РІШЕННЯ

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа №9901/409/19

провадження №П/9901/409/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Єзерова А.А.,

суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Босак О.І.,

представника позивача: адвоката Степаненко Ю.М.,

представника відповідача: Русакової І.Г.,

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: адвоката Рохманова С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 9901/409/19 (провадження № П/9901/391/19, № П/9901/409/19)

за позовом Генерального прокурора ОСОБА_2

до Вищої ради правосуддя,

про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Рохманова Сергія Івановича

до Вищої ради правосуддя,

про визнання протиправним і часткове скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 та зобов`язання вчинити дії, установив:

І. РУХ СПРАВИ

1. 23.07.2019 Генеральний прокурор ОСОБА_2 (далі по тексту також ОСОБА_2 , позивач), в інтересах якого на підставі ордеру діє адвокат Степаненко Юлія Миколаївна (далі по тексту також Степаненко Ю.М., представник позивача), звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі по тексту також ВРП, Рада, відповідач), в якому, беручи до увагу заяву про узгодження вимог позовної заяви з приписами пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 «Про скасування рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 23.05.2018 року № 216дп-18 про закриття дисциплінарного провадження стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 ».

2. Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2019 відкрито провадження у справі № 9901/391/19 за позовом Генерального прокурора ОСОБА_2., в інтересах якого на підставі ордеру діє адвокат Степаненко Юлія Миколаївна, до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19.

3. 02.08.2019 Рохманов Сергій Іванович (далі по тексту також Рохманов С.І. ) як особа, за дисциплінарною скаргою якої було ухвалене оскаржене рішення, звернувся безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просить:

А) скасувати частково рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 «Про скасування рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 23.05.2018 року № 216дп-18 про закриття дисциплінарного провадження стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 », а саме: в частині закриття дисциплінарного провадження;

Б) зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути питання накладення дисциплінарного стягнення на Генерального прокурора ОСОБА_2., у тому числі розглянути питання про наявність передбачених пунктами 2, 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» підстав для притягнення Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності; викласти у рішенні мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійде висновків про наявність або про відсутність передбачених пунктами 2, 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» підстав для притягнення Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності; накласти на Генерального прокурора ОСОБА_2 одне з дисциплінарних стягнень, визначених пунктами 1 та 3 частини першої статті 49, статтями 62-63 Закону України «Про прокуратуру».

4. Ухвалою Верховного Суду від 19.08.2019:

А) Відкрито провадження у справі за позовом Рохманова Сергія Івановича до Вищої ради правосуддя про часткове скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 та зобов`язання вчинити дії.

Б) Об`єднано в одне провадження у справі № 9901/391/19 позов Генерального прокурора ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі ордеру діє адвокат Степаненко Юлія Миколаївна, до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Рохманова Сергія Івановича до Вищої ради правосуддя про часткове скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 та зобов`язання вчинити дії.

5. 05.09.2019 ВРП подала відзив на позовну заяву ОСОБА_2

6. 08.10.2019 ВРП надіслала до суду відзив на позовну заяву Рохманова С.І.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

(1) Адміністративні процедури в Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів

7. До Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі по тексту також КДКП, Комісія) 02.02.2018 надійшла дисциплінарна скарга адвоката Рохманова С.І. (з доповненнями від 07.02.2018) про притягнення Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі по тексту також Закон № 1697-VII).

8. У дисциплінарній скарзі та доповненннях до неї зазначено, що Генеральний прокурор ОСОБА_2 неналежно виконує службові обов`язки щодо контролю за виконанням рішень КДКП (загальна організація роботи), вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності органів прокуратури.

9. Протоколом розподілу між членами Комісії від 02.02.2018 члена КДКП ОСОБА_3. визначено для розв`язання питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.

Членом Комісії ОСОБА_3. ухвалено рішення від 02.03.2018 № 150дс-18 про відкриття дисциплінарного провадження стосовно Генерального прокурора України ОСОБА_2.

Рішенням Комісії від 28.03.2018 № 126дп-18 строк проведення перевірки продовжено на один місяць.

10. За результатами перевірки обставин, викладених у скарзі адвоката Рохманова С.І., член КДКП ОСОБА_3. склав висновок від 26.04.2018 № 11/2/4-150дс-69дп-18 про закриття провадження стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2.

11. Рішенням Комісії від 23.05.2018 № 216дп-18 дисциплінарне провадження № 11/2/4-150дс-69дп-18 стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 закрито.

Комісія дійшла висновку, що згідно із чинним Законом № 1697-VII настання дисциплінарної відповідальності Генерального прокурора в межах дисциплінарного провадження, яке здійснюється Комісією, неможливе, а тому прийняла рішення про його закриття.

12. На підставі аналізу положень статей 9, 15 Закону № 1697-VII КДКП дійшла висновку, що в Законі № 1697-VII КДКП закладена колізія, відповідно до якої Генеральний прокурор уповноважений застосовувати дисциплінарне стягнення до самого себе як прокурора Генеральної прокуратури України.

13. На думку Комісії, очевидна безглуздість ситуації, в якій Генеральний прокурор має робити «самопокарання», унеможливлює настання його дисциплінарної відповідальності в рамках дисциплінарного провадження, яке здійснюється Комісією, оскільки виключає настання останньої стадії юридичної відповідальності, тобто реалізації конкретних заходів відповідальності. Разом із тим, якщо відсутня хоча б одна зі стадій юридичної відповідальності, настання юридичної відповідальності неможливе взагалі.

14. За таких обставин КДКП зробила висновок, що оскільки згідно із чинним Законом настання дисциплінарної відповідальності Генерального прокурора в межах дисциплінарного провадження, яке здійснюється Комісією, неможливе, до вирішення питання про внесення відповідних змін і доповнень до Закону, якими мають бути усунуті зазначені колізії в Законі, Комісія позбавлена можливості здійснювати дисциплінарне провадження щодо Генерального прокурора, а тому прийняла рішення про його закриття.

15. Не погодившись з рішенням КДКП від 23.05.2018 № 216дп-18, яким закрито дисциплінарне провадження № 11/2/4-150дс-69дп-18 стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 , адвокат Рохманов С.І. оскаржив його до ВРП.

16. У скарзі до Вищої ради правосуддя Рохманов С. І. зазначав, що рішення КДКП від 23.05.2018 № 216дп-18 про закриття дисциплінарного провадження щодо Генерального прокурора ОСОБА_2 належить скасувати як незаконне та необґрунтоване. На обґрунтування вимог своєї скарги покликався на те, що Генеральний прокурор був зобов`язаний застосувати до прокурора Генеральної прокуратури ОСОБА_7 догану як дисциплінарне стягнення на підставі рішення КДКП від 22.11.2017 не пізніше 22.12.2017 (в місячний строк з дня ухвалення рішення Комісії), а стосовно виплати премій ? з 22.11.2017 (із місяця накладення дисциплінарного стягнення). Проте всупереч наведеному Генеральний прокурор ОСОБА_2 не видав відповідного наказу про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності, натомість вжив заходів щодо заохочення останнього, чим порушив закон. Зважаючи на викладене, Рохманов С.І. просив Раду ухвалити нове рішення, яким притягнути Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 2, 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, та накласти на нього як дисциплінарне стягнення догану.

17. Аргументуючи підстави скасування рішення Комісії від 23.05.2018 № 216дп-18, Рохманов С.І. зазначив, що Комісією під час його ухвалення не дотримано таких критеріїв прийняття рішень: вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; прийняття рішення, вчинення дії з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії; вчинення (невчинення) дій розсудливо; а також своєчасно, тобто протягом розумного строку та з дотриманням принципу рівності перед законом.

Розкриваючи зміст зазначених критеріїв, Рохманов С.І. вказав, що висновки Комісії про закриття дисциплінарного провадження є помилковими, невмотивованими, ґрунтуються на припущеннях, а не на конкретних обставинах справи, та суперечать вимогам закону. Крім того, під час ухвалення рішення Комісія не проаналізувала аргументи скаржника і не надала їм належну оцінку.

(2) Розгляд справи у Вищій раді правосуддя

18. Рішенням Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 23.05.2018 № 216дп-18 про закриття дисциплінарного провадження № 11/2/4-150дс-69дп-18 стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» та ухвалено нове рішення, яким дисциплінарне провадження закрито через сплив строку накладення дисциплінарного стягнення.

19. Ухвалюючи вказане рішення, ВРП керувалася тим, що Комісія закрила дисциплінарне провадження у цій справі за браком належних на те правових підстав, визначених законом, тобто діяла не у спосіб, встановлений Законом № 1697-VII, оскільки Комісією має бути обов`язково встановлено факт відсутності дисциплінарного правопорушення як єдиної підстави для закриття дисциплінарного провадження щодо прокурора, що, своєю чергою, має бути повно та вмотивовано висвітлене в рішенні Комісії.

За висновками ВРП, під час ухвалення рішення за дисциплінарною скаргою Комісія не тільки не визначилася щодо наявності чи відсутності в бездіяльності Генерального прокурора ОСОБА_2 складу дисциплінарного правопорушення, отже, і підстав для накладення дисциплінарного стягнення, а і не зазначила в оскарженому рішенні всі обставини, встановлені під час розгляду скарги, не надала їм оцінку, не навела мотивів, з яких відхилила аргументи скаржника, викладені в дисциплінарній скарзі (з доповненнями). Також ВРП зауважила, що закриття дисциплінарного провадження стосовно будь-якого прокурора (включно з Генеральним прокурором) з підстав «неможливості застосувати накладене стягнення» чи «неможливості притягнути до дисциплінарної відповідальності» Законом № 1697-VII не передбачено.

