Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 552/4608/18

провадження № 61-6271св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної в м. Полтави ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І. від 28 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що в період з червня 2006 року по січень 2017 року вона проживала з відповідачем разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з травня 2018 року між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання спільної дитини. З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визначити місце проживання дитини з нею, та зобов`язати відповідача не чинити перешкод у поверненні сина до матері; зобов`язати відповідача передати їй дитину.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним. Зазначив про те, що дитина з 26 вересня 2017 року за власним бажанням та за згодою матері проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у поверненні ОСОБА_3 до матері ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_1 . В задоволенні зустрічної позовної ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив із того, що ОСОБА_1 створені належні умови для проживання з нею малолітньої дитини; вона офіційно працює та має постійний заробіток, а також час для виховання дитини.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, виходив із того, що дитина півтора роки проживає з батьком, який постійно проявляє любов та турботу про сина, приймає участь у його вихованні, утриманні та навчанні. Ураховуючи вік дитини, стан її здоров`я, прив`язаність до батька, його чітке висловлене бажання проживати разом з батьком, апеляційний суд вважав, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком буде відповідати інтересам дитини.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом будь-яких обставин та підстав для розлучення малолітньої дитини з матір`ю не встановлено. Вона здатна забезпечувати родину, має стабільний дохід та нерухомість у своїй власності. Для сина створені всі належні умови для його розвитку. Дитина за віком є ще досить малою (8 років) і не може повність розуміти та оцінювати ситуацію, що склалася, при цьому, відповідач має можливість нав`язувати синові негативне ставлення до своєї матері.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Указує, що апеляційним судом ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи, та виключно в інтересах неповнолітнього сина, так як апеляційним судом було досліджено та враховано думку дитини, який висловився щодо бажаного місця проживання з батьком, враховано висновок органу опіки та піклування щодо місця проживання дитини разом з батьком а також враховано той факт, що дитина вже більше року за згодою матері проживав та проживає наразі із батьком - ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 552/4608/18 з Київського районного суду м. Полтави.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 з вересня 2017 року проживає разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Батьки малолітнього сина не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини.

Суд також установив, що ОСОБА_1 має у приватній власності двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 травня 2002 року, та разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за вищевказаною адресою.

Позивач працює в салоні краси « Шалена краса у квадраті» на посаді адміністратора, графік роботи з 08:30 до 17:30, п`ять днів на тиждень, субота та неділя вихідні. Її заробітна плата за період з січня по липень 2018 року становить 26 296 грн.

За місцем роботи та проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно.

ОСОБА_2 з 15 травня 2017 року працює в ТОВ «Українська зерно торгова компанія» на посаді логіста. За місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Його заробітна плата за період з 01 серпня 2017 року по 31 серпня 2018 року становить 147 732,84 грн.

Згідно акту обстеження умов проживання, від 11 вересня 2018 року, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що за цією адресою зареєстрований та проживає батько ОСОБА_2 та фактично проживає син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Умови проживанні задовільні. Квартирі зроблений сучасний ремонт, є необхідні меблі та побутова техніка. Санітарно-гігієнічний стан відповідає нормам. Для дитини є окрема кімната, діжко для сну, відпочинку, письмовий стіл для занять, стіл для одягу.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 25 вересня 2018 року за № 231 затверджено висновок комітету як органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

За змістом статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_2 вказував, що він належним чином виконує свої батьківські обов`язки, має самостійний дохід, належні умови для проживання дитини, піклується про її фізичне та духовне виховання, виховує сина в атмосфері турботи та любові. Син висловлює бажання проживати з батьком за місцем свого постійного проживання.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Суд установив, що як батько, так і мати дитини, належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та на роботі, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами.

Кожна із сторін має самостійний дохід, який може забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та навчання.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

Установлено, що батько користується у сина повагою та авторитетом, ОСОБА_3 висловив свою прихильність до батька та бажає проживати разом із ним. Думка дитини з`ясовувалася апеляційним судом у присутності уповноваженого представника органу опіки та піклування Служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтави ради Вавренюк І. І. без участі батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що узгоджується з положеннями статті 232 ЦПК України.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України».

Також апеляційний судом враховано, що дитина більше року проживає з батьком, має стійки зв`язки у цьому середовищі, при любові як до матері так і до батька, бажає проживати з батьком, при передачі дитини на виховання матері будуть порушені його стійкі, сталенні зв`язки із оточенням, звичним до нього середовищем, що не бути відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини.

Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч її бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Стаття 8 Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов`язок національних органів влади вжити такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов`язаних із обов`язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиття заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім`ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).

Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов`язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Новегії» від 07 серпня 1996 року).

Презумпція на користь матері в справах щодо дітей, на яку посилається ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, не підтверджується на рівні ООН, що випливає з прецедентної практики ЄСПЛ, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей. Їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що проживання ОСОБА_3 з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню його інтересів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційнлї інстанції обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило