Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 752/4100/17

провадження № 61-20325св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Святошинський районний відділ державної виконавчої служби

м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Управління Державної казначейської служби у Голосіївському районі, Управління Державної казначейської служби у Святошинському районі, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року у складі судді Мирошниченко О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у

м. Києві (далі - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві), правонаступником якого є Святошинський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Святошинський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві), Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві), правонаступником якого є Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у

м. Києві (далі - Голосіївський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві), Управління Державної казначейської служби у Голосіївському районі (далі - УДКС у Голосіївському районі), Управління Державної казначейської служби у Святошинському районі (далі - УДКС у Святошинському районі), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої органами державної виконавчої служби при виконанні судового рішення.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2008 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна Аудіо Компанія» (далі - ТзОВ «НАК») на його користь 330 000,00 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням авторського права. 09 липня 2008 року на виконання зазначеного судового рішення він отримав виконавчий лист, який пред`явив до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві. 10 липня 2008 року постановою державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження. 22 липня 2008 року постановою державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві накладено арешт на рахунки ТзОВ «НАК», відкриті у АТ «Індекс-Банк» та ЗАТ КБ «ПриватБанк». На запити державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві щодо наявності рахунків боржника, податкова інспекція у Голосіївському районі повідомила запитувану інформацію та зазначила юридичну та фактичну адресу боржника, зокрема, вул. Горького, 13 , оф. 3, м. Київ та пр. Науки, 52, м. Київ . За змістом статей 11, 20 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) якщо у процесі виконавчого провадження змінилося місцезнаходження боржника, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ. У порушення зазначених вимог, державний виконавець наведеного не вчинив, 07 листопада 2008 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 09 липня 2008 року на виконання рішення Київського районного суду

м. Полтави від 24 квітня 2008 року, у зв`язку з ліквідацією боржника - ТзОВ «НАК».

Внаслідок бездіяльності працівників ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві він неодноразово звертався до начальника ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва та інших контролюючих органів, однак позитивного результату вказані звернення не дали. Начальником Святошинського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві надано висновок від 26 березня 2009 року, в якому зазначено, що дії працівників ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві є неправомірними та вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого статтею 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), але прокуратура України на зазначені заяву та висновок міліції не відреагувала.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та витягу з ЄДРПОУ припинення ТзОВ «НАК» не відбулося, у зв`язку з чим, він звернувся до Київського районного суду м. Полтави зі скаргою на дії державного виконавця, яку ухвалою Київського районного суду м. Полтави

від 28 липня 2011 року (залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2011 року) задоволено, дії державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 09 липня 2008 року визнано неправомірними, а постанову державного виконавця від 07 листопада 2008 року скасовано.

17 січня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа

від 09 липня 2008 року, та повідомлено про втрату зазначеного виконавчого листа, у зв`язку з чим 21 березня 2012 року він отримав його дублікат. 18 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав відсутності майна боржника на яке можливо було звернути стягнення, виконавчий документ направлено до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві для подальшого його виконання за місцем знаходження боржника ( вул. Горького, 13, оф. 3, м. Київ ).

18 червня 2012 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження, 23 липня 2012 року - винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

30 грудня 2014 року державним виконавцем Голосіївського РУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт коштів боржника, однак, не вчинивши всіх необхідних дій щодо розшуку боржника та його майна, 29 квітня 2015 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

У березні 2016 року він змушений був повторно направити дублікат виконавчого листа з клопотанням про накладення арешту на майно та кошти боржника.

03 березня 2016 року відкрито виконавче провадження, а 23 березня 2016 року накладено арешт на кошти боржника. Після його звернення зі скаргою до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державний виконавець 30 травня 2016 року виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У зв`язку з порушенням строків виконання виконавчого листа, він звернувся до Київського районного суду м. Полтави зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, яку ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 липня

2016 року задоволено, визнано протиправною бездіяльність ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, що полягає у невчиненні, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, необхідних для виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 50364041, та зобов`язано державного виконавця вжити заходи примусового виконання судового рішення.

Посилаючись на те, що рішення суду від 24 квітня 2008 року не виконано, неправомірність дій державних виконавців ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві та ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві встановлена судовими рішеннями, позивач просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади на його користь 955 122,61 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок бездіяльності державних виконавців, а також 2 500 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт невиконання рішення суду державними виконавцями з об`єктивних причин, не є підставою для відшкодування майнової шкоди, оскільки діями чи бездіяльністю самих державних виконавців позивачу збитків не завдано. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження заявлених ним вимог, зокрема наявності шкоди та причинного зв`язку між заподіяною йому шкодою і протиправними діями державних виконавців.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві та ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про відшкодування моральної шкоди постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення. Суд не врахував, що невиконання рішення суду протягом тривалого часу, ухваленого на користь позивача, становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном, що є порушенням вимог статті 6 Європейської Конвенції з прав людини та статті 1 Протоколу № 1. Позивач зазнав душевних страждань з вини посадових осіб органів державної виконавчої служби, відповідальність за дії яких повинна нести держава, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, а тому заявник має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди за рахунок держави. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та тривалість моральних страждань, заподіяних йому бездіяльністю державних виконавців ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві та ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, пов`язаних з невжиттям належних заходів щодо виконання судового рішення, та з урахуванням вимог розумності та справедливості, стягнув з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади 50 000,00 грн.

