтованим довід апеляційної скарги прокурора про те, що суд не зазначив у мотивувальній частині вироку рішення про закриття кримінального провадження щодо застосування працівниками поліції до неповнолітнього ОСОБА_1 недозволених методів.

Так, у судовому засіданні суду першої інстанції неповнолітній ОСОБА_1 та його законний представник повідомили про факт застосування стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 працівниками поліції заходів психологічного тиску з метою зізнання у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалою від 11.09.2017 суд доручив прокуратурі Донецької області провести перевірку заяви ОСОБА_1 щодо застосування до нього недозволених методів працівниками Лиманського відділу поліції.

Постановою прокуратури Донецької області від 14 грудня 2017 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42017050000000796 від 02 жовтня 2017 р. за ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 вересня 2017 року, щодо перевірки доводів ОСОБА_1 про перевищення службових повноважень працівниками Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області під час проведення досудового розслідування, закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України ( а.к.п.145-147 т.2).

Відповідно до пункту 1 статті 46 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Зазначена постанова була досліджена судом першої інстанції під час судового розгляду, однак не прийнята до уваги, у мотивувальній частині вироку місцевим судом не надана оцінка відсутності факту щодо застосування до ОСОБА_1 працівниками поліції психологічного тиску.

Так, суд першої інстанції не звернув уваги про відсутність будь-яких даних, які могли б свідчити, що неповнолітній ОСОБА_1 під час досудового розслідування піддавався поганому поводженню з метою отримання від нього зізнання у вчиненні злочину, також суд не звернув увагу, що про факт застосування до ОСОБА_1 недозволених методів працівниками Лиманського відділу поліції неповнолітній та його законний представник вперше повідомили лише при повторному перегляді кримінального провадження у суді першої інстанції, тобто через кілька місяців від часу, коли, за його словами, відбулися стверджуванні ним події.

Таким чином, колегія суддів вважає, що факт застосування до ОСОБА_1 незаконних дій з боку працівників поліції не знайшов свого підтвердження.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення, а самі висновки викладені у вироку є неправомірними.

Колегія суддів зазначає, що вина неповнолітнього ОСОБА_1 доведена повністю, його дії вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло.

Отже, доводи апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_3 та прокурора є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції скасуванню з ухвалення нового вироку.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів засудженим.

За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за скоєний злочин, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому вигляді й розмірі, яке з урахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження скоєння нових злочинів.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, згідно з п.3 ч.1ст. 66 КК є обставиною, яка пом`якшує покарання. Вона обов`язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття.

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 103 КК України, при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином; особу неповнолітнього, який раніше не судимий в силу статті 89 КК України, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем мешкання та навчання характеризується позитивно, у лютому 2019 року закінчив Слов`янський професійний машинобудівний ліцей, на теперішній час не працює, а також процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, думку потерпілої, яка просила притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності, відшкодування частково матеріальних збитків потерпілій; обставину, що пом`якшує покарання, неповнолітній вік ОСОБА_1 на час вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов неповнолітнього умови проживання ОСОБА_1 задовільні.

Також, колегія суддів враховує звіт про неповнолітнього обвинуваченого у кримінальному провадженні, відповідно до якого ОСОБА_1 шкодує за свої дії, готовий нести відповідальність, родина з 22 грудня 2016 року перебуває на обліку в Лиманському міському ЦСССДМ, ОСОБА_1 знаходиться на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах в службі у справах дітей Лиманської міської ради, заходів щодо неповнолітнього з метою його перевиховання просили визначити на розсуд суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів, вважає доцільним призначити ОСОБА_1 покарання в межах мінімального строку у вигляді позбавлення волі, передбаченого кримінальним законом.

При цьому, колегія суддів не може погодитись із запропонованим прокурором покаранням обвинуваченому із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України з огляду на таке.

Краснолиманський міський суд Донецької області ухвалою від 13 серпня 2019 року звільнив ОСОБА_1 від покарання призначеного вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.11.2016 за ст. 185 ч.3 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76, 104 КК України від відбуття покарання звільнено з іспитовим строком 1 рік.

Отже, відсутні підстави для призначення покарання із застосуванням вимог ст. 71 КК України.

Колегія суддів уважає, що покарання у виді трьох років позбавлення волі буде необхідним і достатнім, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.

У даному кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_3 поданий цивільний позов до неповнолітнього ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, у розмірі 2700 гривень.

У судовому засідання потерпіла уточнила позовні вимоги, просила відшкодувати моральну шкоду у визначеній сумі за відрахуванням 1100 гривень та повернутих їй ювелірних виробів.

Відповідно до положень ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч.2 ст.127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Згідно із частинами 1, 4 ст.128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого, який за змістом і формою повинен відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Також у ч.1 ст.368, ч.ч.3, 4 ст.374 КПК передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Згідно з вимогами п.3 ч.1 ст.91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Положенням ч.1 ст.129 цього кодексу визначено, що суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1167 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Так, у судовому засіданні встановлено, що протиправними діями неповнолітнього ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_3 завдано матеріальну шкоду на загальну суму 2789 гривень 67 коп.

ОСОБА_3 подала позов до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 2700 гривень.

Отже, колегія суддів розглядає позов ОСОБА_3 в межах позовних вимог.

Згідно звіту експерта оцінювача № 447, залишкова вартість ювелірних виробів для визначення збитку на дату скоєння злочину 05.12.2016 р. складає 2268 гривень 76 коп.(т. 1 а.к.п. 56- 61).

Потерпілій ОСОБА_3 було повернуто срібляний хрестик, відповідно до звіту експерта оцінювача, залишкова вартість якого дорівнює 66 гривень 47 коп. та срібна ладанка - 66 гривень 47 коп.

Також, потерпілій ОСОБА_3 законним представником неповнолітнього ОСОБА_1 була відшкодована матеріальна шкода частково у розмірі 1100 гривень, що підтверджено розпискою ОСОБА_3 (т. 1 а.к.п. 104).

Ураховуючи наведене, на користь ОСОБА_3 підлягає відшкодуванню матеріальна шкода у розмірі (2700 гривень - 66 гривень 47 коп. - 66 гривень 47 коп. - 1100 гривень) = 1467 гривень 06 коп.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

На підставі ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів необхідно вирішити таким чином: срібна ладанка та срібний хрестик, які передані на зберігання потерпілій ОСОБА_3 , після набрання вироком законної сили - залишити власнику ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 404-405, 407, 409, 411, 412, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Вирок Краснолиманського міського суду Донецької області 18 січня 2018 року стосовно ОСОБА_1 - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строк на три роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту виконання вироку.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПП НОМЕР_2 , на користь потерпілої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відшкодування матеріальної шкоди 1467 гривень 06 коп.

Речові докази: срібні ладанку та хрестик, які передані на зберігання потерпілій ОСОБА_3 , після набрання вироком законної сили - залишити за належністю власнику ОСОБА_3 .

Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

На цей вирок сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення цього вироку.

Судді :