КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16503/2019

Справа № 752/14324/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Чередніченко Н.П. ухвалене в м. Київ 09 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Вереса Василя Володимировича, державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку Топузової Оксани Петрівни про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що 21 серпня 2018 року старшим державним виконавцем Вересом В.В. було винесено постанову про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, однак 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 було затримано на кордоні та видано рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, в зв`язку з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України по справі №2-68/2014.

Зазначав, що в зв`язку з несвоєчасним винесенням старшим державним виконавцем Вересом В.В. постанови про закінчення виконавчого провадження він зазнав матеріальної шкоди, яка полягала в тому, що він змушений був відмінити свій відпочинок до вирішення даного питання, стояти в чергах у Відділі державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції та інших органах, звертатися до адвокатів, що призвело до матеріальних збитків.

Також йому завдано моральної шкоди, яка полягає у сильних душевних стражданнях, пов`язаних з незаконним пред`явленням обвинувачення та позбавленням права на виїзд за кордон, що подальшому проявилися на стані його здоров`я, бездіяльність державних органів і несвоєчасне виконання своїх обов`язків викликали тяжкі моральні страждання та призвели до стресових ситуацій, нормальні умови його життя були порушені.

Просив стягнути за рахунок державного бюджету на його користь у відшкодування завданої матеріальної шкоди в розмірі 33 225 грн., моральної шкоди в розмірі 350 000 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на наступне.

Так, в мотивувальній частині рішення суд зазначав, що факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, однак доказів на підтвердження встановлення факту неправомірності дій (бездіяльності) державних виконавців, матеріали справи не містять, як і не містять доказів на підтвердження оскарження позивачем та скасування ухвали Калінінського районного суду м. Донецька № 12038165988 від 27 березня 2019 року, якою ОСОБА_1 було тимчасово обмежено у праві виїзду з України.

Зазначав, що оскарження до суду дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, не відбулося, оскільки після того, як ОСОБА_1 не пройшов митний контроль і повернувся до Києва, він наступного дня звернувся до державного виконавця, який виніс постанову, після його звернення старшим державним виконавцем Верес В.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, тому не було підстав для звернення до суду за захистом своїх прав.

Окрім того, у судовому засіданні, яке відбулося 09 жовтня 2019 року, суд, вислухавши пояснення представника позивача, пішов до нарадчої кімнати, після чого повідомив, що рішення задоволено, проте для виготовлення тексту рішення необхідний час та згідно із технічним записом судового засідання під час оголошення суддею Чередніченко Н.П. учасникам судового процесу, присутнім у судовому засіданні, про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі не було повідомлено про дату та час проголошення цього судового рішення.

Стверджував, що учасники справи не володіли інформацією про результат розгляду позовної заяви по суті та про прийняте судом рішення, тому суддею Чередніченко Н.П. допущено порушення засад гласності і відкритості судового процесу у справі, тобто вчинено дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом п.1 ч. 1 ст. 106 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

Зазначав, що судом не було надано належної оцінки наданим доказам про заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, що свідчить, на його думку, про однобічне та неповне дослідження доказів та порушення норм процесуального права, а саме ст. 89 ЦПК України.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб, суд першої інстанції виходив із того, що доказів на підтвердження встановлення факту неправомірності дій (бездіяльності) державних виконавців матеріали справи не містять, як і не містять доказів на підтвердження оскарження позивачем та скасування ухвали районного суду м. Донецька, якою позивача було обмежено у праві виїзду за межі України. Крім того, позивачем пред`явлено позов про відшкодування шкоди не до належного відповідача, яким є Держава Україна в особі відповідних органів.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що в січні 2014 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку звернувся до Калінінського районного суду м. Донецька із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, посилаючись на те, що у відділі державної виконавчої служби знаходяться виконавчі провадження по примусовому виконанню виконавчих документів виконавчого листа № 256/4505/13ц від 15 жовтня 2013 року, виданого Калінінським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по аліментам в розмірі 19801,37 грн., виконавчого листа № 256/4187 від 11 вересня 2013 року, виданого Калінінським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 30 травня 2013 року та до закінчення ним навчання або досягнення ОСОБА_2 23-річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчого листа № 256/1574/13-ц від 16 січня 2014 року, виданого Калінінським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини за період з 01 грудня 2009 року по 01 січня 2013 року у розмірі 50000 грн. На підставі ст. ст. 18, 19, 25 Закону України «Про виконавче провадження» відкриті виконавчі провадження по примусовому виконанню вказаних виконавчих документів (ВП № 39775523, ВП № 41043834, ВП № 41616102). Просив тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа ОСОБА_1 (а. с. 19).

Постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Вереса В.В. від 21 серпня 2018 року у ВП № 56503966, яким виконується виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання у розмірі 500 грн. щомісяця до закінчення навчання або досягнення 23-річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду особи з України, яке було встановлено постановою (постанова про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 31 травня 2018 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Вересом В.В. № 56503966) (а. с. 22).

Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Вереса В.В. від 18 квітня 2019 року виконавче провадження ВП № 56503966 з примусового виконання виконавчого листа № 256/4187/13-ц, виданого 11 вересня 2013 року, закінчено у зв`язку з виконанням рішення в повному обсязі (а. с. 23).

16 квітня 2019 року уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону винесено рішення відносно ОСОБА_1 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей про зазначену особу відповідно до ухвали Калінінського районного суду м. Донецьк № 12038165988 від 27 березня 2019 року тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону (а. с. 20).

На підтвердження обставин заподіяння матеріальної та моральної шкоди позивачем надано чеки з аптек, авіаквитки на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 16 квітня, ваучери туроператора JoinUp!, договір доручення від 13 квітня 2019 року щодо здійснення оплати туристичних послуг на суму 33225 грн., договір про надання туристичних послуг, укладений ОСОБА_3 з ТОВ «БУКІНГ ПРО» на користь туристів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (а. с. 6 - 18).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб, ОСОБА_1 посилався на те, що він зазнав матеріальної шкоди та моральних страждань в зв`язку з несвоєчасним виконанням своїх посадових обов`язків старшим державним виконавцем Вересом В.В., а саме невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, що призвело до відмови йому в перетинанні державного кордону України, необхідності скасування позивачем запланованого відпочинку і вчинення організаційних дій щодо закриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Отже, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення суду, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Умовою відповідальності за заподіяння шкоди є наявність причинного зв`язку між протиправними діяннями і шкодою, що є підставою відповідальності за завдану шкоду, що виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Пунктом 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6 роз`яснено, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Разом із тим, оскільки із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається як протиправних дій (бездіяльності) державного виконавця, так і заподіяння позивачу шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 в позові.

Відповідно до п. 7 ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Так, постановою від 21 серпня 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 56503966 державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Вересом В.В. скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду особи з України, встановлене постановою про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 31 травня 2018 року державним виконавцем Вересом В.В. (а. с. 22), при цьому саме виконавче провадження закінчено не було.

Однак дій (бездіяльності) державного виконавця Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Вереса В.В. в порядку та в строк, передбачені ст. ст. 447, 448 ЦПК України, позивач не оскаржив.

В матеріалах справи також відсутнє відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 підтвердив, що дії (бездіяльність) державного виконавця ним оскаржені не були.

Таким чином, неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця судом не встановлена.

У даному позові вимог про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною також не заявлено.

Доказам, що були надані позивачем, судом першої інстанції було дано належної оцінки.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що у нього не було підстав для оскарження дій державного виконавця, скільки останній за його зверненням виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, то дані доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.Також, враховуючи принцип диспозитивності, позивач на власний розсуд користується своїми правами як щодо звернення до суду, так і щодо надання доказів на підтвердження заявлених вимог.

Крім того, із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається, що позивачу відмовлено в перетині державного кордону України саме у зв`язку із незавершенням виконавчого провадження ВП № 56503966, яким виконувалося рішення суду про стягнення аліментів із ОСОБА_1 , оскільки сама по собі наявність виконавчого провадження не накладає на боржника обтяжень у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, якщо лише такого обтяження не встановлено постановою державного виконавця або ухвалою суду у передбачених законом випадках.

В рішенні від 16 квітня 2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, безпосередньо зазначено, що ОСОБА_1 заборонено перетин державного кордону на виїзд з України у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України», в тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей про зазначену особу відповідно до ухвали Калинівського районного суду м. Донецьк, або відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.

Згідно наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/39427109 ухвали Калінінського районного суду м. Донецька від 23 червня 2014 року у справі № 256/4505/13-ц за поданням державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у Калінінському районі м. Донецька «Про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 » подання частково задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання зобов`язань за рішеннями Калінінського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2013 року № 256/4505/13-ц, від 26 червня 2013 року № 256/4187/13-ц, від 18 жовтня 2013 року № 256/1574/13-ц.

Таким чином, ОСОБА_1 було тимчасово обмежено зазначеною ухвалою у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за трьома рішеннями Калінінського районного суду м. Донецька, за якими відкрито виконавчі провадження, і в матеріалах справи відсутні відомості щодо скасування цих обтяжень та докази наявності у ОСОБА_1 дійсних документів на право перетинання державного кордону.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що доказів на підтвердження оскарження позивачем та скасування ухвали суду, якою позивача було тимчасово обмежено у праві виїзду з України, матеріали справи не містять.

Не є доведеними також обставини заподіяння ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 33225 грн., зважаючи на те, що грошові кошти в сумі 33225 грн. за договором доручення сплачені турагенту ТОВ «БУКІНГ ПРО» ОСОБА_3 , якою і укладався договір на надання туристичних послуг (а. с. 12 - 18), і доказів належності цих коштів ОСОБА_1 позивачем надано не було.

З огляду на недоведення неправомірності дій державного виконавця правильними є висновки суду першої інстанції про відмову в стягненні на користь позивача моральної шкоди.

Наявні в матеріалах справи чеки з аптек як не підтверджують, так і не спростовують обставин заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, яка, за доводами позивача, полягає у сильних душевних стражданнях, які в подальшому проявилися на стані його здоров`я, оскільки необхідність придбання ліків не підтверджена відповідними рецептами, і доказів звернення за медичною допомогою позивачем надано не було.

Також розмір моральної шкоди 350000 грн., який просив стягнути позивач, нічим не обґрунтований.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем заявлено позов про відшкодування коштів не до Держави Україна, а до державних виконавців як безпосередніх відповідачів у справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що суперечить закону.

Дані висновки відповідають п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6, відповідно до якого при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Виходячи із вищевикладеного, оскільки позов є необґрунтованим та недоведеним, а вимоги пред`явлені до неналежного відповідача, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в позові.

Зазначаючи в апеляційній скарзі, що судом не було надано належну оцінку доказам, ОСОБА_1 не зазначив, які саме докази були залишені поза оцінкою суду першої інстанції, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються судом.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що учасники справи не володіли інформацією про результат розгляду позовної заяви по суті та про прийняте судом рішення, оскільки це не позбавляє їх можливості апеляційного оскарження у строки, передбачені ст. 354 ЦПК України, право позивача на апеляційне оскарження було ним реалізовано шляхом подання даної апеляційної скарги.

Доводи позивача, що суддя повідомила його про інший результат розгляду справи, а саме про задоволення позову, нічим не підтверджуються та відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Некоректними є посилання ОСОБА_1 на правові висновки Верховного Суду у постанові № 712/3581/16-к про відсутність технічного носія інформації як обов`язкову підставу скасування рішення, оскільки в цій постанові надано роз`яснення щодо застосування норм кримінального процесуального кодексу, і оскільки у справі, що переглядається, наявний технічний запис судового засідання, а проголошення вступної та резолютивної частини рішення здійснено без фіксування технічним записом відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, про що про що складено довідку (а. с. 47).

Доводи позивача в апеляційній скарзі про вчинення суддею дисциплінарного проступку на належать до компетенції апеляційного суду і не перевіряються ним.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з рішенням суду і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.