ВРП керувалася тим, що в оскарженому рішенні не наведено посилань на приписи законів, які забороняють або унеможливлюють застосування дисциплінарного стягнення до Генерального прокурора. Натомість Комісія вдалася до аналізу стадій дисциплінарного провадження у процесі притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у світлі положень про юридичну відповідальність і дійшла висновку, що якщо не вбачається можливою реалізація останньої стадії юридичної відповідальності - вжиття конкретних заходів, юридична відповідальність виключається взагалі.

На підставі змісту статей 19, 68 Конституції України та системного аналізу положень статей Закону № 1697-VII Рада виснувала, що Комісія не тільки має право, але й зобов`язана притягнути Генерального прокурора до дисциплінарної відповідальності як прокурора Генеральної прокуратури України за наявності визначених законом підстав, а в окремих випадках звернутися з відповідним поданням про звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді (пункт 2 частини першої статті 42 Закону № 1697-VII). Тому, на переконання ВРП, Комісія зобов`язана була виконати свою функцію, визначену Законом № 1697-VII, під час розв`язання питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності незалежно від обійманої посади.

Також ВРП встановила, що 22.11.2017 КДКП ухвалила рішення № 286дп-17, яким наклала на заступника Генерального прокурора ОСОБА_7. як дисциплінарне стягнення догану. Беручи до уваги зміст вказаного рішення Комісії, Генеральний прокурор ОСОБА_2 в порядку статей 8, 9, 17 Закону № 1697-VII був зобов`язаний видати наказ про застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення, але не зробив цього. Тому з моменту ухвалення КДКП рішення (22.11.2017), яким виявлено дисциплінарний проступок прокурора та накладено на нього дисциплінарне стягнення, у Генерального прокурора ОСОБА_2 виник обов`язок в місячний строк, тобто до 22.12.2017 включно, застосувати до ОСОБА_7 дисциплінарне стягнення (за умови, що ОСОБА_7 у цей час не був звільнений від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або не перебував у відпустці).

Рада дійшла висновку, що 22.12.2017 є часом вчинення Генеральним прокурором ОСОБА_2 закінченого дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII (невиконання службових обов`язків). Із цього часу починає обраховуватись термін можливого застосування до Генерального прокурора дисциплінарного стягнення. Отже, за висновком ВРП, Генеральний прокурор ОСОБА_2 був зобов`язаний і мав реальну можливість у передбачений статтею 148 КЗпП України місячний строк видати наказ та застосувати до ОСОБА_7 дисциплінарне стягнення, накладене рішенням Комісії. Крім того, 31.01.2018 КДКП було ухвалене рішення № 5зп-18, яким затверджено лист до Генерального прокурора щодо невиконання ним рішення Комісії від 22.11.2017 № 286дп-17 та незастосування до прокурора ОСОБА_7 накладеного Комісією стягнення.

Утім, як встановила ВРП, Генеральний прокурор ОСОБА_2 на рішення КДКП від 22.11.2017 та від 31.01.2018 не відреагував і не видав наказ про застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення, що, на думку Ради, відповідно до статті 43 Закону № 1697-VII є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Також Рада з`ясувала, що з огляду на відомості про перебування Генерального прокурора у щорічних відпустках та час його тимчасової непрацездатності, навіть за умови обчислення місячного строку видання наказу стосовно ОСОБА_7 з наступного дня після фактичного надходження рішення КДКП до Генеральної прокуратури України, тобто з 5 грудня 2017 року, Вища рада правосуддя встановила, що річний строк накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 у цьому дисциплінарному провадженні на день ухвалення рішення закінчився.

20. З тих мотивів, що Комісією неправильно визначено підставу для закриття дисциплінарного провадження стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 щодо вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, Вища рада правосуддя ухвалила скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 23.05.2018 № 216дп-18 про закриття дисциплінарного провадження № 11/2/4-150дс-69дп-18 стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» та ухвалити нове рішення, яким дисциплінарне провадження закрити через сплив строку накладення дисциплінарного стягнення.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

А. Аргументи позивача

21. Позивач вважає, що висновки, викладені у рішенні Вищої ради правосуддя про закриття дисциплінарного провадження щодо Генерального прокурора ОСОБА_2 через сплив строку накладення дисциплінарного стягнення, суперечать дійсним обставинам справи та чинному законодавству, оскільки дисциплінарне провадження щодо нього має бути закрите з огляду на те, що в його діях немає складу дисциплінарного проступку.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.11.2017 КДКП ухвалила рішення про накладення дисциплінарного стягнення на заступника Генерального прокурора ОСОБА_7. Вказане рішення було мотивоване тим, що 27.02.2017 ОСОБА_7 вчинив дисциплінарний проступок, за який на нього має бути накладена як дисциплінарне стягнення догана.

На думку ОСОБА_2 , дисциплінарне стягнення на ОСОБА_7 могло бути накладене в строк до 27.02.2018, що, за ствердженням позивача, узгоджується зі змістом положень ч. 4 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку.

Проте, як зазначає позивач, у грудні 2017 року вказане рішення КДКП було оскаржене паном ОСОБА_7 до Верховного Суду, який тільки 26.04.2018 визнав його протиправним та скасував.

Отже, на переконання позивача, розгляд скарги ОСОБА_7 у Верховному Суді відстрочив накладення на нього дисциплінарного стягнення з боку Генерального прокурора, тому що якби таке стягнення було накладене, то відновити порушені права заступника Генерального прокурора ОСОБА_7. було б неможливо.

При цьому ОСОБА_2 у своїй позовній заяві зазначає, що не застосовуючи до ОСОБА_7 дисциплінарне стягнення, накладене 22.11.2017 на підставі рішення КДКП, він керувався:

а) статтею 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України, яка встановлює, що застосування дисциплінарного стягнення є повноваженням, а не обов`язком Генерального прокурора;

б) а також тим, що у спеціальному законі України «Про прокуратуру» не встановлено строку для застосування Генеральним прокурором дисциплінарного стягнення.

Як вказує позивач, після цього, 12.02.2019 за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду дисциплінарної справи ОСОБА_7 рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 було скасоване, а дія рішення КДКП, по суті, поновлена.

Проте, на переконання ОСОБА_2 , станом на 12.02.2019 жодної підстави для Генерального прокурора накладати дисциплінарне стягнення на свого заступника вже не було, оскільки сплинув річний строк для притягнення до відповідальності на підставі згаданої статті 43 Закону «Про прокуратуру».

З цих підстав позивач вважає, що в діях Генерального прокурора ОСОБА_2 складу дисциплінарного проступку немає і, на його думку, ця обставина була грубо проігнорована Вищою радою правосуддя.

Тому стверджує про те, що в оскарженому рішенні ВРП неправильно застосовано норми матеріального права.

Також на думку позивача, Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним щодо норм трудового права, закріплених у КЗпП України, та має пріоритет під час розв`язання питань, що виникають під час прокурорської діяльності.

Як стверджує ОСОБА_2 у своїй позовній заяві, навіть попри те, що цей Закон не містить положень щодо порядку та строків накладення дисциплінарного стягнення на прокурора, це не означає, що до цих відносин за аналогією мають застосовуватись положення трудового законодавства.

Окрім цього, позивач зазначає, що підстави притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності чітко визначені у ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», серед яких таких підстав, як «невидання наказу про винесення догани на підставі рішення КДКП» чи «неналежної організації роботи прокуратури» немає. Зважаючи на наведене, ОСОБА_2 висновує, що жодної з наведених у рішенні ВРП від 20.06.2019 підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності стаття 43 Закону України «Про прокуратуру» не містить.

Також позивач вказує, що закон в жоден спосіб не зобов`язує Генерального прокурора видавати саме наказ про догану особі. На його думку, така форма рішення як наказ стосується винятково питань відсторонення або звільнення прокурора.

З огляду на наведене, ОСОБА_2 стверджує про те, що ВРП мала закрити дисциплінарне провадження щодо Генерального прокурора ОСОБА_2 з тієї підстави, що в його діях немає складу дисциплінарного проступку, а не у зв`язку із закінченням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Отже, як зазначає позивач, таке рішення ВРП від 20.06.2019 належить скасувати повністю.

Б. Аргументи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

22. Рохманов С.І. вважає, що рішення Вищої ради правосуддя є загалом законним та обґрунтованим, зокрема щодо встановлення факту вчинення Генеральним прокурором ОСОБА_2 дисциплінарного правопорушення, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру". Водночас рішення ВРП стосовно закриття дисциплінарного провадження з підстав закінчення строку накладення дисциплінарного стягнення на прокурора ОСОБА_2 є таким, що не повною мірою відповідає приписам Конституції України, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Закону України «Про прокуратуру», КАС України, положенням інших актів законодавства. А тому, на думку Рохманова С.І. , рішення Вищої ради правосуддя про закриття дисциплінарного провадження треба скасувати з таких мотивів.

На думку третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, з оскарженого рішення Вищої ради правосуддя можна зробити два висновки:

1) місячний строк видання Генеральним прокурором ОСОБА_2 наказу про застосування дисциплінарного стягнення закінчувався 05.01.2018 (через місяць з дня одержання рішення Комісії);

2) строк притягнення Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності (строк накладення Комісією дисциплінарного стягнення) припадав на період з 05.01.2018 по 05.01.2019, тобто спливав 05.01.2019.

Однак, як стверджує Рохманов С.І. , скасоване Вищою радою правосуддя рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 216дп-18 про закриття дисциплінарного провадження № 11/2/4-150дс-69дп-18 стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 ухвалене Комісією 23.05.2018, тобто через чотири місяці після настання останнього дня строку видання наказу про застосування дисциплінарного стягнення.

На думку Рохманова С.І. , твердження про «сплив річного строку накладення дисциплінарного стягнення» спростовується наявними доказами - рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 22.11.2017 № 286дп-17 та рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 23.05.2018 № 216дп-18, а також матеріалами дисциплінарного провадження № 11/2/4-150дс-69дп-18.

З цих підстав Рохманов С.І. робить висновок про те, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів була позбавлена можливості закрити дисциплінарне провадження з підстав закінчення строку накладення дисциплінарного стягнення.

Також спірними, на думку Рохманова С.І. , є висновки Вищої ради правосуддя, що строк притягнення Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності треба обраховувати з моменту спливу місячного строку, протягом якого Генеральний прокурор зобов`язаний видати наказ про застосування дисциплінарного стягнення (05.01.2018), а не з моменту завершення річного строку дії дисциплінарного стягнення, накладеного на заступника Генерального прокурора ОСОБА_7 (22.11.2018), оскільки відповідно до статей 9, 11, 48 Закону України «Про прокуратуру» рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів є обов`язковими.

Саме тому, як стверджує Рохманов С.І. , не застосовуючи накладене Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарне стягнення, Генеральний прокурор допускає бездіяльність - триваюче правопорушення.

Також Рохманов С.І. зазначає, що оскільки Генеральний прокурор має можливість застосувати дисциплінарне стягнення, видавши відповідний наказ, та припинити власну бездіяльність у формі невиконання службових обов`язків аж до останнього дня дії дисциплінарного стягнення (в цій ситуації - до 22.11.2018 включно), видавши відповідний наказ, то строк притягнення Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за таких обставин завершиться 22.11.2019.

Окрім того, третя особа наголошує, що положення частини четвертої статті 48 Закону України «Про прокуратуру» стосуються винятково рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та строків накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, тому що стаття 48 Закону України «Про прокуратуру» має назву «Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів» і окреслює предмет й межі регулювання цієї статті, її положень (частин).

Отже, на думку Рохманова С.І. , статтею 48 Закону України «Про прокуратуру» жодним способом не визначаються питання строків накладення Вищою радою правосуддя дисциплінарного стягнення на прокурора в порядку перегляду рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

З огляду на це Рохманов С.І. висновує, що ані Законом України «Про прокуратуру», ані Законом України «Про Вищу раду правосуддя», ані іншими законами не встановлено строку накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Вищою радою правосуддя, що здійснюється Вищою радою правосуддя в порядку перегляду відповідних рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Тому, на думку третьої особи, Вища рада правосуддя не обмежена річним строком накладення дисциплінарного стягнення на прокурора, який обраховується від дня вчинення дисциплінарного правопорушення, та має повноваження накласти дисциплінарне стягнення на прокурора поза межами річного строку з моменту вчинення прокурором дисциплінарного правопорушення.

Саме тому, за ствердженням Рохманова С.І. , висновок та рішення Вищої ради правосуддя стосовно потреби закриття Комісією дисциплінарного провадження через закінчення строку накладення дисциплінарного стягнення на прокурора не відповідають приписам закону та суперечать фактичним обставинам.

В. Аргументи відповідача

23. Відповідач проти заявлених позовних вимог ОСОБА_2 та Рохманова С.І. заперечував.

Покликався на те, що немає жодних ані формальних порушень, ані інших підстав, які могли б слугувати підставою для скасування рішення ВРП, оскарженого позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

З огляду на це просить у позові Генерального прокурора ОСОБА_2 та у позові Рохманова Сергія Івановича до Вищої ради правосуддя відмовити повністю.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків,

викладених у оскарженому рішенні ВРП

34. За правилами статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) прокурор не був належним чином повідомлений про засідання ВРП, якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини п`ятої статті 53 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення Вищої ради правосуддя, яке було ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

35. Визначаючи межі перевірки судом законності рішення ВРП, Верховний Суд вважає, що у процесі надання юридичної оцінки рішенню ВРП суд має повну юрисдикцію, яка не обмежується тільки з`ясуванням наявності визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» формальних підстав для скасування такого рішення, що встановлені пунктами 1-3 частини першої статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Суд мусить також ретельно дослідити дотримання ВРП під час ухвалення оскарженого рішення вимог пункту 4 частини першої статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо вмотивованості такого рішення. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскарженого рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

36. Правові висновки аналогічного змісту наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2019 в справі № 9901/797/18 (провадження № 11-403заі19).

