Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 619/1884/17

провадження № 61-45814св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України,

відповідачі: Пересічанська селищна рада Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

треті особи: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські Мінеральні води» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Дергачівська РДА), Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) звернувся до суду з позовом до Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області (далі - Пересічанська селищна рада),

ОСОБА_1 , треті особи: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр України), Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»), Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води»), про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328, виданого

26 листопада 1997 року ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», засновником якого є ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (назва якого була змінена на ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води»), був постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3 га. На момент створення ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (23 грудня 1991 року) майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, в тому числі і земельні ділянки, на яких було розташовано ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», перебувалиу державній власності, а тому могли бути відчужені виключно за згодою держави.

Рішенням Пересічанської селищної ради від 07 квітня 2005 року було припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» земельною ділянкою загальною площею 45,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та внесено відповідні зміни до державного акту на право постійного користування. Зазначене рішення органом місцевого самоврядування було прийнято з урахуванням повідомлень ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» від 29 березня 2005 року № 158 та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 24 травня 2004 року № 05-39/966, про необхідність припинення постійного користування землею ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» площею 45,7475 га, та прийняття зазначеної земельної ділянки у комунальну власність. Рішенням Пересічанської селищної ради від 28 лютого 2006 року на підставі статті 142 ЗК України припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» земельною ділянкою загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та вирішено скасувати виданий ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» державний акт на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328. На підставі зазначених рішень Пересічанської селищної ради скасовано запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6 щодо реєстрації державного акту на право постійного користування землею ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води». Крім того, на підставі рішення Пересічанської селищної ради від 28 лютого 2006 року земельну ділянку загальною площею 16,5525 га передано в оренду ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» із земель оздоровчого призначення комунальної власності строком на 25 років, 06 квітня 2006 року договір оренди зареєстровано у Державному реєстрі земель за № 040669300001.

У подальшому рішеннями Пересічанської селищної ради від 02 березня

2007 року та від 18 лютого 2011 року припинено користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» земельними ділянками площею 0,3030 га та площею 0,0769 га у зв`язку з наданням їх Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого

2017 року визнані недійсними рішення Пересічанської селищної ради

від 07 квітня 2005 року та від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» земельною ділянкою загальною площею 62,3 га.

Крім того, на підставі рішень Пересічанської селищної ради від 30 вересня

2010 року безоплатно передано у власність фізичних осіб 16 земельних ділянок по 0,1 га кожному на території Пересічанської селищної ради, зі зміною їх цільового призначення - із земель оздоровчого призначення на землі рекреаційного призначення (для дачного будівництва), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель оздоровчого призначення, з віднесенням їх до категорії земель рекреаційного призначення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 , та видано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ № 076912), який реєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300127.

Посилаючись на те, що у порушення статей 12, 118, 121, 122, 149 ЗК України та пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року було прийнято за відсутності відповідного погодження ФДМ України та прийняття рішення компетентним органом виконавчої влади (Дергачівською РДА) про вилучення з постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» земельної ділянки без згоди її власника, подальшої зміни її цільового призначення та поза межами повноважень органу місцевого самоврядування, а також те, що внаслідок протиправного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку порушено інтереси держави в особі ФДМ України та Дергачівської РДА, прокурор просив визнати недійсним та скасувати рішення Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки по

АДРЕСА_2 , визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, скасувати його державну реєстрацію та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки шляхом скасування кадастрового номеру 6322056501:00:000:0237.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області

від 20 жовтня 2017 року позов заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України, задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради

від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 076912, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , зареєстрований 05 листопада 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300127, кадастровий номер 6322056501:00:000:0237, та скасовано його державну реєстрацію.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 , шляхом скасування кадастрового номеру 6322056501:00:000:0237.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від від 10 січня 2018 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 жовтня 2017 року скасовано, справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня

2018 року у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , вона належала до земель державної власності та на ній були розташовані об`єкти державної власності. Вказана земельна ділянка перебувала в межах населеного пункту сел. Березівське, а тому Пересічанська селищна рада мала повноваження на прийняття рішення про зміну її цільового призначення та передачу у власність ОСОБА_1 відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗК України. На момент передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача, рішення Пересічанської селищної ради про скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» було дійсним, ніким не оскаржено або скасовано. Судом не встановлено неправомірних дій ОСОБА_1 щодо набуття ним у власність зазначеної земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації землі і не встановлено порушень прав та інтересів держави внаслідок такої приватизації. ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», якому спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування до моменту припинення такого права рішенням Пересічанської селищної ради від 28 лютого 2006, яке визнано недійсним постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року, не визначено позивачем як особу, права якої потребують судового захисту. Вимога про повернення земельної ділянки такій особі прокурором у позовній заяві не ставиться, як не наводиться і підстав для безоплатного вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 . Урахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном є непропорційним та становитиме для відповідача надмірний тягар, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція).