Висновки місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, апеляційний суд вважав законними та обгрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій заявникпросив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності ним позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, є помилковими, оскільки наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять протилежне і не були спростовані відповідачами, а тому оскаржувані судові рішення у цій частині не відповідають завданнями цивільного судочинства, визначених статтею 1 ЦПК України 2004 року.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян, і підлягають виконанню на всій території України, а тому їх невиконання є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Вказував на те, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка щодо належного вчинення державним виконавцем таких дій є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Суди не урахували, що відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним та юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, настає незалежно від вини цих органів та осіб.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що невиконання рішення суду державними виконавцями з об`єктивних причин не є підставою для відшкодування майнової шкоди, оскільки діями чи бездіяльністю самих державних виконавців будь-яких збитків йому не завдано, є необгрунтованими, оскільки протиправна бездіяльність державних виконавців встановлена судовими рішеннями, і ці обставини в силу вимог статті 61 ЦПК України 2004 року не потребують доказування, а отже обставини заподіяння йому майнової шкоди, пов`язаної з невиконанням судового рішення, і як наслідок неотримання ним, присуджених за рішенням суду грошових коштів, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Святошинського РВ ДВС

м. Київ ГТУЮ у м. Києві на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 10 липня

2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ОСОБА_1 оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржує, а тому в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не переглядаються.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2008 року? стягнуто з ТзОВ «НАК» на користь ОСОБА_1 330 000,00 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його авторських прав.

09 липня 2008 року позивач подав до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві виконавчий лист на примусове виконання зазначеного судового рішення.

10 липня 2008 року постановою державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження. 22 липня 2008 року постановою державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві накладено арешт на рахунки ТзОВ «НАК», відкриті у АТ «Індекс-Банк» та ЗАТ КБ «ПриватБанк». АТ «Індекс Банк» листом від 07 серпня 2008 року повідомило, що залишок коштів на рахунку ТзОВ «НАК», відкритого у вказаній банківській установі, станом на

06 серпня 2008 року становить 100 грн.

07 листопада 2008 року державний виконавець ВДВС Святошинського РУЮ у

м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа на виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року, у зв`язку з ліквідацією боржника - ТзОВ «НАК».

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області

від 23 листопада 2011 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві щодо закінчення виконавчого провадження, постанову державного виконавця

від 07 листопада 2008 року скасовано.

17 січня 2012 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 09 липня 2008 року, та повідомлено про його втрату. 21 березня 2012 року ОСОБА_1 отримав дублікат виконавчого листа.

18 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у

м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав відсутності майна боржника на яке можливо звернути стягнення, виконавчий документ направлено до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві для подальшого його виконання за місцем знаходження боржника (

вул. Горького, 13, оф. 3, м. Київ ).

18 червня 2012 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження, а 23 липня 2012 року - винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

30 грудня 2014 року державним виконавцем Голосіївського РУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк».

29 квітня 2015 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві з посиланням на пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вжиті заходи щодо розшуку майна боржника виявились безрезультатними.

03 березня 2016 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа.

23 березня 2016 року винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунках e ПАТ КБ «ПриватБанк», а 30 травня 2016 року - про арешт майна боржника.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 липня 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, що полягає у невчиненні, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 50364041, та зобов`язано державного виконавця вжити заходи примусового виконання судового рішення, передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга

ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

ОСОБА_1 на обгрунтування позовних вимог посилався на те, що невчинення державними виконавцями усіх необхідних виконавчих дій, призвели до невиконання судового рішення, а тому він, у встановленому законом порядку, має право на відшкодування майнової шкоди у розмірі 955 122,61 грн. Стверджував, що внаслідок бездіяльності державних виконавців, він з 2008 року позбавлений засобів існування, втратив бізнес, сім`ю.

Судами встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави

від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2011 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено, дії державного виконавця ВВДС Святошинського РУЮ у м. Києві щодо закінчення виконавчого провадження визнано неправомірними, а постанову державного виконавця від 07 листопада 2008 року скасовано.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 липня 2016 року задоволено скаргу ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, що полягає у невчиненні, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 50364041, та зобов`язано державного виконавця вжити заходи примусового виконання судового рішення, передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач, як на підставу задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про припинення діяльності ТзОВ «НАК» відсутні), а тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування майнової шкоди, є законними та обгрунтованими.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

О. В. Ступак

В. В. Яремко