37. Наведена вище позиція також відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ).

38. Зокрема, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював правові позиції, згідно з якими національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди мусять дослідити такі акти, якщо їхня об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (§ 44 рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року в справі «Брайєн проти Сполученого Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); § § 156-157, 159 рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року в справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); § § 47-56 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року в справі «Путтер проти Болгарії» (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

А. Щодо наявності підстав для скасування рішення ВРП, що передбачені пунктами 1, 2 та 3 частини першої статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»

39. Повноважність складу Вищої ради правосуддя визначається неможливістю розглядати те чи інше питання і ухвалювати відповідні рішення, а належною і повноважною кількістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Ради.

Стаття 18 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає повноважність Вищої ради правосуддя. Зокрема, Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи судді у відставці), та складання ними присяги.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання від 20.06.2019 та належно засвідченої копії рішення, яка містить підписи всіх членів Вищої ради правосуддя, наданих відповідачем на підтвердження повноважності складу Вищої ради правосуддя під час ухвалення оскарженого рішення, на засіданні Вищої ради правосуддя 20.06.2019 були присутні 13 членів Вищої ради правосуддя. За результатами голосування «за» проголосувало 11 членів Вищої ради правосуддя, «проти» - 2, «не брали участі в голосуванні» - 0.

Отже, оскаржене рішення Вищої ради правосуддя ухвалене повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухвалені.

40. При цьому, адвокат Рохманов С.І., Генеральний прокурор ОСОБА_2 та його представник - адвокат Степаненко Ю.М. були повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднювалася на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя прибули адвокат Рохманов С.І. та представник ОСОБА_2 - адвокат Степаненко Ю.М. Адвокат Рохманов С.І. у засіданні Вищої ради правосуддя надав пояснення, якими підтримав доводи скарги з доповненнями, просив скаргу задовольнити та притягнути Генерального прокурора ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності. Представник Генерального прокурора ОСОБА_2. - адвокат Степаненко Ю.М. заперечувала проти доводів скарги, просила залишити її без задоволення, оскільки, на її думку, немає підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

41. Отже, Верховним Судом під час розгляду справи встановлено відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 54 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" підстав для скасування рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення КДКП про закриття дисциплінарного провадження стосовно Генерального прокурора ОСОБА_2 .

Б. Оцінка обґрунтованості оскарженого рішення

1) Щодо наявності в Генерального прокурора обов`язку застосувати дисциплінарне стягнення, накладене на прокурора на підставі рішення КДКП

42. На обґрунтування вимог позовної заяви Рохманов С.І. покликається на те, що 22.11.2017 КДКП ухвалила рішення № 286дп-17, яким наклала на заступника Генерального прокурора ОСОБА_7. догану як дисциплінарне стягнення.

Третя особа також зазначає, що зважаючи на зміст рішення Комісії Генеральний прокурор ОСОБА_2 в порядку статей 8, 9, 17 Закону № 1697-VІІ був зобов`язаний видати наказ про застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення, але не зробив цього.?

43. Верховний Суд вважає, що одним із ключових правових питань у цій справі є те, чи породжує рішення КДКП про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення для керівника органу прокуратури, і також для Генерального прокурора, безумовний обов`язок застосувати таке дисциплінарне стягнення.

44. Згідно з частиною восьмою статті 48 Закону № 1697-VІІ копія рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів вручається прокуророві, стосовно якого воно прийнято, або у семиденний строк надсилається йому поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення. У цей же строк копія рішення надсилається керівникові органу прокуратури, в якому прокурор, стосовно якого воно прийнято, обіймає посаду.

У той же час Верховний Суд зважає на те, що пунктами 123, 124 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі по тексту також Положення), передбачено, що копія рішення Комісії у семиденний строк надсилається керівникові органу прокуратури, в якому прокурор, стосовно якого воно прийнято, обіймає посаду. Рішення Комісії оприлюднюється на її веб-сайті у семиденний строк.

Як вбачається з листа Генерального прокурора ОСОБА_2. від 23 березня 2018 року № 11/1/1- 429 вих-18, рішення Комісії від 22 листопада 2017 року № 286 дп-17 стосовно ОСОБА_7 надійшло до Генеральної прокуратури України 4 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 1 розділу XIII наказу Генеральної прокуратури України від 18 грудня 2017 року № 351 «Про затвердження Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури» підготовка проекту наказу про застосування до прокурора дисциплінарного стягнення здійснюється кадровим підрозділом відповідної прокуратури у 3-денний строк після надходження рішення Комісії.

Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 15 січня 2018 року № 2 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Генеральної прокуратури України» ОСОБА_2 залишив за собою загальне керівництво і питання Департаменту кадрової роботи та державної служби.

Пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора.

45. Отже, Генеральний прокурор ОСОБА_2 був зобов`язаний видати наказ та застосувати до прокурора Генеральної прокурора ОСОБА_7 . дисциплінарне стягнення, накладене рішенням Комісії. Можливості вибору іншого варіанта поведінки у нього немає.

46. Відповідно до статті 19 Закону № 1697-VІІ прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора, діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

47. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що Генеральний прокурор ОСОБА_2., не виконавши рішення Комісії від 22.12.2017 № 286дп-17 та не застосувавши до прокурора ОСОБА_7 . накладеного Комісією стягнення, діяв поза межами та не у спосіб, що встановлені законом, чим вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII (невиконання службових обов`язків).

48. Що стосується посилання ОСОБА_2 на факт оскарження ОСОБА_7 рішення Комісії до адміністративного суду як на причину невидання наказу про застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення, Верховний Суд звертає увагу на таке.

49. Згідно з положеннями частини четвертої статті 150 КАС України подання позовної заяви або відкриття провадження в адміністративній справі саме по собі не зупиняють дії рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

50. Як встановив Верховний Суд у п. 28 цього рішення, рішення КДКП від 22.11.2017 № 286дп-17 було оскаржене заступником Генерального прокурора ОСОБА_7 до Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 3 січня 2018 року відмовив ОСОБА_7 у забезпеченні позову способом зупинення дії оскарженого рішення Комісії щодо ОСОБА_7 .

51. Також Верховним Судом встановлено, що 31.01.2018 КДКП ухвалила рішення № 5зп-18, яким затвердила лист до Генерального прокурора щодо невиконання ним рішення Комісії від 22.11.2017 № 286дп-17 та незастосування до прокурора ОСОБА_7 накладеного Комісією стягнення.

Проте як встановив Верховний Суд під час розгляду справи і проти цього не заперечувала представник позивача, Генеральний прокурор ОСОБА_2 рішення КДКП від 22.11.2017 та від 31.01.2018 не взяв до виконання і не видав наказ про застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення, що відповідно до статті 43 Закону № 1697-VІІ є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

52. Верховний Суд також підкреслює, що нормативний аналіз положень частини шостої статті 48 Закону № 1697-VII дає підстави для висновку, що Комісією має бути обов`язково встановлено факт відсутності дисциплінарного правопорушення як єдиної підстави для закриття дисциплінарного провадження щодо прокурора, що, своєю чергу, має бути повно та вмотивовано висвітлено в рішенні Комісії.

У пункті 121 Положення також міститься вимога стосовно того, що рішення про закриття дисциплінарного провадження повинно містити обґрунтування висновку про відсутність підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що закриття дисциплінарного провадження стосовно будь-якого прокурора (у тому числі Генерального прокурора) з підстав «неможливості застосувати накладене стягнення» чи «неможливості притягнути до дисциплінарної відповідальності» Законом № 1697-VII не передбачено.

2) Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення на підставі рішення КДКП

53. ОСОБА_2 у своєму позові обґрунтовує те, що дисциплінарне стягнення на ОСОБА_7 рішенням Комісії накладено 22.11.2017, тобто річний строк, протягом якого він вважався таким, що притягувався до дисциплінарної відповідальності, сплинув.

З огляду на викладене, на думку ОСОБА_2 , правових підстав для ухвалення Генеральним прокурором рішення про видання наказу щодо застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення відповідно до рішення КДКП від 22.11.2017 № 286дп-17, наразі немає.

54. Відповідаючи на вказані аргументи, Верховний Суд звертає увагу на такі обставини.

55. Стаття 4 Закону № 1697-VІІ передбачає, що організація та діяльність прокуратури, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами.

56. Суд наголошує, що трудові відносини працівників прокуратури регулюються також загальними нормами Кодексу законів України про працю (далі по тексту також КЗпП), беручи до уваги особливості, визначені Законом № 1697-VІІ. У цьому випадку норми Закону № 1697-VІІ є спеціальними, а приписи КЗпП України застосовуються як загальні норми щодо правовідносин, які не врегульовані Законом № 1697-VІІ.

Такий висновок також підтверджується усталеною практикою Верховного Суду.

Наприклад, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.04.2018 в справі № 815/3298/17 зазначив, що у випадках, коли Законом України "Про прокуратуру", як спеціальним законом, не передбачений порядок звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, застосуванню підлягають загальні норми КЗпП України.

Аналогічні висновки щодо співвідношення та застосування норм Закону № 1697-VІІ та КЗпП України містяться в рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 800/211/17 та від 12.03.2018 у справі № 800/538/17.

57. З огляду на викладене слід констатувати, що під час розв`язання питань у сфері трудових відносин в органах прокуратури, зокрема й щодо накладення дисциплінарного стягнення на прокурора як наслідку застосування дисциплінарної відповідальності, Генеральний прокурор має керуватися приписами КЗпП України з питань, що не врегульовані Законом № 1697-VІІ.

58. Верховний Суд звертає увагу на те, що Законом № 1697-VІІ прямо не передбачений строк застосування керівником органу прокуратури дисциплінарного стягнення до прокурора на підставі рішення КДКП.

Утім беручи до уваги приписи статей 19, 68 Конституції України та положення пункту 4 частини третьої статті 19 Закону № 1697-VІІ, стосовно строку застосування дисциплінарного стягнення до прокурора варто керуватися загальними нормами законодавства про працю, а саме статтями 147, 148 КЗпП України, а щодо наслідків застосування дисциплінарного стягнення - також статтею 151 КЗпП України.

59. Елементом законодавства про працю є й інститут накладення і застосування дисциплінарних стягнень до працівників та їхнє заохочення за трудові успіхи.

Статтею 147 КЗпП України визначені види стягнень за порушення трудової дисципліни - догана або звільнення. При цьому законодавством, статутами і положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення.

60. Особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів, а саме види дисциплінарних стягнень, що накладаються на прокурорів, процедура притягнення їх до дисциплінарної відповідальності КДКП тощо визначені Законом № 1697-VII.

Отже, для прокурорів види дисциплінарних стягнень встановлені спеціальним законом.

З огляду на те, що в Законі № 1697-VІІ як спеціальному законі немає вказівок на строк застосування дисциплінарного стягнення, під час розв`язання цього питання слід керуватися загальними нормами, встановленими КЗпП України.

61. Стаття 148 КЗпП України визначає строк для застосування дисциплінарних стягнень, а саме: дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

62. Отже, з моменту ухвалення КДКП рішення (22.11.2017), яким виявлено дисциплінарний проступок прокурора ОСОБА_7 та накладено на нього дисциплінарне стягнення, у Генерального прокурора ОСОБА_2 виник обов`язок в місячний строк, тобто до 22.12.2017 включно, застосувати до ОСОБА_7 дисциплінарне стягнення.

63. Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 1697-VІІ рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Суд наголошує, що нормативна конструкція положень частини четвертої статті 48 Закону № 1697-VІІ побудована так, що нормами вказаної статті встановлений преклюзивний строк тривалістю один рік, протягом якого до прокурора може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Такий строк починає перебіг із дня вчинення проступку і до нього не враховуються час тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Жодних винятків з правил обчислення такого строку, зокрема й щодо стадій дисциплінарного провадження та суб`єктів застосування дисциплінарного стягнення, Закон № 1697-VІІ не передбачає.

Зважаючи на наведене Верховний Суд доходить висновку, що 22.12.2017 є часом вчинення Генеральним прокурором ОСОБА_2 закінченого дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VІІ (невиконання службових обов`язків). І саме з цього часу почав обраховуватись строк можливого застосування до Генерального прокурора дисциплінарного стягнення.

Сплив цього строку є підставою для припинення (закриття) дисциплінарного провадження, оскільки Закон не передбачає можливості для продовження такого строку.

З цих підстав обґрунтованим є висновок ВРП про те, що річний строк накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 на день ухвалення Вищої радою правосуддя рішення у межах дисциплінарного провадження сплинув, що виключає можливість застосування до ОСОБА_2 будь-яких дисциплінарних стягнень за результатами розгляду такого дисциплінарного провадження.

V. Висновки за результатами розгляду справи

64. Оцінивши усі аргументи в сукупності, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржене рішення ВРП є законним та обґрунтованим, а тому в задоволенні позову Генерального прокурора ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19, і позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Рохманова Сергія Івановича до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і часткове скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 та зобов`язання вчинити дії, треба відмовити повністю.

65. Верховний Суд не встановив правових підстав для розподілу судових витрат за результатами розгляду цієї справи, тому таке питання під час ухвалення рішення не розв`язується.

Керуючись статтями 245, 250, 255, 266 КАС України,

В И Р І Ш И В:

1. У позові ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 відмовити повністю.

2. У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Рохманова Сергія Івановича до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і часткове скасування рішення Вищої ради правосуддя від 20.06.2019 № 1686/0/15-19 та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за результатами апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.А. Єзеров

Суддя Н.В. Коваленко

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.М. Чиркін