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна Українизадоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради

від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, який зареєстровано 05 листопада 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300127 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку № 076912, кадастровий номер 6322056501:00:000:0237), скасовано його державну реєстрацію.

Скасовано державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки шляхом скасування кадастрового номеру 6322056501:00:000:0237.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року встановлено, що право на припинення права постійного землекористування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» належить власнику земельної ділянки - державному органу виконавчої влади, а не органу місцевого самоврядування, а тому лише Дергачівська РДА мала повноваження припинити право постійного користування землею оздоровчого призначення державної власності у межах населеного пункту с. Березівське Дергачівського району та в подальшому розпоряджатися вказаними землями. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акту залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, зокрема дотримання вимог статей 116, 118 ЗК України. Урахувавши зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , є незаконним, а тому виданий на підставі зазначеного рішення державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, є недійсним. Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном носить ознаки непропорційного та становить для відповідача надмірний тягар, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки Пересічанська селищна рада розпорядилася земельною ділянкою державної власності оздоровчого призначення з порушенням вимог закону. Підставою звернення прокурора до суду із зазначеним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель оздоровчого призначення та безоплатної їх передачі у власність окремим фізичним особам, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, зокрема на землі оздоровчого призначення, як джерела задоволення потреб суспільства в користуванні природними лікувальними властивостями землі для профілактики та лікування захворювань. Суспільний, публічний інтерес також полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, та його захист шляхом повернення в державну власність зазначених земель, які незаконно вибули з власності держави. За таких обставин, апеляційний суд вважав виправданим втручання держави у право власності ОСОБА_1 , оскільки судом встановлено, що воно є законним, здійснюється з метою задоволення суспільного і публічного інтересу та є пропорційним визначеним цілям. Апеляційний суд відхилив посилання Пересічанської селищної ради на застосування позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки протиправне вилучення земель державної власності встановлено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого

2017 року, апеляційний суд вважав, що прокурор звернувся із зазначеним позовом у межах позовної давності.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У жовтні 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відповідно до вимог законодавства України та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позивач повинен був довести, що саме ОСОБА_1 допущено порушення законодавства, чинного, на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки. Допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для витребування земельної ділянки у відповідача, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність. На момент передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не існувало судових рішень про визнання незаконними дій Пересічанської селищної ради. Законом України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» законодавчо не визначені суб`єкти права власності майна громадських організацій колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, розташованих на території України, а тому відсутній спеціальний суб`єкт, який є власником майна ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води», а також відсутні судові рішення про визнання права власності на майно ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» за державою. Апеляційний суд наведеного не урахував та не встановив суб`єкта права власності на майно ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води», а також не надав належної оцінки повідомленню ФДМ України

від 06 вересня 2018 року № 10-24-18195 щодо зазначеного питання. Вважав, що позов пред`явлено неналежним позивачем та неправильно обрано спосіб захисту порушених прав, оскільки вимогам позивача про повернення спірної земельної ділянки у власність держави повинна була передувати вимога про визнання права власності на спірну земельну ділянку та її витребування із чужого незаконного володіння. Крім того, з повідомлення Прокуратури Харківської області на адвокатський запит від 17 липня 2018 року № 05/1-25-17 убачається, що про передачу спірної земельної ділянки у власність

ОСОБА_1 прокурору стало відомо 22 листопада 2010 року, після проведення перевірки Харківською міжрайонною природоохоронною прокуратурою, проте апеляційний суд на зазначене увагу не звернув, а також не надав ніякої оцінки наведеним у відзиві на апеляційну скаргу доводам ОСОБА_1 , що свідчить про порушення норм процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328, виданого

26 листопада 1997 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6, ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» (нова назва - ДП «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води») був постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3 га.

Відповідно до статуту ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», зареєстрованого виконкомом Дзержинської районної ради м. Харкова

01 листопада 1999 року, підприємство створене ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, засновниками якого є Фонд соціального страхування України та Федерація незалежних професійних спілок України.

На виконання постанови Ради Міністрів Української PCP «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я Української PCP» від 23 квітня 1960 року № 606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров`я зобов`язано передати у строк до 01 травня 1960 року у відання Української республіканської Ради профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих та підвищення ролі профспілок. Санаторій «Березівські мінеральні води» також було включено до переліку санаторіїв, що передавалися у відання Української республіканської Ради Міністерства охорони здоров`я Української РСР.

Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, визнані державною власністю України.

Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України.

Постановою президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 22 листопада 1991 року на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Рішенням Пересічанської селищної ради від 07 квітня 2005 року припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки, загальною площею 45,7475 га, на території

с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та внесено відповідні зміни до державного акту на право постійного користування.

Зазначене рішення органом місцевого самоврядування винесено з посиланням на повідомлення ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» від 29 березня 2005 року № 158 та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 24 травня 2004 року №0539/966 про припинення постійного користування землею ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» площею 45,7475 га та прийняття її у комунальну власність.

Рішенням Пересічанської селищної ради від 28 лютого 2006 року припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» земельною ділянкою загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району, скасовано виданий ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» державний акт на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328 та передано в оренду ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» зазначену земельну ділянку строком на 25 років. 06 квітня 2006 року договір оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі земель за № 040669300001.

На підставі зазначених рішень Пересічанської селищної ради у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею скасовано запис про реєстрацію державного акту на право постійного користування землею ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води».

Рішенням Пересічанської селищної ради LХХІІ сесії V скликання

від 30 вересня 2010 року, ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ № 076912 на право власності на земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,1000 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого

2017 року визнано недійсним рішення Пересічанської селищної ради

від 07 квітня 2005 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та рішення Пересічанської селищної ради від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» частиною земельної ділянки загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 квітня 2018 року № 120809302 відсутні відомості про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322056501:00:000:0237.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справах KOROLEV v. RUSSIA від 01 квітня

2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA від 15 січня 2009 року).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді здійснюється у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким є Закон України

від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру».

За змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прокурор може представляти інтереси держави в суді у таких випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України

2004 року).

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Дергачівської РДА та ФДМ України, заступник прокурора Харківської області вказав, що Пересічанська селищна рада здійснила розпорядження земельною ділянкою державної власності з перевищенням своїх повноважень, оскільки такі повноваження належать Дергачівській РДА. Спірна земельна ділянка належала державі та була надана у постійне користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», а тому могла бути відчужена виключно за згодою держави. Ураховуючи, що державні органи неналежно виконали покладений на них обов`язок щодо захисту інтересів держави, апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірне представництво прокурором інтересів держави в особі Дергачівської РДА та ФДМ України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», зараз і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до частини першої та пункту «ж» частини третьої статті 84 ЗК України, зараз і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).

В постанові Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого

2017 року у справі № 922/3652/15, якою визнано недійсними рішення Пересічанської селищної ради від 07 квітня 2005 року та від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій Березівські мінеральні води» частиною земельних ділянок на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району, встановлено, що лише Дергачівська РДА мала повноваження припинити право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» належною державі землею оздоровчого призначення, в межах населеного пункту с. Березівське Дергачівського району, а тому питання про припинення права постійного землекористування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» повинно вирішуватися органом державної влади, а не органом місцевого самоврядування.

Урахувавши преюдиційність встановлених постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки прийняте з перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які відносяться до земель державної власності, а тому наявні підстави для визнання його недійсним та скасування.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акту безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.

Ураховуючи, що рішення Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_2 , прийнято органом місцевого самоврядування з перевищенням повноважень, апеляційний суд обгрунтовано задовольнив вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрованого 05 листопада 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300127, кадастровий номер 6322056501:00:000:0237, виданого на підставі зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування.

Щодо обраного позивачем способу захисту

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

Визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , а також виданого на його підставі державного акту та скасування його державної реєстрації, є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки призводить до їх відновлення, а отже посилання заявника на неправильно обраний прокурором спосіб захисту, є помилковими.

Щодо непропорційного втручання держави у право мирного володіння майном

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України»), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що правовідносини у цій справі пов`язані з вибуттям земельної ділянки з державної власності та становлять суспільний інтерес. Ураховуючи, що Пересічанська селищна рада розпорядилася належною державі земельною ділянкою оздоровчого призначення з порушенням вимог закону, звернення прокурора із зазначеним позовом відповідає «суспільним» інтересам та є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном, оскільки полягає у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель оздоровчого призначення та їх повернення у власність держави для задоволення потреб народу України у користуванні природними лікувальними властивостями землі для профілактики захворювань і лікування людей.

Інші доводи касаційної скарги правильність рішення суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наслідками розгляду касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко